Роман Кечур – психіатр, психотерапевт, психоаналітик. Кандидат медичних наук. Доцент кафедри психіатрії та психотерапії Львівського медичного університету.
Втома від війни породила серед українських виборців запит на яскраве забуття і безтурботний порядок денний. Бажання позбутися політичних еліт вилилося в пошук молодих облич, байдуже до їхнього досвіду. Володимир Зеленський виявився найкращим кандидатом для проектування електоральних прагнень, бо, крім новизни й контрсистемності, йому ще й властиво сміятися у час кризи, вважає львівський психіатр Роман Кечур.
Згідно зі спостереженням психіатра, виборці Зеленського ввійшли у стан колективної ейфорії. Це означає, що до них неможливо добратися раціональними аргументами. Це означає, що в майбутньому їх чекатиме розчарування й депресія.
«ЛЮДИНА В СТАНІ ЕЙФОРІЇ РОБИТЬ БАГАТО ДУРНИЦЬ»
– Перед другим туром в Україні посилилися розмови про те, що виборча кампанія розколює українське суспільство. Що цікаво, розкол пов’язують не лише з протиставленням «традиційних» маркерів – мовна політика, відносини з Росією, зовнішньополітичний вибір – а й зі спробою змалювати негативний сценарій майбутнього. Тобто тих людей, які висловлюють апокаліптичні прогнози, звинувачують у розколі. Чи ці вибори, пане Романе, дійсно розколюють суспільство? Можливо, то просто напруга?
– Я не сказав би, що це розкол, але напруга дійсно є достатньо інтенсивною. Справа, зрештою, за метафорою. Ми можемо називати це напругою, можемо називати розколом. Але розуміємо, що вибори без такого розколу і без такої напруги не бувають, тому що для того, аби зробити вибір, треба якось розділити щось краще від чогось гіршого.
Це один бік справи. А інший – цю напругу посилюють не стільки ті, хто малюють апокаліптичні сценарії (я так розумію, ви натякаєте на Порошенка або його прибічників), а й сам Зеленський. Тому що він не говорить, хто він є. Він залишає нас усіх у незнанні, в невідомості. Пропонує нам самим домалювати його образ. Через те напруга і посилюється: ймовірний переможець кампанії – невідомо хто. Невідомо хто – в сенсі політичних поглядів і дій.
– Соціологи фіксують, що в структурі електорату Зеленського закладено внутрішнє протиріччя: є рівносильні частки людей, які за НАТО і проти НАТО, рівносильні частки, які підтримують посилення статусу української мови і виступають проти українізації. Як йому вдалося їх зібрати?
– Якщо ти не говориш, що ти робитимеш, то можеш бути однаково притягальний для протилежних таборів. Тому Зеленський мовчить. У цій виборчій кампанії на нього грає людська уява. Він запропонував людям самим написати програму, самим формувати його команду.
У принципі, його посил можна інтерпретувати таким чином: я одночасно помирю вас з Росією і заведу вас в НАТО. Більшість українців, як бачимо з соціології, здатні за це проголосувати.
– Спершу здавалося, що Зеленський ховається від дебатів, оскільки боїться програти їх риторично. Зараз зрозуміло, що штука в іншому: він уникає виходу в реальність, йому важливо якнайдовше залишатися образом.
– На моє переконання, феномен Зеленського виник із нашого безсилля, з переживання нашого безсилля. П’ять років іде війна, п’ять років гинуть люди і ми ніяк не можемо це змінити. Ми не можемо припинити війну, не можемо її подолати. Єдиний спосіб, яким ми можемо припинити цю війну, – це здатися: якщо ми завтра здамося, то війна припиниться.
Феномен Зеленського в тому, що суспільство не хоче переживати цього безконечного безсилля. Суспільство вирішило, що проблема війни пов’язана з Порошенком, що йому ця війна, можливо, вигідна. А якщо це так, то треба змінити владну верхівку, і війна припиниться. Це казково-містична ідея, і вона має мало спільного з реальністю. Але вона дуже добре працює з великими масами людей.
Безтурботний типаж Зеленського – ідеальний кандидат для таких настроїв, тому що якщо війни нема і нема проблеми, то ми можемо радіти життю, радіти перемозі над війною.
Ця суспільна емоція – це ейфорія. Прихильники Зеленського переживають ейфорію.
– Наскільки небезпечно переживати ейфорію під час війни? Як цим може розпорядитися Росія?
– Я не знаю, як цим буде розпоряджатися Росія. Просто скажу, що людина в стані ейфорії робить багато дурниць. Вона стає легкою жертвою для будь-якого впливу і будь-якого використання. Людина в ейфорії просто неадекватно оцінює реальність.
Спектр можливостей – дуже широкий: від прямого вторгнення до контролю за політичною системою в Україні.
– З чим можна порівняти цей стан ейфорії?
– Щоб ви краще зрозуміли: сьогодні південно-східна Україна переживає щось таке, що відбувалося з західною і центральною Україною в 2004 році, коли обрали Ющенка. Люди вважають, що відразу після виборів всі стануть багатими і щасливими, абсолютно безкритично.
– З іншого боку, є цілком ординарним, коли виборець вболіває за свого кандидата і щиро захоплюється його яскравою кампанією. Чим відрізняється ейфорія від уболівання?
– Коли я вболіваю за когось в політиці, я мушу знати, хто він є. Проблема в тому, що виборці просто не знають, ким є кандидат. Він лише несе їхні уявлення і надії. Якщо би вони знали кандидата, оцінюючи його попередні кроки, прогнозуючи його майбутні дії, його візію, його політику, то це був би нормальний політичний процес. «Архаїка» цих виборів полягає в тому, що виборці голосують за невідоме.
Я наведу приклад: партії «Слуга народу» – не існує. Немає лідерів, крім Зеленського, і партія ще нічого не зробила. Але вона на сьогодні є лідером електоральних симпатій. Люди готові голосувати за обгортку.
– У 2009 році ви писали статтю про президентські вибори у США, в якій зауважили, що обрання Барака Обами стало можливим завдяки тому, що американське суспільство перебувало в груповому архаїчному стані і керувалося емоціями (на противагу зрілому станові). Утім, виборчу кампанію Зеленського порівнюють не з Обамою, а з Трампом.
– «Архаїка» працює на виборах досить часто. В світі є багато таких прикладів, і випадок із Трампом теж один із них. Трамп запропонував американцям свій варіант подолання стресу – не переживати за весь світ, а зійтися на тому, що Америка – «велика», сама собі.
Якщо ж ви мали на увазі паралелі в інформаційній частині виборчих кампаній, то це дійсно так: домінування соціальних мереж створило можливість для тріумфу пост-правди. Якщо стирається різниця між фактом і фейком, тоді дуже легко оголосити, що ми припинимо війну з Росією просто через те, що якийсь один кандидат стане президентом. В такий спосіб складне життя спрощується до мультфільму, до віртуальної дії.
– Чому не кожна виборча кампанія переростає у ейфорію? Що «запалює» ейфорію?
– На мою думку, передумовою для ейфорії стає етап, коли виборці заходять у стан глибокого розчарування політичною системою. Для того, щоби це спрацювало, потрібно, щоб виборці були розчаровані не просто чинною владою, а всією системою. Таке розчарування приводить у тупик: виникає відчуття, що нічого неможливо змінити, нічого неможливо зробити. Переживання безвиході замінюється відчуттям ейфорії: «Ми все подолаємо!».
У нашому випадку вирішальним був фактор війни. Відчуття безсилля перед проблемою змусило суспільство шукати «казковий» вихід.
– Як штаб Зеленського до цього ішов? Чи він одразу мав намір розпалити ейфорію?
– Ніхто не може викликати суспільну ейфорію штучно. Зеленський просто виявився найкращим кандидатом для втілення такого сценарію. Він за своєю природою схильний до того, щоби сміятися над непереносимим. Брати на сміх саму війну. На Зеленського просто лягла карта – але не він сам її створив.
– Вам, мабуть, відомо, що партію «Слуга народу» зареєстровано ще кілька років тому, і кіно з Зеленським-президентом теж іде досить давно. Невже це не є ознаками підготовки?
– В Україні є кількасот різних партій. Ці партії реєструються, намагаються щось робити. Якщо колись одна з них досягне успіху, то ми почнемо шукати пояснення: чому їй вдалося? Я сумніваюся, що це робилося аж так всерйоз, щоб можна було спровокувати нинішні суспільні настрої. Але в якийсь момент стало помітно, що цю хвилю можна використатися і піднятися на ній. Тобто це не рукотворний феномен. Просто був запит на контрсистемну силу, і Зеленський на нього найкраще відповів.
– Команда Зеленського інтерпретує електоральні карти першого туру в той спосіб, що їм вдалося об’єднати суспільство.
– Я не думаю, що він об’єднав суспільство. Він розщепив його по іншій лінії – по лінії старі-нові, не по лінії НАТО чи Росія.
З іншого боку, цьому підіграла стратегія виборчого штабу Порошенка. Тому що замість того, щоб сміятися над тим, хто сміється над війною, вони вирішили його атакувати. А атака ні до чого доброго не привела.
– Президентові Порошенку докоряють, що він після першого туру почав грати в гру Зеленського і став опускатися до рівня коміка: стадіон, аналізи, віртуальні звернення… Виходить, це були виправдані для Порошенка кроки?
– На мою думку, це правильні кроки – може, запізнілі, але абсолютно правильні. Я не згоден з тим, що Президент опускається до рівня коміка. Маємо двох кандидатів – хтось із них був коміком, хтось не був. Але є велика кількість виборців, які вірять цьому кандидатові, тому Порошенко просто зобов’язаний апелювати до них і йти конкурувати з кандидатом.
– Що треба було змінити команді Порошенка?
– Мені здається, треба було чесніше поводитися з людьми, відвертіше говорити про те, в якому ми стані і чого нам бракує. Треба було робити глибші реформи і карати корупціонерів. Згрубша, ця країна має до Порошенка єдине застереження – корупція. Я не думаю, що він міг би подолати корупцію повністю, але якби рік-два тому в Україні почали саджати корупціонерів, то сьогоднішні звинувачення не вдарили б по ньому настільки сильно.
– Ейфорія розбалансовує суспільство цілком чи вона діє фрагментовано?
– Якщо на одному полюсі – ейфорія, то на іншому – смуток, це очевидно.
– Чому виборці Зеленського не вимагають від свого кандидата вийти у реальність?
– Ви ідеалізуєте виборця. Виборці ніде не є аж такі критичні – ні в Америці, ні в Німеччині, ні, тим більше, в Україні.
– Але це, фактично, відкладене розчарування.
– Так. Будь-який крок, який зробить Зеленський у реальному житті, відразу пополовинить його електорат. Число його прихильників після перших же кроків значно зменшиться.
– Чим можна достукатися до людини в стані ейфорії?
– Час. Ніхто не може бути ейфорійним постійно. З часом це минає.
Чи це може статися до виборів? Хіба що трапляться неймовірні «чорні лебеді».
– Ейфорійну людину може похитнути компромат?
– Думаю, компромат не працює.
– Взагалі, які фактори припиняють ейфорію – це мусить бути якась подія чи це розтягнуте у часі переосмислення?
– Розумієте, ейфорія будується на запереченні реальності. Вся проблема в тому, що все те, що стається в реальності, не справляє жодного впливу на людські емоції. Людина в ейфорії заперечує будь-які проблеми. Суспільство у стані ейфорії погано регулюється реальністю.
– Які стадії відходу ейфорії?
– Вона просто минає. І виникає депресія.
– Напевно, відчуття ейфорії є спільним для виборців Зеленського. А яким буде вихід із ейфорії? Чи цей електорат, згуртований нині Зеленським, збереже свою стійкість?
– Якщо ми сприймаємо виборців Зеленського як гетерогенну групу, то й розколюватися вона буде за інтересами. Будь-який крок в сторону Росії буде відштовхувати прихильників НАТО-ЄС. Будь-який крок в сторону НАТО-ЄС буде розчаровувати прихильників інтеграції з Росією.
– Наскільки гумор людини свідчить про її реальні погляди? Чи можна вважати, що насмішки Зеленського над українською мовою, над хохлами викривають його приховане ставлення до українського?
– Я не брався би стверджувати це напевне. Штука в тому, що мені персонально не подобається такий гумор. Коли він сміється над святим, коли він сміється над будь-чим – це не моє. Можливо тому мені важко судити об’єктивно.
Взагалі, його кредо – висміювати все. Нема нічого святого, над чим не можна було би посміятися. Це добре лягло на його реноме як позасистемного політика. Багатьох його гумор зачіпає – але багатьох, як бачите, об’єднує.
Він, напевне, сміявся не тільки над українським – сміявся над Януковичем, багато над чим. Очевидно, більшу роль грає те, що він російськомовна людина. Йому складно відчути межу, де можна жартувати, а де вже не варто. Він не відчуває цієї грані.
– Виходячи з того, як ішла виборча кампанія, чи могли би ви передбачити, якими будуть перші кроки Зеленського у випадку його перемоги? Який стиль мала би така президентура?
– Якби я знав відповідь на це питання, то, можливо, менше б хвилювався. Справа в тому, що я не знаю, що він робитиме, і, думаю, йому самому ще невтямки, що він робитиме, і це збільшує мою тривогу.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
14.04.2019