У Франківську відкрили пам’ятну дошку батькові Степана Бандери.

Сьогодні, 15 жовтня, на фасаді спеціалізованої школи №5 в Івано-Франківську урочисто відкрили дошку отцю Андрієві Бандері – батькові Степана Бандери. Вшанувати його пам'ять прийшли небайдужі франківці, представники влади, духовенства та громадських організацій. На урочистості завітала і Ярина Заливаха, правнучка Андрія Бандери – інформує пресслужба Івано-франківської міськради.

 

Ярина Заливаха. Фото: mrada.if.ua

 

Ініціатором відкриття пам’ятної дошки є Ярослав Коретчук, директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. Саме тут, за його словами, впродовж п’яти днів у підвалі закладу був ув’язнений отець Андрій.

 

Андрій Бандера – священик УГКЦ, капелан УГА, культурно-громадський діяч, політик Західноукранської Народної Республіки, ветеран українсько-польської війни.

 

Народився 1882 року у Стрию на Львівщині. 1901 року закінчив Стрийську гімназію, 1906-го – богословський факультет Львівського університету. Висвячений 1906 року. Згодом одружився з донькою священика Мирославою Глодзінською.

 

Мав активну політичну позицію ще під час свого навчання у гімназії – вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз'яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р. У помешканні Бандери часто збиралися активні учасники українського національного життя Галичини, зокрема Павло Ґлодзінський – один з основників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря», Ярослав Весоловський – посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко й інші.

 

У жовтні-листопаді 1918 року отець Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував із селян довколишніх сіл військові відділи, озброєні захованою 1917 року зброєю.

 

1919 р. делегат Української національної ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту, голосував за Акт злуки. Під час українсько-польської війни добровільно вступив в Українську Галицьку Армію. В армії служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу (у 1919–1920 роках).

 

Фото: mrada.if.ua

 

Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім'єю проживав у Бучачі, згодом переїхав до села Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області).

 

Влітку 1920 року повернувся на Івано-Франківщину. Деякий час переховувався від польських офіційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів.

 

У 1920–1930 рр. – парох Старого Угринова, співпрацював у калуській філії «Сільського господаря». 1930–1936 – парох у с. Воля-Задеревацька. 1936–1941 – парох с. Тростянець Долинського повіту.

 

У ніч із 22 на 23 травня 1941 року Андрія Бандеру заарештували як батька «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». Упродовж 5 днів перебував у Станіславській тюрмі, ще місяць і 13 днів – у Київській.

 

2 липня 1941 року слідство у справі отця Андрія Бандери завершили. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим і головним звинуваченням священика було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на запитання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».

 

Фото: mrada.if.ua

 

Після численних катувань був засуджений до розстрілу 8 липня і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа №61112) – сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві. За іншими версіями, отця Андрія розіп'яли у Станіславській тюрмі або ж він помер у Сибіру.

 

Реабілітований 8 листопада 1992 року.

 

15.10.2019