Задачі нашої інтеліґенції.

Станиславів, 4. марта 1919.

 

Коли у Львові польські ґазети приносили відомости, що наше селянство не хоче йти до війська, я все говорив собі й иншим, що се не правда. І поясняв так: "Наші селяне бачуть, які зміни настали з хвилею утворення української держави. Бачуть, що позникали польські урядники, а їх місце заняли наші люди, які уряд розуміють і виповняють не як панування над народом, тільки як службу народови. Бачуть, що дідичі і всяке инше панство, яке дивилося з гори на нарід, притихло і зробилося дуже маленьке. Бачуть, що лад у нашій державі установляє Українська Національна Рада і Державний Секретаріят, які мають власть з волі народа. Словом — наші селяне бачуть, що тепер вони є господарями на своїй землі. І бачучи все се, вони мусять розуміти, що треба йти до війська, щоб оборонити перед ворогом той лад, який твориться з їх волі для їх добра. І тому я ніколи не повірю, щоб наш селянин не хотів йти до війська".

 

Приїхавши зі Львова на територію нашої держави, я побачив, що не помилився. З усего, що мені доси оповідали про порядки в нашій державі, виходить, що селяни дійсно радо йдуть до війська, що людей у нас досить, щоби зброєю захистити наш рідний край від ворога.

 

Одначе почув я й инші речі — такі, яких ліпше-б ніколи не чути, такі, які в Українській Народній Републиці рішуче не повинні бути. На жаль наша інтеліґенція не вся вміла піднятися до тої висоти, якої вимагає теперішня історична хвиля, не вся взяла собі до серця великі Франкові слова: "Та віддай себе і жінку й майно за Вкраїну".

 

Се правда, по обох боках давного кордону ми одержали прокляту спадщину: деморалізацію російського чиновництва і австрійсько-польської бюрократії, — деморалізацію, яка за чотири роки війни зросла до нечуваних розмірів. Девізою урядництва за той час стало: "Використовуй власть для власної наживи!" А девізою широких — на жаль занадто широких кругів: "збогачуйся, як тільки можеш! гроші дають добробут, шану, впливи, власть — без огляду на походження, хоч-би на них була найбільша кривда, сльози і кров людська!"

 

Обєктивний дослідник відносин сказав-би, що се ніяке диво, що ся деморалізація оставила сліди й на нас, що й наша інтеліґенція не вся могла визволитися від тої проклятої спадщини, що і в нас є ще одиниці і круги, які служать не народови, не Українській Народній Републиці, тільки собі.

 

Одначе коли весь нарід стоїть у важкій боротьбі за своє істнування, коли творяться нові основи народнього життя на цілі століття, коли рішається, чи нам стати вольним народом, чи остати рабами, — в таку хвилю нема ніякого оправдання, ніякого прощення для того, хто цілою істотою своєю не служить Україні, хто службу Україні використовує для служби собі.

 

В Українській Народній Републиці, яка утворилася тільки волею й силою широких народніх мас, поневолених і покривджених доси, ті маси повинні з першої хвилі все і всюди бачити, що се їх держава. Селянин і робітник в кождім уряді повинен зустрічати як найбільшу прихильність і опіку, в кождім уряднику бачити свого щирого приятеля й опікуна. Жовнір повинен бачити в офіцирі свого старшого товариша і приятеля, якого треба слухати не тому, що він має власть, але тому, що в його серці горить велика любов до України і готовість віддати життя за народню волю".

 

Хвиля, яку отсе переживаємо, особливо важка. Побідна Антанта, яка голосить новий лад, опертий на справедливости для всіх народів, доси нетільки не вимірила нам справедливости, але навіть стала на стороні нашого ворога. Замість мира, так дуже потрібного, щоби будувати нові основи нашого життя, маємо дальшу війну, в якій мусимо напружити всі свої сили, щоб оборонити і захистити рідний край.

 

В таку хвилю кождий повинен все покласти на жертвеннику України. Дбати тільки про себе, а до того ще зі шкодою для народньої справи, булоби непростимим злочином.

 

Давня революційна приповідка каже: "Є люди, які живуть революцією, і є люди, які живуть з революції". Кождий з нас нехай робить так, щоби про нього можна сказати: "Се чоловік, який живе Україною!" Нехай ніхто не робить так, щоби про нього сказати: "Се чоловік, який живе з України!". Се булоби пятно найбільшої ганьби.

 

Република

05.03.1919