Дня 1-го падолиста 1918-го р. український народ у Східній Галичині скинув з себе тяжке ярмо близько шістьсотлітного ляцького панування над собою — бажаючи жити вільним життєм. Се очевидно не подобалося польським панам та урядовцям і ix прихвостням, бо вони дальше бажалиби держати у своіх твердих руках увесь украінський робучий народ у східній Галичині і тому зразу у Львові, а опісля і деінде підняли оружний бунт проти нас. Ціллю сього бунту є се, щоб що найменше цілу украінську (східну) Галичину прилучити на все до Польщі і на віки вічні нас закріпостити.
Ми піднялися в обороні наших святих прав, Богом даного права до самостійного жития і свободи, не ідемо здобувати і нищити чужих земель, натомість Ляхи не вдоволяються своєю власною землею, але бажають заграбити і закріпостити зовсім чужі землі, де живуть Украінці, Білорусини і Литовці і огнем та мечем хотять ix загнати у ляцьку неволю.
Вже отсе семий місяць йде кровавий бій нашого славного украінського війська зі страшною, ляцькою навалою на наші землі. Се бій на життє і смерть, бо всі добре знають, як тяжко булоби нам жити, колиби ми справді попали у ляцьку неволю. Розуміють се жовніри, розуміють се і селяни та селянки і докладають всіх сил, щоби здержати страшну ляцьку тучу, що грозить нам новним заливом і знищеннєм.
Борючися за своє святе право до життя, не всі наші люде знають, як безпримірно тяжко живеться нашому народові в тих кількох наших повітах, які досі Ляхи вспіли захопити у своі руки, себто в повітах на захід і північний захід від Львова по Сян. Я жив близько пів року під ляцьким панованнєм і приглядався ляцькій господарці на нашій землі. Можу сказати, що так, як поступали Ляхи з нашим простим народом і з нашою інтелігенцією, не поступали навіть Турки і Татари в часи своіх набігів. Ляцькі військові відділи, входячи до украінського села, забирали населенню всю поживу та одіж, рабували худобу, безроги і дріб, лишаючи серед зими наших людей голими і босими. В польських часописах появлялися зазиви, щоби всім вашим селянам забирати чоботи і кожухи, бо в сей спосіб змуситься ix, що не будуть мати спромоги вийти з хати і нести поміч нашим жовнірам. У Львові часто можна було бачити ляцьких жовнірів, що в зимі ходили по місті у зрабованих селянських кожухах. Кромі рабунку, ляцькі жовніри тай ix офіцири побивали до крови, а нераз і на смерть наших невинних людей, а всі львівські тюрми були все переповнені нашими селянами, що ix Ляхи неповинно арештували, мучили в тюрмах, а опісля вивозили до страшного ляцького Талєргофу — себто до бараків в Домбю коло Кракова, де з голоду і на тиф вигинуло богато, дуже богато наших невинних людей, головно селян.
Та не тільки руіну несли ляцькі ватаги на нашу землю. З ненавистю відносилися до нашоі церкви і до нашоі мови та письма. В часі набігів збещестили узброєні Ляхи чимало церков, арештуючи і вивозячи наших священників — рівнож до Домбя. Нераз рабували при тім і церковну утвар та продавали іі за безцін у Львові. Так зробили приміром ляцькі ватаги генерала Ромера, що в часі Різдвяних Свят передерлися з Рави до Львова.
У Львові звісний вішатель украінських селян ляцький генерал і збанкрутований дідич Розвадовський заказав що небудь видавати тільки украінськими буквами і доперва коли в сю справу вмішалися виславники Англіі, позволив друкувати наші часописі без польських букв. Щоби однак наше населеннє не мало своєі газети, видав сей генерал в половині березоля сего року заказ видавати яку небудь газету в украінській мові. Нині під ляцьким панованнєм у Львові не сміє виходити ні одна украінська часопись, а всіх украінських редакторів замкнено до криміналу.
Украінські головні товариства у Львові, що занималися просвітою і господарським піднесеннєм народа, як "Просвіта" "Українське Товариство Педагогічне", "Сільський Господар", "Краєвий Союз господарсько-торговельних спілок" закриті і запечатані. Замкнені і украінські школи.
Майже що днини відбуваються ревізіі по украінських домах; невинних людей арештують і вивозять до бараків або криміналів до західноі Галичини, або властивоі Польщі. Арештовано і вивезено до Польщі понад пятьсот украінських залізничників. Украінських урядників і службу, що давнійше служили австрійській державі, віддалено без пенсіі, коли не хотіли зложити присяги на вірність ляцькій державі і ляцькому народові. Навіть нашим бідним воєнним сиріткам не хотіли дати молока, що його привезли до Львова Американці і доперва американський офіцер змилосердився і сам виділив частину молока нашим дітям. Були случаі, що арештовано наших хлопців і дівчат на улиці за се, що говорили з собою по украінськи.
Що більше в часі свят, прим. в часі великодня ляцькі військові батаги окружали в часі богослуження наші церкви у Львові і виловлювали всіх виходячих з церкви молодших мущин, гонячи ix сейчас до копаня шанців на фронті.
Одним словом наші люде жиють під ляцьким панованнєм як в правдивім пеклі. Польщею заволоділи нині вщехполяки, що не знають для нас ніякоі пощади, які раді би нас цілковито поневолити. Брехнею є, щоби в Польщі мав голос хлоп чи робітник. Панують там дальше пани і іх прихвостні, як панували досі.
Сих кілька слів пишу до наших славних жовнірів, щоби знаючи сю страшну біду, що терпить іі наш нарід в тяжкій ляцькій неволі, тим завзятійше здержували ляцьку навалу, що нині зі здвоєною силою суне на загладу нашоі держави.
Ваша побіда, Братя Вояки, буде побідою правди над ложею, свобода над неволею!
Українські вісти
24.05.1919