І.
Скінчивши росказ о сегорічних зборах Народної Ради, хочемо тепер подати наші замітки о них.
Збори ті були менше численні як попередні, особливо як остатні, котрі відбули ся як-раз в той сам день перед двома роками, в місяць по звістних заявленях в галицкім соймі. Пора сим разом була для многих членів з провінції недогідна і они домагали ся відложеня зборів на иншій час, однакож видїлови ходило власне о те, щоби чим скорше прояснити ситуацію.
З огляду на сю обставину, як і з огляду на те, що і сего і минувшого року відбували ся кілька разів довірочні збори, дальше з огляду, що видїл окрім відозв в часописях, не робив заходів для спровадженя більшого числа членів, особливо селян, — треба признати, що збори представили ся і не малими що-до числа участників, і поважними що-до свого складу. Стопятьдесять членів було поименно вписаних на лістї явивших ся, а крім них були ще члени не записані і гостї. Була се майже сама інтеліґенція, світска і духовна, від Снятина по Ряшів. З виднїйших політичних мужів були три посли до ради державної і пять послів соймових. З поодиноких місцевостей слабше, нїж звичайно на всяких зборах, репрезентований був Львів.
Що-до характеру нарад, то они вели ся зовсїм поважно. Не було таких горячкових появ, як перед двома роками. Правда, не було й такого запалу: всї зібрані переняті були важностью і серіозностію ситуації.
Відчитане справозданє з дїяльности товариства виказало, що видїл, мимо того, що через переселенє, смерть, недугу і виїзд своїх членів зредукований був до мінімального числа, трудив ся щиро і ревно. Не було нїякої важнїйшої справи в краю серед Русинів, котрою би видїл не заняв ся. Многі єго заходи вінчали ся користним успіхом. А що се не завсїгди і не всюди показало ся, в тім не єго вина. Именно що декотра акція вела ся млаво і вийшла недостаточною [н. пр. устроєнє віч повітових, орґанізація по декотрих повітах], в тім винні байдужність, нерухавість або трусливість многих людей на провінції. Се мусить змінити ся, з тих хиб наші люде мусять конче отрясти ся, бо при них очевидно всяка акція єсть неможлива.
Многоважним дїлом зборів було остаточне потвердженє проґрами, принятої вже передше збором мужів довірія і окружним вічем станиславівским. Програма тая, враз з теперішними постулятами Русинів-народовцїв, була в своїм часї оголошена в часописях а відтак і видана в окремій книжочцї, отже стала розширена і доступна всюди. Через те Русини-народовцї з одної сторони зазначили прилюдно, ясно і докладно: хто они є, чого хотять і куди прямують, — а се важне й для всякого, хто хоче або потребує мати з ними яке дїло, а з другої сторони улекшили собі акцію на будуче, бо мають готову підставу, на котрій дальше будувати мусять.
Головне ж дїло сих зборів було — виясненє ситуації. Перед двома роками Русини-народовцї, визвані правительством, рішились зробити пробу нової політики. Они змінили свою попередню політику супротив правительства і супротив Поляків, а з тим йшла й зміна их становища супротив других руских партій чи фракцій. Проба така була конечна, тим більше, що не они робили иніціятиву, але були візвані, — не могли отже допустити, щоби, з гори відкидаючи подавану им руку, колись може наразили би себе самі на докори других і свої власні, що неоправданим відтягненєм пропустили лучаючу ся нагоду придбаня значних користей для рускої справи і прислуженя також интересам краю і держави. Проби такі роблять і повинні та й будуть завсїгди робити всякі чинники, правительства, народи і сторонництва. Коли-ж де-хто з Русинів, і то навіть щирі люде, нераді були тій змінї політики у народовцїв, то се невдоволенє их походило очевидно з непорозуміня. Они уявляли собі, що народовцї зрекли ся, і то на довгій час, своїх идеалів, занехали свої прінціпи та звязали собі руки за які-там непевні або дрібні користи, не стоячі в пропорції до такого зреченя і убезвладненя себе. Між-тим о тім всїм анї на хвилю не могло бути бесїди.
Не довіряти успіхови цїлої акції перед двома роками правительством розпочатої були вже й тогди підстави, і се недовіріє подїляли многі Русини, котрі згодили ся на веденє тої акції. Але хоч-би й було припускало ся, що правительство нещиро і не з приязними для Русинів намірами брало ся до той акції, то й се не оправдувало, щоби Русини до той акції не мали приступити. Пробу, повторяємо, треба було конче зробити, але тілько пробу і робити осторожно.
Впрочім щоби правительство дїйстно дїлало в лихім намірі, на те й нинї нема достаточних доказів. Але є всяка підстава до иншого припущеня. Ті, що акцію з Русинами-народовцями вели, брали цїлу справу за легко і трактували єї поверховно та без достаточної свідомости річи. Они не зрозуміли цїлої ваги і серіозности рускої справи, они не знали характеру Русинів взагалї а народовцїв спеціяльно, они гадали, що полагодять цїле дїло в досить легкій спосіб, більше діпльоматичними штучками. Они перецїняли свої сили і не обрахували ся добре з противностями з инших сторін. В таких обставинах цїлком природно, що цїла их з великими илюзіями обдумана, розпочата і ведена акція мусїла закінчити ся — фіяском для них.
Такій остаточний результат був, — як се зазначив на зборах реферат п. Романчука, — очевидний уже в кілька місяцїв по розпочатій акції. Але Русини-народовцї постановили вести пробу до можливих найдальших границь і робити з своєї сторони все, щоби другій сторонї не тілько не утрудняти але й улекшати єї дїло. Они і при всякій нагодї не залишали робити свої представленя. Дальше тягнути ту пробу було би неможливо а для Русинів погубно. Нинї вже й кождому, навіть найбільшому оптімістови мусить бути ясно, що правительство чи не в силї, чи не в воли, чи не уважає за потребу перевести то, чого Русини мали право надїятись, і що дальше витреванє народовцїв на их становищи в остатних двох роках занятім мусїло би их самих тілько ослабити, а се вийшло би не тілько в их некористь але на шкоду загальну. Кождий і найприхильнїйшій цїлій акції [хиба з цїлком поодинокими виїмками] мусить нинї сказати: доси а не дальше!
В той а не иншій спосіб відзивали ся всї бесїдники на зборах і не чути було анї одного голосу відмінного. Характеристичне именно се, що власне ті, котрі перше нову ситуацію найохотнїйше і найщирше привитали, тепер перші виступили против дальшого треваня при нїй. Загальні збори затвердили то, що видїл Народної Ради зазначив ще в лїтї, висилаючи остатну депутацію до намістника, що відтак посли-народовцї стали зазначувати в соймі і в радї державній. Цїлий рускій нарід єсть незадоволений, не — як думає одна инспірована статья краківского Gzas-y з падолиста с. р., — лише з тої причини, що и. Керекярто став директором учительскої семинарії в Самборі, п-а Тейсейр учителькою в рускій школї дївочій, а п. Баньковскій покликаний до міністерства, але з цїлого трактованя справи угоди з Русинами, при чім тамті факти суть тілько поодинокими, вправдї замітними, але ще не найважнїйшими появами.
Правительство має тепер науку, що рускої справи не можна трактувати легко. Як оно з сего досвіду буде користати, не знаємо. Интерес держави вимагає, щоб оно трактувало єї з такою серіозностію, яка з огляду на важність тої справи єсть конечна. Всякі малі способи, дрібні штучки не придадуть ся нї на що: они можуть дїло на хвилю поверховно замазати, але не залагодити. Скоре полагодженє єсть тим конечнїйше, що всяке проволїканє тілько побільшає трудність розвязаня. Тепер можна було залагодити справу, а властиво ввести на добру дорогу, легким способом, — жаданя рускі були дуже умірковані; чим дальше, тим тяжше буде дїло. Коли-ж би правительство схотїло лишитись при своїй дотеперішній політицї і змушувало Русинів до тяжкої борби о свої права, то Русини тої борби не злякають ся. Шкода з того мусить вийти на всякій спосіб більша для интересів держави, нїж для самих Русинів.
[Дѣло, 30.12.1892]
ІІ.
На остатній сесії соймовій ґенеральний референт буджету ґр. Станислав Бадені, а відтак в радї державній також ґенеральний референт буджету п. Щепановскій, відповідаючи п. Романчукови, подавали раду, щоб він вартість того, що Русини в остатних двох роках зискали, не зменшав, але підносив, а се скріпить єго і народовцїв становище і поможе до узисканя дальших здобутків. Припускаємо, що сі ради були щирі, — але рускі посли таки не можуть ити за ними. Передовсїм обовязком посла єсть: справу вірно і отверто представляти, интереси, жалоби і настрій народу після щирої правди висказувати. По друге, опінія цїлого загалу Русинів що-до узисканих здобутків стоїть так твердо, що всї посли разом і цїла праса руска, коли-б навіть схотїли, не могли би єї захитати і переиначити. Се показало ся і на зборах Народної Ради. Коли п. Романчук говорив о здобутках за два остатні роки і вказував на их вагу, перебивали єму голоси незадоволеня з маленькости тих здобутків і зі способу их переведеня.
І дїйстно, коли-б народовцї навіть тілько з чисто партійного становища хотїли оцїняти акцію правительства, не могли би бути з неї задоволені, — акція тая не тілько не причинила ся до скріпленя их позиції, але грозила єї ослабленєм. Правительство поступало так, як коли б не хотїло, анї щоби народовцї занадто скріпили ся, анї щоби т. зв. стара партія занадто ослабла. Здає ся, як коли б правительство, именно краєве, ще все не довіряло народовцям і бояло ся их, видячи силу их становища, а для противваги им толєрувало москвофілів, против котрих, на злучай за великого их взможеня, кождої хвилї може виступити з мотивами интересів державних. Бо що-ж н. пр. зроблено в остатних двох роках спеціяльно для народовцїв, а що против москвофілів? Хиба, що рішено завести правопись фонетичну, — але-ж се учинено не для гал. народовцїв, яко політичного сторонництва, а чисто з огляду педаґоґічного, і не лиш для Галичини, але й для Буковини, і то для Буковини скорше, бо вже з сим роком шкільним введено там "Букварь" виданий у Відни правописію словаря Евгенія Желехівского. Вибори-ж до ради державної переведено так, що декуди навіть протеґовано "старих" против народовцїв, і в рускій репрезентації в радї державній находять ся люде, котрі близше стоять москвофілам як народовцям. Кілька разів подавала "Галицкая Русь" вісти о тім, що дїяло ся в рускім клюбі, вісти вправдї перекручені або натягнені, але могучі — безпосередно чи посередно — і тілько від котрогось з членів клюбу походити. І в декотрих инших злучаях, особливо в справах особистих, упослїджувано народовцїв супротив москвофілів. Се все має своє значінє для характеристики цїлої дволїтної політики.
На зборах обговорювано також становище Русинів супротив Поляків. Дискусію ту ведено з тактом. Падали голоси незадоволеня, жалю, огірченя, але не було чути голосів ненависти, хоть більша часть польскої праси инакше представляє. Вже-ж то тая праса грає дуже сумну ролю. З одної сторони идентіфікує Поляків з правительством, і де тілько піднесе ся якій рускій голос против правительства, она бере єго зараз за голос против Поляків. Відтак підюджує польску суспільність безустанно против Русинів, а Русинів страшить грозьбами. Таке поступованє має очевидно двояку цїль: правительство і польску суспільність настроїти против Русинів неприязно і тим не допустити до справедливійшого трактованя рускої справи, а друге: Русинів тероризувати і від всякого енерґічнїйшого виступленя відстрашити. Перше може їй удати ся, тим більше що помагають їй в тім польскі політики, чого доказом суть н. пр. промови польских послів [навіть такого ґр. Войтїха Дїдушицкого] в осїнній сесій соймовій і на "соймиках реляційних" в Перемишли і Тернополи, як і позакулісове поступованє польских послів в радї державній. Але на стероризованє Русинів нехай покине всяку надїю. Ненавистне і зажерте деструкційне дїланє польскої праси і польских політиків розбудить лише огірченє і розяренє серед Русинів і не тілько не здепрімує их, але загартує і загріє до завзятїйшого опору і сильнїйшої оборони своїх интересів і прав. А коли польска праса і польскі політики самі идентіфікують Поляків з правительством, то не знаємо, чи зможуть рускі посли не тілько в соймі але і в радї державній, виступаючи з конечности против правительства, і на дальше удержати ся від виступованя против Поляків, боронячи рускій нарід. На зборах Народної Ради Русини висказали виразно, що хотять згоди з Поляками, але тілько згоди опертої на взаїмнім шанованю прав і увзгляднованю интересів, в противнім же злучаю зовсїм не лякають ся борби.
Наконець порушено на зборах дуже важну справу роздору серед Русинів і поєднаня завзято спорячих сторін. Порушенє то не було відосібнене, бо майже рівночасно занимано ся тою справою теоретично або практично і в противних таборах та різних місцях, хотяй нїодна з тих акцій не стояла з другою в звязи. І так найперше духовенство руске, без різницї партій, вело в справі рескрипту виміреного против него акцію спільно, спільно зїхало ся в Перемишли і удало ся до владики і спільно висилало письма до руского клюбу ради державної. Другій факт, о котрім згадав п. Романчук на Народній Радї, то спільні збори народовцїв, радикалів і москвофілів дня 25 с. м. у Відни і ухваленє спільного протесту против того-ж рескрипту. Наконець і на згромадженю мужів довірія "Русской Ради" дня 23 с. м. піднесено справу зближеня "старої" партії і народовцїв, а піднесли єї люде за львівскі. Особливо горячо мали в тій справі промовляти оо. Саламон і Давидяк. Скінчило ся остаточно на нїчім, головно мабуть з вини львівских москвофілів, котрі иніціятиву зі сторони "Русской Ради" мали представляти яко акт капітуляції перед народовцями.
Таке рівночасне трактованє одної справи всїми партіями і франціями рускими єсть будь-що-будь немаловажним і характеристичним знаменем. Передовсїм свідчить оно о тім, що всї Русини без різницї дуже відчувають прикрість свого теперішного положеня і потребу сильної акції з рускої сторони. Деякі спільні точки суть. Радикалів зближає до народовцїв именно однаковий погляд на язикові і правописні справи, "старих" почутє потреби спільної акції в неодній політичній справі, н. пр. при виборах до рад громадских і повітових. Оно й зовсїм природно, що там, де напір єсть против всїх, спільно загрожені лучать ся спільної оборони. Се-ж ще зовсїм не означає толєрованя противних і шкідливих тенденцій а ще менше покиненя своїх цїлей і идеалів. Народовцї стоять на прінципіяльнім становищи такім, на котрім всї Русини [окрім зовсїм поодиноких виїмок] ще в 1848-ім роцї а поверховно навіть до 1866-ого року стояли, і з котрого єдино можлива єсть успішна оборона против всїх противників. Коли отже "старі" і радикали хотять вести практичну політику, то мусять зблизити ся до народовцїв, лишивши на боцї своїх скрайних.
Зібравши разом все, що на зборах Народної Ради дїяло ся, треба признати, що ті збори, помимо деяких слабих сторін, мають велику вагу для дальшого розвою рускої справи в Галичинї, — они причинили ся немало до виясненя ситуації і до скріпленя духа Русинів, а добрі наслїдки их для всїх Русинів, а именно й для народовцїв, мусять скорше чи пізнїйше показати ся, хоть би зміг ся також і напір противників.
[Дѣло, 31.12.1892]
31.12.1892