Леся Квик. In memore
Євгенія Нестерович
Запишіть на Марека
наш коньяк
нашу любов
нашу пристрасть
ці дві півонії пурпурові
і ще кілька цигарок
Запишіть на Марека
вічне невдоволення арт-монополією
сотні гірких кпинів
сотні захоплених відгуків
всі ці пафосні і банальні
а від того не менш правдиві слова
Запишіть на Марека
ще кілька гуцульських хоку
ще кілька келішків
для міських божевільних
поетів, художників, змовників
зрештою, колись, і для нас
Запишіть на Марека
здійснене і нездійснене
але з ним чомусь завжди здійсненне
підлітковий максималізм
і опікунство над ним
Запишіть на Марека
усіх, хто так і не смів
йому просто подякувати
хто так і не зміг на "ти"
хто тепер назавжди не встиг
Запишіть на Марека,
і порахуйте, будь ласка.
Здається, тепер направду
вони закривають зміну.
Юля Хомчин
Любий Мареку, сьогодні світ раптово змалів. Занадто рано ти зійшов на свою драбинку в небо, а Вірменська кінцево стала безвихіддю. Ти вмів вести за собою, вірив і віднаходив щось у кожному. Ти умів дати людині відчуття вартості і можливості. Ти міг сам і вчив могти інших. Ти генерував нове та пропонував це першим. Ти експериментував, ходив по лезу, приймав інше та іншість, мислив ширше і дальше, заглядав та бачив те, чого не бачили інші. Ти дав нам Ляльку, Вивих, Дзигу, Клепсидру, Філу, Синю пляшку, Флюгери, Джаз Без, Форти, Кабінет, Митусу, Франкомісію, ТрансКультуру, конгреси, виставки, клуби та багато всього, чого мозок у стані прийняття втрати не викине на поверхню. Ти був керманичем ковчегу з місцем для усіх. Умів підняти хвилю та тримати її. Не знаю, до кого іти за порадою, приймаючи наступне важливе рішення та як жити у системі координат «без Марека»? Вперше в житті звертаюсь на Ти- виконую волю, на яку за життя так і не наважились.
Ти живий і житимеш у всьому, що залишив. Дякую за світло по собі.
Григорій Семенчук
Від учора хочеться просто мовчати.
Не буду писати про те, як зустрілися востаннє, бо не можу повірити досі, що його вже немає. Мозок здається примирився, а от серце – ще ні. Але важлива одна річ, яку він мені сказав тоді, і яка дуже точно описує Марека.
Ми, як завжди, говорили про все на світі: трохи про плани, трохи про політику, трохи про життя. Я ще раз, уже персонально привітав його з нагородою, і він сказав: «Я щасливий, що її вручили не за персональні здобутки, а за творення процесу».
Саме це дуже влучно описує його – бажання творити процес. В його голові існувало мільйон ідей. Він завжди ділився ними. Багато працював, і тому більшість з цих ідей вдалося втілити в життя.
Таких, як він, в нашій країні небагато – тих, які творять процес задля всіх, а не задля власного его. Марек був велетнем у справах, але завжди залишався скромним щодо власної персони. Він ніколи не вивищував себе, завжди був рівним для всіх. І тому він був незалежним. А його процес навколо унезалежнював інших.
Дякую тобі.
Дякую, що не вчив, а показував приклад.
Дякую за те, що був надійним другом і побратимом у спільній справі.
Дякую за те, що подарував тисячі розмов, які, на жаль, не можливо помістити у жоден допис чи текст. Розмов про все на світі.
І незліченна кількість інших дякую...
Сум і біль, бо тебе не стало. В це надзвичайно складно повірити.
Лети, дорогий друже… Ми будемо робити все, щоб твої справи продовжувалися.
Ірина Ковальчук
Багато думала про те, що сталося, і не мала сили розібратися у своїх емоціях. Однак коли зловила себе на думці, що відчуваю втрату не лише хорошої людини, а й місця сили, символів, подій, які змінили мене особисто і майже кожного у цьому місті, стало лагідно і приємно на душі від того, що все це досі з нами є, і воно досі нас єднає. Мій досвід говорить мені, що найскладніше завдання культури – творити середовища і об'єднувати людей, а найскладніше завдання людини – бути відвертою і безкорисливо доброю. Було і те, і інше.
Крутімося з цими спогадами.
