Тема іншого погляду на фінансування та функціонування оперних театрів та присутність у їхньому репертуарі спеціально написаних для них сучасних творів зазвучала у Одеському національному академічному театрі опери та балету.
У певному сенсі між Львовом та Одесою можна проводити паралелі, й про це вже говориться, та будемо ще, адже незабаром на нас чекає «Дракон», якого через роки і відстані виспівають мовою птахів.
Отож повернімося до Одеської опери. До найстаршого оперного театру в Україні, де, як погоджуються музичні експерти, зараз є найкращий оркестр. Красива вишукана будівля, театр з добрими традиціями й стабільним сьогоденням. Але, як казав колись один знайомий митець: «Ідеал є недосяжним, але до нього треба прагнути».
Можливо, з часом і зникнуть такі таблички в розкішних інтер'єрах Одеської Опери
Усе наштовхує на думку, що Одеська опера є відкритою до пошуків нового: під кінець календарного року вона офіційно оголошує про створення Фонду Одеської національної опери та анонсує прем’єру, яка має відбутися в цьому театральному сезоні навесні. Директорка Одеського національного академічного театру опери і балету Надія Бабіч готова ризикувати та довіритися новому головному режисеру театру Євгену Лавренчуку, який ініціював створення Фонду й став його головою, та Анні Ставиченко – генеральній продюсерці, з якою театр має вже досвід успішної співпраці.
Незважаючи на те, що директорка зазначає: на даний момент Одеська опера є на доволі доброму, у тому числі й – фінансовому рівні, усе ж пані Бабіч сподівається, що Фонд сприятиме популяризації їхнього театру в Україні та за її кордонами, допоможе привернути нового глядача та шукати фінансування для особливих, фінансово багатовитратних постановок.
Анна Ставиченко, Євген Лавренчук, Дмитро Балашов
Першою такою очікують «Травіату» Джузеппе Верді, яку вже погодила диригентсько-режисерська колегія (пані директорка підкреслила, що в їхньому театрі не залишилося такого радянського анахронізму, як худрада). Сценографом має бути Ефім Руах, який любить наголошувати, що театральний художник творить не декорації та костюми, а драматичні образи. Нова «Травіата » заповідається особливою подією і, власне, новостворений Фонд покликаний допомогти театру з фінансуванням грандіозної постановки.
Але все своєю чергою, крок за кроком. Тож першим має стати спільний проект Фонду Одеської національної опери та Українського культурного фонду – опера-вербатім «Дракон» за твором тезки Лавренчука – Євгена Шварца. Пригадуєте його «Дракона» на сцені Першого театру взимку 2004 року у Львові? Потім було багато чого. Москва та Ізраїль, проекти та постановки, нагороди та гастролі. Пошуки місця, де можна задіяти свої досвід та знання у Львові. А з березня цього року Євген Лавренчук є головним режисером Одеського національного академічного театру опери і балету. Цього разу Львів втратив свій шанс, хоча Одеса – майже як Львів, тільки з морем.
Сцена з тизеру майбутньої прем'єри «Дракон»
Євген Лавренчук уже встиг відкрити Першу українську школу театру та кіно в центрі Одеси на вулиці Рішельєвській, учні якої будуть також задіяними в новому зверненні до «Дракона». Він викладає в Одеському театрально-художньому училищі. Запровадив внутрішні оголошення в Одеській опері українською мовою. «Яким він був, коли робив перші режисерські кроки у Львові? Таким же життєрадісним?», – запитують місцеві журналісти.
У нашому суспільстві на гіперактивних публічних людей часто дивляться «примруженим оком». Євгена складно не зауважити, а ще, здається, він навдивовижу вміє знаходити спільну мову з різними людьми та може говорити про все. Чому знову «Дракон»? Каже, що не має логічних пояснень, хоч згадує своїх попередніх (драматичні постановки) і очі, за круглими скельцями окулярів, усміхаються. До речі, автором лібрето до опери стане також вихідець зі Львова, який зараз є відомим драматургом – Павло Ар’є. Вони теж колись перетинались у цьому місті. Художник – Наталія Лейкіна, яка була опорою для юного Євгена та його першого «Дракона». Дежа вю? Чи, певний підсумок? Чи щось зовсім нове? Дуже цікаво побачити.
Сцена з тизеру майбутньої прем'єри «Дракон»
На презентації-анонсуванні нової прем’єри присутнім запропонували тизер постановки, у якому можна було побачити екрани з відео, як в тій давній львівській виставі. Ангельсько-пташиними голосами співали юні учні та студенти зі школи та училища, в оформленні був використаний поліетилен.
Композитор Антон Байбаков бачить-чує свою оперу «пташиною», адже на його думку, вербальне висловлення дискредитувало себе в наш час. Для режисера Євгена Лавренчука важливим є текст Шварца і він роздумує над тим, щоб транслювати його на екрані, як переклад. Хоча, на його думку, сам спів, опера є найвищим щаблем емоційності. «Співають, коли вже не можуть говорити».
Композитор і режисер сходяться на тому, що Дракон – про особисту підсвідомість. Тільки там він може існувати.
Сцена з тизеру майбутньої прем'єри «Дракон»
Цікавим є також те, що продюсером опери є Дмитро Балашов, який продюсував драматичну версію в 2004-му. Ось вже скільки паралелей, перетинів, вузликів пам'яті на трасі Львів-Одеса. Й одним із перших міст (можливо, першим?), куди планують повезти одеського оперного «Дракона», має стати Львів.
Отже, опера-вербатім «Дракон» стане першим проектом Фонду Одеської національної опери, першою його спробою запропонувати цінний культурний продукт для Одеси та України загалом та першою постановкою опери, що її зумисне для цієї вистави написав сучасний композитор Антон Байбаков.
І, хоча Євген Лавренчук наголосив на тому, що створення Фонду є внутрішньою організаційною подією, а не культурною, насправді це дуже важлива ініціатива. Як зазначила генеральний продюсер Фонду Одеської національної опери, музикознавець Анна Ставиченко, фундатори мають ідеї як залучати спонсорські та меценатські кошти. «Найбільший театр у світі – «Метрополітен-опера» існує без державного фінансування взагалі». Звісно, що такі ініціативи вимагають і зростання культурного рівня суспільства й, саме тому це потрібно і свідчить про те, що ми рухаємось в правильному напрямку. «Коли люди самі дають гроші на театр, це зовсім інший рівень взаємної відповідальності: театру перед суспільством і, навпаки. І це є частиною формування оперної культури», – зауважила Анна Ставиченко.
P.S. 2004 року «Поступ» писав про львівського «Дракона» Євгена Лавренчука, а сьогодні на zbrucz.eu – інформація про роботу над його новим, оперним в Одесі. «Чи вбиваємо ми в собі дракона чи ні, час не стоїть, десь обізветься дівчинка зі світлою душею, десь житиме хлопець, який зі своїх помилок виростатиме в майстра». Цікаво, яким буде його «Дракон» сьогоднішній.
Фото: Анастасія Канарська
06.12.2018