(У відповідь проф. д-рови Ол. Тисовському на його статтю "Недостача виховання").
Лихо на світі стало, відколи свята єдність думки й душі пірвалася, відколи що дня, що години родяться нові Месії — не родяться, лиш самі робляться. Се вже стала така божевільна мода. Через тисячі й тисячі літ люди — велитні духа і звичайні — працювали, досвідчали, шукали, і своє надбання, молодшим переказували, котрі знова його досвідчали, поширювали, і стала будова кріпка, величава, богато украшена — люди привикли в ній бачити своє "небо"...
А тут в наших часах, в часах дезорґанізації, анархії душ, вирветься леда хто, тай згірдно, зневажаючо вимахує на се людське "небо", так кроваво здобуте, тай так і говорить: "От пусте се! Але я вам щось покажу!" І — подумайте, люди! — такий свіжо впечений Месія на місце "людського неба" ставляє своє — макове зерно!... Дійсно, се не булаби ніяка штука поставити макове зерно денебудь на світі, алеж на місци, де стоїть безкрає небо, то ніби се макове зерно тут переймає всю безмежну спадщину вічного, всеобіймаючого неба... Ось се вже хитра штука: нічим здобувати небесний престол, і ніби здобути...
Не инакше, лиш так поступив і др. Олександер Тисовський у своїй статті "Недостачі виховання", яка появилася в трех числах "Громад. Думки" при кінці марта с. р. (ч. 95, 96, 97). Зачинає він від того, що маловажить собі проповіди, еґзорти, ба навіть саме Євангеліє, і як щось далеко вис шого ставляє він свої власні спостереження — собою відкриті дороги до ідеалів морального життя. Він таке пише: "У праці над визволенням народу киринять нам недостачі у моральнім вихованню. Не ті одначе гріхи, про які научається на проповідях (— ось новий Месія!). Звісні з проповідий чесноти у богато людий принайменше на устах, у реліґії держиться їх високо, високо понад головами смертних людий наче нароком, щоби ми сильно й непохитно вірили в їх — недостижимість (— отже реліґійно-моральні ідеали се лиш байка!?). Бо якже инакше пояснити собі те часто так абстрактне обговорювання, зрештою дуже звичайних і потрібних чеснот, у проповідях і еґзортах. Аж за добре звісне те явище, що сотки людий виходять з проповідий, ледви чи не на те, щоби зараз ділами доказувати, що їм зовсім байдуже те, про що вони саме чули у високопарних (!) науках попертих торжественними цитатами (— новий Месія, здається, видумав навіть нову методу моральної науки так, що всі, котрі вислухають його викладу, вже раз на все остануться моральними героями...!?). До сього люди звикли і не само воно псує нам кожду роботу.
Є у світськім вихованню недостачі, гірші від гріхів у реліґії тим, що, хто не розуміє їх наслідків у реальнім життю, у малій буденній і великій роковій політиці, сей не догадується навіть їх існування, а про якісь ідеали з тої области не вичитає в ніякім Євангелію". Ось так автор, професор природник, "повалив христіянське "небо" (реліґію, Євангеліє, надприродність і т. д.), щоби на його місце поставити своє макове зерно... Атже він обіцює сказати щось більше спасаючого одиниці та цілі народи, чим є слова Євангелія. Та щож він в дійсности каже? Ставляє ідеали, методи здобуття тих ідеалів, порушує трудности. Сі ідеали є такі:
1) одиниця має почуватися не чимсь самим для себе, але частю людської суспільности; 2) усвідомлення відвічальности за свої діла; 3) моральні ідеали не сміють сціпеніти в мертвий шабльонізм. — Пане автор, коли Ви думаєте, що тих ідеалів нема в Євангелію, то Ви хиба поняття не маєте про Євангеліє! А сі ідеали там виложені не так поверхово та уривочно, як се Ви робите, але з цілим їх коренем та цвітом. Колиж Ви на сім не розумієтеся, то ліпше пишіть щось про муравлі та про малпи, а не про Євангеліє і про проповіди.
Та — се для мене не тайна — Вам не так ходить о ті ідеали, як о новий погляд на ті ідеали, о їх подрібне застосовання та о методу їх здобування. Ви помилилися (чи свідомо, чи несвідомо, в се не входжу) в адресах; не треба було говорити, що тих ідеалів, які Ви хочете піднести, нема в Євангелію, тільки що тої методи, яку Ви хочете піднести, нема в Євангелію. Одначе й ся метода зовсім не ваша видумка. Ви її хибно називаєте "світським вихованням" — її властиве імя є "натуралістичне виховання". Під "світське виховання", коли його протиставляється "реліґійному" (як се Ви робите), підпадає набування здібности в таких областях, як мови, математика, політика, товариські форми і т. д. Алеж Ви підтягаєте тут передовсім ті ідеали, о котрих в Церкві приповідується — Ви навіть учите проповідників слова Божого, як вони мають проповідати! Чому побоюєтеся назвати річ по імени? Та Ви зраджуєте річ змістом своєї статті. Так на пр. в Євангелію є написане: "Всі Ви є браття — Оден ваш Отець — Бог"; а Ви про те саме висказуєтеся: "Ся одиниця... не розуміла й не відчувала сього, що вона серед людської суспільности не є чимсь самим для себе, лише уявляє собою якусь часть народньої культури". Отже "народня культура" (як хитке се слово!) у Вас займає те місце, яке в Євангелію займає "Бог". Ви євангельську методу — а властиво: відтінь тих ідеалів — називаєте "високопарною", "абстрактною", "відорваною", "недостижимою", "непрактичною" і т. д. Ви знаєте тільки фізичний зміст людської природи, а не знаєте дійсно психічного, дійсно морального змісту. Ви прецінь кажете: "Се зовсім очевидне, що між попередними злими а отсими добрими прикметами є ріжниця не в якости йно в скількости. Сі послідні є по просту попередними прикмитами, вложеними у людські форми добрим вихованням". — Та се все ми вже здавна чули і виразнійше і подрібнійше, — ба, але се "натуралістичне виховання", хоч воно також не від нині датується, також не спасло світа!
А що Ви говорите про те, що проповіди та еґзорти ще не виривають злих нахилів з людських сердець, се ми, проповідники, також знаємо — принаймні так, як Ви. Знаємо слабости і проповідника і слухача, що впрочім Ви також підносите. Алеж побачимо, як перевернеться світ під впливом Вашої проповіди. Виж не що будь обіцяли, коли свою статтю так зачали: "Чому не сказати щиро і ясно в чім хиба? Чому все, як той яструб, кружляти довкола жертви і не рішитися раз допасти ворога й вхопити сильно кигтями, щоби більше не вирвався?" (— дрожіть "недостачі" в моральнім життю!)...
Ceterum censeo, ті річи, пане автор, про які Ви тут розписалися, є вже від віків так дрібничково обговорювані та обсервовані, що той, хто ex professo займається муравлями та малпами, коли стане навчати про недостачі у моральнім вихованні, дуже легко може так запутатися та покалічитися, що навіть сам того не спостереже... Та колиб не так "високопарно", то воно булоби менше небезпечне!
[Нива, ч. 1 і 2, за липень і серпень 1920]
08.08.1920