Українські активні дієприкметники

В українській мовній практиці залишається досі неясним питання про вживання активних дієприкметників. Панував досить усталений погляд, що активні дієприкметники не є властиві українській літературній мові: їх місце заступають описово-дієслівні форми. Але ще 1935 року проф. П. Бузук виступив у "Віснику Одеської Комісії Краєзнавства" з спеціяльною статтею на оборону активних дієприкметників в українській мові, доводячи, що українська літературна мова знає не самі тільки пасивні дієприкметники минулого часу на -ний, тий, але й вживає також активних, а тому, мовляв, треба підтримувати й поширювати в українській літературній мові усі типи дієприкметників, як це властиво (зокрема щодо активних дієприкметників) іншим слов'янським і західноевропейським мовам. Автор посилається на деякі історичні факти, вказуючи на "рясні приклади в грамотах XV—XVI ст., у мові письменників XVII ст. — у мові Радивиловського та особливо в словнику Памви Беринди, в Захара Копистинського. Далі автор наводить факти вживання дієприкметникових форм на -чий майже в усіх українських письменників ХІХ—XX ст. — у Котляревського, Куліша, Квітки, Марка Вовчка та інш.; наводить також приклади з наукових праць авторитетніших філологів: єресь жидовствуючих (Кримський, Нариси, 113), пояснюючі додатки (Тимченко, Українська граматика, 1918), існуючих (Німчинов, Український язик, 1925), побільшуючий, поменшуючий (Р. Смаль-Стоцький, Нариси словотвору 1923, стр. 79—84), кричащою суперечністю (Єфремов) та інш.

На жаль, всі наведені вище докази й факти ніяк не дозволяють проф. Бузукові розв’язати це важливе для української мовної практики питання. Навівши численні факти, автор проте не дав нам наукового обґрунтовання в нормуванні дієприкметникових форм, не встановив наукових критеріїв їх практичного вживання в мові, констатувавши лише факт, що хтось колись вживав або вживає тепер, без огляду на обмеження певними синтаксичними функціями.

На цій підставі я вважаю за конче потрібне це питання ще раз переглянути й подати нашій громадськості критерії щодо практичного вживання цієї своєрідної граматично-синтаксичної категорії.

І.

Ще в свій час Я. Грот писав, що дієприкметник зберігає свій характер тоді, якщо з словом поєднується поняття часу або якщо при дієслові є пояснююче слово. Думка, яку висловив Грот, правильна й методологічно цілком обґрунтована. Пояснюючі слова при дієприкметниках безперечно відограють велику ролю в збереженні дієприкметниками більшої дієслівности. Особливо це буває потрібне тоді, коли дієприкметники виступають в функції атрибутивній (означення).

Взагалі про дієприкметники треба пам’ятати, що це особливі дієслівні форми, які мають також і ознаки прикметників. Ці ознаки й сприяють тому, що дієприкметники можуть виконувати ту ж саму синтаксичну функцію, що й прикметники, тобто можуть бути означеннями (погоджуватись з іменником в роді, числі і відмінку). А зміна синтаксичної функції безперечно відбивається на категоріяльнім значенні того чи іншого слова (Див. нашу статтю "До питання про визначення і розвиток граматичних категорій". Український засів, №4). Виконуючи нову, невластиву дієслову функцію означення, дієприкметники за своїм категоріяльним значенням прирівнюються (або, принаймні, дуже близько підходять) до прикметників, а в окремих випадках навіть зовсім зливаються з ними. (Мова йде про прикметники дієслівного походження: невмируща слава, родючий ґрунт тощо). В таких випадках дієприкметники в значній мірі втрачають дієслівність і набувають постійної ознаки, властивої прикметникам взагалі. Коли ми говоримо: "На столі лежить прочитана книжка", то словом "прочитана" ми підкреслюємо уже більш-менш сталу ознаку книжки, щоб відрізнити її від іншої, яка ще не прочитана. Нас не цікавить процес читання книжки, нас цікавить ознака як наслідок процесу, що відбувся. Тому ознака, що її має в собі дієприкметник, є особливою ознакою, якої немає в прикметникові; це власне ознака процесу, який відбувся (написана робота) або ще відбувається (хоруюча людина). Цим дієприкметники й відрізняються від прикметників, носіїв зовнішніх або внутрішніх якостей речі. Таким чином, спільна синтаксична функція, виконувана різними частинами мови, сприяє зближенню цих частин мови, призводить до повного їх злиття, уніфікації. Тому не випадково доводиться говорити про перехід дієприкметників в прикметники. Це буває тоді, коли слово означає вже не ознаку процесу, а ознаку тієї нової якости, що є наслідком цього процесу. Порів.: подерті чоботи, сушені грушки, варене м'ясо, родючий (із родячий) ґрунт та ін. — в усіх цих випадках основною ознакою означуваних слів (чоботи, грушки, м’ясо, ґрунт) є та нова якість, що виникла внаслідок виконаної дії.

В українській літературній мові не всі дієприкметники виконують ті самі синтаксичні функції. Так, пасивні дієприкметники віддавна зберігаються в українській літературній мові в усіх функціях: атрибутивній (написаний лист), атрибутивно-предикативній (лист написаний) і апозитивній (лист, написаний вчора, сьогодні відісланий). Що ж до активних дієприкметників на -чий, то вони зберігаються в сучасній українській літературній мові тільки в функції атрибутивній. В цьому й полягає їх основне функціональне значення в українській мові; на цьому й будується основний критерій їх вживання в мові.

Та й у цій функції вживання активних дієприкметників обмежується на певні випадки, де дієприкметники в більшій мірі втрачають силу дієслівности, тобто коли при них немає пояснюючих слів, які, як указувалось вище, сприяють збереженню дієслівности. Порівняймо оцих два приклади, взятих з давніх українських пам'яток: "земля лежачая" (Грамота XV ст.) і "году тепер идучого" (Інвент. 1573). Дієприкметник "лежачая" своїм категоріяльним значенням більше наближається до прикметника, тоді як дієприкметник "йдучого" разом з часовим прислівником "тепер" більше наближається до дієслова. Проаналізуємо ще приклад з сучасної літературної мови: "Далі, товариші, далі до ліса! — Кричав Максим, і без віддиху, мовчки, криваві й страшні, мов справді дикі звірі, гнали товариші наперед себе втікаючих монголів у напрямі до ліса" (Ів. Франко). Дієприкметник "втікаючих" виконує виключно атрибутивну функцію. Дієслівна сила зменшується, на перше місце виступає сила прикметности, ознака процесу, що відбувається. Коли б цю конструкцію побудувати так, щоб обставина місця "у напрямі до ліса" була звязана не з дієсловом "гнали", а з дієприкметником "втікаючих", тоді б і значення дієприкметника змінилося: "гнали товариші втікаючих у напрямі до ліса монголів". Тут на перше місце виступає чинний характер дієприкметника "втікаючих", що підсилюється обставиною місця "у напрямі до ліса".

Такого типу дієприкметникові конструкції, де переважає дієслівний елемент, не властиві сучасній українській літературній мові. Інакше кажучи, активні дієприкметники в функції атрибутивній (означення) з пояснюючими при них словами не вживаються в українській літературній мові: їх місце заступають еквіваленти — описово-дієслівні форми з сполучником "що": "...гнали товариші наперед себе монголів, що втікали у напрямі до ліса". Цієї заміни не може бути, якщо дієприкметник не має при собі залежних від нього слів (додатків, обставин тощо). Наприклад: "Останні слова Захара ...приглушили в ушах слухаючої громади шум водопаду" (Ів. Франко). Тут "слухаючої" в контексті значною мірою втрачає чинний характер, тому не личить якось цю конструкцію передавати описово-дієслівною формою. Навіть незграбною видається нам такого типу конструкція: "Останні слова Захара... приглушили в ушах громади, що слухала, шум водопаду". Або: "Японське військо переслідує китайців, що відступають". Цей приклад мимоволі напрошується, щоб замінити його дієприкметниковою формою: "Японське військо переслідує відступаючих китайців".

Вважаємо, що не тільки в мові красного письменства, а й у науковій мові взагалі такого типу конструкції треба культивувати. Де дієприкметники в’яжуться з пояснюючими словами, там вони зберігають більшу силу дієслівности, і тоді така конструкція може мати органічну заміну описово-дієслівною формою. Порів.: "Японське військо переслідує відступаючих китайців" і "Японське військо переслідує китайців, що відступають у напрямі... " Отже, цілком правильно побудовані такі конструкції: "Усім головам слухащим на многі літа" Гр. "Треба нам працювати в тих благословенних землях, де над мислячою головою не стоїть із довбнею безголовний цензор" Кул. VI, 583 (Див. О. Курило, Уваги, 13, 14). Сюди ж належать такого типу сполучення: "віруючий нарід", "несохнучі калюжі", "починаючий (початкуючий) письменник", "умираюча людина", "керуюча тактична ідея", "пануюча держава" і т. д.

Тенденція уникати активних дієприкметників в мовній практиці призводить часто до філологічних непорозумінь і великих стилістичних помилок. Так, наприклад, у випадках, де неможливо дієприкметник замінити описово-дієслівною формою, рекомендували заміняти його прикметником, дарма що цей останній своїм змістом не завжди відповідав принципу заміни. Наприклад, дієприкметник "бувший" (від дієслова бути) безоглядно замінювали на прикметник "колишній", від прислівника "колись". Слово "бувший" означає, що річ (особа) колись була одною, а тепер стала іншою: "Я зустрівся з бувшим суддею". Прикметник "колишній" здебільшого вживається, в значенні давности: "Це ще колишня картопля, колишня квасоля, колишнє полотно і т. д.", де "колишній" означає, що дана річ давно вже зберігається, але ж від цього вона не стала іншою.

Особливо помітна тенденція в нашій мовній практиці вживати прикметникових форм з суфіксом -альний відповідно до російського -ающий. Це вживання часто виходить за межі дозволеного через методологічно неправильне сприймання російських форм з цим суфіксом, за яким приховуються дві семантично різні категорії: прикметник дієслівного походження (решающий год) і дієприкметник (решающий задачи ученик). Тільки першого типу конструкції відповідають українським прикметникам з суфіксом -альний (вирішальний рік). Другого типу форми передаємо або дієприкметниковими формами, або описовими формами (якщо при дієприкметникові є пояснюючі слова). Наприклад: "Він висловив переконуючі думки", а не "перекональні". Так само треба писати: "падаюче тіло, узагальнююче природознавство", а не: "падальне тіло, узагальнювальне природознавство", як це ми зустрічаємо в деяких підручниках. Українські форми "задовільний(но)" і "задовольняючий" мають різні значення: перша прикметник, друга — дієприкметник. При чому, з пояснюючими словами цей дієприкметник передається описовою формою. Наприклад: "Немає людей, які б задовольняли наші вимоги". Але другого типу конструкція (без пояснюючих слів) повинна мати такий вигляд: "Ця робота може мати задовольняючі наслідки".

IІ.

В давній українській літературній мові існував ще другого типу активний дієприкметник на -лъ. Цей дієприкметник в більшій мірі виконував функції присудка в зложених формах минулого часу (пришълъ еси, єсмъ обидѣлъ) і в меншій мірі — функцію атрибута (означення) і апозиції. В сучасній українській літературній мові цей давній дієприкметник зберігся лише в функції атрибутивній і майже зовсім (дуже рідко) не зберігся в функції апозитивній. Якщо в функції предикативній (присудковій) дієприкметник цей і досі зберігає чинне значення — як дієслово минулого часу (прийшов, став), то в інших функціях, надто в функції атрибутивній, він в більшій мірі втратив своє чинне значення, наблизившись до категорії прикметникової.

В творах старших українських письменників (Квітка Основ'яненко, Марко Вовчок, Федькович, Стефаник) М. Равлюк ("Дієприкметники і дієприслівники в українській мові", Кіцмань, 1912, стр. 56) знайшов такі приклади з дієприкметниками на -лий в їх атрибутивній функції: вмерлий Вовч. Фед., Стеф., (за-, у-, до-, з-) рослий Вовч., Фед., Стеф., (за-) млілий Квіт., Вовч.; (по-, зо-) в'ялий Вовч., Стеф.; булий Вовч.; минулий Стеф.; здубілий Фед.; погорілий Квіт.; (не-) умілий Квіт., Вовч., (за-) мерзлий Квіт., Стеф.; служалий Фед.; спілий Квіт.; (про-, при-, піду-, в-) палий Вовч.; (під-) гнилий Вовч., Фед., Стеф.; стеклий Стеф., здалий Стеф., Фед.; біглий Квіт.; похилий Вовч.; запеклий Квіт.; прилеглий Вовч.; подурілий Стеф.; поинялий Стеф.; скостенілий Стеф. І лише три приклади з дієприкметниками в апозиції: Там за Лопанню, зараз же за річкою, де тепер хороші і великі хороми, там були озера, очеретом порослі і т. д.

Як бачимо, дієприкметники на -лий в апозитивній функції не мають перспектив для свого розвитку в українській літературній мові. В цій функції вони мають більш чинне значення і, дієприкметники на -чий, повинні бути замінені описово-дієслівною формою. Наприклад: "Ми дивилися на хмари, повислі над містом" краще передати описовою формою: "Ми дивилися на хмари, що повисли над містом". Зате дієприкметники цього типу в функції атрибутивній і відограють велику ролю в сучасній українській літературній мові.

Але вживання й цих дієприкметників має деякі обмеження. Поперше, дієприкметники на -лий творяться тільки від дієслів неперехідних (минулого часу множини): замерзли — замерзлий, померли — померлий, позеленіли — позеленілий, пожовкли — пожовклий, нависли — навислий і т. д. Подруге, дієприкметники на -лий вживаються тільки без пояснюючих слів, бо ці останні підсилюють чинний характер дієприкметника, і тоді дієприкметникову конструкцію конче треба замінити конструкцією з описовою дієслівною формою. Подані нижче дієприкметникові конструкції, що їх вживають українські письменники, видаються штучними, неорганічними в українській літературній мові: "невчасно згаслий автор" (Б. Грінченко), "від заснулої в колисці дитини" (В. Винниченко), "сироту, вирослу в погорді" (Ів. Франко), "виттям збудило між скелями луну, давно померлу (Леся Українка). Ці конструкції краще побудувати так: "автор, що невчасно згас"... "від дитини, що заснула в колисці", "сироту, що виросла в погорді"— "виття збудило між скелями луну, що давно померла". Ця заміна тим більше потрібна, що згадані дієприкметники до того ж всі префіксовані, а префіксовані дієприкметники, як на це вказав ще Потебня (Из записок, ІІ, 228), мають ближчий зв'язок з дієсловом.

Наведемо кілька прикладів правильного вживання дієприкметникових конструкцій: "А тим часом у дбалої господині-паніматки вже й обід постиг" (Н. Левицький), "Скільки виточила сліз із старих погаслих очей, згадуючи про мене" (Барвінок), "Запрошували прибулих козаків поснідать" (Стороженко), "Подивиться на двері позачинювані, на втихлий двір, постоїть та й додому вертається" (Марко Вовчок).

Дехто з старших письменників (Квітка, Вовчок, Федькович, Стефаник) вживає (правда, рідко) на зразок російської мови дієприкметникові форми на -ший: умерший (Квіт.), запекший (там же), здохший (там же), я погибшая на сім світі (там же), нехай воскресить того умершого (Фед.) Ці штучні в українській мові форми не можуть правити за зразок наслідування молодшій генерації українських письменників. Так само не можна прийняти поради автора "Граматики української мови" А. Загродського, який, ідучи за шабльоном російських граматик, дає неправдиву настанову і в українській мові вживати активних дієприкметників минулого часу на -ший (перемігший, спалахнувший).

Такі є наші коротенькі настанови щодо вживання активних дієприкметників теперішнього часу на -чий і минулого часу на -лий. Щодо принципу творення перших і других форм, то на це маємо таку вказівку: активні дієприкметники на -чий творяться від усіх дієслів-перехідних і неперехідних, тоді як активні дієприкметники на -лий творяться тільки від неперехідних дієслів. Але й ця вказівка не може бути підставою для будь-яких безоглядних, механічних творень. Мова є живий організм, в творенні дієприкметників треба зважати на її гнучкість; треба зважати ще на характер дієслова, (наприклад, дієприкметники від зворотніх форм дієслів невластиві українській мові), на контекст мови тощо. Тільки при такій умові ми зможемо зберігати дух нашої мови як живий прояв творчого духу нашого народу.

[Наші дні, 01.12.1943]