Brexit у Великій Британії остаточно зайшов у глухий кут. Останні баталії між парламентом і Борисом Джонсоном продемонстрували, що обрання нового лідера торі й прем’єр-міністра жодним чином не наблизило ситуацію до розв’язку, а ще більше її заплутали.
Цього тижня світ, жуючи попкорн, спостерігав за черговим сезоном затягнутого серіалу Brexit чи радше ріаліті-шоу з такою назвою. Неангломовні глядачі вивчили ще одне корисне англійське слово – prorogation. Загалом «пророгацією» ми б назвали парламентські вакації, але нещодавно воно, завдяки Борисові Джонсону, набуло нового звучання. Прем’єр цим хитрим слівцем замаскував свій намір заблокувати роботу парламенту, аби той не заважав йому виводити Велику Британію з Європейської Унії, хай навіть і без жодної угоди з Брюсселем.
Наприкінці серпня Джонсон звернувся зі своєю пропозицією пророґації до королеви Єлизавети ІІ. Монархиня, не особливо вникаючи в суть проблеми, дала санкцію на вимушений відпочинок депутатів. Здавалося б, справу зроблено. Але тут почалося таке…
Такий крок дав діаметрально протилежний до очікуваного Джонсоном ефект. Фактично прем’єрська ініціатива спровокувала серйозну політичну кризу.
Тисячі людей вийшли на вулиці Лондона, Манчестера, Единбурга й низки інших міст з акціями протесту проти сваволі прем’єра. У Лондоні, де зібралося найбільше демонстрантів, біля будівлі парламенту скандували «Зупиніть путч» і розмахували прапорами Європейської Унії.
Більш як мільйон людей підписали петицію з вимогою скасувати рішення прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона про тимчасове припинення роботи парламенту. «Парламенту не потрібні ні перерва, ні розпуск доти, допоки термін, необхідний для виконання рішення за статтею 50, не буде подовжено або поки не буде скасовано намір Великої Британії вийти з Євроунії», – наголошено в петиції. Нагадаємо, що стаття 50 Лісабонського договору передбачає для будь-якої держави – члена ЄУ можливість вийти з неї. Згідно з британським законодавством, влада повинна реагувати на ті петиції, які набирають понад 100 тисяч підписів.
Але головна анти-Джонсонівська революція відбулася саме в стінах Вестмінстерського палацу, де засідає британський парламент. Ще б пак, недаремно ж англійці мужньо билися в громадянській війні XVII століття проти королівських військ, недарма ж лорд-протектор Кромвель стратив короля Чарльза І Стюарта. Все це – аби захистити загрожений парламентаризм. Відтоді саме парламент – не уряд, не прем’єр і навіть не монарх – є верховним сувереном у Великій Британії. А Джонсон оце забажав одним махом перекреслити всю багатовікову історію Об’єднаного Королівства. Ні, дзуськи.
Четвертого вересня депутати від опозиційних партій винесли на обговорення свій законопроєкт щодо виходу Великої Британії з Євроунії. Документ забороняв реалізовувати «жорсткий» Brexit, тобто вихід з ЄУ без угоди з Брюсселем. Законопроєкт зобов’язував прем’єр-міністра звернутися до президента Європейської ради з проханням про чергове відтермінування Brexit до 31 січня.
Важливо зазначити, що під прапори противників прем’єра стало й два десятки консерваторів. Серед них опинився, зокрема, й 71-річний Ніколас Соумс (Nicholas Soames) – внук легендарного Вінстона Черчилля. Він ще й заявив, що Brexit спричинить різкий спад впливу країни на світову політику. «Що мене насправді турбує, то це те, що вага Великої Британії в світі стрімко падає, і я боюся, що наші позиції на світовій арені значно ослабнуть», – застеріг він.
Таким чином за документ проголосувало 329 депутатів, проти – 300. Прем’єр не стримував свого обурення такими результатами.
Не в силах стерпіти такого зухвальства, Борис Джонсон вдався до безпрецедентного в новітній британській історії кроку: вигнав з Консервативної партії і Соумса, і 20 інших бунтарів, котрі підтримали законопроєкт про заборону виходу Об’єднаного Королівства з ЄУ без угоди. Джонсон, щоправда, зізнався, що йому нелегко дався цей крок, однак він, за його ж словами, був занадто засмучений їхнім рішенням «учинити заколот». «Це мої друзі, і повірте, я зробив це без жодного задоволення», – заявив Джонсон в інтерв'ю телеканалу ITV.
Сер Ніколас Соумс (стоїть)
Далі прем’єр, розсерджений «зрадою» частини своїх однопартійців, спробував оголосити нові вибори. Але тут трапилася ще одна незвична для новітньої історії британського парламентаризму річ: опозиційні партії заблокували намагання уряду достроково розпустити парламент і провести ще одні позачергові вибори.
Таким чином зараз Велика Британія опинилася у патовій ситуації. Чи зможуть укласти нову угоду з Брюсселем? Дуже сумнівно, адже керівництво Євроунії чітко сказало, що не бажає вносити коректив в уже укладений документ. Виходити «жорстко» не вдасться, та й більшість британців розуміє, що це стало б самогубством для вітчизняної господарки.
Можна було б відіграти ситуацію назад до червня 2016 року, тобто провести повторний референдум щодо членства в ЄУ. Хотілося б вірити, що більшість британців уже усвідомили, що Brexit – це таке собі популістське обдурювання, яке ще й було профінансоване, зокрема Кремлем.
Нещодавно британський сатиричний журнал The Daily Mash у статті «Пояснення для іноземних чайників, що за фігня трапилася з Британією» (The foreigner’s guide to what the f**k has happened to Britain) написав: «Зараз ось здається, що Brexit взагалі неможливий. Але ж колонізувати Марс нам теж обіцяли, а це вже точно неможливо».
