О годинї 4-тій з полудня виповнилась саля Народного Дому участниками зборів. На лісти вписалось 130 членів, а крім того по отвореню зборів надійшло ще значне число осіб. Між участниками переважала интеліґенція світска і духовна, хоч були також і селяне, навіть з подальших сторін. З послів бачили ми крім пп. Романчука, д-ра Савчака і Вахнянина, яко членів видїлу, ще пп. Іос. Гурика, Барвіньского і Рожанковского. На ґалєрії, а також по части і в сали явилось кілька пань. Коли на естраду вступив голова товариства пoc. Романчук, в сали залягла тишина і дуже поважний настрій, відповідний торжеству хвилї і вазї справи. Пос. Романчук відозвав ся до зібраних словами: "Христос воскрес!" а збори грімко відповіли: "Во истину воскрес!" і знов настала тишина.
Сим не лиш христіяньским — зачав пос. Романчук — але і руско-народним словом витаю вас прибувших так численно на нинїшні збори. Теперішна хвиля важна, збираймось нинї серед инших обставин, анїж давнїйше ми збирались на збори нашого товариства. Коли перше були противности из внї, коли ми мусїли боротись против правительства і Поляків, ми однодушно ставали на таких зборах до борби і подавали собі руки. Нинї серед нас самих появилась різниця поглядів — і ми мусимо добре роздумати, чи ити нам по давній дорозї, чи ступити на нову дорогу. Правда, з року на рік збільшаєсь у нас число просвітних людей, росте число интеліґенції, збільшає ся число членів Народної Ради — тож і не чудувати ся, що з другої сторони показує ся різниця поглядів. Висказати свої погляди, се задача нинїшних зборів. Прошу зважати на се, що наша робота повинна ити спільно, що кождий член товариства мусить ставати до роботи, а не лишати все видїлови. На сих зборах прошу користати зі своїх прав в найширшім слова значіню, бо се буде вельми хосенне для будучого видїлу єсли побачить, що загал заинтересував ся справою і виказує свої гадки і погляди. §.9-тий статутів нашого товариства дозволяє самим членам скликати надзвичайні загальні збори. Однак доси не користали члени з того права, і єсли-б не був видїл скликав нинїшних зборів, хто знає, чи би з поміж членів вийшла иніціятива. А тимчасом в цїлім краю проявилась потреба зробити лад в акції. З тим бажанєм, щоби висказалась рішуча і поважна гадка — отвираю нинїшні збори.
Годї не згадати о стратах які понесло наше товариство в минувшім роцї через смерть своїх членів. З-поміж многих страт згадаю про честного Василя Хомея, господаря з Грабової, о. Теофана Глиньского пароха з Городницї, емеритованого учителя Симеона Романчука в Завадові, члена основателя нашого товариства о. Іосифа Заячківского з Лопянки. Всї ті покійники не мало труду поклали на рускій ниві, всї они були щирими труженниками для справи рускої. А вже-ж годї не спомянути про ветерана-патріота о. Іосифа. Ми єго бачили завсїгди на зборах руских, він і отвирав перші збори нашого товариства, завзиваючи до працї і труду. А ві всїх працях, де треба було широкої участи, покійний ставав поруч других до роботи. Прошу, щоби збори, вставши з місць віддали честь покійникам. (Присутні встають.)
Вкінци попросив пос. Романчук, щоби часть формальну, информаційну трактувати коротко, бо тим способом лишить ся більше часу на обговоренє справ політичних. На презідію зборів предложив пос. Романчук д-ра Андрія Чайковского з Бережан на предсїдателя, властителя дібр п. Ром. Тишовницкого і о. Андрія Качалу на заступників. Збори одноголосно приняли се предложенє.
Д-р Чайковскій, подякувавши за вибір, представив зборам старшого комісара п. Соболяка і покликав на секретарів о. А. Бобикевича і п. Ю. Сосенка.
З порядку дневного преступлено до справозданя секретарского і касієрского. Для скороченя формальностей оба ті справозданя получено разом. Секретар видїлу п. Мих. Струсевич відчитав отсе справозданє:
Видїл Народної Ради, вибраний на загальних зборах дня 27 грудня 1892, в склад котрого увійшли пп.: пос. Романчук яко голова, д-р Савчак, д-р К. Левицкій, проф. Вахнянин, о. Стефанович, редактор Ив. Белей і д-р Щ. Сельскій — уконституував ся в сей спосіб, що вибрав д-ра Костя Левицкого заступником голови, о. Стефановича касієром, — а на місце д-ра Сельского, котрий не був в можности приняти вибору в сїм роцї, покликано заступника видїлового Мих.Струсевича і єму поручено секретарство видїлу. В часї минувшого року зайшли ще й деякі зміни в складї видїлу, котрі могли мати вплив на дїяльність видїлу. І так в половинї року д-р Кость Левицкій з причини великого занятя в инших товариствах зложив гідність заступника голови і члена видїлу, і видїл мусїв покликати на єго місце на члена другого заступника о. Дан. Лепкого, а проф. Вахнянина вибрати заступником голови. Помимо того видїл Народної Ради не залишив звертати пильної уваги на всї важнїйші моменти житя політичного Русинів та своїми радами і ухвалами давати напрям і стояти на сторожи справ і интересів народу руского.
Від сїчня 1893 р. по конець цвітня 1894 р., отже за 16 місяців відбув видїл 18 засїдань, по більшій части під проводом голови пос. Романчука. В тім часї прибуло 57 нових членів. Стан каси представляє ся за той час оттак:
Від початку року 1893 до 24 цвітня 1894 було доходу з членьских вкладок 113 зр. 50 кр., — розходу 62 зр. 93 кр. — Відтягнувши розхід від доходу, остає ся в тім часї надвижка в доходї в сумі 50 зр. 57 кр. — З кінцем року 1892 остало ся в касї 123 зр. 01 кр. — Дочисливши до сеї квоти чистий дохід від початку 1893 в сумі 50 зр. 57 кр., представляє тепер цїлий стан каси квоту: 173 зр. 58 кр. — Маєтковий стан товариства єсть взагалї некористний, а причиною того суть рестанції вкладкові многих членів. Зі взгляду, що товариство, хотячи добре сповнити свою задачу, мусить мати також значні видатки, єсть оно конечно потрібним, щоби члени товариства свої вкладки точно вплачували.
Видїл заняв ся передовсїм виконанєм ухвал послїдних загальних зборів, маючи на увазї внесенє п. Ив. Рудницкого, одобрене однодушно зборами, в котрім висказано невдоволенє з поведеня правительства супротив Русинів і котрим завізвано руских послів, щоби рішучо зазначували се невдоволенє та підносили жалї і домаганя Русинів, хоч би мали перейти до зорґанізованої опозиції. Видїл подав ту ухвалу загальних зборів до відомости послів, а відповідно до того зазначував при нагодах і своє становище.
Нагоду до того подавали численні факти покривдженя Русинів, підношені будь то в часописях, будь то на вічах і справозданях посольских, будь то подавані приватно до відомости видїлу Народної Ради. Ті всї факти зложили би "книгу кривд народу руского в справах публичних", котра після бажаня загальних зборів повинна стати т. зв. "Чорною літописею". Майже кожде число наших ґазет єсть карткою тої "Лїтописи", а посли рускі мали неодну нагоду і можність відчитати публично факти з карток тої книги. Так розумів видїл повисшу ухвалу загальних зборів і в такім напрямі старав ся відповісти тій ухвалї.
Справа зміни ординації виборчої, так світло обговорена на вічах і справозданях посольских, а порушена пос. Романчуком в радї державній і в соймі, — мусїла звернути пильнїйшу увагу видїлу Народної Ради. Видїл уложив взорець петиції о зміну ординації виборчої, оголосив єго в часописях і окремо випечатавши, розіслав в численних примірниках по цїлім краю. Ті петиції вертали відтак з численними підписами на руки руских послів до ради державної і сойму.
Важною також справою, котра обходить в сїм роцї Галичину — єсть вистава краєва. Вправдї безпосередно та справа не дотикала Народної Ради, яко політичного товариства, се значить Народна Рада не могла рішати, чи Русини і товариства рускі мали брати активну участь в краєвій виставі, і длятого цїлком справедливо ту справу рішали як поодинокі товариства так і ширші наради львівских Русинів, — однак не міг видїл Народної Ради поминути в тій справі моменту політичного, а именно, чи комітет, устроюючій виставу краєву, не залишить увзгляднити рівноправности язикової другої народности, заселяючої край. З уваги на ту обставину ухвалив видїл Народної Ради при участи ширшого кружка львівских членів, що як Русини, входячі в склад комітетів поодиноких секцій вистави, так і вибрана депутація з трех осіб, мають пильно бачити і жадати, щоби у всїх письмах і відозвах, виходячих від головного комітету виставового була захована рівноправність язикова.
Рівнож не поминув видїл мовчки руху вічевого, так світло і з повним успіхом переводженого Підгірскою Радою стрийскою. В тій справі оголосив видїл поклик до Русинів і руских товариств політичних, щоби орґанізували по всїм-усюдам віча і обговорювали на них квестії, дотикаючі нарід рускій. Видїл готов був на жаданє орґанізаторів віч в поодиноких місцевостях поспішити з помочію, се значить висилати людей, котрі би обняли і виголосили реферати. По відозві, оголошеній видїлом Народної Ради, відбулось віче в Рогатинї заходом тамошних патріотів.
В минувшім роцї відбулись чотири доповняючі вибори посольскі а то два до ради державної а два до сойму, в котрих брав загал Русинів участь. Видїл Народної Ради перед кождим вибором старав ся розслїдити всї дані обставини як місцеві так і интереси загально-рускі, щоби тим способом підготовити акцію головного комітету виборчого. Перед вибором доповняючим в Долинщинї вислав видїл свого відпоручника в округ виборчій, щоби порозумів ся з тамошними Русинами і дав почин до зорґанізованої акції виборчої. Перед вибором з округа Ярослав-Чешанів зносив ся видїл досить живо з Русинами тих повітів, а також війшов в контакт з мазурским сторовництвом селяньским, котре першій раз пробувало свої сили в ширшій акції виборчій. При доповняючім виборі з округів Жовків-Рава-Сокаль віддав видїл акцію виборчу в руки головного комітету виборчого. При доповняючім виборі в Брідщинї видїл Народної Ради побачивши, що в окрузї виборчім настав заколот і повний брак орґанізації, старав ся дати почин до тої орґанізацій, вказуючи своїм мужам довірія, як повинні повести акцію виборчу. Мужі довіря скликали передвиборчі збори, на котрих, на жаль, не прийшло до нїякої ухвали, що дає сумний доказ не лиш браку, але і взагалї певного рода апатії до всякої акції політичної серед рускої суспільности.
Видїл обговорював при різних нагодах справу орґанізації Русинів, котрої брак даєсь загально відчувати, а численні подїї свідчать, що без орґанізації і не думати Русинам о нїякій успішній акції політичній Але що орґанізація на тривких і реальних основах не єсть дїлом анї одної хвилї, анї одного чоловіка, лиш потребує співдїланя цїлого загалу, тож і робота видїлу в тім напрямі не прибрала ще конкретної форми і може стати лиш цїнним матеріялом для будучого видїлу до дальшої, сеї так необходимої справи. Однак в тім взглядї не найшов видїл відповідного співдїланя на провінції, так що лиш в деяких сторонах єсть переведена лучша орґанізація, а декуди сили все ще роздроблені і незорґанізовані до спільної роботи. Сподївати ся належить, що в цїлім краю настане почутє конечности орґанізації і що будучій видїл при спільних заходах своїх з мужами довіря в цїлім краю зможе перевести успішнїйше ту орґанізацію.
В певній звязи з повисшою справою стоїть безперечно також справа помиреня або консолідації Русинів. Та справа була порушена на послїдних загальних зборах і яко така була предметом нарад видїлу як на початку дїяльности так передовсїм в послїдних часах. Така акція фактично була переведена независимо від Народної Ради деякими нашими послами. Видїл Народної Ради як відносив ся з одної сторони симпатично до справи консолідації Русинів, так з другої сторони зазначив, що Народна Рада і репрезентовані нею Русини мусять стояти при своїй проґрамі ухваленій на послїдних загальних зборах.
Вкінци згадати годить ся, що видїл звернув також пильнїйшу увагу на справу школи им. Маркіяна Шашкевича у Львові. Школа та має значінє не лиш спеціяльне для Русинів львівских, але і загальне, бо єсть одним з наших здобутків на поли шкільництва, яко одинока одностійна 4-клясова школа народна в цїлій Галичинї. Згадана школа з причини некористного поміщеня і за-для инших не від самих Русинів зависимих обставин нидїє з кождим днем, так що показалась необходимою скора зарада. В тій цїли вислав видїл Народної Ради представленє до ради міста Львова, в котрім вказав на хиби, що грозять упадком сїй школї, і просив их усунути. Видїл має повну надїю, що справедливе і оправдане представленє справи буде успішно полагоджене радою міскою, — а видїл Народної Ради буде старатись заохотити львівских Русинів, щоби ревнїйше заняли ся тою школою, в чім числить також в значній мірі на співдїланє руского товариства педаґоґічного.
Крім тих спеціяльних справ не залишив видїл, як вже згадано, слїдити за ходом загальних справ політичних. Вельми цїнними в тім напрямі були вказівки наших послів, котрі засїдаючи в видїлї представляли кождочасну ситуацію політичну. Близше про ті справи скаже ся в рефераті політичнім, тут лиш зазначимо, що видїл в тих справах руководив ся ухвалою і становищем, яке заняли загальні збори Товариства в 1892 р.
Не великій обсяг дїланя уступаючого видїлу, однак видїл може сказати, що робив все по змозї з як найщирійшою интенцією причинятись до успішнїйшого розвитку справ народу руского. Видїл Народної Ради не обмежав ся лиш на самих членів видїлу, але в многих справах спрошував на нараду ширшій кружок своїх львівских членів. На тих нарадах вели ся основні дебати над найважнїйшими справами. Єсли результат дїяльности товариства в минувшім роцї не був такій, як належало би бажати, то причини того лежать в значній части в некористних обставинах загальних, серед котрих приходить ся Русинам в нинїшній добі проживати.
Над справозданєм не забрав нїхто голосу і збори приняли их до відомости.
Д-р Чайковскій удїлив голосу пoc. Романчукови до виголошеня реферату політичного.
Пос. Романчук зазначив на початку своєї промови, що певну прикрість робить єму виголошенє сего реферату, бо в многих справах він интересований, — але буде старати ся представити цїлу річ вповнї обєктивно.
Звичайно зачинаємо наші дебати політичні від 1890 р., я сягну сим разом дальше аж до того року, коли то голоснїйше зазначено наше національне становище. Вже само виступленє і роботу нашої трійцї під проводом Маркіяна треба уважати певного рода опозицією до тогдїшних обставин і поглядів. Проґрама з 1848 р. виразнїйше зазначує становище Русинів — і хоч дехто говорить, що зроблено єї під пресією, то се твердженє не встоїть ся, коли зважимо, що тогдїшний ще еп. Яхимович в меморандум звернув увагу на політичне значінє і вагу справи рускої. Відтак одні з тенденціею, другі безсвідомо зводили справу руску на манівцї. З початком ери конституційної наше питанє національне не було ще виразно поставлене, і аж громада Русинів, що станула при "Вечерницях" і "Метї", зазначила ясно питанє національне і тим способом станула в опозиції до всїх тих, що неясно маркували своє становище. По 1866 р. деякі Русини нещасливо зазначили своє становище, зачав ширити ся роздор, котрий з питань просвітних перенїс ся на поле товариских зносин і на поле політичне. Коли завязалось політичне товариство "Руска Рада", характеристичним знаменем як єго, так і инших відносин між Русинами, була екслюзивність і нетолєранція. До спору з Поляками мусїла прилучитись і опозиція против правительства, коли оно змінило свою давну систему супротив Русинів. Народовцї, або так звані тогдї україномани, рідше виступали против правительства. Коли по зборах Рускої Ради 1879 р. народовцї побачили, що годї им війти до товариства політичного, задумали повести окремо політичну акцію. Заснованє ґазети "Дѣло", відтак вибори соймові, а вкінци заснованє Народної Ради були першими виступами народовцїв на ширшій аренї політичній. Народовцї мусїли станути в опозиції супротив правительства і верховодячих сфер польских в краю, а их політика різнилась від давнїйшої політики рускої тим, що тамті вели до певної міри опозицію неґативну, опозиція же народовцїв була получена з позитивною роботою: ставляли жаданя і виказували потреби народу руского. Ті перші виступи увінчались до певної міри успіхами, бо хоч би згадати про паралєльки рускі в Перемишли, про промови маршалка по руски при отвираню і замиканю сесій соймових, про вибір Русина членом видїлу краєвого. В 1889 р. війшло більше число послів Русинів до сойму і політика велась остро-опозиційна. Народна Рада ишла рівнобіжно з акцією послів, значить ся, вела політику опозиційну. Народна Рада візвала пятьох послів в радї державній, щоби ишли разом з послами соймовими. Чотирох послів, т. зв. митрополичих, не відозвались на сей зазив, лиш пос. Ковальскій відписав, що уважає відповідною політику опозиційну.
Настав 1890 р. Само правительство дало иніціятиву до зближеня. Посли народовцї зазначили своє становище, яко згодне з интересом австрійскої держави. Правительство не повинно виступати против Русинів. Надїї, які покладано на сю цїлу акцію, не здїйстнили ся. В соймі і в орґанах народовцїв зазначувано, що се була проба. Я не подїляв рожевих надїй і на довірочних зборах висказував сумнїви, чи проба удасть ся. Треба було зробити крок, коли простягнено до нас руку, але єсли результати не допишуть, то я готов був зложити мандат. На се відповіли менї, що не треба буде аж так далеко засягати, бо в кождім разї буде можна перейти до опозиції. В початках вересня 1892 р. Народна Рада і рускі посли львівскі вислали депутацію до намістника з заявленєм, що не наступили наслїдки такі, яких надїяли ся, тож і уважають цїлу акцію за покінчену та займуть таке становище, яке заняло правительство до Русинів. Загальні збори Народної Ради в грудни 1892 р. одобрили се становище.
Перегляньмо поведенє правительства за той час. Система, якою правительство руководить ся супротив Русинів, стремить до того, щоби по можности Русинів златинізувати і спольонізувати, або бодай політично ослабити. (Голоси: Справедливо! Сумно!)
Давнїйша орґанізація Русинів була єрархічна; консисторії тримали в своїх руках політику. Розходилось, щоби ослабити ту орґанізацію — і дїйстно тепер нї одна нї друга консисторія не має впливу. Вправдї причинив ся до того в певній мірі і зріст світскої интеліґенції, але головно система правительства зломила значінє консисторій. Обсада місць, пенсіонованє поодиноких осіб, знесенє терна, відданє духовеньства під власть політичну а навіть жандармів, а вкінци реформа василіяньска велить догадуватись, що наслїдки будуть ще гірші. Боюсь, що з реформованих Василіянів будуть виходити єрархи, котрі не зросли серед рускої суспільности і не суть костью від кости, кровью від крови нашої...
А як з нашою орґанізацією автономічною; з виборами. Зразу засїдало в тїлах парляментарних значне число Русинів (47 в соймі, 15 в радї державній), відтак се число щораз більше малїло, тепер оно підносить ся, але ще далеке від первістного. Давнїйші вибори були випливом волї народу, тепер суть змаганя, щоби нїгде не стрічати опору. В радах повітових ми засуджені вже з гори, за-для ординації, на меншість, але все таки хоч з сїл і з місточок виходили наші заступники. Тепер же в радах повітових що раз менше наших заступників. Відтак звернено увагу на ради громадскі, сю найнизшу орґанізацію автономічну. Суть змаганя, щоби до рад громадских не входили такі люде, котрі би боронили интересу і справ громадских, напирають, щоби в радах засїдали люде, що стоять під впливом властей. Час урядованя начальника громадского розширено на шість лїт; за давнїйші три роки міг війт заховати свою самостійність, міг оперти ся на порови властей. Комісарів правительственних висилаєсь на вибори рад громадских — як се дїєсь майже в цїлій Косівщинї і Жовківщинї. Цїла та система змагає до того, щоби в корени підкопати руску силу.
Те саме бачимо в институціях на пів автономічних, як краєва рада шкільна і окружні ради шкільні. Але й институція місцевих рад шкільних, о котру Русини могли опертись, захитана. Відобрано тим радам право презентованя, а сего року впроваджено до них ще репрезентанта обшару двірского.
Як бачимо, ми стратили орґанізацію єрархічну, громадску і шкільну. Тенденція ослабленя Русинів не скінчила ся (Голоси: Правда! Сумно!) Послїдними часами забрано ся до самої рускої суспільности, старають ся єї ослабити, розкладати. Вже давнїйше були спори між Русинами, нинї они заострились. В 1890 р. наступив ще дальшій розклад, бо віддїлилась фракція радикальна. І станули напротив себе три партії. Стара партія заняла таке становище, що годї їй довше при нїм удержати ся, бо оно противне интересам рускости і не відповідає теперішним дїйстним обставинам. Народовцї стались найсильнїйшим фактором, тож треба, щоби не прийшло між ними до розкладу, до деморалізації. В тій справі будуть могли загальні збори висказати свою гадку.
Система правительственна супротив Русинів не устала. Єсли прийшли які здобутки, котрі би при инших обставинах могли бути хосенними, то при теперішних они втратили свою вартість. Ми мусїли за ті здобутки дати рекомпензату, а рекомпензата наступила в розбитю орґанізації Русинів і хоч би в фактах.
Справа тучапска, котрої закінченє припало на 1893 р., може мати не маловажний вплив для справи рускої. Вправдї много вини мусять приписати собі самі Русини, але причинилась до того і инші чинники. І так певно власти світскі і духовні були би повели цїлком инакше анальоґічну справу, єсли би розходилось о латинників а не о Русинів.
Справа розвязаня віденьскої семинарії духовної і роздїлу львівскої семинарії дотикає вправдї лиш безпосередно духовну власть, але годї поминути в нїй національної сторони. З віденьскої семинарії виходили світлі мужі, котрі заслужились для справи рускої. В наслїдок подїлу львівскої семинарії духовної відбираєсь більшій части кандидатам стану духовного доповняти своє образованє на університетї львівскім. Виходить з того страта, і зарадити їй буде можна в той спосіб, щоби бодай деяка часть питомцїв лишалась у Львові.
Звістний рескрипт краєвої дирекції скарбу що-до уживаня руского язика — хоч може і виданий в найлїпшій интенції — мав некористні наслїдки. Загал Русинів віднїс дуже зле вражінє і в соймі поставлено интерпеляцію. В руки урядників, від котрих не вимагаєсь знаня язика руского, віддаєсь право рішати о добротї і чистотї язика руского. Наслїдки не дали довго ждати на себе, бо відкинула вже одна повітова дирекція скарбу поданє, написане найчистїйшим язиком руским.
Вправдї і користні факти зайшли за той час. До краєвої ради шкільної покликано Русина на місце пок. Жигм. Савчиньского, котрий був вправдї з роду Русин, але признавав ся до народности польскої.
Мінуси переважають плюси і загальні збори вискажуть о тім свою гадку.
В соймі оба клюби рускі занимали однакове становище супротив Поляків і правительства та взаїмно себе підпирали. Були змаганя злучити оба клюби, але, на жаль, не довели до результату.
В радї державній, хоч з-разу не мали Русини народовцї більшости, то таки надавали тон. Посли заняли з початку прихильно-вижидаюче становище, відповідно до подїй в 1890 р., відтак замінили єго на політику вільної руки, коли бачили, що надїї не сповняють ся. Ухвала зборів Народної Ради 1892 р. велїла зазначити, що час проби скінчив ся, що треба вернути до давного опозиційного становища. Наступила зміна кабінету і певна часть послів хотїла дальше вижидати. При змінї кабінету, осталось все по давному. Давна система истнує і дальше, лиш в иншій формі. Верховодять лиш упривільовані народности і кляси: Нїмцї, Поляки і декуди Италіянцї, шляхта і капіталісти. А найбільше упослїджені Русини і демос далеко відстоїть в своїх правах від верховодячих кляс.
І які обяви наступили за теперішного правительства? В краю почули ми слова намістника, що буде і дальше поступати після своєї волї, з представителями або без представителїв народу руского. (Голоси: Ганьба! Сумно!) Не буду критикувати тих слів, лиш зазначу, що они зробили на загал Русинів дуже прикре вражінє. Правительство проголосило проґраму і як небудь не маємо причини не вірити словам правительства, то дивім ся на факти. Як стоїть справа реформи виборчої? Для Русинів она більшої ваги як для других народностей, бо иншим народностям розходить ся о се, чи будуть мати більше чи менше число своїх послів, а нам Русинам иде о то, чи взагалї будемо мати послів, а єсли будемо мати, то яких? Теперішна реформа виборча єсть покривдженєм Русинів і єсли ми не запротестуємо против того, то хвиля мине і ми лишимось покривджені.
Пора заняти рішуче становище супротив правительства. Иншим народам, що ведуть політику опозиційну, иде о то, щоби звалити правительство, нам не иде о то, нам не иде о опозицію будь-що-будь, — нам ходить, щоби відпорним становищем зазначити невдоволенє Русинів. (Грімкі оплески і голоси Славно!)
Відтак перейшов пoc. Романчук відносини Русинів до Поляків і внутрішні відносини рускі що-до сторонництв. Ту часть промови як і дальшу дискусію подамо в слїдуючих числах, тепер же зазначимо коротко хід нарад і ухвалені внесеня.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 04.05.1894]
(Дальше)
Відносини наші супротив Поляків — говорив дальше пос. Романчук — дали би ся в сей спосіб представити. Праса польска зачала послїдними часами далеко острійше виступати. Слова, які здавалось, давно вже прогомонїли: Nie ma Rusi, tjlko Polacy grecko kat. obrządku — можна почути на ново. Але не лиш в прасї, но також і серед польскої суспільности проявились сумні симптоми. Говорять про uсisk Polaków, а поет Уєйскій піднїс оклик, щоби боронити Поляків против Русинів. (Між зібраними сильний гамір невдоволеня.) На Руси будують костели, вводять монахинь — а все то йде тепер в скоршім темпі. Мусимо против того боротись, мусимо заняти відпорне становище — і єсли репрезентанти народу польского дадуть нам яку школу, то тим не надоложать того ослабленя нашого в корени, коло чого систематично заходять ся. В интересї Русинів лежало би дійти до якоїсь згоди з Поляками. Пок. Лаврівскій предложив був угодове внесенє, але оно пійшло до коша і не було наслїдків. Народовцї війшовши в 1883 р. до сойму, зазначували, що зробивши раз пробу згоди, другій раз не будуть простягати руки. Тепер черга на Поляків. (Оплески.) Таке моє пересвідченє, оперте на традиції руских послів соймових. В суспільности польскій єсть кілька партій, котрі більше або менше терплять під супремацією рішаючих кругів польских. Русини найшли доси дуже доброго союзника в мазурскім сторонництві хлопскім, бо оно стоїть на однім становищи з Русинами, с. є. на становищи людовім і не відносить ся ворожо під взглядом національним. Витворюєсь тепер нове товариство демократичне, тож годї щось наперед сказати. Робітники не кладуть ваги на квестії національні, хоч годї их посуджати о индеферентизм національний, і у них доси нема ворогованя. Взагалї Русини готові погодитись з кождим сторонництвом польским, котре не стоїть ворожо супротив Русинів під взглядом національним.
Що-до внутрішних відносин серед рускої суспільности, то борба партійна заострилась по 1890 р., однак всї відчувають, що небезпечність спільна. Було би пожадане, злучитись до спільної роботи. Частина старо-рускої партії заняла интенціям національним противне становище, дїлає деструкційно і заняла неможливе становище, спиняюче розвиток справи рускої. Старо-руска партія не може отрястись з тої фракції. В загальних, спільних институціях руских истнує давне ворогованє, а доходить до того, що молодші сторонники старо-рускої партії не хотять говорити своїм рідним язиком лиш наломлюють ся говорити по велико-руски. Акція по части так вимірена, щоби заваду класти спільній, позитивній роботі. Єсли акція консолідації зачалась, то треба би так розуміти, що умірковані елєменти мають лучитись, а скрайні остати на боцї. Однак уважаю потрібним зазначити, скоро справа консолідації не відразу полагоджена, що перед тим повинно прийти до порозуміня між самими народовцями, а відтак дальше братись до консолідації. Було би пожадане, щоби умірковані радикали прилучили ся яко т. зв. лїве крило до народовцїв. Проґрама народовцїв, котрі стоять на відрубности національній, широка, в нїй можуть поміститись всякі відтїни політичні, але все повинні просвічувати: поступ і свобода. Народовцї суть сторонництвом поступовим, демократичним, з котрим можуть всї поступати що стоять на національнім становищи.
[Збори приняли довгими оплесками промову пос. Романчука.]
Предсїдатель зборів д-р Чайковскій отворив дискусію над проголошеним рефератом політичним. Першій забрав голос адвокат д-р Евг. Олесницкій:
Кождий Русин-народовець відчував потребу обговорити ситуацію політичну. Від трех лїт залягла у нас душна атмосфера і нема нїодного Русина-народовця, котрий би того не відчував. "Найновійшій курс" політики викликав у всїх чувство пониженя, упокореня (Голоси: Так єсть!) і треба висказатись о нїм рішучо і отверто.
Нарід такій, як ми Русини, котрого вся сила в людї, може найти красшу будучність лиш в найширших свободах. Нам не рівнятись з тими народностями, у котрих заступлені різні касти, у нас нема консерватистів, ми не маємо привілеїв, у нас лиш бажанє свободи. Тих прінципів наша партія все держалась; українофіли виступали против тих своїх заступників, що лучились з централістами, а голоси пок. Вол. Барвіньского і Вол. Навроцкого покликували нас до наших идеалів. Заснувавши Народну Раду ми поклали на девізї сего товариства наші идеали; пок. Ал. Огоновскій, отвираючи перші збори, виразно зазначив: "Ми народовцї, ми демократи, ми поступовцї!" — интеґральною частью нашої проґрами не лиш народовство але і свободолюбство.
Ми могли гордитись нашими послами, але тілько до певного часу, бо від 1890 р. настали сумні подїї. Тепер стоїмо перед фактом, що люде, заслужені в нашім сторонництві, репрезентують два діяметрально противні табори. Деякі посли уважали потрібним приступити до коаліції. Се понижаюче і для них і для народу. В 1890 р. була захована бодай певна форма, не було такого пониженя, бо було предложенє. Тепер же панове впросились до коаліції і в тім бачимо перше пониженє. Мотиви пос. Вахнянина при тім впрошуваню суть доказом. Нас нїчого не відпихає від коаліції і длятого до неї приступаємо — сказав пос. Вахнянин. Менї здаєсь, що кождий політик зрілий волїв би, щоби єго щось притягало до того, до чого гадає приступити. Чейже кождий повинен знати, що нема правительства, котре би не приняло з "поклоненієм" партії, впрошуючої ся до него. Але не треба давати ловитись на слова. Таж ґр. Таффе виписав на своїй проґрамі: помиренє народів, а помимо того за 14 лїт не було нї слїду з того помиреня. Медові слова, а навіть обіцянки не повинні нїкого заманити. Правда, ми Русини опираємось завсїгди на обіцянках, а не оглядаємось на прецеденси.
А які-ж прецеденси нинїшного правительства? Справа реформи ординації виборчої убита. Конституція нарушена. Закон о зборах не истнує для властей. Віча розвязують ся за слова, поміщені в урядовій ґазетї — комісарів правительственних висилає ся на передвиборчі збори (в Бродах), на справозданя посольскі (Окуневского). Судьїв кваліфікують староства, а лісти уложені до именованя перечеркує міністер-родак. В Чехії завішено конституцію і зажадано затвердженя парляментарного, у нас не треба окремих розпоряджень, бо власти не зважають на артикули конституційні. Рескрипт намістництва з сїчня с. р., оповіщений пос. Ґессманом в радї державній, дає инструкцію староствам, що можуть розвязувати віча, єсли проґрама віч видаєсь им невідповідною. Таке поведенє нагадує висказ Щедрина о Россії. У нас свобода, — говорив Щедрин — вільно ходити по улицях, але єсли чиє лице зраджує "неблагонадьожність", так тогдї єго в тюрму. (Грімкі оплески.)
Ось такі у нас прецеденси. Найновійшій курс нашої політики довів до того, що можна сказати словами Шевченка: "Доборолась Україна до самого краю". Теперішні політики, підносячи нашу самостійність національну, віддали з легким серцем нашу самостійність політичну. Ми стали прищіпкою польского народу, а клюб рускій уважають офіцинами кола польского. На се доказів много; от хоч би згадати слова монарха в Ярославі, відзиви польских політиків. Ми політично перестали истнувати. Деякі люде витягають проґраму економічну, зраджуючи при тім більше або менше зрозумінє річи, та хотять тим ратувати наші політичні права. Хто жадає від теперішного правительства сповненя економічної проґрами, той своїм не вірить словам. Таж истнує певна суперечність интересів; з одної сторони latifundia, з другої дрібне господарство селяньске, з одної сторони капіталізм, февдалізм, з другої робуча сила, неузнаванє привілеїв. Хто без прав політичних думає вибороти економічні права, — сей що найменше наївний. Наша коаліція з иншими елєментами, з Чехами, бо ті хотять добути для загалу населеня як найширші права політичні і економічні.
Найновійшій курс зазначив ся в нашім внутрі — деморалізацією. У нас зачинають тероризувати і зєднувати обіцянками, запанував остракизм. До товариств народно-руских не принимано людей заслужених на поли науки, світочей письменства. Та деморалізація вкрала ся також в певну частину праси. Не згадую тут про "Народну Часопись", бо не варто. Але в "Правдї", орґанї одного чоловіка, пишуть ся такі річи котрі свідчать о нашім пониженю. І так писано в "Правдї", що нам не треба парляментаризму, в нїй величано репрезентацію польску, коли ухвалено проєкт устави громадскої і відкинено внесенє Телишевского, а слова намістника з послїдної сесії соймовой велит "Правда" взяти собі до серця.
Такій стан річей треба рішучо намарковувати і реасумуючи те все ставляю внесеня:
"Загальні збори Народної Ради: 1) уважають лиш політику прінципіяльну, основану на борбі за свободи конституційні, хосенною і відповідною для руского народу;
2) похваляють виступленє пос. Романчука з клюбу руского в радї державній, коли побачив, що клюб рускій веде політику шкідну;
3) висказують свое невдоволенє з поступованя тих послів, котрі впровадили "найновійшій курс" політики;
4) рішають, що лиш ті посли уважають ся репрезентантами і речниками народного руского сторонництва, котрі пійдуть дорогою, вказаною пос. Романчуком і стануть на відпірнім становищи супротив правительства."
Грімкі довготреваючі оплески. На естраду виступив крилошанин о. Ив. Гробельскій зі Станиславова.
Мушу виступити против висказів моїх двох передбесїдників — говорив о. Гробельскій — бо не годжу ся з політикою прінціпіяльною і з акцією пос. Романчука. Прінципіялізмом бавлять ся люде як дитина огнем. Я розумію прінципіяльність — аби стояти на становищи руско-україньского народу, але не узнавати ся за одно з москвофілами. Прінципіяльности не розумію в опозиції. Ми упослїджені, то правда, але в многім ми самі винні. Як би ми писали всюди по руски, то мусїли би добути своїх прав. Реформа Василіян иде як треба. В плянї Льва ХІІІ. є прилучити Всхід до церкви католицкої, то де-ж би він допустив, щоби унія упала. Реформовані монахи не лиш добрі католики але і добрі народовцї. Нема причини до опозиції.
Ми не ослаблені так вже дуже, як то голосить ся. В понятях народовцїв настав хаос. Нова ера не ввнна нашому роздвоєню, а лиш брак орґанізації. Ті, що взяли в свої руки провід політики, повинні були завести орґанізацію і карність. Відтак треба завсїгди кріпко придержувати ся прінципіяльної идеї руско-народного сторонництва. Лиш на національній самостійности можуть Русини розвивати ся. Русини-народовцї не можуть лучити ся з партією москвофільскою, треба кондемнувати всяку згоду, єсли би мала потерпіти прінципіяльна идея. В имени моїх 18 товаришів-народовцїв зі Станиславова мушу застеречись против того, щоби яка пятка або десятка мала рішати о прінципі идеї національної. Ми можемо лучити ся з правительством і Поляками. Ставлю внесенє:
"Збори Народної Ради зволять прилучити ся до роботи послів Барвіньского і Вахнянина, та візвати пос. Романчука, щоби полишив ся в клюбі, хоч і не годить ся з поглядами членів клюбу".
Промову о. Гробельского переривано в многих міецях окликами невдоволеня і иронічним сміхом. Третим бесїдником був член видїлу д-р Савчак.
Довго надумував ся, чи забрати нинї голос, бо в многім не годить ся з обома напрямами. При сегорічних нарадах соймових був противний прінципіяльній політицї Романчука і длятого закидано єму, що боїть ся о місце в краєвім видїлї. Єго 20-лїтна дїяльність в справах руских свідчила би инакше, — впрочім ще далекій час і всїляко може бути. Не був актором в новой ері, хоч яко член видїлу краєвого повинен був ним бути. З самою річею новой ери годить ся, але не може одобрити єї переведеня. І все лихо походить від злого переведеня, а головна вина паде на пос. Романчука. Перша хиба, що посли соймові звязались в один клюб, бо вже та обставина, що три тижднї минуло, заки вибрано презідію, ворожила зле. Однак все таки була в клюбі солідарність і карність і Поляки та правительство нас респектували. В реґуляміні було, що нїхто не сміє в справах політичних забирати голосу на власну руку — а тимчасом махери нової ери то зробили. Се було віроломство. Вправдї годить ся на всї точки проголошеної Романчуком проґрами, але переведенє цїлої акції противне єму. Не годить ся, щоби змінялась політика, а рад би бачити роботу. Завинили Поляки, завинило правительство, а таки найбільше Русини. В краю настала непорадність, апатія, безголовє політичне — а всему винен Романчук. Єсть за згодою руских сторонництв, але не в спосіб ведений Романчуком. Нїгде нїчого не робить ся. На засїданях соймових трактовано о політицї, а не порушувано нїяких инших справ. Навіть засїданя Народної Ради не відбувались, хоч пос. Романчук був довшій час у Львові. (Голоси невдоволеня). І тепер знов за одну ніч зміняєсь політика та знов на порядок дневний стануло питанє: хто ми є? Вина всему пос. Романчук. Треба передо всїм роботи — а політика не повинна бути нї опозиційна нї прінципіяльна, лиш вільної руки. Ставляє внесеня:
1) Поручає ся всїм Русинам-народовцям, щоби кождий в своїм крузї дїланя як найщирійше трудив ся для нашого народу в справах економічних і політичних на основі проґрами "Народної Ради" з 1892 року;
2) поручає ся видїлови "Народної Ради", щоби як найскорше перевів орґанізацію між Русинами.
3) поручає ся всїм послам Русинам в соймі і парляментї, щоби з усуненєм всяких амбіцій особистих, старали ся завести між собою карність і солідарність на внї, а дальше щоби виступали сміло, достойно і рішучо в оборонї прав руского народу і держали ся такої тактики політичної, котра найбільше може принести користи матеріяльної і моральної.
В часї промови пос. Савчака підносились часто оклики невдоволеня а навіть неконче парляментарні слова в некористь бесїдника. Четвертим бесїдником був о. Ст. Юрик, префект львівскої семинарії духовної. Многі участники зборів виходять з салї.
Застеріг ся, щоби збори політичні мішали ся до справ церковних і их обговорювали. Стаючи в оборонї політики пос. Вахнянина, доказував, що кождий посол може вступатись за правами народу всїми способами. Не треба зважати на спосіб веденя політики, лиш встоюватись за правами народу. Меншість послів повинна підчинитись більшости клюбовій. Заявив ся за внесенєм д-ра Савчака.
О. Ив. Негребецкій (пятий з черги бесїдник) зазначив, що дискусія прояснилась, бо розходить ся, чи опозиційна, чи прінципіяльна політика лїпша. Духовеньство має в тій справі дуже добру директиву в енцикліцї папи Льва XIII. Там каже ся, що можна спорити в справах політичних, але ті справи повинні опиратись на основах етичних. Після того висказу повинно ся знати лиш політику засад, прінципів. Політика, яку з нами веде ся, не єсть етична, церквою рядить політика, церков надуживають до політики і длятого духовеньство повинно запротестувати против того. Духовеньство може ити за поступом, оно може визнавати засади здорового лібералізму. Між духовеньством а світскою интеліґенцією повинна бути звязь, і така звязь истнує. Наша интеліґенція дорожить своїм обрядом, своєю вірою, як се видно на нашім галицкім Сибірі (на Мазурах) — та лиш вороги роблять ту интеліґенцію невірною за-для політики. Опортунізм зґанґренував нашу суспільність і лиш політика прінципіяльна виробляє характер, робить слабих сильними. При політицї засад лекше терпіти, бо тогдї знає ся, за що терпить ся; тогдї терпить ся за засади, за идею. Мабуть не треба широко призадумуватись, котра з тих політик лїпша і хосеннїйша для нас. (Грімкі оплески.)
(Конець буде.)
[Дѣло, 05.05.1894]
(Конець.)
Пос. Вахнянин промовив: Мушу признати, що всї жалї піднесені пос. Романчуком в цїлости оправдані. Здавало ся, що в 1890 р. правительство попре нашу справу, а тимчасом ми завели ся на тім; значна часть Поляків виступає острійше против нас, система польонізаційна поступає скорше. Того не заперечить і намістник та мусить признати, що концесії не були подавані в відповіднім темпі, щиро і в такім обємі, як загально Русини надїяли ся. Нова ера тратила на грунтї і всї пізнали, що не можуть або не хотять дати концесій. Я був противний новій ері, але коли посли впевняли, що треба виждати, я прихилив ся до их політики, приляг до неї, бо почув ся до карности. На зборах Народної Ради 1892 р. я промовляв за тим, щоби вислати пропамятне письмо з жаданями Русинів до правительства, а навіть до корони.
Єсли би ґр. Таффе доси стояв при кермі правительства, була би оправдана опозиція. Він не брав серіо політики, а руску справу уважав за Hausfrage. Новий кабінет проголосив 23 падолиста 1893 р. проґраму, в котрій зазначив, що не вилучає від коаліції нїкого, бо коаліція буде старатись приєднувати приятелїв. Коли посли віденьскі приїхали, сказали: нова ера не принесла хісна, при новім міністерстві яко реакційно-капіталістичнім не можемо стояти, політика вільної руки нам звірилась, треба перейти до опозиції. До опозиції підмавляли молодо-Чехи, в тім була робота пос. Кайцля. Молодо-Чехи уложили були плян контр-коаліції, визначили в нїй місце для Русинів, не жадаючи від них нїчого иншого, як лиш опозиції. На питанє, що дістануть Русини від молодо-Чехів, не знали посли нїчого відповісти, лиш говорили, що тим способом можуть придбати собі підписів до своїх внесень. Ми-ж знов були тої гадки, що заки западе рішуча ухвала що-до веденя політики, треба поспитатись децидуючих факторів, як они задивляють ся на справу руску. Тими факторами були правительство і Поляки (коло соймове і ради державної.) Ми питались (Голоси: Хто?) загально про справу руску унію консервативну; вибрали же те сторонництво польске длятого, що в унії консервативній засїдають найповажнїйші і найбільше рішаючі чинники. Мазурских хлопів ми не питали, бо они, як сказано тут і так прихильні для справи рускої; демократична лївиця не много варта, бо кождий член єї єсть лиш до часу демократом, відтак стає станьчиком; подоляків ми поминули, бо они розкинені мов оази в рускій части краю, відносять ся неприхильно до справи рускої. В новій ері поминено Поляків а подільска партія по звістних заявленях в соймі сейчас удалась до намістника з питанєм, длячого єї поминено. Ми рішились поспитати Поляків і правительство, як они думають — і поспитались як центральне так і краєве правительство. Треба приняти запевненя тих чинників яко baare Munze. В політицї не треба бути нервовим, треба виждати. Вже суть успіхи тої акції. (Голоси: Які?)
Ми, поспитавшись, рішили придержуватись політики вільної руки. Деякі ґазети не задали собі труду, вірно порозуміти мою промову. Попередні правительства були несправедливі супротив Русинів; теперішне правительство забезпечує політичне і національне посїданє, а се після моєї гадки треба так розуміти, що дає ся спроможність розвитку політичного і національного. Я сказав, що Русини готові зближитись до правительства і стоять на становищи вільної руки. В клюбі рускім було за мало роботи а тепер ми будемо робити. Помимо того, що в комісії буджетовій нїхто не упімнув ся о права Русинів, будуть сповнені постуляти шкільні і будуть написи рускі. Ви собі ухвалюйте опозицію, а я з обраної дороги не зійду. З молодо-Чехами получитись, значило би зарізатись. Хто на слїпо стає до опозиції, готов статись смішним, а виставитись на сміх в політицї, гірше анїж похибнутись.
Вкінци бесїдник ще раз заперечив всї закиди, мов би посли зробили угоду з Поляками, здались на ласку і неласку правительства та мов би покинули політику вільної руки.
О. Дудрович порушив справу консолідації Русинів. В послїдних часах не можна було нїчого зробити, бо не було згоди між Русинами, длятого і акція Романчука заслугує на повне признанє. Говорить ся про концесії. Ми не потребуємо концесій, ми жадаємо справедливости. Може нам не буде треба руских ґімназій, бо може не будемо мати дїтей вихованих по руски, так скоро поступає польонізація народних шкіл. Подивіть ся на села, як тяжко приходить ся там утримати рускій язик викладовий в школї народній. Латиньске духовеньство, котре хоче нас католицких священиків вчити католицизму, вибрало собі школи народні для ширеня польонізації. Поставив внесенє, щоби заступники руского народу старались спинити польонізацію народних шкіл і старались дати ширшу підставу для науки язика руского в школах народних.
П. Андроник Могильницкій: Посипались инвективи на пос. Романчука. Так, сїдоглавий старче, за твоє жито ще тебе бито! Но ти не журись, бо за тобою стоять міліони сїраків і полотнянок, а они не потребують нї синекур, нї авансів, нї посад. (Оплески.) Хлопи вже знають Юліяна Романчука і будуть вміти висказати свій погляд. Тут переведено процес рекрімінаційний против цїлого напряму політики Романчука. О. Гробельскій в имени 18 товаришів докоряв Романчукови, а як раз ті панове перші проголосили вотум довірія для пос. Романчука. В новій ері ми не уставали в роботї, наша праця велась на грунтї народнім, але політики найновійшого курсу перебивали ту працю. Ми робили, а ті, що по заулках обіцювали, нїчого не дали. Може бути, що впаде нам яка утраквістична табличка і семинарія, але се не суть наші права. А все те мають нам дати Поляки, котрих не перехитрять наші посли. Пос. Вахнянин говорив, що ґазети неправдиво подали єго промову. Я вірю, що ті репортери ґазетні "несовістні", але я добре пригадую собі, що по промові Айма пос. Вахнянин виразно сказав: ми заключили уже в краю коаліцію. З ким же коаліцію? З жидами? (Оплески.) Поляки нам нїчого не дадуть добровільно що они собі вибороли. Замітують нам, що ми слабі, що не маємо идеалу, і хотять, щоби ми спільно помагали им в роботї. А они вже з тим не скривають ся, що их ojczyzna то Русь, Литва і Польща. Она хотїли би відбудувати свою вітчину на плечах 20 міліонів Русинів. Не бійте ся за хлопа, він як доси не покинув ся свого, так і дальше буде держатись, але ви виборіть для него права. Не хочемо жебранини, не хочемо відпадків, лиш того, що нам належить ся. Я не говорю в имени 18 товаришів, — я говорю в имени 50.000 стрийских хлопів, котрі не пишуть ся на політику Вахнянина і Барвіньского, лиш стоять по сторонї політики Романчука. Правительство дасть собі з нами раду, бо має власть, — але того нїколи не буде, щоби ми піддали ся Полякам, бо того хотять Вахнянин і Барвіньскій. (Довго треваючі оплески).
Селянин Процик з Метенева заявив, що вповнї годить ся на вискази п. Могильницкого та що селяне стоять за політикою пос. Романчука.
Д-р А. Чайковскій: Ми освоїлись з москвофільством і того вже не боїмось. Кождого з нас називають москалем, хоч би він був найщирійшим народовцем. Сказано тут, щоби ми ино писали до урядів по руски, а все буде добре. Як же-ж тут писати, коли рускі письма місяцями залягають в урядах і сторони на тім терплять, або резолюції приходять написані такою крученою мовою, що годї що й розібрати. Д-р Савчак звалив цїлу вину на пос. Романчука, коли я пригадую собі, що д-р Савчак називав пос. Романчука жертвенним козлом сеї цїлої акції. Рівнож пос. Вахнянин ще в 1890 р. переконував мене о хосенности нової ери. В имени Бережанщини заявляю ся за політикою пос. Романчука.
Редактор Ив. Белей відпирає закид, мов би в "Дѣлї" не був поданий вірний зміст промови пос. Вахнянина. А що-до заключеня "Дѣла", що тут иде о зданє ся на ласку і неласку правительства та Поляків, то се виходить з відповідей і заявлень Залєского і Віндішґреца на промову пос. Вахнянина.
П. Юліян Сосенко: З промов я довідав ся, що за 1½ місяця сплинуть на нас особливші концесії. Придивім ся, які то концесії? Дві кляси школи вправ в Сокали. Се годї назвати концесією; се показує, що ми покривджені, а полагодженє кривд годї називати концесіями. Нам признані в законах права а не концесії і длятого ми повинні домагатись прав. Кождий горожанин має запоручені права а так само і нарід боресь о права, які єму належать ся. Правительство не має права спиняти розвитку народу руского, а теперішне правительство заповівши в проґрамі, що хоче задержати національне і політичне посїданє, виразно зазначило, що нарід рускій не має нїяких прав.
Пос. Барвіньскій порівнав попередні концесії з теперішними. Рад би знати, в чім лїпші давнїйші паралєльки перемискі від теперішних здобутків на поли шкільництва. Здобутків в справах шкільних не годить ся маловажити, бо ми піднїсшись культурно, наберемо сил до розвитку. Помимо противних ухвал, я не перестану бути Русином і трудитись; я противний опозиції, а рад би, щоби в краю велась позитивна робота, в соймі же і радї державній добувати прав і концесій. Ми ждали чотири роки на концесії, але з заложеними руками надїючись, що правительство за нас все зробить. Дуже гарно ставляти широкі жаданя, але рівночасно треба зважати, відки набрати сил при сповненю тих жадань. Такі справи, як н. пр. катедра рускої исторії, полагоджують ся дуже довго і длятого треба бути терпеливим. Кождий з нас, що заступаємо два противні напрями політики, дїлаємо в добрій вірі, але замість перечити ся, ми повинне обговорювати орґанізацію політичну і економічну. Висказую бажанє, щоби видїл Народної Ради взяв ся до орґанізації.
О. Світенькій не хотїв би нїкому уймати нї чести нї заслуг, нї Романчукови нї Барвіньскому. У нас много говорить ся, западають всїлякі ухвали, але не робить ся нїчого. — Дальші виводи бесїдник мусїв скоротити, бо збори заявляли, що справа вже достаточно обговорена, а пізна пора.
Наступили фактичні спростованя. Пос. Вахнянин заявив, що не потребував д-ра Чайковского переконувати о новій ері.—Д-р Савчак доказував, що єго погляди на веденє політики пос. Романчуком були завсїгди однакові. — Промова о. Юріка не була — як сконстатував предсїдатель д-р Чайковскій — нїяким спростованєм лиш запротестованєм против критики висказів о. Гробельского.
Референт пос. Романчук зазначив, що в своїм рефератї старав ся бути обєктивним і поминув всякі особисті справи, тепер же визваний промовою д-ра Савчака мусить де-що і о собі сказати. Виходило би на се, що він надто уступчивий, так що на похиле дерево і кози скачуть. Була неформальність що-до неповідомленя клюбу о промові в 1890 р., але як з одної сторони він (пос. Романчук) був повідомлений аж в послїдній хвили о умові з правительством, так з другої клюб не був би згодив ся на промову. В політицї, що правда, не робить ся проби, лиш трактуєсь річ на серіо, — але сей прінцип мав би приміненє, єсли би иніціятива акції була від нас вийшла. Нова ера сама собою — такої гадки був бесїдник — нїчого не зробить, єсли не приложить ся рук до роботи, але можна було надїятись, що не буде перешкоди в роботї. А тимчасом показали ся перешкоди навіть при заснованю "Днїстра" і "Сокола". Що д-р Савчак був поминений при акції помиреня Русинів, то причина в тім, що раз був за славяньскою коаліцією, а відтак в кілька тижднїв був коаліції противний. Я не скажу — кінчив бесїдник мов би я не мав собі нїчого закинути, противно маю і длятого я не пру ся на перше місце і стану в других рядах яко робітник до спільної працї. Я не припускав, щоби нова ера тим скінчилась, що Русини здеморалізують ся, що их идеали свободи і поступу померкнуть, що будуть раді вести сервілістичну до певної міри політику. Я думав, що піднесе ся загальний голос обуреня і що настане сильнїйша, острійша опозиція — а тимчасом Русини не візвані самі лїзуть що раз глубше в долину. І я за той гріх принимаю покуту.
Приступлено до голосованя. Внесеня д-ра Олесницкого принято значною більшостію голосів. При точках сих внесень, де говорить ся про невдоволенє з поступованя послів Вахнянина і Барвіньского, о. Стефанович промовляв за тим, щоби збори не висказували так різко свого осуду, але д-р Олесницкій піддержав ті уступи свого внесеня мотивуючи, що по заявленях послів Вахнинина і Барвіньского (що помимо ухвали зборів не зійдуть з обраної дороги) треба доконче висказати свій суд. — Відтак принято внесеня д-ра Савчака з поправкою д-ра Олесницкого.
По виборі, через аклямацію, членів видїлу і комісії контрольної (пп. Врецьона і Бічай) приступлено до послїдної точки нарад внесеня членів.
О. Андрій Качала вказав на довільну интерпретацію слова "віроисповіданє" в законах шкільних. Віроисповіданє уважає ся рівнозначним словом з "обрядом" і длятого при складї місцевих рад шкільних дїють ся всїлякі надужитя. Поставив внесенє: Видїл Народної Ради віднесе ся до властивих инстанцій о властиве і відповідне интерпретованє слова віроисповіданє (wyznanie). — Ухвалено.
П. А. Хойнацкій поставив внесенє, щоби збори вичеркнули пос. Вахнянина з членів тов. Народна Рада. — По промовах пос. Романчука, д-ра Олесницкого і проф. Шухевича, що збори не суть до того компетентні, лиш видїл товариства, та що годї в неприсутности пос. Вахнянина позаочно єго засуджувати — внесенє упало.
Д-р Олесницкій представивши вагу теперішної ситуації, поставив внесенє: Видїл Народної Ради, сальвуючи своє становище, має старати ся всїми силами до консолідації всїх Русинів, не сходячи зі становиска своєї проґрами. — Ухвалено без дискусії.
О. Ив. Негребецкій порушив гадку, щоби часописи відповідно обговорювали і заступали той напрям політики, якій ухвалили збори Народної Ради. — Д-р Олесницкій годячи ся вповнї з тою гадкою, поставив внесенє, щоби збори заявили признанє редакції "Дѣла" за відповідне интересам народу руского представленє теперішної політики, а заразом і ободрили редакцію до витреваня в тім благороднім напрямі. — Принято серед оплесків.
На тім закінчив ся порядок дневний, а голова товариства пос. Романчук попращав зібраних, заохочуючи их до щирої і невтомимої роботи над розвитком руского народу.
_______
Ми подали бесїди на сих зборах ширше як инші часописи, після наших записок, не на підставі стеноґрамів або яких информацій. Длятого мусїли в них зайти декуди неточности або неясности, до котрих прилучились і друкарскі похибки. Коли ж декотрі часописи поданому нами текстови приписують повну автентичність, ми уважаємо за потрібне звернути увагу на сі обставини, а при тім справити деякі з важнїйших похибок або неточностей.
І так в бесїдї п. Романчука (в ч. 89 на 1 стор.) має стояти, що народовцї виступали різше (не рідше). — На 2 стор. має бути: Система, якою правительство і верховодяче сторонництво польске руководить ся супротив Русинів, стремить до того, щоби по можности Русинів коли не златинізуватп і спольонізувати, то бодай політично ослабити.—Тамже: Тепер нї одна нї друга нї третя консисторія не має такого політичного впливу... Бою ся, що межи реформованих Василіян війшли люде, з котрих може будуть виходити єрархи, котрі не вийшли з посеред рускої суспільности... В ч. 90 м. б.: Впрочім Русини готові погодитись з кождим сторонництвом польским, котре не стоїть ворожо супротив Русинів під взглядом интересів національних і интересів люду.
Дальше: Навіть против загальних, спільних институцій (як театр, Дністер) у декого истнує ворогованє, а у частини молодших сторонників старорускої партії доходить до того, що они не хотять говорити своїм рідним язиком, лиш наломлюють ся говорити по великоруски. Акція тої фракційки по-части так виходить, мов би була на то вимірена, щоби заваду класти спільній, позитивній роботї.
Дальше що-до промови д-ра Савчака звернено з интересованої сторони нашу увагу, що уступ: "Перша хиба, що посли соймові звязались в оден клюб... і т. д." відданий невірно, бо з сего виходило би, що д-р Савчак уважав лихом те, що в роцї 1889 посли соймові завязали оден клюб, а єму в дотичнім уступі йшло лиш о зазначенє, що у внутрі клюбу від разу згоди не було і лише з бідою удало ся вибрати п. Романчука головою, бо була тогдї карність.
[Дѣло, 07.05.1894]
В справі загальних зборів "Народної Ради"
одержали ми кілька письм від поодиноких бесїдників, котрі просять нас справозданє наше з тих зборів, о скілько оно дотикає их осіб, поправити або доповнити. Ми вже зазначили раз, що ми промови поодиноких бесїдників містили не після стенограму анї бесїдники не доручили нам тексту своїх промов, то ми подавали все як найсовістнїйше після записок справоздавчих. Коли-ж деяким бесїдникам здавало ся, що чи то якогось слова они не ужили, чи якого реченя не сказали [хоч в наших записках оно занотоване] або залежить им на тім, щоби гадки их були подані в повній основі і з тим удали ся до нас, ми просьбу их отсим сповняємо. І так:
Вп. посол Ол. Барвіньскій просить нас занотувати, що він "слова "концесії" не ужив в своїй промові анї разу а говорив про потреби нашого народу і про змаганя, як сі потреби заспокоїти, порівнував здобутки змагань давнїйших послів з теперішними і вказував: як і чого треба в соймі і радї державній домагати ся для культурного розвитку руского народу.
Вп. о. Ст. Юрик просить нас о спростованє уступу: "Промова о. Юрика не була, як сконстатував предсїдатель д-р Чайковскій, нїяким спроестованєм, лиш запротестованєм против критики висказів о. Гробельского". Отже о. Юрик заявляє: "Я не протестував против критики висказів о. Гробельского, тілько против слів п. д-ра Чайківского більше-менше таких: "То не в церкві де говорить ся до грішників: покайте ся, покайте ся — в політицї не так..." Се порівнанє уважав я неумістним і против него застеріг ся."
Від Вп. крил. о. і в. Гробельского з Станиславова одержали ми отсе письмо:
"Хвальна Редакціє!
На основі §.19 закона прасового прошу о уміщенє в "Дѣлї" моєї автентичної промови на зборах "Народної Ради" у Львові". Я сказав:
Заявляю, що єсьмь бесїдником contra бо не годжу ся анї на політику Вп. посла Романчука з послїдного часу, анї з деякими висказами єго на сих зборах. Зазначую однак передовсїм, що з уваги на важність справи, яка нас сюди днесь зібрала, не пійду за приміром Вп. передбесїдника мого, бо не маю на думцї нїяких личних докорів, але цїлу і щиру правду та интерес народної справи, що мене сюда спровадив.
Був час, що між Русинами належало мов до доброго тону називати ся то мягким, то українцем, то народовцем, то фонетиком, як кому треба було, а деякі люде уважали собі сі назви мов за патент до промахів різного рода, що нераз навіть компромітували народне сторонництво.
Щось подібного появилось від недавна між Русинами під фірмою так званою прінципіялізму в політицї. Хто ино хоче, бавить ся прінциніялізмом мов дитина огнем та певно не на потїху руского народу. Я розумію прінципіялізм такій, що стоїть непохитно на народній проґрамі з року 1890; я годжусь на прінципіялізм, що боронить прав руско-україньского народу яко самостійного і окремішного як від польского так московского, що не відступає анї на волос з прав руского народу. Але не годжу ся на прінципіялізм, котрому все одно, чи ми Русини чи Москалї після котрого ми мали би ворогувати против Поляків та правительства а сватати ся з Москалями, се-б то в хосен руского народу. Я не годжу ся на прінципіялізм, після котрого кождому вільно провадити політику, яку єму подобає ся, у Львові не оглядаючись на провінцію, на провінції не оглядаючись анї на Львів анї на интерес народного сторонництва. Вкінци не можу згодити ся анї на такій прінципіялізм, що для бідного, темного, визискуваного та над міру обтяженого народу радше не хоче нїчого, коли не можна всего від разу, осягнути. Такої політики нарід певно не хоче. Я не уродив ся в палатї, то можу також знати, що той нарід болить та чого він хоче. Він певно хоче того, щоби на-разї бодай в дечім єму полекшало, але через те він не зрікає ся ще анї своєї гідности анї своїх прав, анї всего того, чого він не має, а що давно повинен мати, а єсли того не має, то скажім собі правду в очи: переважно з вини самих Русинів.
І яка-ж би мала бути причина політики опозиційної, котру посол Романчук називав "відпорною"?
Вп. п. Романчук сказав тут, що ми на опозиції лише зискали, а я що иншого чув від него самого свого часу на довірочних зборах в Перемишли, на котрі приїхав з д-ром Савчаком по проголошеню народної проґрами. Тогдї довідав ся я, що посли-народовцї були вже умучені безсильною опозицією, гноблені до того підступно партією москвофільскою, от хоч-би згадати за те, що представителї противної партії в центральнім комітетї виборчім згодили ся на народовцї а пізнїйше по-за плечі против них аґітували. 3і згаданих довірочних зборів в Перемишли винїс я рівнож не "сумнїви", о котрих днесь згадав п. Романчук, але певність, котрою усунув і моє недовіріє до т. зв. "нової ери". Добре ся стало, що ся стало, бо ми позбули ся елєментів, з котрими дальша акція була неможлива — сказав п. Романчук.
Вп. посол Романчук виступив против реформи Василіяньскої. Мушу сказати, що п. Романчук хибно поинформований. Реформа Василіян зовсїм в порядку і поступає народ, як належить. Цїлий христіяньскій і нехристіяньскій світ подивляє політичний розум папи Льва XIII. а Русини одні мали би єму того відмовляти? Чей-же папа Лев XIIІ. знає, що зискав би на тім, коли б хотїв гнобити унію через реформу Василіян. Зірвав би міст, якій лучить Рим зі Всходом, а се чей-же не єсть в плянї політики Льва XIII. Мушу висказати, що реформовані Василіяне суть не тілько добрими католиками, але й щирими народовцями, уживають в письмі і проповіди чисто народного язика, проповідують гарно, нарід радо их слухає, а де лиш відбули ся місії Василіяньскі, там нарід отверезив ся і підносить ся під взглядом просвітним і матеріяльним.
На замітку, що ми упослїджені, не перечу того, але тому переважно, як сказав я, винні ми самі, бо за три лїта "нової ери" ми майже нїчого не зробили. Коли би Русини від самого початку конституційного житя уживали руского язика і письма, то в кождім урядї були би урядники, що вміли б по руски, не відкидувано би подань нї жалоб в рускім язицї, а подібний обіжник, як єго видала краєва дирекція скарбу, був би непотрібним і неможливим.
Але ми чули недавно з уст заступника руского народу в соймі: ми ослаблені, ми подїлені, розбиті, здеморалізовані, а тому всему винна "нова ера". Все тут сказане і противорічить собі, і минає ся з правдою від початку до кінця. Наколи ми дїйстно ослаблені, як нїколи перед тим, то чому як-раз тепер зачинати борбу з могучим противником? хибa щоби діждати ся в сумних наслїдках, ще гіршого ослабленя? ми подїлені, се зовсїм природно, се-ж було і в интенції "нової ери", щоби позбути ся скрайних елєментів, з котрими дальша акція була неможлива, але ми не подїлені в змислї неґативнім, в тім змислї, щоби партія якась — партії розумію лише в народнім сторонництві — мала дїлати на шкоду народної справи; се-ж не дасть ся і помислити між партіями, що стоять на тій самій народній проґрамі. Длятого ми анї подїлені, анї ослаблені так дуже, як би здавало ся, а доказом сего ера так званих "митрополичих послів", анї так великого хаосу між Русинами нема, але єсть хаос в понятях деяких народовцїв, що нераз з личних взглядів вносять хаос в дальші круги руского загалу. Нема чого так дуже нарікати на "нову еру", коли ми лише чекали, а не зробили того, що треба було зробити.
Тепер же я вкажу на властиві причини лиха. У нас нема нїякої орґанізації, нїякої карности, без котрої жадна акція політична не є можлива. Се, а не "нова ера" єсть причиною всего лиха. Нема орґанізації у Львові нема й на провінції, нема між послами в соймі нї в радї державній, а прецїнь орґанізація як була потрібна, так була і легка, раз, що елєменти т. зв. скрайні зі сторонництва народного виелімінували ся самі, а по друге ті, що зістали ся між народовцями, так були одушевлені, що по зборах "Народної Ради" 1890 року члени мали занести посла Романчука на руках з "Народного Дому" до хати. А коли вже бесїда о орґанізації і карности, то суппонує ся непохитну стійність на народній проґрамі з року 1890 а именно на першій єї точцї. Головною бо засадою та провідною идеєю у всїх змаганях народного житя є національна самостійність. Ся прінципіяльна идея становила все і становити мусить передовсїм і безуслівно основу і суть руско-україньского народного сторонництва, бо лишень на тім грунтї є можливий свобідний і широкій розвій національности руско-україньскої яко самостійної і відрубної від польскої і московскої. Сю прінципіяльну идею висказали Русини в роцї 1848, посли-народовцї в соймі і радї державній в рр. 1890 і 1891 і мужі довірія "Народної Ради" в 1892 р. яко першу і найголовнїйшу точку в народній проґрамі. Зовсїм природно, що з того огляду руско-україньске народне сторонництво може лише тих з поміж Русинів уважати політичними приятелями, котрі стоять рішучо за сею прінципіяльною идеєю і підпомагають всю дїяльність, що стоїть з нею в звязи. З того огляду найбільшим без сумнїву політичним ворогом народної руско-україньскої идеи єсть партія москвофільска, котра тую прінципіяльну идею на кождім кроцї поборює, не перебирає в средствах у борбі против нашого самостійного національного истнованя, осмішує рідну мову, зогиджує наших поетів і письменників, ругає нашим народним идеалам, не криє ся з тим, що стремить до знищеня руско-україньскої идеї національної. З того огляду руско-україньске народне сторонництво не може входити в нїяку згоду з партією москвофільскою в той спосіб, щоби через таку згоду мала утерпіти згадана прінципіяльна идея руско-україньска, а я в имени 18 моїх політичних товаришів, станиславівских народовцїв, застерігаю ся рішучо против того, щоби згадану прінципіяльну идею ще й тепер [по проголошеню народної проґрами 1890 p.] піддавати під дискусію, вносити в неї які-небудь сумнїви або щоби яка пятка чи десятка мала провірювати: хто ми є і чиї ми дїти? Се дїло, витворююче лишень хаос і не ведуче до нїякої цїли, уважаю відступленєм від основи народної проґрами з 1890 р.
А коли з одної сторони партія москвофільска, з котрою акція політична на згаданій основі прінципіяльної идеї неможлива, від акції політичної виключена бути мусить, з другої сторони лученє ся з прочими чинниками політичними в краю може бути і можливе і хосенне а тим самим і згідне з достоїньством руского народу, коли тоті чинники політичні покажуть ся прихильними прінципіяльній руско-україньскій народній идеї, наколи будуть правдиво і щиро сприяти розвоєви руского народу яко самостійної і відрубної національности, наколи не будуть жадати від руского народу найменшого уступства з народних єго прав на річ народних прав народу другого.
Що-до послів наших як в соймі так і в радї державній домагаю ся в имени 18 політичних товариств та ще й ширшого круга народовцїв з різних сторін краю, щоби у всїх справах, що живо обходять рускій нарід, оглядали ся на опінію цїлого руско-народного сторонництва, щоби в кождім такім случаю поступали розважно і солідарно, а вкінци, щоби поступали рішучо у всїх жизненних питанях та пекучих потребах руского народу.
Реасумуючи сказане, ставлю внесенє: Вп. Збори зводять одобрити дїяльність послів в радї державній Барвіньского і Вахнянина, а посла Романчука завізвати, щоби, наколи, уважав за відповідне зложити гідність голови руского клюбу, позістав в клюбі, як се приміром дїє ся в польскім "колї", що деякі посли не годять ся з політикою більшости а мимо того зістають в клюбі і працюють разом з иншими для добра свого народу."
З поважанєм — Д-р Иван Гробельскій.
Містимо цїле повисше письмо Вп. крил. о. Гробельского зовсїм не з погляду на 19 §. закона прасового, бо §.19 тут нас не обовязує, а лише длятого, що хочемо бути абсолютно безсторонними. Впрочім бесїда Вп. о. Гробельского була безперечно найповажнїйшою промовою за політикою послів Барвіньского і Вахнянина а против політики посла Романчука, то нехай читателї наші знають дотичну арґументацію в цїлій єї основі.
[Дѣло, 11.05.1894]
11.05.1894