Росія, а ще раніше СРСР неодноразово просилися в НАТО. А ще послідовно називали західний оборонний блок «ворожим» і «агресивним». Ось така натовська шизофренія Кремля. А може тому й просилися, що вважали Альянс «ворожим» і «агресивним»?
Дивна, м’яко кажучи, річ: російський диктатор Владімір Путін обґрунтовував окупацію Криму, а згодом і повномасштабне вторгнення в Україну нібито страхом перед НАТО. Мовляв, якби не захопили Крим, то вже незабаром там були б військові бази Північноатлантичного альянсу, якби не вторглися в Україну, то незабаром з української території на Росію рушили б полчища натовських військ. І під час актуальної російсько-української війни Путін, говорячи про гіпотетичну мирну угоду, щоразу незмінно висуває вимогу про неприпустимість членства України в НАТО.
Цікаво, що навіть деякі російські умовні ліберали-антипутінці й деякі західні аналітики купуються на ці путінські твердження й "розглагольствують" на тему, що, мовляв, не треба було злити Кремль, розширюючи НАТО на Схід. А вже поготів не треба було приймати до західного оборонного блоку колишні радянськи республіки – Литву, Латвію та Естонію. Що вже й казати про Україну – в жодному випадку. Бо буде страшне. Наприклад, Путін нападе?
Всі ці тези є цілковитим абсурдом і спростовуються… самим же Путіним. Пригадуєте, 21 лютого 2022 року, тобто за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, Путін виступив з відеозверненням до росіян щодо визнання «Л/ДНР». «Скажу зараз те, про що ніколи не говорив публічно. У 2000 році під час візиту до Москви президента США Білла Клінтона, який вже йшов зі своєї посади, я запитав його, а як Америка поставиться до того, щоб прийняти Росію до НАТО. Не розкриватиму всіх подробиць тієї розмови, але реакція на моє запитання зовні виглядала, скажімо так, вельми стриманою», – розповів тоді він. То що, на той момент НАТО перестало бути «ворожим» і «агресивним»?
Так, про намір вести країну до членства в НАТО, а можливо і в Європейській Унії, Путін заявив ще на початку березня 2000 року, тобто коли лише перебував на посаді виконувача обов’язків президента РФ. Причому розповів про це не десь на закритих дебатах, а в інтерв’ю телеканалу ВВС. У ньому Путін чітко окреслив свої пріоритети у разі, якщо вдасться виграти президенстві вибори (другий, переможний для Путіна тур відбувся 26 березня 2000 року): «Я не можу уявити свою країну ізольованою від Європи». На запитання, чи можливе долучення Росії до Північноатлантичного альянсу, він відповів: «Чому ні? Я не відкидаю такої можливості – у тому випадку, якщо з інтересами Росії рахуватимуться, якщо вона буде повноправним партнером».
Варто зазначити, що ці слова Путіна пролунали на тлі триваючої поважної сварки тодішнього російського істеблішменту з НАТО та країнами-членами через бомбардування Сербії навесні 2000 року. Причому найбільшим критиком західного оборонного союзу виступав головний політичний конкурент Путіна, колишній прем'єр-міністр РФ Євгєній Прімаков. Пригадуєте його знаменитий «розворот над Атлантикою», коли стало відомо про бомбардування. Зрештою, й саме російське населення у своїй переважній більшості було проти НАТО, вважало його ворогом Росії.
І от у такій непростій ситуації Путін як в.о. президента доволі зухвало погоджується прийняти в Москві тодішнього генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона. На тій зустрічі сторони домовилися відновити контакти між Росією та Альянсом у повному обсязі та вважати одне одного стратегічними партнерами. Тоді Путін сказав ключову фразу: «Росія готова до співпраці з НАТО, аж до вступу до Альянсу».
І в наступні роки Путін ще неодноразово запевняв, що Росія не ставиться до НАТО як ворожої організації. Зокрема ці слова в різній формі лунали з вуст російського лідера під час зустрічей з Джорджем Бушем-молодшим за його президентської каденції. Також Путін запевняв у цьому ж Барака Обаму, коли той був президентом і намагався «перезавантажити» відносини з Москвою.
Чому ми вирішили знову підняти тему прагнення Росії до тіснішої співпраці з НАТО аж до повноправного членства? Передовсім тому, що на наступних перемовинах між Росією та Україною (у яких нарешті можуть взяти участь український президент Володимир Зеленський і російський диктатор Владімір Путін – а можуть і не взяти) тема майбутнього членства України в Альянсі безумовно знову підніматиметься. Про це вже наперед заявляють і російські політики, і кремлівські пропагандисти.
А окрім того натовський новинний привід надав нещодавно німецький часопис Der Spiegel. Німецький історик і публіцист Клаус Віґрефе у статті під назвою «Наскільки близькою була Росія до членства в НАТО?» (Wie nah war Russland an einer Nato-Mitgliedschaft?) розповів незнані широкому загалу факти про те, як ще перший президент Росії Боріс Єльцин намагався здобути для своєї країни членство в Альянсі. Йдеться про події 1994 року, але ще до першої чеченської війни.
І, що цікаво, тоді Сполучені Штати були значно прихильніші до такої ідеї. Хоча ні, не всі Сполучені Штати, а головним чином тодішній президент Білл Клінтон. А от Німеччина з тодішнім бундесканцлером Гельмутом Колем на чолі сприйняла цю ідею більш ніж прохолодно.
Нагадаємо, що Єльцин офіційно став президентом Росії у липні 1991 року. Він фактично зразу ж у інавґураційній промові проголосив вступ Росії до НАТО «довгостроковою політичною метою». Навіть незважаючи на те, що на той момент ще існував СРСР.
А от що досі не було відоме широкому загалу, то це те, що в січні 1994 року під час візиту Клінтона до Москви Єльцин звернувся до американського гостя з несподіваною пропозицією прийняти Росію до НАТО. Причому зробити це до надання членства іншим східноєвропейським країнам, передовсім Польщі, Чехії та Угорщині.
Клінтон, як стверджує Клаус Віґрефе, на таку послідовність членства не погодився. Проте загалом ідею євроатлантичної інтеґрації Росії сприйняв надзвичайно позитивно.
На саміті НАТО в Брюсселі в січні 1994 року Альянс принципово схвалив програму «Партнерство заради миру», яка передбачає військову співпрацю з колишніми країнами Варшавського договору. Прямо з Москви до Брюсселя прилетів Строуб Телботт – заступник державного секретаря США і водночас американський спецпосланець у справах колишнього СРСР. А ще, що не менш важливо, Телботт був особистим другом Клінтона. Він повідомив Єльцину такий розклад: Польщу, Угорщину й Чехію таки приймуть до лав НАТО першими, і це не обговорюється. Але згодом приймуть і Росію. А США цьому потужно посприяють.
Чому цим планам так і не довелося реалізуватися? Бо проти російського членства доволі активно виступила Європа. А передовсім, як вже було сказано, Німеччина. У німецькому істеблішменті проти був не лише Коль, а і його однопартієць з ХДС міністр оборони Фолькер Рюе, а також міністр закордонних справ Клаус Кінкель, який репрезентував ліберальну Вільну демократичну партію Німеччини.
Опоненти Клінтона у питанні російського членства в НАТО знайшлися не лише у Старому світі, але й в самій Америці. Ні в Держдепартаменті, ні в Пентаґоні, ні в Раді безпеки при президенті США не підтримали цієї ідеї.
Опоненти вважали, що вступ Росії до НАТО, по-перше, означатиме різке зростання внутрішніх суперечностей в Альянсі, отже він просто стане недієздатним. Розстріл російського «білого дому» восени 1993 року чітко засвідчив, що загроза повернення Росії до авторитаризму й навіть тоталітаризму ще далеко не викорінена. Також не додавав ентузіазму спротив у Росії ринковим і демократичним реформ з боку як великої частини суспільства, так і політикуму. Тож абсолютно не можна було нехтувати ризиком, що Росія раніше чи пізніше може знову стати загрозою для Європи, як за часів холодної війни. Щось схоже ми тепер спостерігаємо на прикладі Туреччини, яка нібито і є повноправним членом НАТО, але веде себе абсолютно не по-натовськи.
Зрештою всі питання відпали в грудні 1994 року, коли Росія розпочала війну проти чеченської незалежності. Килимові бомбардування чеченських міст, звірства російських вояків проти мирного населення яскраво засвідчили, що не можна таку країну допускати до західних оборонних альянсів.
Цікаво, що в першій половину 1994 року, коли ще обговорювалося питання російського членства, ні Німеччина, ні інші європейські країни-члени відкрито не вступали проти вступу Росії. Єдиний, хто не приховував свого негативного ставлення до Росії й виступав категорично проти її інтеґрації у європейські та євроатлантичні структури, – це тодішній президент Польщі Лех Валєнса. Він порівнював Росію з ведмедем, якого слід посадити в клітку. Польща тоді ще не була членом Північноатлантичного альянсу, тож не мала права голосу в цьому питанні. Утім, слід визнати: з погляду сьогодення, Валєнса мав таки рацію.
P.S. До речі, вперше Москва попросилася до НАТО ще 1954 року, тобто ще тоді, коли лідером СРСР був Микита Хрущов, який так грізно розмахував кулаком у бік західних країн з трибуни ООН. Тоді радянський уряд надіслав учасникам НАТО ноту з проханням прийняти СРСР до Альянсу. НАТО ж тоді в своїй відповіді вказало на «цілковито нереалістичний характер такої пропозиції».
