Минулого разу ми розібралися з неологізмами, які приписували Тарасові Шевченкові. Насправді то не були неологізми, а слова, які існували віддавна.
Але не обмежилося Кобзарем, бо, виявляється, й інші українські письменники також «зробили вагомий внесок у збагачення нашої мови. Наприклад, Михайло Старицький подарував сучасне значення слову "мрія", що стало символом невичерпного прагнення до кращого майбутнього. Олена Пчілка ввела в обіг слово "мистецтво", перетворивши його на важливий культурний символ».
І дарма, що «мрія» вживалася ще з тих пір, коли Старицький попід стіл пішки ходив (як це довів Орест Друль).
Іванові Котляревському приписують слова «несамовитий» і «угамуватися».
Гамуватися і похідні від нього зафіксовані в XVI ст., що засвідчує «Словник української мови XVI – першої половини XVIІ ст.»
Несамовитий – це просто переклад з польської «niesamowity». Хоча у фольклорі це слово означало людину, опановану чортом, або чаклуна.
Михайлові Старицькому (1839–1904) приписують ще багато слів. Наприклад, «майбутнє». Але «Малий требник» 1842 р. вже знає це слово: «майбутнього життя й царства».
А ось іще ціла вервиця псевдонеологізмів Старицького: «байдужість», «завзяття», «темрява», «пестливий», «привабливий», «приємність», «провинність», «млявий», «страдниця», «противага», «загарт», «пестливий», «нетребство», «неробство», «дочасовий», «передчасний».
Вперше «байдужість» він вжив у 1880 р., а до нього вживали і П. Куліш, і І. Нечуй-Левицький.
Завзяття вперше вжив у 1876 р. А в «Словнику української мови XVI – першої половини XVIІ ст.» пише, що його знали ще 250 років перед тим: «не уставаючи в завзятю своим и до господы стрεляли» (Київ, 1632).
Темрява є у «Южноруському збірнику» Метлинського (1847 р.)
Пестливий вжив у 1875 році, але це слово є в болгарському словнику споконвіку – як і «pieszczotliwy» в польському.
Привабливий – вперше вжив в 1887 році, але це слово теж існує в кількох слов'янських мовах.
Приємність вживали в Галичині в 1840-х («Зоря Галицька», 1848: «На конець ученим руским зроблено несподівану приємність відограньом в вечер тогожъдня рускої комедїо-опери под назвиском: „На милованє нема силовиня“; 1849: «приємность побивати на засіданню»; Лірвак з-над Сяна, 1852: «пріємность дивитися на голі мури».) Можливо походить від польського слова: «przyjemność».
Провинність, страдниця – це кальки з російських слів: провинность, страдница.
Млявий, нетребство (непотребство), дочасний – є в словнику Павла Білецького-Носенка (1774–1876), укладеному в 1840-х роках.
Противага – є в Дмитра Туптала XVIІ ст.
Загарт – такого слова в Старицького нема, є «Набої і шаблі загарті» – в значенні загартовані. Але це вжито задля ритміки і рими. А іменник загарт є в С. Левченка (1874): «Закалка – гарт, загарт».
Неробство – галицька преса вживала ще в 1850-х роках,
Леся Українка начебто була авторкою таких неологізмів, як «провесна» і «промінь».
Але ще до її народження «провесну» зустрічаємо в збірнику «Старосвѣтский бандуриста» Миколи Закревського 1860 року, є вона в українських піснях у записах А. Метлинського 1850-х років, Олекса Стороженко вживав її ще у 1832 р.
Промінь – фіксований з 1621 р., є також в словнику П. Білецького-Носенка. Та й у поляків теж є «promień».
Вікіпедія стверджує, що й «пломінь» вигадала Леся, але й це калька з польської.
Олена Пчілка теж начебто «кувала» нові слова: «мистецтво», «переможець», «променистий», «палкий».
Але «мистецтво» вживалося – «Тутъ не пісьменство и мистецво наше потребні» писав О. Кониський в «Наські граматки» – ще в журналі «Основа» в 1862 р., коли Олена Пчілка мала 13 років.
Переможець – є в книжці «Малий требник» 1842 р.: «переможця над усіма навіки увінчай його нетлінним вінцем».
Променистий зустрічаємо в словнику журналу «Основа» за 1861 р. в значенні «лучезарний». Олена Пчілка мала 11 рочків, а ще раніше, як мала рочок, – в перемиському «Церковному словарі» Якова Досковського (1851): «Лучезарный, ясный: променистий».
Палкий є в словнику П. Білецького-Носенка («Палкій: Жгучій, пы́лкій, вспылчивый»).
Перу Івана Франка належать нібито такі лексеми, як «отвір», «привид», «чинник», «недвижно», «невпинний», «припис», «пречудовий», «проблиск», «прямовисно», «свідоцтво».
Отвір – є у всіх західнослов'янських мовах. Журнал «Господар, письмо практично-наукове» 1869 року: «отворы въ тыхъ коморкахъ не идутъ просто въ бѣкъ». Франкові 14 років. А ще раніше в «Пораднику» Теодора Бобикевича в 1864 р. і в «Граматиці» Михайла Осадци в 1862 р. А ще раніше – в «Зорі Галицькій» («Аби бульбу вибрану з землі від псованя і гнитя заховати, треба ю сіркою обкидати (найлучше в пивници або в ямі запалити потовчену сірку а всі отвори щельно позамикати», 1850 р.), а Іпатій Потій вжив його у відповіді Клирику Острозькому ще 1598 року: «Подобно мнимаєте, же Ѳлоренция єсть вашим Острогом, жеби так всим отвором стояла».
Привид, як похідне від «провідєнія», вживав Дмитро Туптало (1651–1709).
М. Костомаров: «Як сонні привиди на час появились, / За час утекли, / Так прежнії роки, літа молодії / Давно вже пройшли» (1840).
А ще в «Русалці Дністровій»1837 року читаємо про «буйні привиди рускої души».
Чинник – є в «Арифметиці» 1872 р.
Недвижно – є в давньоруських текстах, російській мові і в галицькій пресі 1850-х.
Невпинний – вживав до Франка той же М. Старицький в 1872 р.
Припис – є в журналі «Учитель», 1871 р.
Пречудовий – вжив Омелян Партицький у 1868 р. в «Правді».
Свідоцтво – це давньоукраїнське слово, яке зустрічається в старих грамотах, є також у словнику П. Білецького-Носенка та в Маркіяна Шашкевича: «той прийшов на свідоцтво, щоб свідчив о світлі, щоби всі віру імили єму».
Ловці «перел» часом плутаються і, окрім «привида», приписують Франкові ще й «привід», але знову марно, бо є воно в Павлина Свенціцького за 1871 р.: «Чијі розумні голови привід дајуть східньојі Европі?»
Іван Нечуй-Левицький є начебто автором лексем «самосвідомість», «світогляд», «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість».
А поляки про це знають? Ото здивуються! Самосвідомість – samoświadomość, світогляд – światopogląd, квітник – kwietnik. Нечуй-Левицький, до речі, шість років викладав російську мову та літературу в Конґресівці Польській.
Стосунок – вживався в галицькій пресі з 50-х років: Яків Головацький «Исторический очерк основания Галицко-руской Матици» (1850), Дмитро Зиблікевич «Наука духовная» (1844): «з пияком в жодні справи і стосунки ніхто входити не хоче»
Перепона – оповноголоснене церковно-слов'янське «препона», є в словнику П. Білецького-Носенка.
Григорій Квітка-Основ’яненко теж, мовляв, доклався до збагачення: «буденний» і «перемагати».
Буденний – від будній, з праслов'янського будень, будничний, є воно і в московитів, є в наших народних піснях.
Перемагати – праслов'янське слово, яке є також у західнослов'янських народів віддавна. Є і в наших літописах, наприклад у Рігельмана.
Агатангел Кримський начебто вигадав слово «зміст». Але за рік до його народження бачимо його в журналі «Правда» 1872 р.: «Степан Руданський. Омировоі Илияди пісня перва. Зміст», а ще раніше – у львівській газеті «Основа»: «образок словесний загально-пожиточного або красорічного змісту».
Леонід Глібов, пишуть, увів такі мовні одиниці, як «бурмотати», «пожовкнути», «соромно».
Бурмотати – це праслов'янське «брмотаті».
Щодо «соромно», то зустрічаємо це слово ще до публікацій байок в 1850-х в галицькій пресі. У 1852 фіксує його В. Даль (сором, соромный, соромщина).
Пожовкнути... Насправді є в Глібова «пожовкла», але раніше за нього це слово використала знову ж таки галицька преса 1850-х років.
Павло Грабовський (1864–1902) начебто вигадав «самопізнання». Але Омелян Огоновський вжив його в «Правді» раніше, в 1863 р.: «Мета самопізнання має бути по моєму розуму». Зрештою, це слово є і в поляків.
Микола Левченко (1830–1891) мав вигадати «обрій» в 1874 р. Але до нього це слово вже використав Микола Закревський у 1860 р., а Микола Гатцук у збірнику «Ужинок рідного поля» в 1857 р.
А ось ми добралися і до сучасності. Відомий нині мовознавець Авраменко у своєму підручнику приписав ще кілька неологізмів письменникам. Олесь Гончар начебто автор слова «безбровко». Але чомусь воно є в «Русско-малороссийском словаре» Євгена Тимченка 1897, і в словниках Д. Яворницького (1920), М. Комарова (1893).
Ну, в принципі, є в Гончара ще «хмарошкряб», але це сумнівний неологізм після «хмародряпів» М. Хвильового й І. Багряного.
М. Вінграновському він приписав – «відлютувати», яке є в... словнику Б. Грінченка. А ще раніше – у словнику Є. Желехівського 1886 року (у значенні, щоправда, ablöthen, abkitten).
Піднеб’я вживала Наталена Королева, є це слово в «Українсько-російському словнику» В. Дубровського 1903 року в значенні «поднебесье». Є польське «podniebie».
Яків Головацький в статті «Поділ часу у русинів» писав: «одні і ті же самі імена повторяються, хоч і не в тім порядку – чого, запевне, причиною є різниця піднеб’я (клімату) широко і далеко сягаючих областей слов’янських».
А навіщо Авраменко до архаїзмів відніс такі широковживані слова, як «чоло» й «уста», – це теж якась мовознавча загадка.
Лихо лише в тому, що наші дітки зустрічаються з цим маразмом на ЗНО.
25.06.2025