Світлані
вночі з’явився койот – і запахло звіром
бурштином аметистом сапфіром
линяли ліси – я перечитував Пабло
тримав твою руку
й життя пересипане цукром
тривало
у вірші з розгону – в вогонь! – метелик
назустріч своїй смерті – як ми в мотелях
в авто – поїздах – переходах
на ліжку або в траві
дороги вузькі й криві
вода на сходах
ніч у цих горах належить койоту
навіть не звіздам яким колоти
світлом – твоє зап’ястя й моє
лишати смужку шлюбного персня
і починати осінь із вересня
якщо осінь взагалі є?
якщо наше житло – і нашу тойоту
обступили вночі койоти
скавчали – просили годувати їх з рук
я хотів дізнатися звідки
вони приходять? – чути але не видко
їх запах – і псячий звук
зранку сніжило – ми сиділи на кухні
твої губи зночі припухлі
«Рання зима – і хтось з них поранив
лапу» – «Схоже – кажу – брунатний слід»
авто своє заводить сусід
«Дивно – кажу – що так рано?»
знову вночі койоти – їх псячий запах
тихо ступають – подушки на лапах
скавчать – розносять свій сморід
схоже беруть нас в облогу
сходять до нас – бо пагорб пологий
поруч
10.11.2018