Черговий початок кінця

Всі, хто мав час, натхнення і гроші, до Центральної виборчої комісії сходили, решті народу, який тепер електорат, залишилося стежити за новинами, курсом валют, ставками букмекерів і зацікавленістю Україною з-за кордону. Огляд подій тижня в Україні

Заходи тижня

Майже співпали у просторі і часі міроприємства (саме ця калька з російської найбільше пасує до визначення подібних акцій), які дали публічний старт виборчим кампаніям двох непересічних персонажів. Під час форуму «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом» всі зацікавлені взнали, що Петро Порошенко таки йде шляхом на площу Лесі Українки, де розташований ЦВК, аби зареєструватися кандидатом у президенти. Причинно-наслідковий ряд, захований у назві форуму, потім пояснювали тим, хто його глибину не збагнув, а тривалий нудний пафос промов урізноманітнив лише лаконічний і дотепний Лесь Подерв’янський.

З’їзд, після якого у ЦВК мусів іти Юрій Бойко, навіть на тлі подібних імпрез відрізнявся тим, що кількість макамбри там зашкалювала. Імідж андроїда сподобався Вікторові Медведчуку, і з виразом прибульця з іншого виміру він гіпнотизував оточення розповідями про майбутню автономію Донбасу у складі України. Вадим Рабінович уявив себе Піноккіо і розмахував муляжем золотого ключика. Все це «поле чудес» називалося з’їздом партії «Опозиційна платформа "За життя"».

У найсолодших снах політтехнологи Порошенка бачили, що у другий тур їхній клієнт виходить разом саме з колишнім регіоналом і там здобуває впевнену перемогу. Повторити сценарій президентських виборів 1999 року, коли Кучма «витягнув» у фінал Петра Симоненка і став тріумфатором, нереально, але мріяти іноді корисно.

З меншим резонансом пройшов з’їзд партії «Народний фронт». Переможці минулих парламентських виборів до кінця тримали кволу інтригу про можливість власного висуванця на президентство, але все очікувано закінчилося спокійно. «Фронтовики» підуть на осінні електоральні перегони до Верховної Ради.

Дуже тихо, але вже пересувається в ноосфері думка, що тих парламентських виборів може і не бути – залежно від того, хто стане президентом. Але то, напевно, конспірологія і параноя.

Цифри тижня

У ніч на 4 лютого ЦВК припинила прийом паперів, електронних носіїв та грошей від потенційних президентів і почала рахувати. Вгамувати свої амбіції щодо булави і кабінету, з вікон якого видно Будинок з химерами, прагнуло 89 громадян, з них станом на понеділковий полудень уже 28 отримали офіційний статус кандидата на виборах Президента. Це, мабуть, рекордне для наших теренів число осіб, спраглих влади, з часів неоліту.

Ніяк не менше тепер мусить бути структур, які рахуватимуть електоральні перспективи кожного висуванця у вигляді процентів та іменуватимуть себе соціологами. Про появу шаражок, що клепатимуть рейтинги залежно від власних уподобань і потреб замовника, попередили «мастодонти» вітчизняної соціології, паралельно оприлюднивши свої дослідження.

Колишня прем’єр в тих стовпчиках цифр змагається з колишнім секретарем Ради національної безпеки, а чинний персонаж реклами ювелірних виробів впевнено лідирує.

Представники електорату, яким набридло розбиратися, хто і що замовляв у соціологів, звернулися до більш авторитетного джерела – виявляється, попри заборону азартного бізнесу, він в Україні таки функціонує. Тому знаходьте букмекерську контору, яка вам видається симпатичною, і дивіться на тамтешні цифри. Ставки робити не обов’язково, але до 31 березня матимете, можливо, найбільш адекватну інформацію про перебіг подій.

Турбота тижня

Триматися від Росії якомога далі Україні не дає географія; рів із крокодилами на кордоні, звичайно, окремим пунктом у бюджеті прописати можна, але станеться з ним те саме, що і зі стіною – неприступний мур за 4 мільярди виявився хирлявим парканом; тому можна прогнозувати, що замість рову буде канава, а роль рептилій виконуватимуть ропухи.

Тому просто дистанціюємося від всього, що має відношення до РФ, бо захист російськомовних на Донбасі має трагічні результати.

Після симпатиків «язика» Кремль буде захищати свободу віросповідання. Так сказав тамтешній головнокомандувач. Традиційна для Росії «дурь» полягала в тому, що Путін набуття українською Церквою автокефалії назвав «грубим втручанням» влади в церковне життя й озвучив це на урочистостях щодо інтронізації тамтешнього патріарха Кирила – і то було не «грубим», а якимсь іншим втручанням.

Потім прес-секретар Путіна Пєсков став розшифровувати послання шефа. Виявляється, стосуються ті слова не тільки України, а й усього світу, оскільки свобода віросповідання є частиною прав людини. І далі звична для РФ мантра – на українському Донбасі триває громадянська війна, а у Криму ситуація з віросповіданням аналогічна до всієї Росії, оскільки РФ – багатонаціональна й багатоконфесійна держава.

Для п’ятої колони в Україні, яка так і не допетрала цінних вказівок з Москви, можна розшифрувати – побийтеся хоча б між собою, але так, щоби була виварка крові й зуби на асфальті, і підпаліть якусь комору, хоч навіть у самій Лаврі, бабахніть гучніше, бо треба православ’я захищати.

Якщо до потенційних «гнаних і голодних» не дійде, то їм допоможуть компетентні органи з багатоконфесійної держави.

Ляп тижня

До когорти європейських «корисних ідіотів» доєднався спецпредставник ОБСЄ у Тристоронній контактній групі Мартін Сайдік. З австрійським виданням Kleine Zeitung сивочолий миротворець поділився своїм баченням порятунку України. На його думку, на окупованих територіях Донецької і Луганської областей таки треба проводити місцеві вибори, залучати до всіх можливих процесів представників ОРДЛО і сильно думати про миротворчу місію, яку б підтримала ООН.

В Організації об’єднаних націй відреагували на ініціативи спецпредставника делікатним здивуванням, бо нічого такого Сайдік раніше їм не пропонував. В Україні назвали інтерв’ю австрійця самодіяльністю. Реакцію спецпредставника США в Україні Курта Волкера з дипломатичної мови на людську можна перекласти як «коня кують, а жаба лапу підставляє».

Чого Сайдік попхався не у свою парафію, достеменно не відомо. Можливо, просто подумав, що на нього мало уваги звертають, а він людина літня й авторитетна, тому треба про нього говорити більше. Припустити, що крик душі пана Мартіна – то знову «рука Москви», не можемо, бо не маємо достатньої доказової бази. Але якось те інтерв’ю гарно лягло в загальний контекст розхитування ситуації.

Тепер чоловік з ОБСЄ трохи вкуситься в язик, але будемо чекати когось такого самого з непереборним бажанням врятувати когось, якось і за будь-яку ціну.