Львів, 5 серпня.
Таке питання нераз ставлять батьки педагогам. На це проста відповідь: дітей треба вчити, бо наука це найбільший скарб, якого ні огонь, ні вода, ні навіть найлютіший ворог не забере. Тому обов'язком батьків є подбати, щоб їхні діти, наскільки їхня спроможність на це дозволяє, добули відповідно до свого таланту і охоти освіту, яка б їх якнайкраще підготовила до життєвої праці.
Вчити дітей треба вже змалку, віддаючи їх до захоронок, бо це буде полегшою для матерей на час їх праці, а дітей приготовить до громадянського співжиття, навчить їх з другими дітьми відповідно поводитися, привчить їх ладу, чистоти і шкільної дисципліни, не кажу вже про гарні співи, вірші, забави і танці.
Дітей в обов'язковому — шкільному віці треба правильно посилати до школи і не відривати їх від науки для господарських занять в хаті. Розуміється, не треба з них робити паничів, які поза книжкою нічим не цікавляться, навпаки, вони можуть і повинні своїм рідним в хаті помагати, але не сміє на цьому терпіти їх наука, бо для школяря вона перша над усе інше, а пропущена година науки не вернеться і шкідно відіб'ється на поступах учня. Тому, що у нас по селах є часто тільки зорганізовані нижчі школи, треба старатися дати дітей по їх закінченню до вищої народної школи в другому селі або місті, так, щоб дитина закінчила 7 кляс, бо це дає їй відкриту дорогу до фахових шкіл і конечне в житті знання. Якщо дитина проявляє велику охоту і хист до книжкової науки, то вже по IV клясі треба дати її до середньої школи, тобто до гімназії, а по її закінченню до високої школи. Притому треба пам'ятати, що як дитина не має правдивої охоти до цієї науки, а йде до гімназії лише тому, що там пішов товариш, чи товаришка, то радше дати її до вищих кляс народної школи. Там дістане вона заокруглене, завершене знання тоді, коли учень, який тільки пару кляс гімназії закінчить, буде недовченим, а до того зіпсованим, бо буде часто згірдно дивитися на працю у верстаті, чи на ріллі, або в крамниці, а себе вважати за покривдженого долею, що не покінчив гімназії, хоча до книжкової науки не мав охоти. Тому радше хай дитина скінчить 7 кляс народної, кім пару кляс середньої школи, цебто гімназії, а потім просто до верстату або склепу, чи до господарства. Таких фахових шкіл маємо багато. Є вони нижчі для тих, що закінчили нижчу народну школу і мають 14—17 літ і вищі для тих, що мають 8 кляс десятирічки або 4 кляси гімназії з малою натурою і найменше 18 літ життя. При фахових школах є підготовчі кляси для учнів, які не мають приписаної шкільної освіти, тому з кожної школи можна перейти до фахової. Також є дозволений перехід з нижчої фахової або з професійної школи до вищої фахової. Фахові школи є рільничі і городничі, ремісничі і технічні та торговельні. Є вони по різних містах, а навіть по селах і вчать вони різних практичних і дохідних занять, так що дуже багато звань можна в цих школах навчитися. Крім того повстають щораз нові фахові курси і школи, про що часто читаємо в часописах, тому треба з науки в цих школах користати. У школах треба вчити не лише хлопців, але також дівчат, між якими є багато охочих до науки і талановитих дітей.
Де вчити в школі, чи у верстаті?
У фаховій школі, де є добре обладнані верстати, крамниці, господарства, учителі з високими студіями, інженери та інструктори-практики, дитина багато скористає, бо там всеціло віддається науці в клясі і в верстаті. В ремеслі, господарстві чи склепі дитина зразу набере більше справности у роботі, але добрий учень з фахової школи скоро її дожене, а часто пережене, бо він краще розуміє свою роботу, вміє більше рахунків, рисунків, ботаніки, хемії і т. д. Тому теж термінатори мусять теж обов'язково ходити до професійних шкіл (раніше до фахово-доповняючої) через 3 роки раз на тиждень, щоб своє практичне знання доповнити шкільною наукою, бо майстер на це не має часу, а нераз і знання та хоче з учня скоро поміч мати і тому каже йому робити так, як бачив у челядника або майстра, не витрачуючи часу на пояснення, чому саме так робити треба. Обов'язок ходити на таку науку розтягнено тепер також на молодь, заняту в рільництві, щоб її вишколити на добрих господарів, городників, садівників і інших рільних працівників. Нині вже не можна господарити так, як господарили діди, бо рільнича наука, яка не є нічим іншим, як досвідом вчених рільників, добутим довголітньою працею в господарстві, тепер дуже поступила вперед. Знають це ті, що читали поучаючі книжечки і газету "Сільський Господар", "Кооперативний часопис", а зокрема його "Молочарство", а бодай слухають рано господарських радіопередач. Є теж між нами люди, які рільництва чи городництва в школі вчилися, або ще й в чужих краях бували та бачили, які осяги має там господарство, навіть на куди гірших грунтах. Тому теж хосенно ж нашій молоді їхати на пільні роботи за границю, щоб там навчитися, як треба працювати, щоб не ходити голодним і босим по такій багатій землі, як наша, а жити так достатньо, як живуть інші культурні народи.
Те саме можна сказати про ремісничу молодь, для якої є дуже хосенно попрацювати в чужих краях, удосконалитися у свойому ремеслі. Німецькі челядники відбували з давен-давна такі мандрівки по Швейцарії, Франції та інших краях, щоб щось нового навчитися, хоча в батьківщині ремесло завжди високо стояло. Бували і між нашими ремісниками люди, що працювали за молоду на заході, найчастіше у Відні, куди їх висилав на науку ремесла великий приятель міщанства пок. інж. Василь Нагірний. Тому теж між нашими майстрами, особливо тими, що ще на фахових курсах дошколювалися, маємо визначних фахівців.
Такі курси теж тепер при фахових школах відбуваються, тому радимо нашим фахівцям з них користати, бо кожний, навіть високоучений чоловік мусить постійно над собою працювати, бо інакше не поступає вперед. Не треба бути гордим на своє знання, бо нераз можна щось доброго навчитися навіть від менше вченого, як він окремо якоюсь роботою цікавиться, а що ж щойно від ученого рільника, техніка чи торговельника, який має велике фахове знання.
Треба знати, що наука опирається все на досліді, практиці і книжка подає лише те, до чого вчені люди дійшли по довгій праці не тільки у своїх кабінетах, але в робітнях, верстатах, на полі, за склеповою лядою, або в подорожах по світі. Тому і найліпші фахівці не сміють легковажити собі книжкової науки і добувати її у фахових часописах і на фахових курсах.
Тому треба вчитися молодому і старому, бо чим чоловік більше знає, тим краще живе, а вже найбільше по винна вчитися молодь, бо в молоду голову найкраще іде наука. На жаль, це пізнає неодин щойно на старі літа і кається, що раніше не вчився або нарікає, що батьки його не вчили.
Та батьки не є ворогами своїх дітей. Занедбали їх нераз тому, що не було доброї душі, яка порадила б їм, що з дитиною робити, або просто не були змоги вчити. Тому, щоб спосібній і охочій молоді допомогти в закінченні школи, наші громадяни з давен-давна засновували бурси, чито гуртожитки, дешеві кухні і різні допомогові товариства для молоді. Займалися цим ділом звичайно наші міські інтелігенти, збираючи на ту ціль вкладки головно серед міської та сільської інтелігенції та наших купців і промисловців, а селяни допомагали їм переважно доставою своїх продуктів. Тепер міська інтелігенція переважно збідніла і сама потребує помочі, проте вона не відтягається від праці в гуртожитках, але засоби для їх одержання мусить і повинно дати село, бо їх продукцією займається. Тому незасібна молодь, яка на це заслугує, певно дістане поміч в удержанні в місті, тому і бідніші повинні вчити своїх дітей в школах і верстатах, бо на грунті всі не помістяться.
На закінчення скажемо таки просто: Батьки мають супроти своїх дітей святий обов'язок по своїм силам запевнити їм якнайкращу майбутність. Вони сповнять цей свій обов'язок найкраще тим, що дадуть дітям науку, бо це скарб, якого їм ні вогонь, ні вода не забере.
Тож учіть дітей, де можете: в школі, поза школою, бо життя теж велика і важна школа. Пам'ятайте, що людина без знання йде через життя як сліпий, тож не побільшуйте рядів калік, яких у нас аж надто... Нам треба якнайбільше кваліфікованих робітників, добрих, обізнаних з поступовою господаркою рільників, ремісників, купців і всяких промисловців, треба нам теж учителів і урядовців з середньою і високою освітою, треба освічених мужчин і жінок, які могли б заняти різні становища в прилюдній і приватній службі та на власних підприємствах, які хотіли б і вміли б попрацювати для майбутности своєї і цілого народу. Таких людей може нам дати передусім школа. Тож давайте дітей до шкіл, давайте їх на практику до ремесла і торгівлі, учіть їх, як і де можете, а все майте на думці те, щоб їх підтягнути вище від себе, пригадайте собі своє тяжке життя і подбайте, щоб ваші діти мали краще, а тоді бодай на послідні дні вашого побуту на цій землі і для вас усміхнеться краща доля і ви заживете кращим життям разом зі своїми дітьми.
[Львівські вісті]
06.08.1942