Чи варто остерігатися, що Кремль використає визнання Вашінґтоном анексії Ізраїлем Ґоланських висот для виправдання загарбання Криму?
25 березня президент США Дональд Трамп формально визнав суверенітет Ізраїлю над Ґоланськими висотами, які ізраїльтяни 1981 року анексували в Сирії. Декларацію про це американський лідер підписав у Білому домі за присутності ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу, котрий на той момент перебував у Вашінґтоні з офіційним візитом.
«Це мало б статися ще десятиліття тому. Ми знаємо, з якими викликами в царині безпеки щодня стикається Ізраїль. Тож сьогодні я роблю історичний крок, щоб допомогти Ізраїлю захиститися», – сказав Трамп, підписуючи документ.
Що ж, подія доволі непересічна. За своїм значенням і можливими наслідками вона здатна перевершити переселення американської амбасади в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалима. Реакція на цей крок Трампа не забарилася, причому здебільшого негативна.
Але перш ніж розглядати актуальну політичну ситуацію навколо Ґоланських висот, пригадаймо пов’язані з ними події понад півстолітньої давнини. Мова, звісно, про Шестиденну війну.
Війна відбулася у червня 1967 року. Єгипет, Сирія та Йорданія завершили останні приготування, аби напасти на Ізраїль і, як вони нахвалялися, «скинути євреїв у море». Аби ніхто не перешкоджав агресивним намірам трьох арабських держав, Єгипет ще всередині травня вигнав зі Синайського півострова миротворців ООН, котрі розділяли сторони після збройного конфлікту 1956 року.
18 травня після втечі «блакитних шоломів» зі Синаю каїрське радіо передало офіційну заяву єгипетського уряду: «Віднині не існує міжнародних сил, які захищають Ізраїль. Ми більше не виявлятимемо стриманості. Ми не звертатимемося в ООН зі скаргами. Єдиним методом стане тотальна війна, результатом якої буде знищення сіоністської держави». А тодішній міністр оборони Сирії й майбутній президент країни Хафез Асад заявив: «Наші сили повністю готові до знищення сіоністської присутності на арабській землі. Я, як військова людина, впевнений, що прийшов час розпочати війну на знищення». «Євреї отримають можливість повернутися в країни, де вони народилися, але мені здається, що ніхто з них не виживе», – нахвалявся тодішній голова Організації визволення Палестини Ахмед Шукейрі.
Варто пригадати співвідношення сил напередодні конфлікту. Ізраїль загалом налічував 264 тисячі «багнетів», причому регулярні війська становили лише 50 тисяч осіб, решта 214 тисяч були резервістами. Армія Ізраїлю мала в своєму розпорядженні 300 бойових літаків і 800 танків. Антиізраїльська коаліція налічувала 547 тисяч «багнетів» (Єгипет – 240 тис., Сирія, Йорданія, Ірак – 307 тис.). Вона диспонувала 957-ма бойовими літаками і 2504-ма танками. Як бачимо, коаліція ледь не втричі перевершувала Ізраїль за всіма кількісними показниками. Учасники коаліції вже бачили себе незаперечними переможцями війни на Близькому Сході.
І от коли стало цілковито зрозуміло, що війни не уникнути, Ізраїль вирішив ударити першим, причому зробив це надзвичайно віртуозно, реалізувавши операцію «Мокед» («Фокус»). На світанку 5 червня 183 ізраїльські літаки раптово атакували єгипетські військові летовища. 189 єгипетських літаків були знищені на землі і лише вісім – під час повітряних боїв. Загалом же у перший день війни Єгипет втратив 304 з 419 літаків, в тому числі всі 30 бомбардувальників Ту-16. Шість з 14 авіабаз було цілковито виведено з ладу.
Того ж дня ізраїльтяни знищили 53 сирійських і 28 йорданських літаків. Ізраїль, зі свого боку, втратив лише дев'ять машин, шість пілотів загинули, двоє потрапили в полон.
Атака була спланована надзвичайно скрупульозно, аж до того, що ізраїльська розвідка точно вказала час, коли ворожий персонал снідає. Відтак тотальне панування в повітрі перехопив Ізраїль, а це, своєю чергою, багато в чому визначило перебіг наземних операцій.
У перший же день війни ізраїльські війська прорвали фронт на Синаї. А вже 8 червня вони вийшли до самого Суецького каналу. 100-тисячна єгипетська армія фактично припинила існування. Ізраїльтяни за бажання могли б піти просто на Каїр і захопити його.
Сьомого червня ізраїльські десантники за підтримки танкових підрозділів зайняли Східний Єрусалим. Після цього йорданська армія фактично втекла, не забажавши захищати Західний берег.
Дев’ятого червня зранку ізраїльтяни перейшли в наступ проти сирійців і протягом світлового дня захопили ці горезвісні Ґоланські висоти, прорвавши розташовану там лінію укріплень. Сирійську армію теж практично було знищено. Шлях на Дамаск був відкритий.
Від повного розгрому країни антиізраїльської коаліції врятувала реакція світової спільноти. Найбільшу активність проявив СРСР, відправивши до ізраїльських берегів свої бойові кораблі й декілька субмарин, а також приготувавши до атак свою авіацію. У будь-якому випадку, Ізраїль ввечері 10 червня припинив бойові дії.
Відтоді Ґоланські висоти перебувають під ізраїльською окупацією. Хоча не всі, частину Ізраїль вирішив повернути Дамаску, залишивши в своєму розпорядженні лише стратегічно важливу для себе територію. Тобто ту частину Ґоланських висот, з якої ісламські бойовики часто обстрілювали територію Ізраїлю.
Зрештою, з 1967 до 1981 року ізраїльський уряд неодноразово пропонував повернути всі висоти Сирії в обмін на дипломатичне визнання і повномасштабний мирний договір. Перша така пропозиція була зроблена через посередників восени 1967 року. Тут варто нагадати, що саме така модель взаємин була використана під час врегулювання ізраїльсько-єгипетського конфлікту. 1978 року ізраїльтяни та єгиптяни підписали в Кемп-Девіді знаменитий мирний договір, а Ізраїль тоді повернув Єгипту Синайський півострів. А варто зауважити, що Синай за територією в багато десятків разів перевершує Ґолани. Що більше, на Синайському півострові розташовані знамениті на весь світ курорти, там є поклади нафти. А от Ґоланські висоти – це практично пустеля. І сирійська влада незмінно відмовлялася як від миру з Ізраїлем, так і від визнання його права на існування.
Тому Ізраїлю у вирішенні ґоланської проблеми нічого не залишалося, як вдатися до анексії. Що й було здійснено 1981 року.
Цікаво зараз спостерігати за різницею в розвитку тієї частини висот, яка залишилася Сирії, і анексованої Їзраїлем. Якщо на першій частині і далі панує запустіння, зубожіння, безлад, збройні сутички, то на другій – пишно розцвіло сільське господарство, з'явилися поля, фруктові та овочеві плантації, виноградники і винарні.
Досі жодна країна світу не визнавала анексії Ізраїлем Ґоланських висот. Що більше, нелегітимність анексії була закріплена резолюцією Ради Безпеки ООН. Але чи слід до цього поважно ставитися? От, приміром, щодо анексії Криму такої резолюції немає, хоча дії Росії на українському півострові були значно брутальнішими й незаконнішими. Але що вдієш, якщо Росія є постійним членом РБ ООН.
Не дивно, що визнання Дональдом Трампом суверенітету Ізраїлю над Ґоланськими висотами викликало негативну реакцію на лише в арабському світі, а й у Європі. А вже найбільше обурення лунало з Росії. «Крок США є не тільки зневагою до норм міжнародного права, він є порушенням резолюції Ради Безпеки, суперечить принципу земля в обмін на мир, виробленим в ході мадридської мирної конференції за ко-спонсорства Російської Федерації і Сполучених Штатів. Неприпустимо, щоб позитивна динаміка підривалася односторонніми кроками, які не тільки ускладнюють зусилля з оздоровлення ситуації в Сирії, налагодження політичного процесу, а й створюють серйозні перешкоди в справі нормалізації відносин між Ізраїлем і арабськими державами», – заявив заступник постійного представника Росії при ООН Володимир Сафронков під час засідання Радбезу, де обговорювали це питання.
Крок Трампа засудили й інші члени РБ ООН. На цьому ж засіданні навіть представниця Великої Британії Карен Пірс заявила про порушення Вашінґтоном резолюції 497 РБ ООН. З осудом рішення президента США виступили також Німеччина, Бельгія і ПАР.
Цікаво, що багато європейських друзів України висловили таку тезу щодо шкідливості визнання анексії Ґоланів: Кремль отримує додатковий арґумент для виправдання анексії Криму. Зокрема, про це заявив добре нам знаний і шанований колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більд.
Чи слід серйозно ставитися до таких застережень? Навряд чи. Дійсно, Росія не проґавить шансу, аби зайвий раз виправдати окупацію Криму. Але для цього Кремлю не конче мати арґументи, які базуються на реальних речах, вона чудово може висмоктати їх з пальця.
Але справа навіть не в тому, адже лише людина, котра абсолютно не бажає бачити істини, може не зауважити чіткої різниці між кримським і ґоланським прецедентами. Щобільше, можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що жодного аргументу, який би підтверджував схожість ґоланської ситуації з кримської проблемою, не існує. З Криму ніхто ніколи не вів вогню по російській території, і жоден росіянин від такого вогню не постраждав. Навпаки, громадяни Росії вільно і спокійно їздили до українського Криму на відпочинок, у справах і просто в гості. Україна ніколи не проявляла агресії проти Російської Федерації, не ставила під сумнів її суверенітет і право на існування і не висловлювала намірів її знищити. Україна люб'язно надала Росії морські порти у Севастополі для базування Чорноморського флоту РФ, а також багато інших майданчиків для базування флотської інфраструктури. Зрештою, сама Росія раз-по-раз чинила провокації проти України в Криму. От хоча б спроба захопити косу Тузла ще за часів президентства Леоніда Кучми.
Окрім того, як ми раніше зазначали, Ізраїль був готовим віддати Сирії Ґолани в обмін за мирний договір. Росія ж, своєю чергою, ніколи не висловлювала готовності повернути Крим до складу України в обмін на якісь російські умови. Хоча це радше Київ мав би виставляти Росії якісь умови, а передовсім – припинення агресії.
