І.
Подавши вчера політичну частину промови посла Вахнянина і відповідь на неї презеса польского кола п. Залеского при ґенеральній дебатї буджетовій, випадає нам нинї на основі обох бесїд схарактеризувати політику посла Вахнянина, яку він отсе проголосив в радї державній — а учинимо се з найбільшою обєктивностію, маючи на оцї єдино добро руского народу а тим самим і народного сторонництва.
Кождому, хто хоч побіжно відчитав бесїду п. Вахнянина, мусїли ударити в очи два головні в нїй моменти.
Першій — що п. Вахнянин оферує ся в имени клюбу руского на підпорника нинїшному правительству а на товариша сторонництвам коаліційним. "В табор ворогів правительства — сказав він — ми не хочемо переходити. До того не маємо доси нїякої важної причини. В проґрамі нового правительства ми не могли відкрити нїчого, що мало би нас відвернути від коаліції."
А все таки п. Вахнянин сам відкрив щось одно дуже важне, а именно проголошенє "прінципу ненарушимости політичного і національного стану посїданя" назвав таку проґраму "непозитивною", а висказав погляд, що правительство не повинно відсувати квестій політичних і національних, а повинно "не лиш не спиняти розвитку племен Австрії, але відповідно артикулам основних законів кождому племени запоручити се, що єсть найвідповіднїйшим средством до єго здорового і необходимого розвитку ".
Щоби яко-тако погодити сю суперечність, п. Вахнянин мусїв пошукати за чимсь, що вказувало би, що правительство і коаліційні сторонництва не так то stricte держать ся та й не мусять держати ся букви проґрами міністерскої — і вказав на такі-ось річи: а) що "й теперішне правительство внесло проєкт реформи виборчої"; б) що "теперішне правительство має посеред себе мужів знаменитих і досвідних"; в) що "при правительстві стоять мужі, котрі з нагляду й досвіду добре знають, як то важко приходить ся народови глядїти на те, що хтось без розумної причини не дає єму єго непозбутних прав"; г) що "коаліційне правительство підпирає муж, котрий завсїгди по змозї беріг становища равноправности всїх народів і ревно та витревало завсїгди вступав ся за політичні і національні интереси т. зв. меншостей;" вкінци д) що "бл. п. презес польского кола Беное дня 15 грудня мин. р. зложив в палатї заявленє, що він і єго товариші політичні стоять при прінципі національностей і що в тім взглядї хотять прихильно відноситись до кождого краю і кождого народу". Отсе ті — як назвав п. Вахнянин — "преміси", котрі заохотили єго оферувати ся з клюбом руским між підпорників правительства а товариша сторонництв коаліційних.
Хоч п. Вахнянин перед кождою з тих преміс поставив: "es freut uns" а що до справи реформи виборчої додав ще навіть "aufrichtig" — то ми при всїх тих премісах не годні відчути тої єго радости.
Насамперед що-до реформи виборчої — то правительство коаліційне мусїло внести єї, поваливши кабінет ґр. Таффого именно за Штайнбаховий проєкт реформи виборчої. А якій нинїшне правительство внесло проєкт і які проявились аспірації серед самих сторонництв коаліційних — се річ відома. Сам п. Вахнянин, заявляючись за потребою реформи і вказуючи на сотки петіцій з Галичини за "справедливою" реформою, звернув — спаси-Біг єму — увагу на то, що польскі посли хотять "населенє Галичини трактувати инакше нїж инші краї коронні" а він на се "не може, на жаль, згодитись", бо "галицкій селянин вповнї свідомий своїх прав в державі, і було би дуже несправедливо і не на часї, єсли би хотїли вкорочувати єго права в тім напрямі". Отже на те й заносить ся! Заносить ся на те, що рускій нарід на реформі виборчій нїчого не зискає, коли не стратить. Поляки прецїнь не за-для чого нашого, увійшли в союз з лївицею!
Всї прочі преміси п. Вахнянина — на наш погляд — мають значінє лише плятонічне. Бо й питаємо: яке то коли правительство не мало посеред себе мужів "знаменитих і досвідних"? Впрочім не знати, кому з нинїшних міністрів належить комплімент руского посла: чи Фалькенгайнови, чи Плєнерови, чи Яворскому? Та й на тих мужів, що стоять при нинїшном міністерстві, навіть на ґp. Гогенварта нема що покладати великої надїї, бо ґр. Гогенварт, правда, вступав ся і вступає ся за політичні й національні интереси т. зв. меншостей, але — не Русинів, бо він, підпираючи і за кабінету ґр. Таффого і нинї Поляків яко свого союзника і Румунів, котрі навіть належать до єго клюбу, підпирає на дїлї интереси не т. зв. меншостей, але т. зв. більшостей в Галичинї та Буковинї — і сумнїваємось, чи підпирав би Русинів навіть тогдї, коли-б они приступили до коаліції. А наконець що до заявленя зложеного небіщиком презесом польского кола Беное — почув п. Вахнянин з уст п. Залеского таку интерпретацію того заявленя, котра єго мабуть не конче вдоволила...
І тут мимохіть навязуєсь річ до другого головного моменту в бесїдї п. Вахнянина — до тої "тайни", яку він "зрадив" палатї, т. є. до акції в часї остатньої сесії соймової — до переговорів і порозуміня або коаліції між заступниками обох народів. По відкритю тої "тайни" стане вже й ясно: длячого п. Вахнянин так з серця пересвідчував правительство і партії коаліційні, що посеред них і Русини можуть увити собі спокійне й затишне кубелце.
Поперед всего зазначуємо, що цїла справа переговорів єсть дуже неясна й загадочна і потребує автентичного виясненя, але то можемо сказати вже тепер рішучо, що п. Вахнянин не мав нїякої реальної основи до маніфестаційного голошеня urbi et orbi, що мов-то між Русинами й Поляками настало якесь порозумінє до руско-польскої коаліції.
На скілько догадуємось, зраджена п. Вахнянином тайна основуєсь мабуть на єго розмові — правда, яко відпоручника послів обох клюбів, соймового і райхсратного — але на розмові єго приватній з польскою комісією парляментарною. [Що розмова велась в характері приватнім, сему мала бути особлива причина.] Розмова-ж була така, що посол Вахнянин запитав членів польскої комісії лише загально: чи они узнають справу руску та єї вагу і чи хотять бути справедливими для Русинів? — а члени комісії, розумієсь, відповіли прихильно — так, як отсе відповів п. Залескій п. Вахнянинови в радї державній. І не могли відповісти неґативно, бо п. Вахнянин не предкладав комісії нїяких жадань конкретних.
Отсе то той "першій і найтяжшій крок уже зроблений", а розходить ся вже лиш о те, щоби "в обох таборах не хибло мужів, котрих змисл і суд досить прояснені, аби знайти формулку розвязки для так званого руско-польского питаня в Галичинї". Баґателя! Нам же здаєсь, що "найтяжші кроки" будуть при винайденю формулки тими "незагорільцями й нефанатиками національними" тою "лучшою частію" обох народів, котрі дальше поведуть розпочату "помирюючу роботу" — а баґателя як-раз першій крок п. Вахнянина. Що той першій крок за баґателю мають Поляки, найлучшим доказом те, що п. Залескій в своїй відповіди анї не писнув о "зрадженій тайнї", о переговорах і о порозуміню, хоч уже сам спосіб мови п. Вахнянина о тій річи ["ми переговорили ся", "наше порозумінє"] немов визивав єго заявити зараз першим словом: "Так єсть! ми переговорили ся..." і т. д.
П. Залескій у відповіди своїй був дуже дипльоматичний, зручний і — безмилосердний, П. Залескій, приймаючи в имени Поляків сердечно і безмірно врадувано "деклярацію" п. Вахнянина, висказав надїю, що Русини "переймуть ся способом мисленя [Gesinnungen] п. Вахнянина і будуть переводити в дїло" — то значить, що "сторонництво п. Вахнянина від тепер шукати буде вдоволеня національних і культурних интересів Русинів в порозуміню і в сполученю [im Emvernehmen und im Vereine] з Поляками", а "Поляки як доси нїколи не стояли безучастно супротив оправданих бажань Русинів, так і на будуще..." і т. д.
Отже з відповіди п. Залеского виходить, що Русини мають здатись на ласку й неласку Поляків — так він зрозумів мову п. Вахнянина, а пос. Вахнянин супротив того зрозуміня станув безрадний, бо по першім "найтяжшім" єго кроцї "справедлива формулка" має ся доперва шукати. Ну, п. Залескій свою формулку вже подав!
Все те було би пусте — хоч п. Вахнянин дуже на серіо поручив свій спосіб полагодженя спорів міжнародних до наслїдуваня другим народам австрійским, — коли-б оно не містило в собі й де-що поважного для нас Русинів.
Цїла та исторія вводить нове баламутство в справу руску, а до того она перед світом замазала правдивий образ міжнародних руско-польских відносин в краю. Се може вийти на користь лише правительству і Полякам, особливо Полякам. Для них така "деклярація" п. Вахнянина — то копальня золота, котрого докопались без нїякого кошту.
[Дѣло, 11.04.1894]
ІІ.
Вчера виказали ми значінє відповіди презеса польского кола п. Ф. Залеского на бесїду п. Вахнянина, а нинї хочемо показати нашим читателам, як приняло і як зрозуміло заявленя руского посла коаліційне міністерство, в имени котрого промовили насамперед міністер фінансів а опісля й сам міністер презідент.
Міністер д-р Плєнер сказав:
"Коаліція все ще стоїть при тій самій гадцї, яку ми висказали при инших нагодах і про котру й вчера дав ся почути потїшаючій голос [посла Вахнянина], именно при гадцї, що сполученє великих сторонництв нїяк не значить виключуваня менших або инших ґруп стоячих доси по-за коаліцією. Ми не хочемо нїкого виключати, а тих, що хотять злучити ся в патріотичній праци з так званими великими партіями — а, на щастє, нинї в палатї вже є такі — повитаємо з утїхою. Надїємо ся, що той круг буде ширшати, бо не замкненє, не виключність, але експанзивність спільної політичної працї єсть основою цїлої нової комбінації, і як жиюче єство, маюче силу внутрішну, може розширювати ся й дальше, так і ми маємо сю надїю що-до того нового утвору, при котрім ми всї стояти будемо після найлучших сил наших."
Не знаємо, чи п. Вахнянина і єго однодумцїв вдоволила та відповідь міністра д-ра Плєнера. Ми бачимо в нїй лиш одно вдоволенє бажаня п. Вахнянина, а то: заявленє п. міністра, що коаліція великих сторонництв все готова приняти ґрупи стоячі по-за коаліцією, отже й пана Вахнянина з руским клюбом повитає дуже радо. Готова она єго приняти до "спільної патріотичної роботи, до спільної політичної роботи з більшими сторонництвами".
Що се таке та спільна патріотична, політична робота — не потребував д-р Плєнер виразно казати, бо кождому звістна і проґрама коаліційного правительства, звістні й основи, на яких скоалізували ся великі сторонництва. Про корректуру проґрами правительства коаліційного в тім напрямі, якій вказав п. Вахнянин, не згадав д-р Плєнер анї словом, поминув сю річ мовчки, а чейже ся річ мусїла мати для п. Вахнянина свою вагу.
Така а не инакша відповідь д-ра Плєнера дасть ся і зрозуміти і вияснити, коли взяти на увагу "деклярації" зложені днем поперед в палатї зі сторони рускої і польскої. П. Вахнянин в имени клюбу руского заявив, що Русини порозуміли ся в часї послїдної сесії сойму з Поляками, отже з одною складовою частію коаліції, п. Залескій знов в имени кола польского заявив, що Поляки готові взяти задоволенє Русинів на свій рахунок, — то що вже мав міністер д-р Плєнер додавати? Хиба ще лиш в загальниковій формі пригадати п. Вахнянинови і єго клюбови властиву цїль коаліції, аби клюб той евентуально не піднїс коли до коаліції якихсь таких претенсій, котрі би не випливали з властивої цїли і справдїшної сути коаліції.
Ще виразнїйше, нїж міністер фінансів, висказав ся в тім дїлї вчера сам міністер-презідент кн. Віндішґрец. Він [після телєґрафічних справоздань] сказав:
Що коаліція повстала зі сторонництв і чинників давнїйше собі противних, то не новина. Але, поминений тут д-ром Ґреґром, момент етичний спочиває власне в стремлїню елєментів піддержуючих державу до спільної працї для оборони перед спільними небезпечностями. Той етичний момент підносили приятелї коаліції виразно, а міністер-презідент витає заявленє руского бесїдника, що той момент склонив єго прилучитись до коаліції.
Не маємо ще повного тексту промови міністра президента і не знаємо, на скілько справозданє бюра кореспонденційного зовсїм точне, але невірне оно певно не буде. Отже міністер-презідент хоче розуміти бесїду п. Вахнянина так, що єму і клюбови рускому йде о спільну працю з піддержуючими державу ["staatserhaltende"] сторонництвами коаліційними для оборони перед спільними небезпечностями.
Які се "спільні небезпечности" — се річ також звістна. Сюда належить рух робітничій з своїми аспіраціями на радикальну реформу виборчу, сюда належить політика молодо-Чехів, мабуть належить сюда і рух антісемітскій, безперечно мусять належати сюди ще й деякі инші чи то рухи, чи то політики. Отже клюб рускій в коаліції жде роля — помагати рухи ті й політики поборювати.
Га! "може так і треба!" — скажемо словами Шевченка, але при сїм годї не сказати й того, що рускій нарід супротив отсего "нового курсу" політики стоїть "витріщивши очі" т. є. анї в зуб не розуміючи єї.
П. Вахнянин в имени руского клюбу "зраджує" якусь "тайну" о якійсь коаліції Русинів з Поляками, — п. Залескій з радостію приймає Русинів "в курателю", — пп. міністри з радостію витають клюб рускій уже в коаліції правительственній... Все те так якось нагло, так напрасно, що й справдї можна лиш витріщити очи. Але в тім ошомлїню все-таки можна бодай на стілько задержати притомности духа, щоби всїм чинникам, котрі взяли участь в отсих напрасних "перевертах", завдати скромне питанє: "А що-ж, ласкаві панове, чувати з клюбом руским: єсть він чи єго нема?"...
[Дѣло, 12.04.1894]
12.04.1894