Туреччина розпочала воєнну операцію проти курдів на півночі Сирії. Європа обурена й стурбована. Адже воєнні дії турків можуть спровокувати повторну міґраційну кризу. Обурені й США, адже турки напали на головних союзників американців у Сирії.
Дев’ятого жовтня турецькі війська перетнули сирійський кордоні і розпочали наземну воєнну кампанію проти сил Самооборони сирійських курдів, які дислокуються на схід від річки Євфрат. Сухопутному наступу передували удари з повітря і артилерійські обстріли курдських позицій. Внаслідок авіаударів загинуло щонайменше п'ятеро мирних мешканців.
Анкара вважає Самооборону сирійських курдів союзницею Курдської партії праці, яка заборонена в Туреччині як нібито терористична організація. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан заявив, що мета операції під назвою «Джерело миру» – запобігти створенню «коридору терору» уздовж турецького кордону.
Тож турки замість «коридору терору» мають намір створити так звану «зону безпеки», в яку, імовірно, будуть переселені близько двох мільйонів сирійських біженців, котрі перебувають наразі в Туреччині. Водночас Туреччина прагне покласти край такому стану справ, коли курди контролюють північ Сирії.
Бійці Самооборони сирійських курдів
Турецька офензива ще до її початку наразилася на жорстку критику як з Вашінґтона, так і з Брюсселя. Брюссель ще минулого тижня закликав Анкару відмовитися від цієї ідеї. У Євроунії вважають, що така воєнна операція може призвести до подальшої ескалації конфлікту і нового потоку біженців. А президент США Дональд Трамп пригрозив повністю знищити економіку Туреччини, якщо, як можна зрозуміти з твіту глави Білого дому, Анкара зважиться наступати на курдські позиції. Утім, турків ці погрози не зупинили.
Наступальну операцію курдів можна розглядати у кількох площинах. Одна з них – доцільність чи необхідність Туреччини проводити такі ризиковані (чому ризиковані – про це пізніше) воєнні дії. Влада країни давно попереджали про намір провести таку офензиву проти курдів і створити «зону безпеки» завдовжки 480 кілометрів уздовж сирійського кордону і шириною 32 кілометри вглиб Сирії. Анкара прагне таким чином відсунути позиції курдських військових формувань подалі від своїх кордонів, оскільки вважає їх загрозою своїй національній безпеці.
Як відомо, курди водночас вважалися найвірнішими союзниками Сполучених Штатів у Сирії. Тож Вашінґтон вжив багато заходів для гарантування їхньої безпеки. Зокрема, існувала досить тісна військова співпраця між американцями й курдами.
Аби запобігти турецькій операції проти курдів, США в серпні цього року погодилися створити спільно з турецькими військовиками систему гарантування безпеки в прикордонних районах. У рамках цієї ініціативи курдські загони виконали свою частину домовленості – вивели з районів важкі гармати і розібрали фортифікаційні споруди.
Здавалося б, це мало зняти проблему. Проте на початку жовтня турецький президент Ердоґан несподівано заявив про намір незабаром розпочати воєнну операцію. Саме після цієї заяви в Twitter з’явився згаданий пост Трампа. «Я рішуче заявляв раніше і повторюю це зараз: якщо Туреччина зробить те, що я у своїй великій і неперевершеній мудрості вважатиму переходом межі, я повністю зруйную і знищу економіку Туреччини (як уже робив раніше!)», – написав Трамп в понеділок, сьомого жовтня. Утім, Ердоґана Трампове застереження, як ми знаємо, не переконало.
Друга площина, у якій варто розглядати турецьку операцію, – ймовірність військового успіху. І в цьому аспекті більшість експертів сходяться на думці, що перспективи перемоги турків є доволі сумнівними.
От, приміром, головний редактор арабського видання Rai al-youm, яке виходить в Лондоні, Абдель Барі Атвал попереджає, що воєнна операція Туреччини на півночі Сирії пов'язана з серйозними ризиками. По-перше, турецька армія матиме справу з добре озброєним і підготовленим американськими інструкторами противником. По-друге, не виключено, що згодом у воєнні дії може втрутитися урядова сирійська армія. По-третє, на півночі Туреччини дислоковано багато таборів біженців, які наразі охороняють курди. Серед біженців велика кількість прихильників «Ісламської держави». Таким чином, за словами Атвала, Туреччина може активізувати бомбу сповільненої дії, спровокувавши звільнення тисячів потенційних бойовиків ІДІЛ. Частина з них може розпочати воєнні дії на теренах Сирії, частина – податися до Іраку, а вихідці з Європи можуть повернутися на батьківщину, поповнюючи там лави потенційних терористів.
І тут ми плавно переходимо до іншої площини цієї операції – міґраційної. Та частина біженців з курдських таборів, котра не забажає йти воювати на чиємусь боці, стан автоматично каталізатором нової кризи з біженцями. Чи готова Анкара зазнати чималих фінансових витрат, пов'язаних з переселенням сирійських біженців, гарантувати їм прийнятні умови життя, забезпечити контроль над таборами у згаданій нами «зоні безпеки»? Навряд чи.
Бо варто нагадати, що Туреччина й так впевнено рухається в напрямку рецесії та інфляції. Якщо ще й Трамп виконає свої погрози «зруйнувати турецьку економіку», то турки й узагалі потраплять у кепську ситуацію. А отже, вони самі посприяють тому, щоб здихатися сирійських біженців. Ті ж, зрозуміло, подадуться в омріяну Європейську Унію.
Тим більше, що йтиметься не лише про мешканців згаданих таборів. Турецький наступ може спричинити чергову гуманітарну катастрофу у районі бойових дій. І тоді на біженців перетворяться тисячі мирних мешканців. Адже, на відміну від непридатних до сільського господарства пустельних районів на півдні країни, північна територія всіяна десятками містечок і сіл. За приблизними підрахунками, нині в районах, контрольованих Самообороною сирійських курдів, мешкає до двох мільйонів осіб. Якщо хоча б частина з них вирушить до Європи, то нова міграційна криза Євроунії гарантована.
