День 22. травня 1894 р. був днем радости перемиського громадянства. В тому дні Перемишль забагатів ще одною народною установою, якої не мало ні одне з наших міст, хоча багато таких установ мали сусіди, а множились вони здебільша коштом українського громадянства, яке було численно заступлене між його членами і клієнтами. Тією установою було "Общество взаімного кредита "Вѣpa", товариство зареєстроване з обмеженою порукою" в Перемишлі, якого перші загальні збори відбулися 2. травня 1894 р. при участі 39 членів під проводом дир. Григорія Цеглинського, провідника народовецької (української) громади в Перемишлі. Секретарював канд. адв. д-р Данило Стахура, статут реферував адв. д-р Теофіль Кормош, ініціятор цього прекрасного у своїх наслідках діла, до якого він усно і письменно підготовив нашу суспільність, зокрема Перемишль. А була це нелегка справа, бо ледве 10 років минуло від ліквідації кооп. "Общое рольничо-кредитное заведеніе" у Львові, яку під нашою фірмою використав чужинець-директор для власного збагачення і свою господаркою довів до упадку, спричинивши великі втрати вкладників і довжників "Заведенія". Це викликало у нас зневіру у всяке грошове діло, що її дещо розвіяв гарний розвиток "Народної Торгівлі" у Львові. До того у нас не було людей підготованих до тієї праці, які б свобідно розпоряджали своїм часом і могли безкорисно присвятитися цій справі, бо тоді всяка народна праця була у нас безкорисна. До того існували по наших містах і містечках численні чужі кредитові установи, з яких користало наше громадянство. Тому то потреба таких установ не видавалася нашим людям надто пекучою. Інакше до тієї справи підходив Кормош. Він бачив, які користи приносять нашим сусідам їхні кредитові установи, тому у cвoїx закликах у "Ділі" писав: "В важнім повітовім місті є чужі задаткові каси з домами, урядниками, виборчими агітаторами. Ми спимо і складаємо там гроші та позичаємо. Задаткові каси розділюють багато гроша на добродійні цілі і тою дорогою повстале чужі бурси, інтернати, захоронки для слуг, а нам "хиба окрушина впаде з панського стола". (Під тим розумів він дрібні датки на церкви або бурси, які з чистих прибутків цих кас ми інколи діставали).
Тому взивав нашу суспільність, щоб засновувала власні кредитові установи на основі кооперативного закону з 1873 р. Сам обіцяв зладити статут і дати вказівки, як такі установи засновувати та їх вести. У 90-тих роках минулого століття відносини почали вже змінюватися в нашу користь, бо наша правнича молодь щораз то частіше вибирала адвокатуру як свій фах, отже прибували люди, які мали всякі дані, щоб взятися за таке діло. Зрештою це було в їх особистому інтересі, бо тією дорогою вони могли добути собі впливи та клієнтелю. Теж Кормош вказував на адвокатів, які дадуть почин і допоможуть у заснуванні і веденні кас, а сам перший дав примір, як до цього діла взятися, хоча в Перемишлі ґрунт не був ще тоді пригожий. Там діяли різні кредитові чужі установи, зпоміж яких "Перемиська Каса ремісників і рільників" мала багато українців своїми членами, бо це була солідна і сильна кредитова установа. Тож потреба такої самої рідної установи не видавалася пекучою, якщо йшло про сам кредит.
До того наша перемиська громада не була суцільною під політичним оглядом. Перемишль здавен-давна славився твердинею староруської (москвофільської) партії, а тодішні народовці (українофіли) були в меншості. Отже треба було наступати дуже обережно, щоб до задуманого діла притягнути більшість, яка ще й була заможнішою, бо мала між собою таких багатих людей як д-р Василь Кебузинський, Лукіян Літинський та впливових, як Антоневич, крил. Войтович, о. Копко і інші. Звідтіля і така фірма товариства, в якій є одночасно назва "общество" і "товариство". Треба було вдоволити одних і других, бо тоді найкращі почини розбивалися нераз об спори за правопис.
Таксамо компромісовий був склад першої надзірної рада та управи "Віри", бо хоча народовці мали на зборах більшість, проте головою вибрали москвофіла посла і проф. д-ра Миколу Антоневича, а в управі, побіч д-ра Т. Кормоша і проф. Ол. Яреми, засів "твердий" Ів. Хархан, але більшість була народовецька. Діловодство велося етимологією, якої зрештою у нас тоді уживало багато щирих народовців, а навіть головний їх орган "Діло" нею друкувався.
Зручна примирлива політика Кормоша мала добрі наслідки, бо нова установа притягала до себе щораз ширші круги нашого громадянства, а солідне ведення і дбайливість про добро членів приєднувало йому щораз ширшу клієнтелю.
Перший оборотовий капітал "Віри" творили пaї і вкладки членів, передусім багатших членів надзірної ради, а їх збіркою дуже пильно занявся брат основника "Віри" о. Ом. Кормош, катехит у Перемишлі, який увійшов до управи як заступник. Нова установа розпочала свою діяльність 19. червня, а вже в звіті з 5. липня 1894 р. дирекція подала приходи у висоті 2.695 ринських. Це був як на той час великий успіх і доказ довір'я громадянства до молодої установи. Перші видатки на оснування, друк формулярів та друків покрив сам основник з тим, що "це йому зачислиться на кавцію, яку мусіли скласти члени дирекції", як звучала ухвала надзірної ради. Перше засідання "управляючого совіта" і дирекції відбулося 13. червня 1894 р., яке побіч засадничих справ вирішало і зовсім дрібні, як закупно пульта і дерев'яного копіялу. Перше приміщення мала "Віра" "кутом" у свого основника, а пізніше в "Руській Бесіді", де вона містилася в третій кімнаті, яка підчас товариських забав у "Бесіді" перемінялася в буфет і кімнату до карт, з того приводу раз мало не прийшло до знищення усіх актів в пожежі, яка повстала з недокурка необережного грача у кімнаті "Віри", переміненої на час забави в "картярню". Першим платним урядовцем, пізніше директором "Віри" став службовий магістрату бл. п. Спиридон Губчак; дирекція працювала спершу безкорисно, щойно з розвитком товариства діставала з чистих прибутків одноразову річну ремунерацію. У склад управи, як третій входив звичайно якийсь священик, бо мав більше свобідного часу та повагу і довір'я у селян.
[Краківські вісті, 08.06.1944]
08.06.1944