З круга молодежи, що вислала недавно тому послови Анат. Вахнянинови звістну "Заяву" по причинї єго промов в парляментї віденьскім, одержуємо на "Відкрите письмо" того-ж посла до 70 членів львівскої молодежи рускої слїдуючу відповідь.
Молодїж не сподївала ся від п. Вахнянина за свою цїлком поважну заяву иронічної або таки й сміхотворної публичної відповіди на тему "чистих душ", докору за солідарність молодежи в заяві "без різницї поглядів" в инших справах, і т. д.
В интересї правди мусять молодїж близше пояснити точки своєї заяви, котрі п. Вахнянин у своїй відповіди нароком чи ненароком хибно поняв або невірно навів, і так:
1. В точцї першій заяви сказано було, що то п. Вахнянин, беручи в оборону деспотичні слова галицкого намістника ґр. Баденього, понизив достоїньство народу руского, — а не посол Айм, котрий словами "єсли хто хоче бути черваком, най не гнїває ся, коли єго придопчуть", дав пересторогу та науку п. Вахнянинови і єго одномишленникам в радї державній.
2. Точкою другою молодїж осудила справедливо головно політичну часть бесїди п. Вахнянина, а не економічну, хоч і тая — дай Боже милий — щоб не осталась тілько на папері, або щоби з обіцянками не склалось таке, як з тою горою, що породила з великим трескотом миш... тим більше, що коаліція так в справах економічних як і в політичних руководить ся чудовою девізою: beati possidentes.
3. На инсинуацію, мов-би то молодїж tаcite похваляла зближенє п. Вахнянина до "кола" польского, заявляємо, що єго домисл не має нї трохи підстави, бо як з одного боку узнаємо modus vivendi між Русинами а Поляками за потрібний, то з другого боку після нашого пересвідченя повинен той modus vivendi опиратись на цїлковитій рівноправности обох сторін, а не на зависимости одної сторони від другої, як до тепер.
4. Четверта точка "Заяви", котра каже, що п. Вахнянин "понизив у инших нарадів — a головно славяньских — в державі австрійскій честь і достоїньство народу руского" — єсть льоґічним випливом попередних точок, а не простим заокругленєм, як се вважає п. Вахнянин.
Отже заміт п. Вахнянина, мов-би та "Заява" була тілько "каменем вложеним молодежи в руку без всякої розумної причини" против самої особи п. Вахнянина — заміт той єго, скажемо, не заслугує навіть на відповідь, бо сам п. Вахнянив ледво чи вірить в серіозність своїх слів: годїж-би припустити, щоби він тілько і тілько у себе признавав спосібність думати, другим же — хотя-б молодшим — єї відмовляти посмів.
У Львові 23 цвітня 1894.
Дѣло
23.04.1894