Нью-йоркський знайомий приніс різдвяний подарунок.
Поки він копошився, витягуючи з торбинки щось схоже на книжку, ми встигли перекинутися кількома словами. Згадали, що колись я приїжджав до нього в Кесткільські гори. Разом зустрічали Новий рік. Грали в більярд і пили вино. Грілися у вітальні біля ватрану. Зранку гавкіт двох псів будив господарів і нас, гостей. Луна розносила гавкіт по усій околиці, відганяючи єнотів і диких кіз. В домі гуділа кавоварка і пахло хвоєю. Пси просилися, щоби їх впустили до середини – шкрябали лапами двері. Ближче обіду, коли псів на подвір’ї не було – приходили дикі кози. Першого дня того Нового року ми подалися до посілості Зінґерів, тих, хто придумав і виробляв поширену, знану в світі швейну машинку. Так, саме в Ґлен Спей зять Ісаака Зінґера Віллям Проктор, віце-президент The Singer Sewing Machine Company, і Джордж Рос Маккензі у 1880-1884 роках очолював цю компанію, в ареалі ріки Делавер на великій площі збудували літню резиденцію з басейном та конюшнею. Мої знайомі в один голос твердили, що свого часу тут перебувала танцівниця Айседора Дункан, за переконливий арґумент правив її зв’язок з Парісом Юджіном Зінґером, від якого вона народила сина Патрика. Що на сьогодні збереглося від того, що збудовано Зінґерами, Прокторами, Маккензі, сказати непросто – власники змінювалися й будівлі перебудовувалися, але дещо з тих часів ще існує, впізнати за архітектурними стилями. У 1922 році, після тривалого перебування в Європі, Дункан прибуває на гастролі до Америки. Прибуває з черговим чоловіком – поетом Сергієм Єсєніним. Протримавши добу підозрілу пару на пароплаві, імміґраційна служба все-таки впускає їх до Америки. З Дункан беруть обіцянку не проводити жодної комуністичної агітації, а з Єсєніна – не співати «Інтернаціонал». Гастролі відбуваються в різних американських містах, їх широко висвітлює преса, включно з «Нью-Йорк Таймс». Мої знайомі переконані, що там, де сьогодні приходство Білоруської автокефальної православної церкви, в одному з уцілілих будинків й зупинялися Дункан з Єсєніним під час перерви між гастролями. Пооглядавши, ми хотіли повертатися до нашого авта, але зустріли прихожанку тієї церкви. Вона також підтвердила наш здогад, що Айседора зупинялася саме тут, і показала рукою на будинок колишнього готелю. Потім відчинила двері скромного храму і впустила нас досередини.
Знайомий сказав, що будинок, в якому ми тоді перебули разом два новорічні дні, ледь не згорів через ватран. Пожежники залили вітальню піною – а вночі притис мороз. Разом із ватраном довелося ремонтувати цілий перший поверх. Він також сказав, що змайстрував мисливську засідку – десятиметрову дерев’яну вежу. На його рахунку вже кілька медведів та диких кіз, а муляж медведя прикрашає відремонтовану вітальню.
Нарешті він дістав з торби подарунок – виявилося, що це Poetry on Record. 98 Poets Read Their Work 1888-2006. Чотири СD-диски унікальних записів. Така вражаюча розлога хронологія! Такі різноманітні імена і голоси! Такі різні епохи! 1888? Цікаво, кого ж записували у ті далекі часи при кінці 19-го століття? З’ясувалося, що Волта Вітмена за допомогою пристрою винахідника Томаса Едісона. Американська поезія розпочала свою тріумфальну ходу з імен двох поетів – Волта Вітмена і Емілі Дікінсон. І якщо перший по-новаторськи знищував класичну форму і оспівував місто, то друга в массачусетській провінції класичними восьмивіршами описувала світ простих речей. На жаль, Дікінсон у цій фонозбірці відсутня. Хто б захотів записувати ексцентричку, за життя якої з’явилося друком тільки десять віршів?
Звичайно, що потужний імпульс англійської поезії вплинув на власне американську поезію. Англо-саксонські домінанти з часом доповнювалися домішками афроамериканського мелосу – Ґвендолин Брукс і Амірі Барака, європейськими темами – ірландця Пола Малдуна, серба Чарльза Сімича чи епічною карибською тугою Дерека Волкота. Американська поезія ніколи не відкидала так званих «інакших», бо завдяки їм англійська поетична мова збагачувалася глибиною та гнучкістю вислову. «Варвари» насильницьки ламали усталену мовну структуру, використовуючи її нові можливості.
Взагалі, записи поетичних голосів, зокрема Езри Павнда, Т. С. Еліота, Роберта Фроста, Воленса Стівенса, Карла Сендберґа відбувалися під час їхніх публічних читань в Гарвардському університеті чи в Бібліотеці Конґресу, тобто там, де були більш-менш добротні звукозаписувальні апарати, що відповідали технічному досягненню того часу. Згодом поетів починають записувати й під час радіопрограм. Якось, перебуваючи в Україні, я поцікавився, чи існують записи українського радіо 1990-х років, в передачах якого часто звучала молода поезія 1980-х і 1990-х. Відповідь мене приголомшила: оскільки магнітні плівки були в дефіциті, то попередні записи витирали.
Натомість американці дбайливо зберігають навіть крихти із виступів тих самих бітників Джека Керуака, Аллена Ґінзберґа, Джона Ешбері чи Ловренса Ферліґетті. А ось вам жіночі імена – Ґертруда Стайн, Енн Секстон, Адрієн Річ, Сильвія Плат, Деніз Левертов чи Максін Кумін.
В цих голосах зафіксовано іменний покажчик поетичної симфонії Америки і поведінку англійської мови-зозулі, що викидає з гнізда запортки інших мов.
29.12.2018