«А коли я побачу Алісу?»

Стрункі силуети у  чорному одязі, що декілька хвилин повторюють одні й ті ж рухи. Серед них – маленька дівчинка у голубій суконці тупцює під сумбурну музику, намагаючись потрапити у ритм незрозумілого безмежного простору, що вибудовується навколо неї. Так у Першому театрі розпочинається спектакль «Аліса» за мотивами казки Льюїса Керрола «Аліса в Дивокраї», поставлений харківською режисеркою і сценаристкою Іриною Ципіною. Спектакль реалізований завдяки перемозі театру у конкурсі Taking the Stage 2018 від  British Council. Прем’єра відбулась 16 лютого.

 

Діти в залі перед початком вистави тихо перешіптуються, час від часу запитуючи: «Мам, а коли я побачу Алісу?».

 

Так само стрімко, як і музика, написана спеціально для вистави молодою композиторкою Олександрою Малацковською, провадить нас у карколомний і нелогічний всесвіт Керрола Аліса, роль якої виконала акторка Першого театру Наталія Алексеєнко. Мінімум реквізиту на сцені, бо весь необхідний антураж актори створюють… своїм тілом. Спостерігаючи розмаїття варіацій, можна лише подивуватись, на що воно здатне. І зітхнути, згадуючи завали реквізиту на сценах наших академічних театрів, які витісняють актора, відтак зникає відчуття  віч-на-віч з актором. Влучна, емоційно і формально виразна пластика – заслуга хореографа постановки Нінель Збєрі. А лаконічні проекції, які органічно з нею співпрацюють, створила художник вистави Ася Кравчук.

 

 

 

Вистава оригінально поєднує мультимедійність, хореографію та театр тіней, що суттєво посилює оптичний ефект дійства. Усе це разом створює  відчуття безперервної присутності актора у тобі, а тебе – у його уявному світі. Глядач перебуває у безкінечному live, напружуючи слух та зір, стежачи за рухами та мовою акторів. Ти наче увесь час намагаєшся вловити сенс твору Керрола, але як тільки, здається, схоплюєш – одразу втрачаєш. І так до безкінечності. Це  і тримає глядача у постійній напрузі. Глядач, як і Аліса, у постійному пошуку сюжету, усвідомлення сенсу того, що з Алісою і ним відбувається, у безперервному конвеєрі тіней, за яким годі встежити….

 

 

Щодо самої гри акторок, то тут неможливо виокремити  «головних» та «другорядних». Наталія Алексеєнко, Богдана Бончук, Катерина Волівецька, Лариса Діденко, Ірина Занік, Анна Ковтуненко,  Мар’яна Кривдик, Олена Крилова, Юлія Кузьмак, Любов Мовчан задіяли всі акторські можливості по максимуму, аби передати атмосферу, характер і природу своїх персонажів, ожививши їх у своїй грі. важливо вміти запросити глядача  у  створений ним світ на сцені, що ідеально вдалось усій театральній команді Першого театру.

 

 

Вишукана мінімалістична сценографія вигадливо занурює глядача у глибини… Алісиних сліз, відкриваючи черговий фантастичний світ, тепер вже підводний. Винахідливість, казковість і химерність костюмів художника-постановника Дарії Зав’ялової створюють фантасмагоричний калейдоскоп відчуттів та вражень, повертаючи нас у власні дитячі спогади. Спостерігаючи за перипетіями на сцені, глядач впродовж вистави мимоволі метафізично подорожує різними епізодами власного дитинства.

 

 

 

Режисерська ідея і під час перегляду, і після провокує задуматись над пошуком себе у сучасному світі, де серед ілюзорного доступу до всього втрачаєш найголовніше – себе. Ми увесь час перебуваємо у дикій гонитві за всім і водночас ні за чим. Ми наче всі – Аліси, котрі біжать за «білими кроликами». Наче «чеширські коти», котрих суспільство по замовчуванню вважає божевільними. Ми борсаємось, бажаючи створити свій «дивокрай», щиро віримо у ідею власної «диво-країни», але тут же капітулюємо перед самими собою, як тільки королева чирвової масті наказує «відтяти комусь голову». Хочемо позбавитись власної тіні, але у потоці світового шаленства та дисонансу перевтілюємось у чиюсь тінь. Аліса, долаючи етапи життя, рухається вперед-назад між різними стадіями свого зростання: стає крихітною або гігантською, залежно від того, що вона п'є або їсть. Фантасмагоричні метаморфози, що несуть у собі так багато викликів та сенсів, запрошують глядача до внутрішнього перетворення  власних рефлексій  і візій.

 

 

PS. І хоча цільова аудиторія спектаклю – це, передусім, діти й підлітки, я наполегливо рекомендую дивитись його дорослим. Адже у прихованих сенсах постановки і справжності акторів Першого театру, які її втілили, віднаходиш те, чого часто не бачиш поза сценою. Зрештою, «Аліса»  від Першого театру – це навіть не гра, це – відвертість. Дякую, Перший театр,  за особливу нагоду – побачити невидиме!

 

Фото Таміли Печенюк

21.02.2019