Цього тижня Україна зазнала чи не найприкрішої зовнішньополітичної поразки за свою 28-літню новітню історію. Росії, яка не пішла на жодні поступки, повернули всі права в ПАРЄ. Якими ж резонами керувалися європейці, ухвалюючи це ганебне рішення?
Парламентська асамблея Ради Європи в середу, 26 червня, остаточно зняла всі санкції з Росії. Депутати ПАРЄ переважною більшістю голосів підтримали резолюцію, якою пропонується без будь-яких обмежень, а головне – без додаткових умов, підтвердити повноваження російської делегації. За відповідне рішення проголосували 116 делегатів, проти – 62, ще 15 – утрималися.
І це все відбулося попри те, що жодного (!) з пунктів семи резолюцій, ухвалених в ПАРЄ на підставі російської аґресії в Україні, які й стали підставою для запровадження і регулярної пролонґації санкцій проти Росії, Кремль не виконав. Та що там – навіть не намагався виконувати та ще й насміхався.
Ще більшої ганебності резолюції додає той факт, що в її тексті взагалі не згадується про анексію Криму і збройну аґресію Росії на Донбасі. Єдиний реверанс у бік України, на який спромоглася Асамблея, – це заклик до російської влади звільнити 24 моряків, захоплених в Керченській протоці. Така собі апеляція до доброї волі Кремля. Причому російські представники в Страсбурзі, аби ні в кого не виникало сумнівів, зразу ж заявили, що виконувати цей заклик Росія не має ні найменшого наміру. Вони назвали цю вимогу «політичною заявою», яка, до того ж, має винятково рекомендаційний характер.
«Ні у кого немає права давати уроки Росії, ми не учні, щоб виконувати якісь домашні завдання. Для нас важливо починати діалог на рівних», – заявив голова російської делегації Петро Толстой. І ще й звинуватив європейців, що ті, виявляється, «перебувають у полоні української дезінформації».
Зрештою, позиція росіян зрозуміла й не потребує додаткових пояснень. Чіткою є й позиція тих, хто голосував проти резолюції. Бо як могла ПАРЄ пробачати Росію, яка цілковито начхала на всі її резолюції щодо агресії в Україні та ще й відверто про це заявила. Значно складніше розібратися з резонами тих країн і окремих делегатів, котрі проголосували на російську користь.
Перед цим варто зазначити, що питання повернення Росії повноважень не виникло зненацька, воно мусувалося в колах європейських політиків уже кілька минулих років і постійно підживлювалося російськими пропагандистськими вливаннями та матеріальними заохоченнями.
Коротко нагадаємо читачам, що санкції проти російської делегації в ПАРЄ були ухвалені 10 квітня 2014 року. Тоді за резолюцію, згідно з якою делегацію Російської Федерації за анексію Росією Криму позбавили права голосу в Асамблеї і вилучили з усіх керівних органів, проголосувало 145 депутатів, 21 виступив проти, 22 – утрималися. Щороку ПАРЄ подовжувала ці антиросійські санкції.
13 жовтня 2016 року ПАРЄ ухвалила дві резолюції щодо України, в яких конфлікт на її території називається «російською агресією» і міститься заклик до Москви вивести свої війська з Донбасу. А ще 24 січня 2019 року ПАРЄ ухвалила резолюцію, в якій закликала Росію негайно звільнити полонених українських моряків і підтримала ініціативу про скерування групи міжнародних спостерігачів для моніторингу ситуації в Керченській протоці.
Москва ж, своєю чергою, здійснила хід у відповідь. У січні 2016 року російська делегація відмовилася брати участь у засіданнях ПАРЄ. А головне: Росія перестала платити членські внески у скарбничку Асамблеї – 33 мільйони євро річно. Через що у ПАРЄ цьогоріч виник бюджетний дефіцит у 1,5 мільйона євро.
А останнім часом Москва почала шантажувати Страсбург тим, що має намір узагалі вийти з Ради Європи, якщо її не буде повністю відновлено в правах. Росіяни чітко наголошували на цілковитому відновленні прав, стверджуючи, що половинчасті заходи їх не цікавлять.
Чи був це блеф з російського боку? Багато експертів схиляються до позитивної відповіді на це запитання. Кремлю потрібна ПАРЄ нічим не менше, ніж Асамблеї Росія. Адже це серйозний майданчик для виходу на міжнародну арену. А ми ж знаємо, яких страшенних зусиль докладає останні п’ять років російське керівництво, та й сам Володимир Путін, аби вийти з міжнародної ізоляції, спричиненої кримськими й донбаськими подіями.
Тим не менше, авторитетні європейські політичні кола купилися на російський блеф і приблизно рік тому запустили механізм скасування санкцій. Чому купилися? У західній пресі часто можна було прочитати таку думку, що саме можливість впливати на Росію стала за останні два десятиліття сенсом існування Ради Європи. Як це не парадоксально звучить, але потужний авторитарний режим на одній шостій суходолу створює додатковий авторитет і ПАРЄ. Тож якби раптом Москва реалізувала погрози й вийшла з РЄ, то організації дуже складно було б пояснити сенс свого існування в актуальних умовах. Це приблизно як сенс існування правоохоронних структур за відсутності криміногенної ситуації. Але чомусь ніхто з європейців не замислився над логічним питанням: якщо сенс РЄ – у можливості впливу на Росію, то чи не зникає цей сенс, якщо впливати на Росію не вдається, а навіть навпаки?
До питання сенсу подальшого існування Ради Європи ми ще повернемося, а зараз нагадаємо собі, що передувало ухваленню фатальної резолюції в ПАРЄ. Фактично долю Росії в ПАРЄ було вирішено ще більше як місяць тому. 17 травня у Гельсінкі комітет міністрів Ради Європи під тиском Німеччини й Франції ухвалив принципове рішення про повернення Росії до ПАРЄ з відновленням всіх її прав. Тоді ж і було складено проєкт резолюції, згідно з якою жодна країна-член РЄ не може бути покарана, що б вона не витворяла.
Всі подальші події – це вже, як то кажуть, справа техніки. У ніч на 25 червня після тривалих і бурхливих дебатів резолюцію було схвалено. Звісно, тверезомислячі депутати могли обуритися таким абсурдним текстом документа й проголосувати проти. Деякі так і зробили, хоча принципово це ситуації не змінило. За резолюцію про обмеження санкційного механізму ПАРЄ, яка відкриває можливість для повернення до Асамблеї російської делегації й відновлення їй права голосу, проголосували 118 делегатів, проти були 62, утрималися 10 осіб. А наступного дня було проголосовано вже за згадану на початку статті резолюцію про скасування всіх санкцій з Росії.
Отже, спробуємо, як і було обіцяно, розібратися в резонах тих, хто підтримав резолюцію. Експерти пропонують розділити цих осіб на чотири групи. От як описав їх експерт «Майдану закордонних справ» Олександр Хара: «Одні хочуть встановити діалог з Росією, мати певний важіль впливу на неї – це ідеалісти. Вони вважають, що Росія виконуватиме всі резолюції і конвенції, а 140 мільйонів росіян отримають правовий захист. Другі вважають, що конфронтація з Росією зайшла занадто далеко, насправді з нею можна спілкуватися, і в діалозі знайти компроміс, який усіх влаштує, – це прагматики. Є ті, хто ідеологічно підтримують Росію, тому що це просто Росія, вона виступає за «традиційні цінності», – це «корисні ідіоти». І найменша кількість – зацікавлені в російських фінансах. Вони отримують хабарі – не обов'язково в фінансовому вираженні. Це можуть бути поїздки в Росію, де їх зустрічають на найвищому рівні».
От до ідеалістів, напевно, можна залічити більшість членів німецької делегації в ПАРЄ. Голова делегації Андреас Нік (Andreas Nick) так пояснював журналістам, чому він і його колеги проголосували «за»: «Наша позиція з таких питань, як анексія Криму, конфлікти на сході України і в акваторії Керченської протоки, залишається незмінною. Але ми вважаємо, що Росія повинна залишатися членом Ради Європи з усіма правами та обов'язками. Особливу роль при цьому для нас відіграє забезпечення ста сорока мільйонам росіян доступу до Європейського суду з прав людини. А також те, що Рада Європи повинна виконувати свою роль форуму для діалогу та обміну думками щодо складних проблем між країнами-учасниками. І в цьому плані Російська Федерація є обов'язковим партнером».
Андреас Нік і його однодумці хочуть, дивлячись у вічі російським колегам, присоромлювати їх і вимагати виконання вимог з дотримання прав людини. O sancta simplicitas! – як сказав би Ян Гус. Чи усвідомлюють ці ідеалісти, що такою своєю позицією вони нищать і Раду Європи, і ПАРЄ? Адже в Москві останні події в Страсбурзі сприймають не інакше, як капітуляцію Європи перед Росією. І тепер готуються тиснути далі, аби забезпечити й інші свої захцянки. «Можем павтаріть».
«Повернення російських депутатів в Асамблею може стати ударом, від якого Рада Європи ще не скоро оговтається. Значимість Ради Європи нині і без того зменшується. Це викликає жаль, і не тільки в світлі заслуг РЄ в процесі демократизації Європи після розвалу комунізму… Який авторитет буде у цієї організації, якщо збройна агресія одного з її членів проти іншого залишиться без наслідків в рамках її власних інститутів? Санкції проти Росії були зняті, при тому що Москва не пішла заради цього на жодні помітні поступки», – от які прогнози щодо подальшої долі РЄ дає політичний оглядач авторитетного німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung Райнгард Фезер (Reinhard Veser).
Після повернення повноважень Росії в ПАРЄ українська делегація оголосила, що полишає сесійну залу й не братиме більше участі принаймні в поточній сесії. Згодом прикладу українців послідували грузини, поляки, словаки, литовці, латиші й естонці. Якщо до демаршу долучаться й інші країни, чиї делегації повністю або переважною більшістю проголосували проти ганебної резолюції, – Албанія, Румунія, Словенія і Велика Британія – то в Асамблеї неминуче виникне парламентська криза, поглиблена втратою авторитету цієї організації. Чи не завелика ціна за умиротворення агресора, який зовсім не умиротворюється?
