Підлітки мовою театру

Анастасія Канарська

«Сивий Львове! Столице моєї мрії, / Епіцентр моїх радощів і надій! / Вибухає душа – я тебе розумію. /Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій», – очевидно, що сьогоднішні львівські тінейджери не пам’ятають, як Віктор Морозов під свою гітару завзято виконував цю поезію Симоненка, але теж дуже потребують того останнього рядка, як і наше покоління, як і генерація наших батьків. Бути почутими. Власне, зі спроби почути підлітків розпочав свій ювілейний 100-тий сезон Перший театр. Здається, дуже слушна та логічна ідея для театру, який працює здебільшого для шкільної аудиторії.

Напутнє слово від кураторів проєкту Рози Саркісян, Ірини Гарець та Андрія Бондаренка.

Отже, показ театрального урбан-альманаху «Львів, я люблю тебе!» став підсумком проєкту «ДрамаTeen», в межах якого підлітки, чи представники так званого покоління Z, написали свої п'єси-новели, які згодом побачили рампу сцени. Драматургами-кураторами виступили Ірина Гарець та Андрій Бондаренко. За результатами конкурсу були відібрані семеро учасників Лабораторії підліткової драматургії. Упродовж шести днів вони навчалися сторітелінгу та писали власні тексти. На наступному етапі створені підлітками п’єси передали чотирьом професійним режисерам для реалізації урбан-альманаху, який став першою подією у новому сезоні Першого театру.

Як зазначила головна режисерка театру Роза Саркісян, дуже важливим є чути юне покоління, адже треба усвідомлювати, що ми (покоління міленіалів) вже теж багато чого не знаємо про їхнє сприйняття світу. Хоча, як видалось глядачам на показі, є проблематика, яка все ж залишилась незмінною. Зокрема, громадського транспорту у Львові. Цікаво, що теперішня юнь не призначає зустрічі «під жабою», а тусується десь у торгових центрах.

Проект «ДрамаTeen» був створений за взірцем театрального формату «Клас-акт», який успішно реалізується від 1990 року при Traverse Theatre в Единбурзі й на рахунку якого вже співпраця з 84 школами, написання 1654 шкільних п'єс та продюсування 904 вистав. В Україні подібний проект «Клас-акт: Схід – Захід» був реалізований у 2016 – 2018 рр. під керівництвом Наталі Ворожбит. Проект Першого театру здійснюється завдяки фінансовій підтримці Управління культури Департаменту розвитку Львівської міської ради, наданій за результатами конкурсу «Програми надання фінансової підтримки на реалізацію заходів у галузі культури на території м. Львова на 2019 р.». Влаштування ж конкурсу серед школярів забезпечив Навчально-методичний центр освіти м. Львова.

«Маршрутка» Вікторії Якимечко.

Отож, до альманаху «Львів, я люблю тебе!» увійшли: «Іноді» Анастасії Скоропад (над сценічною реалізацією п’єси працював режисер Ігор Білиць – керівник незалежного театру «БАЦ» (Київ), «Маршрутка» Вікторії Якимечко (режисер Дмитро Гусаков – головний режисер Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького), «Троє на Кайзервальді» Ореста Гребеня (режисер – Ігор Білиць), «Інтерв’ю на стометрівці» Юлії Котик (режисер – Ігор Білиць), «Сихів крапка пюре» Ольги Федини та Діани Гавгун (режисерка – Олена Апчел, театральна кураторка «Театру Золоті Ворота» (Київ)), «Країна натхнення» Христини Цюпер (режисер – Дмитро Захоженко, віднедавна головний режисер Театру Лесі (Львів)).

Ця співпраця режисерів-міленіалів з романтиками та прагматиками, які молодші на одне життя, як зазначила Олена Апчел, вилилась у фонтан іронії над пафосом сивого Львова, засвітило телефонним ліхтариком його околиці, відходячи від чого, у назві театрального альманаху не вживається клична форма міста Львова.

На сторінці фейбук-події театр пояснив це так: «...зважаючи на те, що у стосунку до назв міст цей відмінок додає певні возвеличувальні і пафосні інтонації («Києве, мій!»), занадто знайомі нам по радянському краєзнавчому стилю («Сивий, Львове!»), ми від нього свідомо відмовилися, йдучи услід за неформальним підлітковим стилем, в якому написані всі тексти альманаху».

«Сихів крапка пюре» Ольги Федини та Діани Гавгун.

Одним із стовпів «Клас-акт» від Traverse Theatre є повага до авторів, бережливе ставлення до їхньої творчості, мінімальне стороннє втручання. Перший львівський «ДрамаTeen» розкрив доволі широку палітру питань: від екзистенційних пошуків власного «я» («Щоби бути собою ти витягуєш помідор зі салату» – «Іноді» Анастасії Скоропад) та власного творчого обличчя і натхнення («Країна натхнення» Христини Цюпер) до трешу приміських марштрутних перевезень, чи демонізації «античних» для цього покоління 90-х («Маршрутка» Вікторії Якимечко і «Сихів крапка пюре» Ольги Федини та Діани Гавгун). Не думалось, що в текстах будуть згадані імена Андруховича, Прохаська, чи Ярини Сенчишин. Як виявилось, авторка «Іноді» вже закінчила перший курс культурології УКУ і її екзистенційний щоденник вказував на це.

Загалом, як я вже згадувала, було багато іронії й було відчутно, що підлітків це бере. Зрештою, вони самі були авторами.

Думаю, варіант екпрес-постановок дозволив режисерами та акторам бути лише трансляторами тінейджерських ідей, не покриваючи їх шарами власних інтерпретацій, і це був потрібний та цікавий досвід, який очевидно, що має сенс продовжуватись.