Юрій Винничук у дописі «“Енеїда” і морозиво» зацитував (без поклику) відоме висловлювання Івана Франка про «Енеїду» Івана Котляревського як «літературний твір, що був гідний знайтися в похіднім куфрі Наполеона», і зауважив: «Звідки Франко смикнув цю фантазію, невідомо».
Франкове висловлювання міститься в його «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910), де зазначено, що «перший твір» Івана Котляревського
«був не тільки жвавим протестом проти пануючого тоді в російськім письменстві псевдокласицизму, але також дуже вдатною пробою популяризації осіб і понять, що були досі власністю тільки освічених верстов, а, з другого боку, – вдатною пробою піднести людову українську мову до висоти літературного твору, що був гідний знайтися в похіднім куфрі [куфер – скриня. – Є. Н.] Наполеона» [т. 41, с. 259].
Остання фраза – це натяк на переказ самого Котляревського, котрий як поет почував гордість од того, що видання його «Енеїди» привернуло увагу імператора Наполеона й серед інших московських трофеїв було вивезене до Франції. Цю відомість Франко почерпнув, очевидно, зі спогадів письменникового біографа Степана Стебліна-Камінського за виданням 1869 р. Той згадував:
«<…> Котляревский говорил иногда, что его “Энеида” нашлась в библиотеке Наполеона І, завезённая им из Москвы, – факт вероятный, но, конечно, Наполеон не мог читать её»¹.
Про те, що Франко користувався брошурою С. Стебліна-Камінського «Воспоминания об И. П. Котляревском», виданою у Полтаві 1869 р., засвідчують розлогі цитати з неї у праці «Писання І. П. Котляревського в Галичині» (ЗНТШ. 1898. Т. 26. Кн. 6) [т. 31, с. 329–330]. У рецензії (Записки НТШ. 1898. Т. 26. Кн. 6) на розвідку Івана Стешенка «И. П. Котляревский и Осипов и их взаимоотношения» (Кіевская Старина. 1898. Т. 62. [№ 7/8] : Июль/Август) Франко назвав С. Стебліна-Камінського «головним біографом Котляревського» [т. 54, с. 105].
Вичитану у брошурі С. Стебліна-Камінського звістку про те, що примірник якогось видання «Енеїди» (правдоподібно, йшлося про авторське видання перших чотирьох частин: «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык преложенная И. Котляревским», Санкт-Петербург, 1809) Наполеон привіз до своєї бібліотеки з Москви, Франко переповів, певно, з пам’яті, тому перетворив на згадку про українську «Енеїду» «в похіднім куфрі Наполеона».
Звідки Котляревський міг знати таку поголоску? Правдоподібно, чув її з уст малоросійських генерал-губернаторів у Полтаві Якова Лобанова-Ростовського (був губернатором від початку 1808 р. до 22 лютого ст. ст. 1816 р.) або Миколи Репніна (губернатор від 22 липня ст. ст. 1816 р. до кінця грудня 1834 р.), а чи від когось із вищих офіцерів, які брали участь у поході російської армії до Франції. А може, дізнався ту цікаву й приємну для нього інформацію з переказу великого князя Миколи Павловича (майбутнього імператора Миколи І), який, одвідавши Полтаву влітку 1816 року, виявив увагу до Котляревського як відомого талантами автора травестійної «Енеїди» (мабуть, за рекомендацією князя Репніна), обіцяв йому протекцію і захотів мати в себе два примірники поеми². Міг передати цю звістку Котляревському й імператор Олександр І, який під час перебування у Полтаві (з 14 вересня 1817 р.³) відвідав Будинок виховання дітей бідних дворян і особисто познайомився з його доглядачем – творцем популярної травестії⁴.
Ні документальних, ні мемуарних підтверджень поголоски про наявність у бібліотеці Наполеона «Енеїди» Котляревського, завезеної французьким імператором із Москви, досі не виявлено. Однак те, що правдивість цієї звістки не доведена, ще не означає, що вона неправдива.
Чи міг Наполеон або хтось із його найближчого вищого оточення прихопити з собою із Москви українську «Енеїду»? Чому б ні? Усе-таки ця книжка – це перелицювання всесвітньовідомої поеми славетного римського поета, яку Наполеон (*1769–†1821) замолоду напевно вивчав, а може, якою й надихався як майбутній полководець (у січні – березні 1779 р. навчався в духовній семінарії, відтак у військовій школі: в 1779–1784 рр. – у місті Брієн-ле-Шато, де вивчав, зокрема, латинську мову, історію та захоплювався читанням книжок, передусім античних істориків, а в 1784–1786 рр. – у Парижі). Травестія Вергілієвої «Енеїди» незрозумілою слов’янською мовою могла видаватися йому не лише дивовижею, а й своєрідною реліквією.
Та й не забуваймо, що Наполеон ознайомився з меморандумом від 10 лютого 1812 р. польського шляхтича, генерала Міхала Сокольницького, що був написаний французькою мовою і містив проєкт відновлення української державности у формі Чернігівського та Полтавського герцогств і так званої «Наполеоніди» (спільної держави козаків і кримських татар у таврійських степах) як південно-східної буферної смуги між Польщею і Росією⁵. Ця «Наполеоніда», що її «було породжено до життя в численних наративах інформаторів уряду Наполеона, які з різних причин прагнули відірвати від Росії її південно-західні окраїни», «існувала <…> в уявленнях, проектах і, частково, діях французького уряду»⁶. Для дослідника цього питання Вадима Ададурова
«цілком очевидно, що, зробивши ставку на оволодіння Волинською, Подільською та Київською губерніями, Малоросією, портовими містами Північного Причорномор’я, на відновлення української козацької вольниці, Наполеон міг сподіватися отримати вагомі переваги в боротьбі з Росією. Певне розуміння цього відбилось у проектах французького командування напередодні війни 1812 р. Однак, попри окремі підготовчі кроки з опанування південно-західної частини Російської імперії, французьке командування так і не зважилося приступити до послідовного захоплення згаданих територій, обмежившись тільки локальними операціями й активною розвідувальною діяльністю <…>»⁷.
Перемога наполеонівської Франції над самодержавною Росією відкривала б можливості для часткового відновлення української державности, хай і під французьким чи польським протекторатом. Але це вже питання геополітичної історичної ймовірности.
Наведені з монографії В. Ададурова факти й висновки дають підстави припустити, що в Наполеона політичний інтерес до козацької України як можливого антипода імперської Росії міг підкріплюватися культурним. Утім, примірник української «Енеїди» міг призначатися для когось із наполеонівських урядовців, хто розбудовував проєкти створення буферних васальних держав на українських землях, аби той краще знав, з ким має справу. А на той час не було ліпшої від «Енеїди» Котляревського (хай і ще не повної – у чотирьох частинах) книжки, яка б давала таке досить різноманітне уявлення про Україну, український народ, його культуру й ментальність.
__________________________
¹ Стеблинъ-Каминскій С. Біографическій очеркъ жизни Ивана Петровича Котляревскаго // Стеблинъ-Каминскій Степанъ. Воспоминанія объ И. П. Котляревскомъ. (Изъ записокъ старожила). Полтава, 1869. С. 17. Те саме у другому книжковому вид.: Стеблинъ-Каминскій С. Біографическій очеркъ жизни Ивана Петровича Котляревскаго // Стеблинъ-Каминскій Степанъ. Воспоминанія объ И. П. Котляревскомъ. (Изъ записокъ старожила). Полтава, 1883. С. 23. Покликуючись на це друге видання, але не наводячи самої цитати, сучасний історик Олег Захарчук неточно переповів і зінтерпретував її, приписавши мемуаристові думку (власне, свою), якої той не висловлював: «С. Стеблін-Камінський уважав, що лише наявність екземпляра “Енеїди” у бібліотеці імператора французів не доводить зацікавленості Наполеона Україною» (Захарчук О. М. Наполеон Бонапарт та українське суспільство: історичні документи в інтерпретаціях дослідників // Український історичний журнал. 2015. № 2. С. 168). Як видно з поданої цитати, С. Стеблін-Камінський лише зауважив, що навіть якщо Наполеон і привіз із Москви до своєї бібліотеки українську «Енеїду» (що ймовірно), то не міг її читати (очевидно, малося на увазі – через незнання мови).
² Акимовъ Е. Пребываніе Его Императорскаго Высочества великаго князя Николая Павловича въ Полтавѣ // Украинскій Вѣстник. Харьковъ, 1816. № 7 : Іюль. С. 93; Павловскій И. Фр. Полтава въ ХІХ столѣтіи : (Очерки по архивнымъ даннымъ, съ рисунками) // Кіевская Старина. 1905. [№ 11/12] : Ноябрь/Декабрь. С. 333.
³ Павловскій И. Фр. Полтава въ ХІХ столѣтіи. С. 298.
⁴ Стеблинъ-Каминскій С. Біографическій очеркъ жизни Ивана Петровича Котляревскаго. 1869. С. 18–19.
⁵ Ададуров Вадим. «Наполеоніда» на Сході Європи : Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку ХІХ століття. Вид. 2-ге, допов. і переробл. Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2018. С. 303, 304.
⁶ Там само. С. 521.
⁷ Там само. С. 523.
