Після бурхливих дебатів європейські лідери згрубша визначилися з кандидатурами політиків, які обіймуть керівні посади в ЄУ. Спробуємо розібратися, наскільки нові призначення можуть бути корисними для України.
Спершу Європейська Унія визначилася з головою свого законодавчого органу. У середу, 3 липня, під час другого раунду голосування в Страсбурзі 345 євродепутатів підтримали на спікера Європейського парламенту італійського політика Давіда-Марію Сассолі (David-Maria Sassoli).
63-річний соціал-демократ вже 10 років працює депутатом Європарламенту. А славу собі він здобув на журналістській ниві. Кар'єру Сассолі розпочинав у малозначущих дрібних флорентійських виданнях. Згодом став одним із постійних авторів римської газети Il Giorno. Упродовж семи років Сассолі писав матеріали для політичної хроніки. Встиг також попрацювати як автор і модератор телепрограм. А 2006 року був навіть обраний віце-директором телеканалу TG1, на цій посаді журналіст пропрацював близько трьох років.
Давід-Марія Сассолі
2009 року Сассолі обирається до Європейського парламенту за списком Демократичної партії Італії. Там він входить до фракції Прогресивного альянсу соціалістів і демократів. 2004 року Сассолі обирають заступником голови Європарламенту. У січні 2017 роки його переобирають на цій же посаді.
Наскільки корисним для України є обрання Сассолі на високу посаду голови Європарламенту? На це запитання важко відповісти впевнено. Досі він уникав якихось різких заяв щодо України, Росії, Донбасу чи Криму.
Попередником Сассолі на цій посаді був Антоніо Таяні (Antonio Tajani), котрий пройшов до Європарламенту за списком партії «Вперед, Італіє» Сильвіо Берлусконі. Якщо опиратися в аргументах на приналежність до партії, то італійські демократи однозначно прихильніші до України, ніж члени «Вперед, Італіє», очолюваної другом Путіна. Таяні у коментарях та інтерв’ю неодноразово висловлювався про необхідність зближення Євроунії та Росії, проте завжди зі застереженнями щодо виконання Мінських угод. Припускаємо, що Сассолі дотримуватиметься схожої риторики. Але у будь-якому разі, поки що зарано давати більш-менш чіткий прогноз щодо його позиції у питанні українсько-російського протистояння.
Голову Європарламенту вибирали у стінах законодавчого органу ЄУ, у виборах брали участь винятково євродепутати. А от інших очільників Євроунії – президента Європейської комісії, президента Ради ЄУ, президента Європейського центробанку і верховного представника Євроунії зі зовнішньої політики і безпеки – узгоджували на саміті ЄУ в Брюсселі. Дебати доводилося кілька разів переривати через різнобій позицій голів держав та урядів країн – членів ЄУ.
Найнеприємнішою для України звісткою стало те, що на самому старті відпала кандидатура німецького політика, голови фракції Європейської народної партії в Європарламенті Манфреда Вебера (Manfred Weber). Хоча раніше його вважали фаворитним претендентом на цю посаду.
Наше видання вже неодноразово писало про те, чому саме Вебер, член баварського Христичнсько-соціального союзу, був би найбажанішою для України кандидатурою на посаду очільника Єврокомісії. Але коротко нагадаємо.
Передовсім Манфред Вебер запам’ятався нам тим, що всупереч усталеній позиції ХДС/ХСС рішуче висловлювався проти «Північного потоку-2». Щобільше, він обіцяв, очоливши Європейську комісію, вжити всіх важелів, щоб заблокувати газпромівський проект. Політик також висловив занепокоєння намаганнями Кремля дестабілізувати об’єднану Європу. Він виступав за запровадження додаткових антиросійських санкцій.
Манфред Вебер
Можливо, саме ця категоричність Вебера й не подобалася багатьом європейським політикам, котрі ще не втратили віру в можливість умиротворення російського агресора. Найрішучіше проти нього виступив президент Франції Емманюель Макрон, і його слово стало фатальним для евентуального призначення Вебера. А бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель не стала горою на захист представника дружньої партії, бо теж була не в захопленні від його критики «Північного потоку-2».
Дискусії щодо президента Єврокомісії тривали кілька днів. Спершу обговорювали кандидатуру першого віце-президента Європейської комісії, нідерландського соціал-демократа Франса Тіммерманса (Frans Timmermans). Проте його призначенню чинили рішучий спротив країн Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Словаччина і Чехія). Адже саме Тіммерманс був головним ініціатором штрафних санкцій щодо цих держав за невиконання міґраційної політики Євроунії та інші проступки.
Франс Тіммерманс
Президент Ради ЄУ Дональд Туск, побачивши, що Тіммерманс не набирає належної підтримки, запропонував ще трьох претендентів – президентку Світового банку Крісталіну Георгієву, керівницю МВФ Крістіну Лаґард (Christine Lagarde), переговірника з питань Brexit Мішеля Барньє (Michel Barnier). Проте й вони не знайшли потрібної підтримки.
І тут цілком несподівано виникла компромісна фігура – міністерка оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen). За рішення підтримати її кандидатуру проголосували 27 учасників саміту в Брюсселі. Тобто всі, окрім бундесканцлерки Німеччини Анґели Меркель, котра утрималася. Досить дивно, що Меркель не підтримала свою однопартійку. Сама вона пояснила таку позицію тим, що кандидатура фон дер Ляєн не знайшла підтримки в Соціал-демократичної партії Німеччини, що є коаліційним партнером ХДС. Пояснення, скажемо відверто, так собі.
Але в будь-якому разі, Урсула фон дер Ляєн пройшла головну перепону до посади. Щоправда, її кандидатуру ще повинен затвердити Європарламент. Більшість експертів вважають, що з цим можуть виникнути певні проблеми. Зокрема, проти її кандидатури можуть виступити соціал-демократи – друга за чисельністю фракція в ЄП – невдоволені провалом їхньої кандидатури, тобто Тіммерманса. Проте більшість аналітиків сходяться на думці, що хоч і з труднощами, але німкеня подолає і європарламентську перешкоду на шляху до посади. Голосування в Європарламенті відбудеться в середині липня. Якщо фон дер Ляєн вдасться набрати 375 голосів підтримки, то вона стане першою жінкою на посаді президента Єврокомісії – зрештою, вона вже стала першою жінкою на чолі Бундесверу.
Тепер щодо корисності пані фон дер Ляєн для України. Тут існують певні питання. Свого часу вона зазнала поважної критики з українського боку за свою позицію щодо постачання зброї Україні. У лютому 2015 року на Мюнхенській конференції з питань безпеки очільниця німецького військового відомства рішуче виступила проти того, щоб Європа озброювала Україну. Щобільше, вона взагалі була проти будь-якої військової підтримки українців. Керівниця Бундесверу чомусь вважала, що це лише розізлить Росію й призведе до загострення конфлікту на Донбасі.
Урсула фон дер Ляєн
Такої думки Урсула фон дер Ляєн дотримується й нині. Хоча в деякі інші свої позиції, дотичні до російської агресії, вона внесла поважні корективи. Наприклад, перестала цуратися самого слова «аґресія», причому саме «російська аґресія», говорячи про українсько-російський конфлікт. Вона змінила думку щодо необхідності захисту балтійських держав від Росії, хоча раніше стверджувала, що їм нічого не загрожує. Тепер же фон дер Ляєн виступає за присутність міжнародного контингенту НАТО в Польщі, Литві, Латвії та Естонії.
В одному з інтерв’ю фон дер Ляєн звинуватила Росію, що та не припиняє проводити аґресивну зовнішню політику. Що Москва стає загрозою не тільки для України й країн Балтії, а й для всієї Європи.
Вона чітко відстоює тезу про необхідність збереження антиросійських санкцій – зрештою, за санкції Ляєн виступала від самого початку російської аґресії. Причому саме за санкції як альтернативу військовій допомозі у гібридній війні проти Росії.
Після торішнього інциденту в Керченській протоці фон дер Ляєн гучно виступила за звільнення українських моряків та повернення українських кораблів. Ще варто додати, що німецька міністерка оборони звинуватила саме Росію у зриві Договору про ракети середньої і малої дальності. Вона вимагала від Москви повернутися до його дотримання.
У будь-якому разі, експерти переконані, що Урсула фон дер Ляєн проводитиме щодо Росії жорсткіший курс, ніж це робив все ще чинний президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, котрий дозволяв собі їздити до Москви й у дружній атмосфері зустрічатися з російськими очільниками. І це добре, зокрема й для України.
Йдемо далі за кандидатурами. Отже, наступним президентом Європейської ради, тобто наступником Туска, скоріш за все, стане виконувач обов’язків прем’єр-міністра Бельгії Шарль Мішель (Charles Michel). Саме його кандидатуру було узгоджено на саміті ЄУ в Брюсселі.
Шарль Мішель
А от у цьому випадку українці однозначно шкодуватимуть за поляком Туском, котрий реально був адвокатом нашої держави в Європейській Унії. Мішель таким точно не буде. Щобільше, експерти не відкидають, що бельгієць латентно просуватиме ідею про скасування антиросійських санкцій.
Ні, досі він публічно не висловлювався проти штрафних заходів щодо Кремля, навіть наголошував, що Бельгія підтримуватиме єдність ЄУ в питанні тиску на Росію. Проте джерела, близькі до бельгійського уряду, запевняють, що на закритих засіданнях кабінету Шарль Мішель неодноразова наголошував, що вже давно настав час пом’якшувати санкційний тиск на РФ, оскільки від цього мало користі самій Європі. Так що певні небезпеки, пов’язані з його евентуальним президентством в Європейські Раді, таки є.
Тепер щодо кандидата на посаду високого представника ЄУ з питань зовнішньої та безпекової політики. Саміт в Брюсселі визначив фаворитом міністра закордонних справ Іспанії Жозепа Борреля (Josep Borrell).
Жозеп Боррель
Нещодавно цей політик довів до істерики кремлівських очільників своїм інтерв’ю виданню Periodiсo, яке було опубліковане у травні 2019 року. Боррель досить однозначно назвав Росію «старим ворогом Старого Світу, який знову заявляє про себе». За його словами, Москва знову намагається поновити свою присутність у світі й «перетворюється на загрозу». Після цього інтерв’ю, яке було опубліковане у травні 2019 року, російське МЗС негайно викликало до себе іспанського амбасадора в Москві й вимагало від нього пояснення слів патрона.
Тож є надія, що з Жозепом Боррелем на посаді високого представника ЄУ з питань зовнішньої та безпекової політики буде все в порядку.
І нарешті, посада президента Європейського центрального банку (ЄЦБ). На неї саміт ЄУ номінував уже згадану Крістін Лаґард, котра нині очолює Міжнародний валютний фонд. Західна преса жартома називає її «рок-зіркою в світі фінансів».
Крістін Лаґард
Дійсно, фінансистка вона видатна і відома. Хоча було й чимало скандалів, з нею пов’язаних. Крістін Лаґард навіть заледве не потрапила на лаву підсудних у Франції, коли її звинуватили в злочинній недбалості в «справі Тапі». Однак ніхто не довів її злочинного умислу.
До України Крістін Лаґард ставилася радше з прихильністю. Принаймні, за її головування в МВФ наша держава отримала чимало таких необхідних кредитів. Щобільше, надаючи кредити, МВФ змушував українське керівництво проводити корисні для країни реформи. Так що евентуальне призначення пані Лаґард очільницею ЄЦБ можна сприймати радше позитивно.
