І.
"Загальні збори Народної Ради уважають лиш політику прінципіяльну, основану на борбі за свободи конституційні, хосенною і відповідною для руского народу" і "похваляють виступленє посла Романчука з клюбу руского в радї державній, коли побачив, що клюб рускій веде політику шкідну".
Так зазначили сегорічні загальні збори "Народної Ради" політичне становище народовцїв — і инакшої ухвали годї було й надїяти ся. Ухвала ся відповідає поглядови і пересвідченю коли не загалу народовцїв то певно значно а значно переважаючої части.
Пригляньмо ся як найобєктивнїйше мотивам, які мусїли спонукати импонуючу більшість членів "Народної Ради" заняти таке а не инакше становище.
Поперед всего був той мотив, що т. зв. "нова ера" не сповнила тих надїй, які на неї Русини покладали і — після умови з правительством — мали право покладати. Се річ звістна і признав се на зборах навіть противник політики прінципіяльної — посол Вахнянин.
Мусимо бути справедливими і признаємо, що т. зв. "нова ера" принесла і деякі здобутки для Русинів [не наводимо их тут, бо они кождому добре звістні]. Здобутки ті — хоч нераз подавали ся при обставинах досить прикрих — Русини завсїгди знали оцїнити як слїд, — тілько ж годї дивувати ся або й за зле брати загалови рускому, що він не почав цяцькати ся тими здобутками, як дитина ляльками, і не стратив при тім погляду на загальний хід справи. А нагляд за загальним ходом справи мусїв здорово-мислячим людям указувати деякі немало-важні появи. І так:
По перше — система політична супротив Русинів майже не змінила ся, а зміна системи на бодай троха якусь більшу скалю була найважнїйшою точкою між услівями поставленими з рускої сторони правительству. Безперечно красна річ не то катедра исторії в університетї, не то паралелька ґімназії, але й кожда шкілка вправ, — тілько-ж далеко важнїйша річ зміна системи, котра би дозволила і помогла рускому народови набрати сили. А без такої зміни системи зовсїм натурально мусять меркнути здобутки спорадичні. Без зміни системи політичної Поляки можуть собі оден здобуток Русинів відбити в десятеро навіть на тім самім поли, коли не на десятьох инших.
Оно так і дїє ся — і се кладемо ми за другу немаловажну прояву. В "новій ері", коли Русини оголосили зі своєї сторони так сказати-б перемирє з Поляками, — по сторонї польскій не то не послаб антаґонізм національний, але ще як-раз збільшила ся аґресивність против Русинів. Аґресивність тота проявила ся в деяких напрямах небувало ярко і завзято. Так і виходить, що з польскої сторони кинено ся вихіснувати зголошене Русинами перемирє.
А вже найважнїйшій прояв "нової ери" — то третій: ослабленє Русинів і — нїгде правди дїти — познаки деморалізації. Не дасть ся заперечити, що і Русини яко нарід і народовцї про себе перед т. зв. "новою ерою" були сильнїйші нїж нинї, — Русини яко нарід на внї а народовцї у внутрі своїм. Свідомости самого сего сумного факту вже досить, щоби кождий здорово-мислячій Русин-народовець розсудив: чи політика руска має дальше йти дорогою, котра Русинів яко нарід і народовцїв яко верховодне сторонництво ослабляє, чи звернутись з тої дороги а вступити на иншу? — тим більше, що з одної сторони нї правительство нї сторона польска не покидають свого давнїйше занятого становища, а з другої сторони нема надїї, щоби на основі т. зв. "ново-ерскої" політики дала ся гідно перевести орґанізація народовцїв а відтак і всїх конструктивних сил руских.
[Дѣло, 09.05.1894]
ІІ.
3і всїх трех неґативних прояв так званої "нової ери", котрі ми показали в першім уступі сеї статьї, найсумнїйшою єсть безперечно третя — ослабленє Русинів яко народу на внї а народовцїв у внутрі і в додатку познаки політичної деморалізації серед рускої суспільности. Коли б не то, "нова ера" — мимо всего — не стрічала би такого сильного відпору зі сторони майже загалу народовцїв.
Після розуміня творцїв "нової ери" з рускої сторони — "нова ера" мала скріпити і Русинів яко нарід і народовцїв яко верховодне сторонництво. Се було би наступило, коли-б правительство було справу взяло на серіо і зі своєї сторони поступало рішучо і консеквентно. Тимчасом так не стало ся, а в наслїдок того вийшло, що анї умірені елєменти других сторонництв не пристали до політичної акції народовцїв анї у народовцїв не удержалась віра в успішність тої акції на такім ступіни, як то проявила ся була з самого першу, а навпаки, она що-раз більше упадала а на єї місце вступало невдоволенє а нераз і огірченє. З тим фактом провідники рускої політики мусїли числити ся.
В другій половинї 1892-ого року, коли з деяких заряджень правительства в справах руских виразно виходило, що оно — замість додати ваги й сили політичній акції народовцїв — радше дискредитує єї, провідники рускої політики солідарно постановили узнати договір з правительством за зірваний і се заявила намістникови депутація зложена з послів Романчука, Барвіньского, д-ра Савчака і двох членів видїлу "Народної Ради", а в кілька місяцїв опісля загальні збори "Народної Ради" одобрили становище заняте провідниками рускої політики, взиваючи их резолюцією, щоби "рішучо при кождій нагодї зазначували невдоволенє Русинів з поведеня правительства в часї послїдних двох лїт; щоби рішучо підносили жалї і домаганя Русинів; щоби встоювались за заспокоєнєм потреб руского народу, хоч-би мали перейти до опозиції, і то до зорґанізованої опозиції".
До сеї пори, т. є. до кінця 1892-ого року, між народовцями а що головне серед провідників народовцїв була згода та солідарність — і коли-б тілько та згода й солідарність між провідниками народовцїв не була захитала ся а вкінци й розвалила ся, — справа руска взагалї і справа народовцїв яко сторонництва була би стояла нинї далеко красше.
Провідникам рускої політики треба було лиш солідарно пійти дальше дорогою, на яку они самі а відтак загальні збори "Народної Ради" рішили ся вступити в другій половинї 1892-ого року. Боятись не було чого. Як перед "Новою ерою", так і в часї "нової ери", так і нинї — народовцї мали й мають провід народу руского в своїх руках, провід політичний і культурний, отже з тим мусить числити ся правительство, мусять числитись і Поляки. Ми народовцї чей-же можемо безпечно кождого часу вказати правительству і Полякам, що кромі народовцїв є між Русинами ще дві фракції: москвофільска і радикальна, — може они волять котру з тих фракцій бачити при кермі політики рускої і справ руских? Правда, під той час висунено з польскої сторони страхопуда клєрикального, але-ж ми народовцї і той експерімент при нашій солідарности щасливо вже раз перебули... Отже боятись не було чого.
Між тим коли посол Романчук пійшов дорогою вказаною загальними зборами "Народної Ради" — посол Барвіньскій побояв ся єї і завернув на давну дорогу, а щоби могти виказати ся якимись результатами своєї політики, почав більше навязувати з польскими політиками і на них оглядатись.
Хочемо вірити, що тою своєю політикою посол Барвіньскій і осягнув дещо — найважнїйшою тут річію була би щаслива обсада катедри исторії в львівскім університетї, котрою то справою він незвичайно запобігливо займав ся, — але з другої сторони політика посла Барвіньского повела за собою в результатї кілька важких а прикрих наслїдків і для справи рускої і для народовцїв.
Поперед всего величезна шкода вийшла з того, що тут першій раз сторонництво народовцїв показало ся несолідарним, а оно доси солідарностію своєю импонувало і правительству, і Полякам, і вкінци всїм противникам своїм посеред рускої суспільности.
Розбитє солідарности якогось сторонництва політичного — се для противника річ, незвичайної ваги й вартости, тому й не диво, що польска сторона з великим интересом слїдила за ходом того процесу і чинила все можливе, щоби незгоду що-раз більше роздувати, а вкінци довести до розриву, очевидно для використаня своєї випробованої методи в політицї против Русинів — методи: divide et impera.
Найнебезпечнїйша для сторонництва річ, коли противник дістає можність робити між членами сторонництва різницю — коли може клясифікувати: сей "порядний" а той "менче порядний" або й "зовсїм не порядний", а по такій клясифікації скаже: хочу мати дїло лише з "порядним" і лиш за-для него готов я дати се або те. Интерес сторонництва вимагає поперед усего, щоби нїхто з єго членів не подав противникови нагоди до такої класифікації, — нехай противник має дїло зі сторонництвом таким, як оно єсть, нехай дає сторонництву, а не сїй або тій особі. Правда, дотична особа може легко заманитись тим, що ось-то нехай і в такій спосіб, а все-таки що-небудь зискає ся, але в практицї шкода виходить більша, нїж зиск.
Таке лихо стало ся у нас. Зазначила ся різниця між провідниками політики рускої — і правительство та польска партія почали трактувати справу руску не як справу народу і загалу народовцїв, але як політику осіб — Романчука з одної сторони а Барвіньского з другої — і сказали: з Барвіньским хочемо мати дїло, а з Романчуком не хочемо, — не оглядаючись на погляд загалу народовцїв, котрий не розуміє політики осіб, а знає лиш політику загалу сторонництва, загал же народовцїв указав послам своїм напрям політики резолюцією загальних зборів "Народної Ради" при кінци 1892-ого року.
Таке трактованє справи рускої довело вкінци до того, що клюб рускій ради державної опинив ся на становищи політики посла Барвіньского, а послови Риманчукови не стало в нїм місця.
І ось в тім бачимо ми дальшу велику шкоду для справи рускої і для сторонництва народовцїв.
Се-ж факт, що нинїшна політика руского клюбу не відповідає поглядови як не загалу, то значно переважаючої більшости народовцїв. Коли в тім дїлї міг хто ще мати сумнїв, то розвіяли єго остатні збори "Народної Ради", заявившись в так різкій спосіб против політики клюбу, а за прінципіяльною політикою, репрезентованою послом Романчуком.
[Дѣло, 10.05.1894]
10.05.1894