Маки навколо. Листопад і маки.
На грудях, на машинах, на виставках і у вітринах. Це те, що найбільше вразило мене в Канаді й Англії і вражає дотепер. День Пам'яті. Щороку. Як чистити зуби вранці. Lest we forget. «Не забудьмо» повторюють вони самі собі два тижні листопада з року в рік. Від садочка, де роблять паперові маки, до пенсії, на якій плетуть на продаж для збору коштів для фонду Британського леґіону. Можливо, нагадує тим, хто пам’ятає радянське формування, вишкіл ставлення до Великої вітчизняної. Тільки тут нема ґлорифікації, пафосу, бучних концертів і фейкових ветеранів. Є живі усні і писані історії, відкриті архіви, сімейні фото, прості вінки (не пластикові, а живі або з тканини чи паперу) або палички з маком коло дерева, посадженого у пам'ять.
І так з року в рік. У містечках більших і менших, у храмах і бібліотеках. Цього року в містечку Лемінґтон почали готуватися з серпня, плануючи зібрати найбільшу кількість маків ручної роботи — мальованих, шитих, плетених, в'язаних, ліплених. Мак для кожного, хто не вернувся. Деякі з фото, деякі з листами й уривками з щоденників. Тисячі імен.
У Ковентрі другий рік проводять Фестиваль миру: від особистого миру через навчання медитації до сімейного порозуміння через майстер-класи для матерів і батьків, до суспільного примирення через знайомство одне з одним, прощі-відвідини церкви, мечеті, індуського та сикхського храмів. Видима жива публічна пам'ять. Вже сто років.
Вони вивчили свій урок. Третя світова, мабуть, не почнеться з Заходу.
12.11.2018