Московський камінґаут каталонського сецесійника

Лідер каталонських самостійників Карлос Пучдемон відверто заявив про свої симпатії до Росії. Що ж, було б дивно, якби було не так. Вражає лише відвертість, бо досі він намагався цього не артикулювати.

 

 

Екс-президент Женералітету Каталонії Карлос Пучдемон низько вклоняється Кремлю, мов істинний правовірний у бік Мекки. В інтерв'ю жовтуватій російській газеті «Комсомольская правда» він не тільки заповідає майбутні близькі й дружні стосунки Барселони й Москви (щойно Каталонія відірветься від Іспанії). Що більше, Пучдемон опускається до того, що повторює всі маніпулятивні тези пропагандистської машини Кремля, активною «бойовою одиницею» якої, до речі, є й згадана газета.

 

То що саме сказав Пучдемон? Вистачило б однієї, але промовистої відповіді на запитання про майбутні стосунки Росії та Каталонії:

 

«Ми дві європейські нації із загальною історією. Ось ви знаєте, що один з найбільших флотоводців XVIII століття, Жозеп де Рібас, був каталонцем? Він служив на Чорному морі під керівництвом імператриці Катерини Великої (і заснував Одесу, чия центральна вулиця, Дерибасівська, названа на його честь, – Прим. ред.). Те ж саме можна сказати про сотні каталонських дітей-сиріт, які знайшли притулок в Росії після громадянської війни в Іспанії наприкінці 1930-х років... Ваша країна – одна з найвпливовіших на землі, і незалежна Каталонія буде підтримувати з нею близькі і дружні відносини, так само, як і з усім світом».

 

Що цікаво: досі лідери каталонських сецесійників намагалися не демонструвати прихильності до Росії чи, тим більше, намірів налагодити добрі стосунки з Кремлем. І це зрозуміло, адже борці за незалежність Каталонії радше сподівалися на підтримку і визнання Європейської Унії та ключових західних держав, вони мріяли про те, що Каталонська республіка, вийшовши з Іспанії, автоматично збереже повноправне членство в ЄУ. Виходячи з таких міркувань, зближення з Кремлем могло зашкодити іміджу каталонських відрубників у часи жорсткого протистояння Заходу з Росією, яке почалося з анексією Криму та інвазією на Донбасі.

 

То навіщо тепер, коли на стосунки Заходу й Росії впало ще одне ябко розбрату – венесуельське, Пучдемон так, здавалося б, недоречно вдається до московського камінґаута? Можна припустити, що, перебуваючи вже понад рік в брюссельській еміґрації, він цілковито усвідомив, що Європейська Унія не вітає сепаратистських порухів. Та це й зрозуміло: на континенті, де налічують кілька десятків проблемних реґіонів, існує загроза ланцюгової реакції.

 

Тож отримавши відкоша від чинного керівництва Єврокомісії, Європейської Ради і Європарламенту, каталонський митар зрозумів, що з брюссельськими завсідниками каші не звариш. Можна було б звернутися до Дональда Трампа, котрий з неприхованою антипатією ставиться до Євроунії. Але відомо, що з не меншою антипатією він ставиться й до будь-яких форм сепаратизму.

 

Таким чином, вибір союзників для Пучдемона звівся до однієї держави, яка хоч і втрачає впливи, але прагне втриматися у вищій геополічтиній лізі. Яка досить охоче підтримує сепаратистів усіх ґатунків, аби вони лише не «мутили» своїх справ на території 1/6 суходолу. Бо там будь-яка людина може опинитися у в'язниці тільки за згадку в соціальних мережах чогось, що навіть віддалено схоже на симпатію до сепаратизму в Російській Федерації.

 

Зрештою, про те, що Кремль досить поважно доклався до того, щоб референдум 1 жовтня 2017 року про незалежність Каталонії відбувся й мав позитивний результат, наше видання вже неодноразово писало. Писали й авторитетні західні видання. Приміром, газета The Washington Post наступного ж по референдумі дня опублікувала статтю «Каталонія провела референдум. Перемогу здобула Росія» (Catalonia held a referendum. Russia won). «Російська розвідка і пропагандистський апарат мобілізували свої медійні можливості й соціальні мережі для підтримки каталонських сепаратистів. Москва, схоже, сприймає каталонський рух як ще один зі засобів для розколу і ослаблення демократичного Заходу», – так пояснює видання свою основну тезу. І з цим складно не погодитися.

 

Це питання кореспондент «Комсомольской правды» порушив і в своєму інтерв’ю:

 

«Низка західних ЗМІ називала каталонський референдум “рукою Кремля”, якою той хоче “підірвати Європу”.

 

Звичайно, це не так. Fake news. Жодних доказів того ніколи не було, а були лише загальні заяви низки іспанських ЗМІ і політиків-консерваторів. Зауважте також, що в квітні 2018-го британський парламент опублікував експертну доповідь, де відкинув можливість таємного впливу Росії на каталонську кризу. Не хочу навіть витрачати час на обговорення таких дурниць».

 

Насправді Fake news – це те, що сказав Пучдемон. Бо нічого такого саме британський парламент (а не окремі депутати) не публікував. Якраз навпаки, у одній з опублікованих доповідей експертів Палати представників британського парламенту йдеться, зокрема, про евентуальне російське втручання в каталонський референдум. У ній навіть наведено докази, які явно вказують на намагання Кремля вплинути на події в Каталонії.

 

Звісно, було б дивним, якби Пудемон визнав, що в референдумі про незалежність Каталонії йому допомагав Кремль. Тож він буде вперто заперечувати цю тезу. Так само, як заперечуватиме Дональд Трамп твердження про те, що Росія допомогла йому перемогти на президентських виборах у листопаді 2016 року.

 

Утім, з того інтерв’ю стає зрозуміло, що Пучдемон закликає Москву втрутитися в його долю й активніше допомогти йому вибратися з актуальних тарапатів. Адже він, учорашній керівник одного з найбагатших реґіонів світу, нині перебуває у становищі безправного прохача притулку. Тож логічно, що деякі з його тверджень в інтерв'ю, безсумнівно, мають на меті приманити на свій бік симпатії російської суспільної думки і самого Кремля. Так, Пучдемон закликає до пильності на тлі «повного падіння морального авторитету ЄУ».

 

Цікавим є й підігрування Пучдемона в болісному для нас питанні про Крим і Донбас. Тут теж варто навести повну цитату запитання й відповіді:

 

«Якщо вже ви про референдуми – в 2014 році вони відбулися не тільки в Шотландії, а й у Криму та на Донбасі. Однак останніх двох Захід не визнав.

 

– Люди у всьому світі повинні мати одні й ті ж права на визнання їхньої волі міжнародним співтовариством. Ми, каталонці, не вигадуємо нічого нового і лише закликаємо – мирно і демократично, на основі міжнародних законів – реалізувати право громадян на самовизначення. Це стосується врегулювання і Каталонської кризи, і тих подій, про які ви говорите».

 

Таким чином, екс-президент Каталонії волею-неволею долучається до кампанії Кремля, яка спрямована, з одного боку, на легітимізацію напівприхованої військової інтервенції Росії в Україні. З другого – на підрив авторитету ЄУ і європейської демократичної системи.

 

Єдиним дисонансом для кремлівсько-компліментарного тону інтерв’ю лунає відповідь на запитання про майбутнє членство Каталонії в Північноатлантичному Альянсі:

 

«Майбутня незалежна Каталонія повинна дотримуватися міжнародних зобов'язань, які поширюються на її територію, включно з її членством в НАТО (де Іспанія перебуває з 1982 року). У той же час ми згодні, що роль Північноатлантичного Альянсу потрібно переосмислити як інструмента для захисту демократії і миру, а також боротьби зі спільними загрозами на зразок міжнародного тероризму».

 

Хіба що Пучдемон мав на увазі таке «переосмислення» ролі НАТО, яке б зробило цей військовий блок цілковито вихолощеним, а отже, симпатичним і безпечним для Росії.

 

 

 

 

01.02.2019