Ще в 60-х роках минулого століття український публіціст і письменник П. Куліш, значіння якого відповідно не оцінено до цього часу, прийшов до висновку, що московський правопис не годиться для нашої мови і запропонував змінити його. Ці зміни з деякими додатками Желіховського лягли в основу сучасного українського правопису, відомого під назвою "кулішівки".
Даремно російський уряд драконовськими обіжниками і постановами боровся з цим граматичним "сепаратизмом". Новий правопис був визнаний і принятий всіма і став життьовим фактом. Але виявилось, що і він вимагає дальших змін. На початку революції, здається в 1917 році, вийшла в Київі книжечка, присвячена цьому питанню — "Справа утворення самостійної української абетки."
Не маючи її під руками, мушу з памяти подать головніші її тези.
На думку п. Т-енка, автора цєї праці, велика схожість української та московської абетки відчиняє двері московським впливам до самих святих нашої душі — письменства і друкованого слова, що витворює небезпеку денаціоналізації наших кольоністів з розкиданих серед Москвинів, а то і страту цілих прикордонних земель з мішаним населенням. Своїм зовнішним виглядом, так би мовити, одягом український друк настільки нагадує московський, що чужинці їx майже не розріжняють і тому рахують одним і тим же. Нарешті ті, хто пройшов московську школу, особливо одну нижчу, читає українські літери — ї, и, є, як московські, завше путає з ними і робить неможливі помилки в правопису. Аби зменьшити московський вплив до minimum'а і уникнуть анальфабетизму, автор пропонує виробить самостійну абетку. Зразка її він не подає, але висловлює надію, що вона скоро зявиться.
Книжка викликала велике зацікавлення серед киян, особливо в деяких студентських гуртках, але життя приковувало увагу до иншого. З півночі сунули на Київ орди північних варварів. Треба було думать про оборону, а всі инші справи одкласти до кращих часів. Так було страчено мент, і справа самостійної української абетки завмерла...
Минуло три роки збройної і культурної боротьби. В передишках хоч і продовжувалась культурна праця, але чергові потреби знову забірали всі сили; і проблеми національної ідеольоґії і творчости одходили на другий плян.
А між тим життя давно вже вимагає ґрунтовного перегляду нашого світогляду. Український рух став давно вже питанням міжнароднього значіння величезної ваги. Українці домагаються виразно власної держави, цілком самостійної, і утворення світового центру цівілізації, де сходились проміння людського ґенія сходу і заходу.
Відповідно до цього мусимо шукать не зближення і єдности з Московщиною, а навпаки звільнюваться од їхних впливів, зміцнювать свої індівідуальні риси і переймать кращі здобутки безпосередньо з перших рук.
Інстінкт самохоорони примушує нас все більш і більш відокремлюватись, аби ніколи вже не могла повернуться 300-літня московська неволя.
Найрадикальнішим кроком в цьому напрямку є безперечно продовження праці Куліша, який почав копать рів од московської культури.
Не беручи на себе сміливости утворювать проєкт такої абетки, мені хотілось подать матерял, яким скористувався б майбутний реформатор, бо немає сумніву, що зміна абетки рано, чи пізно станеться.
Утворювать оріґінальний цілком альфабет, щось подібне до жидівського або арабського, немає рації і надто тяжко його було перевести в життя.
Ліпше, булоб повести працю в двох напрямках: 1. збільшить кількість оріґінальних літер, яких не вживають инші народи і 2. наблизиться по можливости до латинської абетки, величезну більшість літер якої вживають всі европейські народи.
До української абетки можна булоб, наприклад, ввести чотирі таких літери: 1. замість незграбного щ, одкинувши перших дві палички, або перевернувти ґ вживати літери 
= щ; 2. замість й, одкинувши передню паличку вживать літеру і = й; 3. замість ь, який не вимовляється, для змнякшення шелестівок ставить над ними значок, подібний до наголосу ('), наприклад — ходит'; 4. замість українського и, подібного до московського и, вживать літери, похожої до польського ель, мнякого ł, бо в старославянській мові и писалось ы. Коли ь замінить значком наголосу ' то вийде така літера ł і т. д.
Латінізувать, або наблизить українську абетку можна булоб, перейнявши її голосівки і шелестівки.
Йотовані голосівки, яких не вживає латинський альфабет — є, ю, я можна булоб означати як ě, ŭ, з знаком краткости на горі а шелестівки ж, ч, ш на чешських ž, č, š з гачком ˇ зверху.
Латінізована українська абетка виглядалаб так:
a b, v, h, r, d, е, ě, ž, z, і, ї, k, l, m, n, о, р, r, s, t, u, f, ch, c, č, š, 
, ŭ, ă, ĭ.
Колиб питання про реформу нашої абетки визвало дебати на сторінках преси, можна булоб піднести його на майбутньому 2 національному конґресі, аби він сказав своє авторітетне слово, і подати на санкцію Академії наук, університета, або Наукового Товариства. Таку реформу зробили Чехи, пристосувавши латинську абетку до своєї мови, під час боротьби з Німцями в середні віка за чешський універсітет. Таку реформу зробили Німці, і новий, латінізований альфабет все більш і більш витісняє національний їх альфабет ґотський.
Таку реформу час перевести і Українцям, разом з новим стилем, аби раз на завше піти на захід, приєднатися до вселюдської культури, яка повстала на руїнах Римської держави, жить з ним одним життям і раз на завше одвернутися од Москви, яка перейняла державність і ідеольоґію Татар, утворила державу — велику тюрьму народів — кольос на глиняних ногах, і мріє тим, що ніколи не може стати дійсністю — утворити третій Рим і опанувати світом.
[Воля, 29.01.1921]
01.02.1921