Помер Володимир Панченко, літературний критик та учасник "Першого грудня".

 

14 жовтня, на Покрову, помер промінентний український літературний критик та літературознавець Володимир Панченко, професор Києво-Могилянської академії та учасник ініціативи "Першого грудня". Пан Володимир потерпав від складної хвороби. Відійшов у 65 років. 

 

Про смерть пана Володимира повідомила редактора видання "ЛітАкцент" Ірина Троскот. Панченко був засновником цього інтернет-ресурсу.

 

 

"Я можу дуже багато згадувати й говорити про Володимира Євгеновича, невимовно світлу й добру людину, з якою мені пощастило і працювати поруч кілька років, і ще більше років просто спілкуватися на мільйон тем – від обговорення літературних трендів і прочитаних книжок до якихось кумедних історій про моїх дітей чи його онуків абощо, – пише Ірина. – Від обговорення політичних реалій до рецептів дерунів і сортів слив та яблунь. Панч шалено любив життя. І не менше любив рух. І добрий гумор. І ранню весну та осінь.

 

До сьогодні мало хто знав про його реальне самопочуття – бо він не з тих, хто буде докучати іншим собою. У цьому якась така гідність людини його покоління – залишити хорошу пам'ять. Власне, Володимир Євгенович і з Києва поїхав за якийсь короткий час до.

 

Може, я мала здогадатися ще кілька днів тому, коли говорили телефоном, що його день буде сьогодні (14 жовтня). Власне, він і не міг обрати собі іншого дня. Як і не міг не дочекатися його завершення", – написала Ірина Троскот у Facebook.

 

Колеги Панченка кажуть, що пан Володимир готувався до відходу. Михайло Слабошпицький розповідає: кілька днів тому розмовляв із Панченком. 

 

"Ще три дні тому ми говорили з ним по телефону, і він казав слова прощання. Те ж саме прозвучало і в його позавчорашній розмові з В'ячеславом Брюховецьким, якому належить особлива роль у житті й педагогічній кар'єрі Володимира Панченка. Брюховецький забрав його з Кіровоградського університету на посаду віце-президента Києво-Могилянської академії", – написав Слабошпицький у FB.

 

 

Зі слів пана Михайла, останні роки у Володимира Панченка були неймовірно продуктивними. "З'явився двома виданнями його «Сонячний годинник», що має таку жанрову дефініцію: «книга пілігрима». Його повість «Про Миколу Зерова» перемогла в кількох рейтингах і засвідчила, що це – одна з найвидатніших літературознавчих праць в Україні. Я маю відчуття виконаного обов’язку перед другом через те, що ще встиг видати його унікальну книгу «Літературний ландшафт України. ХХ століття (50 "слайдів")». Це також своєрідна «книга пілігрима». Невиправний подорожанин, якого манили дороги, Панченко виступає тут мандрівником у світі книг", – розповів Слабошпицький.

 

"Він мужньо йшов до кінця своїх днів, все знаючи наперед. Тільки кілька разів сумно обмовився про те, що нині вийшов на особливу творчу «форму», і в нього було багато оригінальних задумів…" – додав колега пана Панченка.

 

На "ЛітАкценті" у вівторок вийшла публікація Володимира Панченка "Кози в Марʼянському". Редакція раніше запланувала видати цей текст 15 жовтня, але якраз напередодні Володимира Панченка не стало. Це публікація про мандри й літературу – дві речі, якими Панченко жив. "Його вабили, зокрема, найдрібніші села, що берегли історію – таку непошановану нині, таку, здавалося б, непотрібну нікому, окрім кількох диваків, які то тиснуть на педаль газу, то трясуться по українських ямах, аби дістатися руїн, серед яких колись бували Шевченко, Конрад, Семенко, Бальзак, Зеров, – пише «Літакцент». – Володимиру Євгеновичу не потрібні були карти, він мав умонтований у голові навігатор, а ще – любив спілкуватися з людьми на шляху, і люди були добрими до нього навзаєм. Із поїздок повертався, сповнений вражень, якими рясно ділився. І навіть на геть зруйновані пам’ятки дивився з оптимізмом, сподіваючись, що їх колись можна буде відновити".

 

Втім, у нотатках із Мар'янського (це село, в якому мешкав Тарас Шевченко 1845 року) в Панченка оптимізму було вже менше. "Є дещо інше – прохання до всіх нас: не забути, що збудоване людиною не вічне, ба навіть більше: перебрати цю ініціативу щодо збереження й відновлення місць, куди мали б возити екскурсії, натомість нині там серед руїн пасуться кози", – зауважили в "ЛітАкценті".

 

 

"Нинішнє Марʼянське мене шокувало. Матеріальні знаки історії ХІХ ст. тут іще можна побачити. Панський одноповерховий цегляний будинок із вигадливою верандою поки що стоїть, проте перекриття не витримало, впало. Про розмах колишнього парку нагадує старий дуб: меморіальна табличка пояснює поодиноким пілігримам, що Шевченко тут любив усамітнюватися… Тепер біля дуба пасуться кози…

Маєток Лукʼяновича ще можна було б відродити, створити там музей-заповідник. Проте неприкаяне село опинилося мовби в кутку свого району...

Потрібен розголос. Фестиваль «Великий льох» у Великій Багачці? Велика «толока»? Просто шум у мережі? Не знаю. Подумаймо разом. А для початку подивімося на ці світлини. Кози в Марʼянському – це ж наш сором, хіба ні?"

 

Володимир Панченко

 

Останні місяці Володимир Євгенович працював над двома книжками про Шевченка – видавництво має намір завершити цю справу, бо всі деталі погоджено, триває остання підготовка до друку.

 

Володимир Панченко народився 2 вересня 1954 року в селі Демидівка Любашівського району Одеської області.

 

Автор численних праць з історії української літератури, зокрема, "Юрій Яновський" (1988), "Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості" (2004), "Неубієнна література" (2007), "Сонячний годинник" (2013), "Кільця на древі" (2015), "Повість про Миколу Зерова" (2018). Автор кількох літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів.

 

Професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", член Українського ПЕН, учасник ініціативи "Першого грудня".

 

У лютому 2016 року Z записав інтерв'ю із Володимиром Панченком, темою котрого стали "мінські угоди". Напередодні тієї розмови група "Першого грудня" закликала Президента України Петра Порошенка вважати з виконанням "Мінська" й поставитися з належною повагою до Конституції.

 

"Якщо підемо на безумовне, сліпе виконання мінських домовленостей, то отримаємо державу в державі, котра перебуватиме на утриманні України, а контролюватиметься Російською Федерацією. Звідси породжується і небезпека внутрішньополітичного конфлікту. Ініціативна група попереджає: не можемо допустити внутрішньоукраїнського протистояння. Ми зараз перебуваємо у дуже відповідальному, дуже ризикованому моменті, коли не маємо права на помилку", – казав Володимир Панченко.

 

Пана Володимира непокоїло, що українська влада погодилася на низку поступків письмово. "Ми дали цей козир Росії, вона висовує вимоги. Європа теж намагається на нас тиснути. Тепер президент змушений відбиватися: Україна не починатиме з 11-го пункту (проведення конституційної реформи з «особливим статусом» Донбасу, – Z), а пропонує зосередитися на перших. Нам тільки це і залишається – посилатися на те, що не можемо провести виборів у ситуації, коли тривають обстріли, а російські війська не виведені. Це жахлива для нас послідовність", – наголошував Володимир Панченко.

 

15.10.2019