Після виборів

Михайло Савчин, доктор юридичних наук, професор, Ужгородський національний університет

Нещодавно у сусідній Словаччині президентські вибори виграла позасистемна правозахисниця Зузана Чапутова, яку поважне європейське видання «Політико» помилково  назвало першою президенткою України. Але не сталось.

А сталося, що в Україні на чергових президентських виборах перемогу здобув зовсім інакше позасистемний пан Зеленський.

Українські біціґлі у виборчому процесі

Отож, ми маємо перебіг власних, доморощених демократичних процесів. Але наперед нагадаю, що у нас напівпрезиденціалізм і, окрім Президента, багато що залежить від парламенту, тож слід мислити ще й на результати осінніх парламентських виборів.

Результати ж президентських виборів засвідчують зростання ролі горизонтальних структур у суспільстві – формування правил і процедур, а також суспільних інститутів між приватними особами. Це глобальний тренд, і його проявом є і електронний суд, і спроби створення в Естонії електронного бота, який за заданим алгоритмом вирішуватиме юридичні спори замість звичайного суду, щоб зменшити людський фактор.

Тобто якщо раніше державність асоціювалася лише із вертикальним устроєм та монополією на створення правил, то сьогодні ці вертикальні зв’язки істотно доповнюються горизонтальними. Наприклад, медіапростір, цифрові та інформаційні технології, взаємодія груп інтересів у суспільстві побудована на мережі взаємних зв’язків.

На цьому тлі низький ступінь довіри до традиційних для нашого вуха-ока політиків зумовлений низькою якістю реформ. Маємо вираження розчарування від несправджених очікувань після Революції гідності. По суті, це голосування протестного електорату у поєднанні із традиційними настроями прихильників пострадянських цінностей.

Назву лише деякі сфери, в яких провалилися очікувані реформи:

— судова, тобто можливість суддів ухвалювати справедливі рішення на засадах незалежності і безсторонності. Загалом, це найскладніша реформа, оскільки насправді більшість юридичних спорів вирішуються у судах першої інстанції, яких реформа майже взагалі не зачепила;

— дерегуляції економіки, що прямо впливає на економічні свободи і на наші доходи; Крім того, надмірне регулювання економічних свобод є прямим джерелом корупції, бо породжує арбітраж як основу корупції. Інституції ж на кшталт НАЗК-НАБУ-САП і ВАС/ВАКС/АВАКС виявилися тут малопомічні;

— гальмування процесу децентралізації влади у багатьох регіонах, особливо у моєму Закарпатті.

До позитивів нинішньої вже майже колишньої влади можна зарахувати такі заходи:

— часткову відбудову армії. Однак скандал із «Укроборонпромом» свідчить про численні зловживання на рівні проведення тендерів, закупівель та оформлення контактів у оборонно-промисловому комплексі. Я схильний тут до приватизації, оскільки американський ОПК переважно приватний і нічого страшного тут немає. Навпаки – приватизація значно знижує поріг арбітражу і, своєю чергою, корупції;

— підписання Україною угоди про асоціацією з ЄС та запровадження безвізового режиму, ухвалено навіть конституційний закон про європейську і євроатлантичну інтеграцію.

Однак мляві реформи щодо управління Збройними силами та яловість економічних реформ наразі робить національну економіку напівзакритою. Наприклад, Антимонопольний комітет так і не спромігся визнати ДТЕК, енергетичний холдинг, який є під контролем Ахметова, монополістом, що мало би наслідком його поділ з метою усунення зловживання на ринку. У кінцевому результаті цей холдинг, як і інші монополісти, і далі отримує надприбутки на фоні найнижчих у Європі доходів населення.

Тому природною є реакція виборців, які розчарувалися у старих обличчях. А участь деяких представників «старої гвардії» у президентських перегонах виглядала взагалі анекдотично.

Про особливості поточного демократичного процесу

Виходить так, що оця млявість у реформах чинної наразі влади дозволила відчути їхній негатив, натомість не дала проявитися їхнім позитивним наслідкам, фрустрація електорату вилилася у підтримку невизначеної та аморфної фігури, за якою стоїть різношерста сила.

Згідно із Елінор Остром, традиційні соціальні зв’язки і структури відіграють важливу роль у формуванні правил і процедур невеликих спільнот. У поєднанні із парадоксом Кондорсе це означає: що більша частина загалу ухвалює рішення, то більше воно хибить через вади некомпетентності.

Конституційна демократія передбачає компетентність, і суспільно-політичні дебати щодо передбачуваних наслідків владних рішень є важливим чинником електорального вибору. Хоча з точки зору конституціоналізму вимога виборчого закону проводити дебати напередодні дня тиші цілковито їх нівелює: дебати мають відбуватися завчасно, щоб суспільство мало можливість їх обговорити.

Дебати на "Олімпійському" навіть з примруженням ока не можна назвати сутнісними

Фактична відсутність програми у Зеленського позбавила вибори сенсу як боротьби політичних програм, їхнього суспільного обговорення та передбачення можливих інструментів та результатів втілення. А сентенції на кшталт «я вам ничего не должен» насправді є свідченням такого собі симулякра.

Зрештою, у світлі вимог конституціоналізму теза «я вам ничего не должен» звучить доволі зловісно. Адже конституція є соціальним контрактом, а будь-який контракт має задовольняти критеріям обізнаності сторін із його умовами, зокрема із взаємними правами і обов’язками.

Як випливає із вимоги передбачуваності права, кожен має право на суб'єктність, тобто мати можливість усвідомлювати та очікувати на конкретні наслідки певних заходів влади для конкретного кола осіб і для всіх громадян загалом і відповідно до цього організовувати своє життя.

Тому відсутність предметного обговорення політичних програм і передбачуваних заходів делегітимізує процес виборів. Це вже нагадує певні московські технології. І це не вигідно українському суспільству загалом. Взагалі, хід теперішніх президентських виборів делегітимізує демократію – обрані найгірші елементи виборчих кампаній Трампа (демагогія та цинізм) і Макрона (відсутність сенсів).

Ухилення Зеленського від публічних дебатів та висвітлення своєї програми викликає природне питання: а яким чином він вестиме переговори на міжнародному рівні? Як він вестиме консультації щодо формування уряду та призначення низки посадовців, особливо у випадку відсутності більшості у парламенті, яка підтримуватиме президентський політичний курс. Тому не дивує дискурс про голограму симулякра Голобородька.

Демократичні процедури розсипалися у міріади дискурсів на рівні якогось просто неймовірного за своєю беззмістовністю нейролінгвістичного програмування, тобто відвертого промивання мізків. Низький рівень кіберграмотності населення і майже абсолютне нерозуміння сутності політичних процесів та досвіду політичної активності атомізують суспільство, нівелюючи форми солідарності на рівні політичної нації.

Тому слід починати із самих себе – благоустрою громади, організації життя громади на місцях. За групами інтересів на місцях слід формувати структури самодостатніх громад – підприємців, управлінців, освітян, культурних працівників. Коли люди мляво беруть участь у процесах місцевого самоврядування, то вони ще гірше розумітимуть специфіку перебігу політичного процесу на національному рівні.

Характерно, що при цьому командою «младореформаторів» обрано невизначений концепт «народовладдя». Однак мені він  скоріше нагадує совіцьку систему.  А совіцьке «народовладдя» було виправданням партноменклатури, тобто двох речей.

По-перше, існування ієрархії рад, на чолі з Верховною радою.

По-друге, інкорпорацію у ради всіх рівнів членів компартії, яка таким чином брала під контроль державні інституції.

Апеляція до референдумів просто позбавлена сенсу і пов’язана зі слабким знанням конституціоналізму. Насамперед, референдуми є справді демократичними саме на локальному рівні. На національному рівні їхнє використання є знаряддям для узурпації влади. Пригадаймо референдуми у нацистській Німеччині у 1934 і 1938 роках, узурпація влади Лукашенком у Білорусі в 1995 році, неодноразова пролонгація президентських повноважень через референдуми Хосні Мубараком у Єгипті тощо.

Запитальник так званого "народного референдуму", який провели на Донбасі в 2014 році

Стосовно нових співів  щодо перегляду Конституції України, скажу таке: вона ще не вичерпала свого потенціалу. Є таке поняття, як вірність конституції, і це є справжній тест для політиків щодо їхньої поваги до верховенства права і прав людини. Справа полягає насамперед у інтерпретації Конституції у світлі людських цінностей, щоб кожна людина могла реалізувати свій потенціал і досягти щастя у своїй гідності.

Які завдання лежатимуть перед новим Президентом

Незалежно від результатів виборів, Президент має забезпечити такі цілі.

По-перше, остаточне переведення організації та оснащення Збройних сил під стандарти НАТО, приватизація структури ОПК та системи державних закупівель задля значного покращення оснащення ЗСУ. За відповідну президентську каденцію питання євроатлантичної інтеграції слід довести до завершення. Її слід розглядати для інтеграції України до ЄС, що є більш комплексним і системним завданням. Це завдання, які стосуються життєздатності нації.

По-друге, дерегуляція та демонополізація економіки. У зв’язку з цим слід інтенсивніше і глибше впроваджувати електронне урядування. Незалежні державні агентства мають послідовніше працювати на впровадження економічних свобод та обмеження монополізму. Президент має забезпечити нейтральність і безсторонність процедур щодо формування незалежних регуляторних агентств, діяльність яких стосується здійснення економічних свобод. Йде мова про Національний банк, Рахункову палату, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Національну комісію з регулювання енергетики тощо.

По-третє, поглиблення реформування правосуддя та забезпечення справедливого судового розгляду. І така реформа не може більше супроводжуватися скандальними моментами, як було, наприклад,  з формуванням Верховного Суду, коли до конкурсу не допустили науковців, які захистилися у наукових установах, чи у Вищому антикорупційному суді, де з конкурсу вилучили  знаного і авторитетного у міжнародних колах науковця Олександра Мережка.

Про гіпотетичні дострокові парламентські вибори

Згідно зі статтею 77 Конституції України, чергові парламентські вибори мають відбутися 27 жовтня. З метою запобігання можливого паралічу влади Конституція містить застереження щодо можливих дострокових парламентських виборів не раніше, ніж за шість місяців до закінчення повноважень чи самої Верховної Ради, чи Президента. Орієнтиром служать саме конституційні строки проведення чергових виборів до парламенту.

Згідно із принципом континуїтету публічної влади встановлено вимогу, що повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання Ради нового скликання. Це положення статті 90 Конституції спрямоване на забезпечення безперервності діяльності парламенту. Воно не може служити достовірним критерієм для визначення конкретного строку для призначення чи то чергових, чи позачергових парламентських виборів.

Навіть у випадку формування парламенту за результатами позачергових виборів строк його повноважень буде обчислятися останньою неділею жовтня п’ятого року повноваження. Тобто можуть бути ситуації, що сформована Рада за результатами дострокових парламентських виборів не здійснюватиме своїх повноважень повні п’ять календарних років, а дещо менше.

З чим це пов’язано?

Це елементарно. Все виводиться із основоположного постулату конституціоналізму – обмеження влади. В цьому випадку засада конституційної держави – щоб органи влади не функціонували понад встановлений Конституцією України строк. З цього приводу лише пригадаймо задумку батьків-засновників американської конституції встановити лише дворічний термін діяльності Палати представників і ротацію Сенату на третину кожні два роки.

Правило щодо здійснення повноважень Верховною Радою (навіть у разі її дострокового розпуску) до першого засідання новообраної Ради спрямоване на забезпечення безперервності діяльності владних інституцій і забезпечення механізму передачі влади. Ні більше ні менше.

Кадр з телесеріалу "Слуга народу", де президент Голобородько мріє про розстріл Ради

Якщо йде мова про контрольні механізмі при здійсненні дострокових парламентських виборів, то тут вирішальну роль відіграють courtesy rules. Їхньою основною ознакою є проведення політичних консультацій між Президентом, спікером та лідерами фракцій парламенту щодо передбачуваних результатів рішень. Такі вимоги ще більшою мірою стосуються вираження вотуму недовіри уряду чи взаємодії між парламентською більшістю і меншістю.

Спроба вирішувати ці питання через засоби адміністративної юрисдикції є порушенням Конституції України. Це є питанням конституційного, а не адміністративного права. Питання, які випливають із реалізації політичних програм партій, результатів політичних консультацій, питання політичної відповідальності уряду підпадають під ознаки доктрини «політичного питання». Тобто цих питань не вирішують навіть конституційні суди.

Бо тут вступає механізм політичної відповідальності. А найдостовірнішим механізмом політичної відповідальності є парламентські вибори. За їхніми результатами і формується уряд у новому складі з метою забезпечення якомога широкого народного представництва.

За таких умов колективне несвідоме має бути підпорядковане вдумливістю і зваженістю кожного індивіда.

Це поширюється рівною мірою на осінні парламентські вибори.

Критерієм має стати повага української ідентичності, гідності індивіда, свобода, рівність і демократія.

Все залежить тільки від нас.