Молодий Укр. Театр.

Вже більше як місяць виступає перед укр. публикою Тернополя молодий укр. театр "зі Львова", при співучасти тутешніх сил. По ріжних лекших штуках, так добре вже знаних укр. суспільности, виступив він в неділю, 19. с. м. з одною з найкращих укр. штук "Суєтою" Тобілевича. Виступ цей вітала тернопільська публика з великою радостію, як початок кращої дороги в житті укр. сцени, як спробу поставити її на вищий, гідний її позем. Здавалось, що наступає зміна на ліпше, що стає поволи перемінюватись в дійсну святиню музи. Що незрозуміннє величі штуки, недбальство у її представленню, яке на жаль бачили ми у кождім із попередніх виступів "Молодого" театру — починає зникати. Кождий відчував це, читаючи афіші "Суєти", кождий розумів, якої великої завдачі піднімаєть ся укр. театр і кождий зумів ці зусилля належито оцінити.

Так на жаль спроба ця не випала так, як цего бажав дехто і як дехто сподівав ся: знак, що молодому укр. театрові богато треба ще учитись, вправлятись, що треба йому зжитись зі штукою, полюбити її. Адже добре відданнє якоїсь штуки не полягає лиш на добрім вивченню роль (хоч на жаль і цего у наших артистів часом великий брак) але на зрозумінню ідеї штуки, так скажім, на життю нею.

Браки, які відчував кождий у віддаванню "Суєти" молодим театром, мають ріжні причини. Воно правда, що члени театру мають свої побічні заняття, які не дозволяють їм віддатись виключно штуці, вимагать від него тільки, що від инших театральних труп. Ми розуміємо це дуже добре. Всеж таки є у граню артистів такі хиби, які не повинні мати місця у молодім театрі, а навіть у такім тим-більше. Це хиби, які бачимо в кождім з представлень нашого театру. Якась то штучність, штивність, незрозуміннє ідеї штуки, брак віддання ся її, брак запалу. Бачимо їх у деяких артистів і твір мимо доброго грана инших артистів, стає дісгармонічним, збуджує несмак. Це хиби, яких ніяк не можна собі пояснити. Адже україн. сцена молода, у неї нема ще цего пересичення штукою, яке бачимо у артистів инших театрів, нема ще цеї вирафінованої техніки, яка нераз своєю штучністю так хибно впливає на вірне відданнє ідеї. У артистів укр. театру є ще якась то святість, пряма побожність до штуки, обожаннє її, як щось великого, святого.

Так у "Суєті" відіграній нашими артистами, бачимо не те. Так гарна штука, тільки в ній гарних моментів, ідеї, тільки вдячних роль — і не зрозуміло чому, у відігранню її виступає це чого у ній не повинно бути зовсім — це якась штивність брак віддання ся. Ся грубість, якої так много у буденному житті, а якої на сцені бути не повинно бож противить ся вона завданню театру, який є святинею ідеї, добра, який навіть у найчорнійших сторонах людського життя, у брудах, винаходить і розкриває перед очима видців дорогоцінну перлину, віднаходить гарну душу — на сцені україн. театру грубість ся виступає все з яскравою пересадою. Виступає вона тим яскравійше у "Суєті" і то тим більше, що через грубість деяких із граючих затемнювали ся чудові моменти у гранню инших. І через це і ціла штука вийшла дуже несмачно.

На подібні закиди заявляли все наші "артисти", або їх оборонці, що для такої публики "таке" граннє потрібне, інакше годі, бо ніхто не зрозуміє. Так чи можна говорити, що мужикові лиш ця грубість може припасти до вподоби. Адже і він відчуває потребу чогось вищого, кращого, ідеальнішого ніж його буденне життя. І він хоче хоч на хвилину взнестись вище, до цего недоступного йому світа краси, ідеї. Всі народні пісні свідать про це дуже вимовно. І таке жаданнє ставить він і до театру. І як що наш театр не відповість цему, так в очах мужика лишить ся він все лиш "збором комедіянщиків", до него буде він все відноситись з легковажаннєм.

Не входимо ту в гру поодиноких артистів, для яких чудові, повні вдячности постаті "Суєти" були чудовим полем до попису. Критика булаб за великою з огляду на малі розміри часописі. Впрочім для всіх які розуміють штуку, люблять її — хиби нашого "молодого" театру були надто яскравими, вони самі бачили чи деякі з артистів відповіли своїй завдачі — і вони винесли свій належний осуд. А лиш для них пишу ці своі спостереження.

Може мій осуд надто загальний, надто односторонний, але є він випливом щирої любови рідньоі сцени і сильної віри, що всеж таки на Укр. сцені піде до кращого. Українська нація жива, молода і театр її має перед собою велику будучність. Лиш любови зрозуміння штуки, віддання ся її треба нашим молодим артистам.

Український голос