Ювілей української кредитової кооперації в Галичині.

 

50-річчя Українбанку "Віра" в Перемишлі

 

І.

 

Львів, 17 червня.

 

На день 22-го травня 1944 р. припало 50-річчя "Віри", яке є одночасно ювілеєм усієї української кредитової кооперації в Галичині, бо перемиська "Вipa" є її родоначальницею.

 

Як независимі люди, українські адвокати скоро стали на чолі нашого народнього життя та взялися енергійно до економічної і політичної організації краю, яка була досі занедбана.

 

З тих кругів вийшли теж наші кооперативні діячі, як д-р Теофіль Кормош, Кость Лівицький, Степан Федак, Євген Олесницький, Лесь Кульчицький і др., а з поміж них Кормошеві судилося відограти ролю творця нашої кредитової кооперації.

 

Він відважився перший на діло, яке мало для нашої справи в Галичині велике, можна сказати, епохальне значення, бо заснував кредитову кооперативу, від якої починається безупинний розвиток кооперації у нас, в нашій тіснішій батьківщині.

 

Кормош ще на універсальській лаві пізнав кооперативну ідею та організацію з підручників, а практично пізнав її, приглядаючись праці сусідської кооперації, яка від видання кооператичного закону з 9. IV. 1873 р. буйно розвинулася.

 

То ж він подумав, як це мені сам оповідав, чому ми не могли б мати таких установ. А що у Кормоша все за думкою йшло діло, то він почав пропаганду за оснуванням кредитних кооператив, спочатку своїй звичаєм у приватних гутірках з визначнішими громадянами, а потім на ширших сходинах і часописними статтями о "Ділі".

 

Тодішній Перемишль вважався твердинею нашої старо-руської (москвофільської) партії, яка мала в своїх рядах поважних, засібних і впливових людей, особливо серед духовенства (крилошани Матковський, Войтович), посол і професор д-р Ник. Антоневич, родина Черлюнчакевичів, д-ри Кебузинський і Літинськнй та др., то ж Кopмош старався теж їx приєднати до свого діла. Народовецьке (українське) життя почало щойно тоді головно заходами Кормоша і гуртка професорів української гімназії, під проводом незабутнього дир. Григорія Цеглинського, рости в силу і значіння, тому на самих народовцях Кормош не міг опертися.

 

Тож в установчих зборах "Віри", які відбулися дня 22-го травня 1894 р., взяли участь представники обох таборів, одначе з перевагою народовців. Збори відкрив дир. Цеглинський і ними проводив. Секретарював д-р Данило Стахура, а реферував д-р Т. Кормош. Статут принято з дрібними змінами. Фірма нового товариства звучала: Общество взаїмного кредиту "Віра", стоваришення зареєстроване з обмеженою порукою" в Перемишлі.

 

Як предмет підприємства очеркнено "подавати своїм членам матеріяльну поміч через корисне поміщування ощадностей і уділювання позичок при помочі спільного кредиту під найкориснішими услів'ями".

 

Один уділ був 20 зол. ринських (8 ам. дол.) з п'ятикратною порукою.

 

Один член не міг мати більше, як 50 уділів.

 

Вплата уділів могла бути ратальна, причому найнижча рата була 1 зол. рин.

 

Всі оголошення мали помішуватися бодай в 2 наших часописах, за які признано українське "Діло" і москвофільський "Галичанинъ". Зрештою статут відповідав постановам кооперативного закону. По підписанню статуту присутні приступили до виборів "управляючого совіта", до якого війшли переважно народовці, але також москвофіли дістали в ньому своїх представників, а навіть один з ниx посол проф. д-р Антонович став головою "совіта". Перша дирекція складалася з д-ра Теофіля Кормоша, проф. Олексія Яреми, його найближчого співробітника і друга молодих літ та Івана Хархана, магістратського урядовця, який належав до москвофільського табору. Так фірма ("общество" і "товариство"), як і склад надзірної ради та дирекції були висловом компромісу, щоби від молодої установи не відпихати людей доброї волі, до того впливових і засібних, які в переважно москвофільському повіті тішилися пошаною і впливом. Тому теж урядування велося етимологією, яка тоді була у нас ще широко розповсюджена і нею печаталося "Діло", бо було ще тоді немало народовців, які не признавали фонетики і писали етимологією з привички, або тому, що фонетику введено при помочі уряду в прилюдному житті. Даємо це пояснення тому, що дехто з молодих кооператорів вважав "Віру" на цій основі за первісно москвофільську установу, хоч так її основник, як і більшість членів основників (27 на усіх 39), як це можу ствердити на основі знайомства з ними, приналежало до народнього табору.

 

[Львівські вісті, 18-19.06.1944]

 

ІІ.

 

Зараз по загальних зборах приступила дирекція до праці. Перше засідання відбулося 26. травня при участі усіх членів дирекції і їх заступників. Вирішено підшукати льокаль, видрукувати статут і потрібні друки, та сходитися щотижня на науку діловодства, яку вів основник кооперативи. Він теж заздалегідь вже уложив друки, дав своїм коштом видрукувати [...] Наразі приміщення дав основник в своїй канцелярії, а від вересня 1894 pоку перейшла "Віpa" до піднаймленої в "Руській Бесіді" одної кімнати, де остала аж до часу, коли перейшла до своєї хати при вул. Побереже ч. І, де побіч своїх бюр примістила "Народну Канцелярію" і "Сільського Господаря". Там урядує доходяча безплатна управа та урядовець з платнею 30 зл. (To є 60 корон в місяць). Надзірна рада сходиться часто і разом з управою вирішує справи. Такі невибагливі були початки "Віри", та в недовгому часі вона виросла в сильну установу, в чому заслуга підприємчивої й смілої в своїх починах та жертвенної управи, а радше Кормоша-орла і дуже точного педанта Яреми, бо третій член не дописав і, зробивши невелике зловживання, втік до Росії. Шкоду, хоч управа не могла їй запобігти, надзірна рада стягнула їй з кавції. Від того часу, як третій доходячий директор фунгував звичайно один з префектів Духовної Семінарії, який свобідніше міг диспонувати своїм часом давав ґарантію, що не принесе шкоди установі та буде мати довір'я у вкладників і клієнтів установи. Тому що адміністрація "Віри" була дешева, а частинно безплатна (управа і надзірна рада), тож вона почала скоро розвиватися і давати прибутки, хоч відсоткова стопа була невисока.

 

Пропаганда ведена Кормошем за основуванням кредитівок мала теж успіхи і вже в короткому часі повстали кредитові кооперативи в Стрию (Задаткова Каса), Коломиї ("Самопоміч"), у Львові (Тов. Кредитове "Дністер"), Бережанах ("Надія"), Станиславові (Зв'язковий Кредит). Зразком для них була "Віра", яка видала для них всякі друки, а "Підручник" Кормоша був для них джерелом всякого кооперативного знання.

 

Побіч адвокатів, які переважно очолювали кооперативи, найшлися й інші люди, як учителі, священики, податкові і інші емерити, а далі життєві невдачники, які, не покінчивши науки, йшли на працю до кооператив за невисокою платнею. Щойно геть пізніше знайшлися у нас молоді люди, що покінчили дуже добре поставлену Львівську Торговельну Школу, або навіть курс абітурієнтів в Ґрацу, Відні. Інші вдоволялися приватними іспитами з книговодства, торговельного закону і векслів в Торговельній Школі. Звичайно були це добрі та віддані установі робітники, а згодом директори, які пізніше зайняли місця доходячих директорів, бо установи так зросли, що могли вже несогірше оплачувати своїх працівників, і діла установ вимагали вже постійних директорів. Кооперативи мали теж вже засоби на субвенціонування та кредитування наших культурних і гуманітарних установ, особливо від коли здобули кредити в банках і розвинули ширшу кредитову діяльність. Тут знову для них зразком була "Віра", яка з своїх частин прибутків обдаровувала щорічно не тільки місцеві, а й теж і позамісцеві установи, а що важніше, давала своїм установам кредити на чемностеві векслі, якщо йшло про будову домівок, які по викінченні будови замінювала на гіпотечні позики в Банках Краєвому, чи Австро-Угорському. Тою дорогою Перемишль дійшов до будинку Бурси св. о. Миколая, до розбудови Інституту для дівчат, гімназійного Інституту, Народного Дому і др.

 

При помочі "Віри" рiс український Перемишль і народне життя щораз більше було переняте українським духом. Подібно було і в других осередках нашого життя. Прийшла теж пора, що основники кооперативних установ почали мати з них хосен у формі ремунерацій щороку їм признаваних, а зокрема адвокати з розбудови cвoїx канцелярій через синдикати кас і зріст числа клієнтів. Прибували у нас засібні народні щирі працівники.

 

За кредитовими кооперативами прийшли передовсім і інші торговельні, і молочарські, які теж мали в них поміч у виді доступного кредиту, а також співпраці їx робітників.

 

Коли до того наша кредитова кооперація об'єдналася в 1898 р. в "Краєвий Союз Кредитовий" у Львові, а вся кооперація в "Краєвий Союз Ревізійний" у 1904 р., розвиток нашої кооперації пішов скорою ходою і вона незабаром стала матеріяльною основою нашого життя, школою громадської зорганізованої і здисциплінованої праці, меценатом літератури, штуки й науки, а все це своїми коріннями сягає до початків "Віри". Тож хоча нині не час на ювилеї, то все таки треба бодай коротко пригадати працю й заслуги людей, що дали їй початки, а самій "Вірі" побажати якнайкращого розвитку в майбутньому.

 

[Львівські вісті, 20.06.1944]

 

20.06.1944