Під час цьогорічного Міжнародного фестивалю Бруно Шульца дрогобицький митець Олександр Максимов презентував свої піксель-арт графіки «Знак місця». Це стало своєрідним перформансом, оскільки мистецькі роботи художник прикріплював у live-режимі «легального вандалізму», себто у присутності всіх учасників фестивалю на будівлю головного корпусу Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка.
Олександр створив триптих піксель-артівських робіт, де зобразив жіночі груди та вагіну. Як пояснює художник, феміністична тематика є нероздільним продовженням алюзій до Шульцового мистецтва.
Присутність жінки у текстах та графічних роботах є однією з головних тем візії Бруно Шульца. Для нього жінка стає фетишем, софістикою та певним маренням. Це наскрізний лейтмотив творчості «дрогобицького самітника» – текстів, графічних малюнків, образів та власних фантазій. У реальному житті ж Бруно Шульца безперервно інспірували жінки. Його жіноче оточення було важливим елементом для розуміння себе у творчості та власного відображення. Серед найвідоміших жінок, які мали вплив на митця, – Дебора Фогель та Юзефіна Шелінська.
«Жіночий образ для Бруно Шульца – як невичерпне джерело творення, синергія надуманого та вже існуючого», – каже Олександр Максимов, пояснюючи свій мистецький акт на Шульцфесті 2020.
Водночас знаємо, що збірка текстів Бруно Шульца «Цинамонові крамниці» частково стала продовженням листів Шульца із дорогою йому товаришкою Деборою Фогель. Завдяки Деборі тексти Шульца набули вагомішого змісту, форми та перейшли в іншу площину. Тобто стали цілісною збіркою оповідей, нарисів та вербальних образів.
Листування Бруно Шульца та Дебори Фогель народжувались із взаємних рефлексій та міркувань про світ, що навколо. Про свої особисті сприйняття дійсного та уявного розповідав Бруно у листах до Дебори. Пізніше з цього сформувався великий пласт глибоких текстів, що фінально стали геніальною збіркою «цинамонових» оповідань.
«Три мої піксель-арт роботи, на яких я зобразив жіночі груди та вагіну – репрезентують шульцівський метафізичний та уявний простір, в якому «жіноче» та «чоловіче» стають єдиним символом, не розділяючись на окремі частини», – зауважує Олександр Максимов.
Проте у роботах Олександра Максимова «жіноче» домінує та врешті перемагає. «Дрогобич для Шульца є образом жінок чи однієї жінки, котра не відпускає», – веде далі Олександр.
Про центральний мотив жіночого образу у творах Шульца стверджував також і Владислав Панас – професор Люблінського Католицького Університету, дослідник творчості Бруно Шульца. Він говорив про те, що новий, недосліджений Шульцовий текст «Месія», котрий починається із фрази: «Зранку мене мати розбудила і сказала, що Месія вже в Самборі» у ширшому контексті репрезентує образ жінки, а «Месія» за твердженням самого Шульца є жінкою, а не чоловіком.
Провінційність для Бруно Шульца – особливе місце, звідки він не може чи радше не бажає вибратись. Куди весь час хочеться повертатись чи безперервно бути. Важливість моменту та власного буття. Відтак провінція для Шульца постає безмежною, невловимою «Мексикою». Жінкою, з якою відчуває потужну та взаємну близкість.
«Місто, в котрому жив та творив митець, постає не в чоловічому, а радше в жіночому образі», – каже Олександр Максимов.
У роботах піксель-арт «Знак місця» автор намагається поєднати водночас із Шульцовими поетичні образи Дебори Фогель. Її поезія насичена яскравими кольорами, формами, текстурами, ландшафтоми. Натомість образ Юзефіни Шелінської є дещо протилежний Деборі, відтак менш примітний та не такий виразний, але це не применшує ролі цієї жінки у житті Шульца. Так каже Олександр Максимов. Автор не намагається привнести щось нове, протилежне в уже існуюче трактування, а навпаки – доповнити давні сюжети.
Один з відомих графічних робіт Бруно Шульца під назвою малюнок «Зустріч» є виразним жестом ідолопоклонства жінці. Водночас Шульц змальовує жінок дещо байдужими та зверхніми. Біля жіночих ніг чоловік плазує, маліє або взагалі стає непомітним. У цьому контексті для Олександра Максимова цікавим та важливим стає той факт, що Шульц свідомо не приховує своєї безпорадності та незграбності перед жінками, котрі оточують митця протягом життя.
Окрім презентації «Знак місяця» на Міжнародному фестивалі Бруно Шульца 2020, Олександр Максимов показав перформанс «Дихання», що стало логічним продовженням до теми цьогорічного фестивалю. Водночас «Дихання» це рефлексія сучасного художника на пандемічну ситуацію у світі. Момент пережиття та співучасті.
У своїх перформансах сучасний дрогобицький митець часто використовує червону клейку стрічку, темний одяг, нитки та речі з радянського минулого. Цього разу атрибутами до мистецької дії стали два музичні гуцульські інструменти: денцівка та трембіта, на яких митець зіграв у невеликому приміщенні, де відбувався мистецький акт. Окремою частиною «Дихання» стала гра на перкусії знаного місцевого джазового музиканта Богдана Мовчана, відтак автентична гуцульська музика разом із імпровізаційним freeджазом створила цілісний симбіоз ритму дихання, а перформативна дія Олександра Максимова трансформувалась у кульмінацію моменту дії.
