Роботи, що дуже подібні на людей – виглядом і поведінкою, – зазвичай викликають дискомфорт. Тепер в мозку людини вчені виявили джерело цього так званого «ефекту моторошної долини». Згідно з отриманими результатами, у виникненні цього явища задіяні два регіони в середній префронтальній корі, а також мигдалеподібне тіло. В майбутньому отримані свідчення могли б допомогти у вихованні довіри до роботів-помічників.
Зображення: mennovandijk/ istock.
Роботи набувають все більшого значення: машини допомагають при роботі на конвеєрах, в операційних блоках або в зонах природних катастроф і в майбутньому мають замінити медсестер, домашній персонал та консультантів. Було б добре, щоб власне у цих галузях технічні помічники були ззовні подібні на своїх творців. Адже що більше на людину подібний робот, то швидше його приймуть, наприклад, пенсіонери, яким потрібна допомога медсестри.
«Симпатія до штучного суб’єкта зростає, що більше він нагадує людину. Але це має свою межу», – пояснила Астрід Розенталь фон дер Пютен (Astrid Rosenthal von der Pütten) з Рейнсько-Вестфальського технічного університету Аахена. Якщо ця машина надто нагадує людину, то вона викликатиме відразу. Такі роботи, зазвичай, справляють неприємні враження, що дає підстави експертам говорити про ефект «моторошної долини».
Це явище описав японський роботехнік Масахіро Морі (Masahiro Mori) у 70-их роках ХХ століття. Як виникає неприйняття подібних на людей роботів, сьогодні зрозуміло лише частково. Які механізми в мозку відповідають за цей ефект?
Цим питанням задалися Розенталь і її команда. Для свого дослідження з допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії науковці проаналізували мозкову активність 21 здорового добровольця. При цьому спостерігали, що відбувалося, коли піддослідні стикалися з різними версіями людей і роботів – серед них були й такі, що виглядали зовсім як машини, роботи-гуманоїди, а також дуже подібні на людей андроїди.
В тестах учасники дослідження мали вказати, як вони оцінювали суб’єктів, яких їм показували на картинках: наскільки вони нагадували людину і наскільки симпатичними їм здавалися. Врешті учасників дослідження питалися, яким з демонстрованих кандидатів вони б довірили завдання вибрати особистий подарунок для себе.
Як й очікували, більшість піддослідних довірили б подарунок людині або людиноподібному роботу – та не тим роботам-помічникам, що візуально були найближчими до межі між людиною та не-людиною.
Цей ефект проявився і в мозку: науковці з’ясували, що реакція на демонстрованих роботів і людей була пов’язана з активністю в середній префронтальній корі. Цей регіон в мозку вважають місцем розташування оцінювальних центрів, що як частина системи винагород аналізує різні стимули – від калорійних молочних коктейлів до делікатного дотику.
Аналізи засвідчили: одна ділянка в середній префронтальній корі оцінює інформацію про подібність на людину. При цьому ця ділянка найсильніше реагує на справжніх людей і значно слабше – на штучних суб’єктів. Цей сигнал з детальнішою інформацією про ситуацію потім опрацьовує інша ділянка в цій же ділянці мозку – вентромедіальна префронтальна кора. Вона й визначає рівень симпатії.
«Ми були здивовані, побачивши, що ця ділянка реагувала на роботів достоту так само, як і передбачала гіпотеза про моторошну долину, – повідомив співавтор розвідки Фабіан Ґрабенгорст (Fabian Grabenhorst) з Кембриджського університету. – Щодо роботів, що були подібні на людину, активність зростала, проте на межі «людина – не-людина» активність цієї кори зменшувалася – так виникала типова долина».
Крім того, мигдалеподібне тіло також відіграє певну роль при виникненні ефекту, з’ясували вчені. Цей регіон, що відповідає за емоційне оцінювання ситуації, був особливо активним, коли учасники дослідження не приймали подарунків від подібних на людину суб’єктів, але не людей. «На підставі цього сигналу можна було передбачити відмову прийняти подарунок», – пояснила команда.
В майбутньому нові свідчення можуть допомогти підвищувати людське прийняття роботів. «Відомо, що сигнали, які надходять на оцінювання в ідентифіковані ділянки мозку, можна змінити соціальним досвідом, – сказав Ґрабенгорст. –– Якщо ми переживемо таку ситуацію, коли штучний актор прийме за нас правильне рішення – наприклад, купуючи подарунок, – наша вентромедіальна префронтальна кора рано чи пізно реагуватиме на нових соціальних партнерів інакше».
І ще дещо: ідеального робота для всіх, напевно, не буде. Адже вчені з’ясували, що ефект моторошної долини проявляється дуже індивідуально. Якщо хтось різко реагує на людиноподібних роботів, то інший до них буде менш чутливим. «Тобто немає жодного дизайну для робота, що подобався б усім користувачам – або ж усіх лякав», – констатувала Розенгальт фор дер Пютен.
Daniela Albat
Wie unser Gehirn auf Roboter reagiert
University of Cambridge, 2/06/2019
Зреферувала С. К.
08.07.2019