Чверть столїтя в розвитку, житю і дїлах товариства, а ще й товариства просвітного — се велика пайка часу, се вже частина исторії того народу, тої суспільности, серед котрої товариство взялось сповнювати культурну місію. Двацять і пять років минуло з того часу, коли тямучі, молоді народовцї відчуваючи потребу освіти свого народу, ввели в житє спасенну гадку і заснували товариство "Просвіта". І якими дїлами зможе сегодня повеличатись отсе товариство, про се найкрасше свідчать тисячі єї членів, сотки читалень, а в слїд за тим і розбудженє національної самосвідомости, розуміня економічних потреб серед широких мас. Сегодня збирались отсі члени, зібрались, щоби придивити ся двацять і пять-лїтній роботї товариства, щоби порадитись і загріти ся до дальшого благородного дїла.
По соборнім богослуженю і парастасї за упокій померших членів в церкві Успенія Пр. Богородицї, стала заповнюватись велика саля "Народного Дому" участниками загальних зборів. Міщане, селяне, пан-отцї, учителї, професори, академики і т. д., міщанки, селянки, панї і дївчата — почали займати місце. Незабаром саля виповнилась якими 400-ма людьми, а кождий участник одержав ювілейну книжочку, написану п. Ив. Белеєм: "Двацять і пять лїт исторії тов. "Просвіти".
Д-р Омелян Огоновскій, голова товариства, повитав зібраних довшою патріотичною промовою, котра звучить в повнім змістї так:
Дорогі братя! панове громадо!
В місяци студни того року минуло двацять і пять лїт, як мала громадка молодих Русинів засновала у Львові товариство "Просвіта". Се були студенти львівского університету і деякі инші молоді патріоти. Ось і имена их: Володимир Барвіньскій, Мелитон Бучиньскій, Иван Верхратскій, Володимир Ганкевич, Володимир Навроцкій, Андрій Сїчиньскій, — Олександер Борковскій, Наталь Вахнянин, Федір Заревич, Ксенофонт Климкович, Олександер Огоновскій, Омелян Партицкій, Юліян Романчук, Kopнило Сушкевич і и. Они то задумали ввести в житє гадку Степана Качали, висказану нераз в руских часописях про потребу заснованя нового товариства просвітного. Хоча бо в р. 1848 завязалось "общество просвѣщенія народного", котре небавом опісля назвалось "галицко-рускою Матицею", то теє общество займалось по-найбільше лише видаванєм молитвенників церковно славяньских і деяких книжок для людей учених. Між тим незрячі наші брати-хлїбороби поринали в пітьмі духовій і летїли стрімголов у пропасть, яку для них викопано в віковім лихолїтю. І от, не маючи пристановища у своїй хатї, 8 студня р. 1868 зібрали ся в сали міскої стрільницї шістьдесять і два члени-основателї, переважно люде молоді, між котрими було тілько кількох старших, як ось Василь Ильницкій, Йосип Заячківскій. Сему-то "честному соборови" буковиньскій поет Йосип Федькович присвятив свій привіт, покликуючи галицких Русинів до просвітної працї ось тими словами:
— Уставайте братя!
Бо та темрява теменна непевна, проклята
Приспить, як нечиста сила, усїх нас на віки,
І будуть з нас знущати ся усї людскі дїти...
"Непотрібні!" от, що скажуть! "Жениха заспали
Того з правдов, того з волев"...
О збирайтесь, о злїтайтесь усї руські дїти!
О збирайтесь, о злїтайтесь з усїєго всюду!
Дайте ради, дайте світла! — ваша слава буде!...
І злетїлись соколята, рускі дїти, — дали добру раду, як би повести незрячих темних братів до світла, до правди й волї. То не горстка сміливих охотників всїла на хисткій човен і пустилась на безкрає, ворушливе море, глядати золотого руна: то кілька десяток руских патріотів задумали, серед неприязних обставин ити між народ і наукою довести єго до відродженя національного. Керманичем того човна став Наталь Вахнянин, що єго вибрано головою товариства "Просвіта".
І от, ледви той човен відплив від берега, заклекотїло море страшенною бурею, — здавалось, що филї-гори затоплять ось-ту малу громадку на днї моря. Свої недруги стали голосити світу, що товариство "Просвіта" засновали недоляшки й такі Русини, котра хочуть служити Польщі. Але-ж правди годї затопити на днї моря, — она вийде все як олива на верх. Отже з-перегодом дізнала ся Русь, що товариство "Просвіта" бажає тілько добра своїх земляків, — що оно є збором людей, котрі намагають ратувати народні святощі від загибели. При кінци 25-ого року свого истнованя побачило наше товариство, що Русини горнуться не сотнями, але тисячами під хоругов просвітно-народну. Коли бо за иніціятивою видїлу товариства перевезено до Львова тлїнні останки Маркіяна Шашкевича, першого будителя галицкої Руси до нового житя просвітного й національного, то похід похоронний зявив ся походом тріюмфальним, — тріюмфом идеї просвітно-народної.
Так отже сегодня святкуємо 25-лїтній ювилей товариства "Просвіта". Се-ж народне свято устроюємо не для чванливої демонстрації, — ми, Русини, не йдемо слїдом за горячковим поривом новітної культури кінця XIX. віку, коли-то не тілько деякі товариства, але а поодинокі особи, не могучи діждатись 50-лїтного або і 25-лїтного свого ювилею, устроюють вже й десяти-лїтні ювилейцї, добачаючи головну суть забавної маніфестації в бенкетї. Товариство-ж "Просвіта" святкує свій ювилей за-для того, щоби оглянутись в дотеперішній своїй дїяльности, — щоби почути голос тямущих патріотів нинїшнього збору, що нам треба на-будуще робити, аби наше товариство широкою своєю дїяльностію могло вдоволити й перебірчивих критиків.
Про се, що доси через двацять і пять років зроблено в хосен освіти народу, світлий збір зможе дізнатись из ювилейної книжочки, котру саме-тепер зладив член видїлу, Вп. Иван Белей. На теє-ж, що новому видїлови на-будуще треба робити вказує вправдї статут товариства, але-ж видїл прийме радо бажаня нинїшнього збору, бо вже-ж голос громади в Руси-Українї від давних давен мав все силу рішаючу.
Дорогі братя, панове громадо! Мило менї відкривати нинїшні збори, що вяжуть ся з епохальною добою в розвою нашого просвітного й народного житя. Виджу тут репрезентантів всїх верств нашої суспільности, котрим сегодня також україньскій писатель Олександер Кониській засилає щирий свій привіт. Заявивши світлому зборови от-сей привіт закордоньского, славного земляка, витаю всїх вас, що послухали поклику видїлу товариства і прибули сюди на свято народне. Витаю репрезентантів філій товариства "Просвіта" витаю послів до сойму краєвого й думи державної, — витаю високоповажаних священиків і світску интеліґенцію, а найпаче дорогих братів селян і міщан, котрим спала вже луда з очей, — котрі вже прозріла і в освітї добачають єдиний лїк для поратованя невідрадного свого побуту суспільного. Та й нїгде правди дїти, теперішній хлїбороб то вже не давний панщиняний хлоп! Починає він приходити до пізнаня своїх прав горожаньских, — знає він, що він уже не невольник, — що єму в конституційній державі вільно добиватись до тих прав, якими давнїйше користувались переважно пани. От і між вами, братья селяне, є вже такі тямучі люде, що приносять честь имени рускому, як-ось: Йосип Гурик, Евстах Садовскій, Симеон Цїпивко, Михайло Юрків, Кость Скотар, Петро Боднарчук, Петро Дурбак і і.
А видвиглись они наперед з-поміж своїх братів тілько освітою, — освітою добивають ся они добробуту і лїпшої долї на своїй рідній земли. Они-то дають красний приклад другим хлїборобам, котрих де-хто насмішливо називає анальфабетами, се є, такими, що не вміють нї читати нї писати; — они вчать своїх братів дїлом, що без науки пропаде хлїбороб на роздробленій своїй батьківщинї.
Та не тілько хлїбороби горнуть ся тепер до товариства "Просвіта"; — також міщане стають свідущими Русинами. Они-то починають завязувати руско-народні товариства, між котрими особливо ремісниче товариство "Зоря" у Львові під проводом свого голови Василя Нагірного гарно розвиває ся. Відтак нинїшні загальні збори суть справдї зборами народними, по-за-як побіч рускої интеліґенції зібралось багато хлїборобів і міщан. До всїх вас, панове громадо, покликую ще раз сердечно: Здорові були, дорогі братя, що прибули на се народне свято, щоб лїпше пізнатись між собою, — щоб порадитись про важнїйші справи просвітно-економічні й покріпитись надїєю на лїпшу будущину.
Та от, почислив я голови всїх дорогих громадян, та не бачу між ними деяких, що були вельми дїяльними членами нашого товариства, — що нераз бували мов-то душею загальних зборів; — нема між нами Даміяна Гладиловича, Олександра Огоновского, д-ра Юліяна Целевича, і багато инших. Нема их між нами, та й вже нїколи не побачимо их на сїм світї. По трудах житя лягли они тїлом в могилу, — але духом своїм витають між нами. Память их загріває нас до дальшої невсипущої дїяльности в хосен дорогої батьківщини. А вже-ж той косар, що своєю косою не минає і царя, в останних двох роках поклав покоси-гори; — се бо вмерло всїх 63 членів товариства "Просвіта". Память от сих наших земляків, що бажали світла й правди, що вийшли були на зустріч сонця, світлий збір зволить почтити повстанєм из своїх місць.
Та от, ми живущі не перестаємо йти на зустріт праведного сонця. Вже-ж бо у нас свитає, та чей небавом ясне сонїнько освітить і тих, що ще доси сплять, — що ще не можуть пробудитись після вікового лихолїтя. А вже-ж в нинїшнє народне свято можемо потїшитись сею гадкою, що у нас таки вже поблагословилось на світ ясний. Так отже старенькій наш патріот Йосиф Заячківскій, що був провідником нарад на перших загальних зборах, не надармо загрівав молодих основателїв "Просвіти" до невсипущої працї в хосен бідної батьківщини. "Бідна Русь-мати", говорив він перед двацять і пяти роками, "бідні і ви сини єї! Праця — се ваш капітал, з котрого маєте сплатити найсвятїйшій довг народови!" і от, нинї бачить сей наш патріярх, що Русини-народовцї, належачи до товариства "Просвіта", справдї намагали сплатити народови ось-той довг. Уже на перших загальних зборах Йосиф Заячківскій споглядав з повною надїєю в будущину, — він знав, що освіта незрячих-темних братів мусить з перегодом в масах люду збудити почутє народности і покласти засновок до братерства братнього поміж всїми верствами рускої суспільности. Він вказав у своїй бесїдї на велита в митольоґії грецкій, що звав ся Антей, — котрого-ж не міг побороти найславнїйшій богатир Геркулес, бо матїрю Антея була земля і в боротьбі з Геркулесом додавала єму сили. Отже і тих Русинів, що люблять рідну землю і освітою єднають ся з хлїборобами, не занапастила доси нїяка ворожнеча противників руско-народного розвою. Хиба-ж не радїти старенькому нашому патріотови, що діждав ся ювилею сего товариства, котрому він перед двацять пяти роками вказував путь-дорогу до далекої мети? — Разом з ним радїємо радостью також ми старші, що через 25 лїт працювали для "Просвіти" і перебули не одну невзгодину в часї розвою товариства. Та от, лихо минуло ся, прогуло, — прогули клевети-проклони наших недругів, минулись двократні ревізії поліційні в комнатах і в маґазинї книжок товариства, притихли й деякі докори молодого поколїня — а товариство "Просвіта" змогло ся в силу й повагу. А вже-ж хосенну дїяльність товариства "Просвіта" узнав сам наш найяснїйшій цїсар Франц Йосиф І. д. 14 вересня р. 1880. Коли бо рускі товариства повитали нашого Монарха в от-сїй сали, то Єго Величество, розвідавшись у голови "Просвіти" про дїла товариства, і дізнавшись, що багато тисяч популярних книжочок розходить ся що рік поміж рускій нарід, зволив за-для того заявити справдешній подив і сказав: "Се товариство є дуже пожиточне!" Коли-ж наш наймилостивійшій Цїсар нам Русинам заявляє все свою монаршу ласку, то сподїюсь, що світлий збір менї притакне, коли єго візву, щоби в честь Єго Величества піднїс трикратно радістний оклик: Наш наймилостивійшій цїсар Франц Йосиф І. нехай жиє многа щасливі лїта!
Наше товариство бажає нинї в братній згодї святкувати народне свято, одвітно словам нашого Кобзаря, Тараса Шевченка:
Чи є що краще, лучче в світі,
Як у купі жити,
З братом добрим добро певне
Пізнать, не дїлити?
І от, ми старші стаємо нинї перед молодшими братьми і передаємо им от-сей заповіт україньского Кобзаря:
Свою Украину любіть!
Любіть її, бо время люте!
Сей-то ювилей святкуємо ще всї вкупі, — але-ж богато з нас старших не діждуть уже слїдуючого ювілею по двайцять пяти роках. Мине той час, і ви, молодші братя мабуть уже без нас зберете ся знов на свято народне. Щасливі будуть ті з-поміж вас, що діждуть ся того великого дня, коли-то з освітою завитає також добробут поміж нашими хлїборобами й міщанами, — коли й почутє народности огорне всю масу нашого люду. Тогдї-то, братя-громадяне, не забудьте помянути нас незлим-тихим словом; — бо хоча ми й не довершили великої будівлї просвітної, то все-ж були ми мов-то робітники, що двигали велике камінє на засновок народної святинї. Тепер уже лекше будувати далї, коли покладено кріпку основу, — вже лекше йти на перед, коли перші робітники зладили битий шлях-дорогу, що веде до витиченої мети.
А поки-що, в нинїшні 25-лїтні роковини заснованя товариства "Просвіта" я именем старших членів товариства покликую до молодших братів словами Маркіяна Шашкевича:
Дайте руки, юні други!
Серце к серцю най припаде,
Най зчезають тяжкі туги,
В ум охота най засяде!
Разом, разом! хто сил має,
Гонїть з Руси мраки тьмаві! —
Зависть най нас не спиняє, —
Разом к світлу другі жваві!
[Грімкі оплески]
[Дѣло, 02.02.1894]
(Конец.)
Д-р К. Левицкій реферував замість проф. Илярія Огоновского точку: "Уповажненє Головного видїлу товариства до евентуального ужитя фонду зелїзного на покритє коштів виданя карти Руси-України". Збори приняли сю точку без діскуції.
Проф. Врецьона виказував потребу збільшеня персоналу канцелярійного о одного урядника сталого. Збори і се приняли без діскусії.
При точцї "внесеня членів" принято внесенє проф. Шухевича, щоби при товаристві утворити секції і щоби поодинокі референти здавали справозданє. Дальше принято внесенє о. Дудикевича, щоби справозданє розсилати 14 днїв перед загальними зборами. Над внесенєм д-рнда Ол. Колесси, щоби вислати петицію до сойму о таку саму запомогу для товариства "Просвіта", яку одержують Kółka rolnicze, перейдено до порядку дневного, бо видїл випередив внескодавця в тім напрямі. Дальше принято ще кілька инших внесень п. Ол. Колесси, а між иншими те: "Щоби Головний видїл розіслав до истнуючих читалень в краю, котрі не стоять в звязи з "Просвітою" — новий статут товариства, запрошуючи их до реорґанізації на підставі сего статута".
О. Цурковскій домагав ся, щоби редакція "Читальнї" була справдї орґаном читалень, і не заміщувалась виключно белєтристикою.
Пос. Барвіньскій звернув увагу на економічну сторону, взглядно задачу товариства. Хлїборобам дїє ся лихо, всюди замітний матеріяльний упадок, цїни збіжа низькі, бо наші ринки засипає заграннця. Дальше лихва, брак кредиту не дозволяє хлїборобови двигнутись. Наріканя не поможуть, а поміч краю або держави надто мала, щоби могла поставити хлїбороба на ноги. Годівля худоби не дає нїчого, отже він обмежений лиш на саму рілю. Пробовано єго ратувати всїлякими банками, але банки зготовили крайну руїну. Єдиний спосіб, щоби помогти хлїборови є закладанє щадничих, задаткових кас. За примірами недалеко глядати, от львівска щадниця. Там міліони руского гроша, котрі обертають ся не на рускі цїли, хиба що два рази удїлено підмоги сс. Василіянкам. Бесїдник поставив внесенє по мисли §.2.г) статута товариства, щоби центральний видїл вибрав комісію до заложеня щадничої каси задаткової. Мотивуючи своє внесенє, пос. БарвіньскіЙ вказував на примірах других народів, особливо на Словінцях, котрі головно зневолили єго задуматись над тою справою і виступити на зборах "Просвіти" з таким внесенєм. А те, що і "Днїстер" задумує заснувати таку касу, се тим лїпше. Внесенє пос. Барвіньского підперло кількох участників зборів на письмі. — В діскусії над тим внесенєм забрав голос о. пос. Сїчиньскій і замітив, що форма внесеня не відповідає змістови. Дальше бесїдник вказував, що нужда хлїбороба має свою причину не лиш в довозї заграницї, але і в тім, що селянин перетяжений так, що не може видобути з землї того, що потрібує на обігнанє тягарів. Відтак виказував махінації спекулянтів на збіжевім торзї, котрі поступають майже по розбишацки, і піднїс, що каси нїяк не причинять ся до піднесеня рільництва. Однак думка пос. Барвіньского симпатична, лиш стилізація недобра. О. Сїчиньскій міркував: скликати би анкету свідомих тої справи людей, і та анкета, розглянувши нужду селян, може-б що і урадила.
По бесїдї пос. Сїчиньского оголосила скрутінія результат голосованя, котрий ми подали у вчерашнім числї. Коли збори з одушевленєм повитали вибір д-ра Огоновского на голову товариства, д-р Огоновскій подякувавши гарними словами за честь, котру єму оказують, вибираючи єго уже 17-ий раз головою "Просвіти" заявив, що працювати буде і дальше, лиш просив помочи всїх членів.
Наступило продовженє діскусії над внесенєм пос. Барвіньского.
П. Врецьона обставав за касами, пос. Барвіньскій мов то пояснював свою попередну бесїду, підносячи, що далеко ще не вичерпав причин нужди нашого селяньства, лиш вказав на деякі. Згадав про каси Райфайзена і Шульце-Деліча, згадав про кредит, котрого нї з-відки мужикови взяти, а пояснив спекуляції ринків і вказав лїк на то: заснованє кас щадничих. Збиваючи закиди о. Сїчиньского заявив, що до анкет не має довіря, хоч єго внесенє не виключає анкети, бо домагає ся вибору комісії, але такої, котра була би звязана ухвалою загальних зборів. — Напослїд пос. Барвіньскій заявив, що мимо деяких неприхильників, котрі аґітували против єго вибору до видїлу — хоч він сам старав ся, щоби єго не вибирати — отже, що мимо того, коли єго вибрали, він щиро буде служити свому народови. — О. Городецкій з сожалїнєм піднїс, що в нас політика грає ролю на кождім кроцї. Се завважали всї нинї на зборах, до того доводять деякі провокації польских ґазет таких, як пр. Gazeta Narodowa. Нинїшним криком затемнились заслуги пос. Барвіньского на поли просвітнім і науковім. Про політику нїчого тут говорити, бо се товариство не займаєсь політикою. — За внесенєм пос. Барвіньского промовляв ще п. Кирчів, а пос. Сїчиньскій жадав голосу в справі формальній.
При голосованю перейшло внесенє пос. Барвіньского і внесенє пос. Сїчиньского, щоби вибрати анкету, котра збагнула би невідрадний стан селяньства.
О. Зубрицкій внїс скликати всїх крамарів в часї вистави краєвої і з ними нарадитись, як піднести би торговлю. — По вичерпаню дискусії на той темат, пояснював д-р К. Левицкій справу будови театру. — Потім о. Городецкій замітив, що щоби "Просвіта" розвивала ся і збільшали ся єї члени, треба, щоби товариство мало в собі атракційну силу. Але скоро читальнї будуть зростати, то тим самим буде що-раз менше членів в "Просвітї". Бесїдник вказував способи, як придбати би атракційну силу для товариства через льотерії, роздїлюванє насїня на зборах і т. д.
О. Ст. Онишкевич внїс, щоби попри карту Руси-України видати популярну ґеоґрафію. — Се внесенє перейшло.
П. Кирчів домагав ся введеня правописи фонетичної в книжочках "Просвіти", на що відповідав д-р К. Левицкій, що на жаданє авторів лишає ся в декотрих видавництвах товариства і правопись фонетичну.
Промовляло ще кількох бесїдників, почім д-р Омелян Огоновскій подякувавши всїм за участь в нарадах, виголосив дуже гарну пращальну бесїду, загріваючи особливо молодих до невсипущої працї. Сконстатувавши, що порядок дневний вичерпаний, попращав зібраних ще раз і закрив наради.
________
На закінченє ювилейних зборів відбув ся вечером в сали "Народного Дому" деклямаційно-музикальний вечер. Колишний першій голова товариства "Просвіта" пос. Вахнянин розпочав вечір оттакою промовою:
"З чувством повного вдоволеня, з спокійною совістію а з кріпкою вірою в красшу будучність станула нинї "Просвіта" перед лице всеї Руси по чверть віковім щирім і запопадущім трудї коло добра свого "темного брата".
Пустий переліг поорано, засїяно здоровим зерном, зрошено і огріто любовью свого.
Поблагословив Всевишний розумно початому дїлу, зерно прозябло, заколосилась руска нива, буде свій, здоровий, духовий хлїб.
Гордись нинї земле Данила! На овидї твоїм запалав вже ясний луч Божої і людскої правди і науки. Густі тумани темряви духової щезають, житє синів твоїх починає плисти ширшим руслом, буйнїйшими хвилями, а житєм тим кермує найлучшій керманич: віра в свої сили. І простою дорогою спішить нарід рускій до свого відродженя.
Гордись і ти "Просвіто"! По чверть віковім трудї оглянулась ти нинї вперве по-за себе і суть — суть явні і богаті плоди твоих щирих змагань.
Віще слово Тараса набирає плоти. "Трупи встали і розкривають очи!" Під грубою сїрмягою забилось горем довговіковим приспане серце, розковались вже тьмою сковані уми. Поруч світлої верстви стає нинї селянин рускій, озарений, осіяний огнем тої истини, котру ти "Просвіто" неначе новий Прометей зажегла перед двацять пяти лїтами, а котра то истина єсть і буде тревалою та певною підвалиною під будову храму щастя народного.
Прапор идеї национальної держала ти завсїгди високо і непорочно. Струї противних вітрів били об него, але не повалили і не повалять застромленого глибоко в душу народа, свідомого свого найвисшого идеалу, свідомого своєї остаточної цїли.
Мові рідній виборола ти, "Просвіто" достойне становище посеред братії славяньскої, а люд свій потягнула ти смілою рукою з пропасти невіжи і недолї у притвор найбільшого блага людскости — у притвор культури.
В тім запорука всего, на що надїєсь жива душа Руси-України.
Срібне весїля обходиш нинї. Тож из уст численних одушевлених весїльних гостей твоїх рве ся нинї одно-однодушне желанє:
Дай тобі, Боже, по мисли старої пословицї, добра і найширшого розвою из всего: из води і из роси.
Кріпи, Боже, сили твої до труду невсипущого та витревалого, і вінчай як найкрасшими успіхами, поки не усміхнеть ся "заплакана Мати!"
Наступили продукції войскової орхестри 55 полку і хору "Львівского Бояна". Без сумнїву найкрасшою точкою цїлого вечера була Вербицкого симфонія B-dur, котру мусїла орхестра повторити на ненастанні домаганя публики. Також і "Коломийки" Бажаньского викликали рясні оплески. Що-до хорів "Львівского Бояна", то сим разом они дописали менше, як коли-небудь. Лисенкова композиція "За сонцем" і Вахнянина "Живем" не виявили в интерпретації стілько житя, скілько композитори вляли єго в свої твори. Обсада хору була по-декуди слаба, а непевність і несміливість, мабуть вплив неточного підготовленя, не причинили ся до повного заокругленя цїлости. Лїпше випала Вахнянина "Молитва" з опери "Купало" в супроводї орхестри, а Колесси "Великодні гагілки", відспівані вісїмкою "Львівского Бояна", загально подобались. Панна О. Огоновска віддеклямувала К. Устіяновича "Галич" поправно, а навіть гарно, зваживши сю обставину, що декляматорка дебютувала вперше перед ширшою публикою.
По деклямаційно-музикальнім вечері зібрались гостї в комнатах "Рускої Бесїди" на спільну вечеру. Серед товариских гутірок проголошувано і поважнїйші бесїди. Проф. Шухевич пращав тут вчера именем "Львівского Бояна" діріґента товариства пос. Вахнянина, котрий відїзджаючи до Відня, щоби брати участь в парляментарних працях, поневоли мусить розпроститись з тим товариством, котрому проводив в музицї від самого заснованя. Висказавши подяку і признанє, проф. Шухевич вручив пос. Вахнянинови на спомин гарний дарунок — срібну пушку на тютюн і коробочку з моноґрамами посла. Хор "Бояна" відспівав многолїтє, а пос. Вахнянин, тронутий несподїванкою, подякував щирими словами за "незабудь". Серед промов о. Д. Танячкевича, пос. Окуневского, пос. Сїчиньского і других провели гостї час майже аж за північ.
[Дѣло, 03.02.1894]
03.02.1894