Куди йде Луценко?

Юрієві Луценку легко говорити про свою відставку, бо він давно міркує над тим, як обернути своє звільнення на плацдарм для повернення у публічну політику. Чи прийшов йому час? Чи відставка Генпрокурора здатна відповісти на теперішній симптом?

Президент децидує

Генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив про бажання піти у відставку на засіданні Верховної Ради у вівторок під час звіту керівництва правоохоронних органів про розслідування замаху на вбивство херсонської громадської діячки Катерини Гандзюк. Катерина померла 4 листопада, не переживши ускладнень після липневого замаху на своє життя.

«Щоб не було жодних сумнівів, що за владу ніхто не чіпляється, я сьогодні подаю заяву про відставку Президенту України. І ви в парламенті маєте розглянути це питання. Прошу це зробити цього тижня», – заявив Луценко.

Того ж таки дня Верховна Рада з ініціативи віце-спікера Ірини Геращенко розглянула «вотум недовіри» до Луценка. За відставку Генпрокурора проголосувало лише 38 народних депутатів – переважно з фракцій «Самопомочі» і «Батьківщини».

Голосування було оперетковим, адже відставка Генпрокурора вимагає іншої, тривалішої, процедури. І першим тестом на поважність намірів Луценка мусила бути письмова заява на ім’я Петра Порошенка.

Перепалка Луценка із депутатами

Офіс Генпрокурора запевняє, що колишній лідер фракції БПП таки передав заяву про звільнення за власним бажанням на Банкову. Президент отримає її лише після того, як повернеться з дводенного візиту до Фінляндії.

«Я вичерпався»

Юрій Луценко заявив, що йде у відставку через втручання громадських активістів у слідство у «справі Гандзюк» і звинуватив «третій сектор» у руйнуванні інституційної довіри та державності.

Втім, рішення Генпрокурора не є аж таким імпульсивним: він розмірковує про свою відставку вже давно.

У вересні, на старті політичного сезону, Юрій Луценко сказав, що він вже випив свій келих до дна. «Я хоч сьогодні можу написати заяву і піти, бо те, що я дав прокуратурі як реформатор, який не боїться жодного з білих урядових телефонів на своєму столі, я вже віддав. Я вже вичерпав те, що міг дати цій надзвичайній інституції», – заявив Луценко.

Дійсно впорався? Чи втомився? Переріс? Образився?

КОМЕНТАР

Тарас СТЕЦЬКІВ:

 

"Половина Луценка – це революція, половина – це кон’юнктура"

 

– Думаю, Луценко дійсно хоче піти, але Порошенко його не пустить. Луценко не хоче бути розмінною монетою. Він дійсно хотів би повернутися в політику. Але в нього вже нічого не вийде: всі, хто всілися в цей човен, мусять плисти разом до кінця. Йому не треба було йти на цю посаду, не треба було погоджуватися на це всупереч законодавству України. Помилка була закладена ще там, все решта – наслідки. Тому Юрієві Віталійовичу доведеться розділити відповідальність за все те, на що він погодився.

В Луценкові завжди боролися два начала – кон’юнктурне і революційне. Половина Луценка – це революція, половина – це кон’юнктура. Кон’юнктурне перемогло.

Виглядає інакше: Луценко дотримується певного розрахунку і вже якийсь довший чи коротший час вичікує нагоду, аби піти геть. При цім він не хоче йти із посади так, як ішли трійко його попередників – Олег Махніцький, Віталій Ярема і Віктор Шокін – впавши у політичне забуття. Але йти так, щоб конвертувати своє звільнення у перспективу повернутися до вищої ліги.

«Я повернуся в політику, звідки я вийшов, – заявив Луценко у тому-таки вересневому інтерв’ю. – Повернуся в парламент і буду працювати над тим, над чим працював усе життя – над справедливістю і законністю».

Втім, і це не перші розважання Луценка на тему відставки. Іще у травні, коли в Генпрокурора спитали про політичні амбіції на майбутні вибори, він відповів, що хоче пропрацювати на посту Генпрокурора «ще приблизно півроку».

«Приблизно через півроку» – це означає, що до листопадв. Тобто десь якраз до тепер.

Хто злив справу?

Точкою невороття для Луценкової прокурорської кар’єри може стати розслідування смерті Катерини Гандзюк.

Після смерті Катерини низка громадських середовищ виступила із вимогою відставки Генерального прокурора та міністра внутрішніх справ. Активісти звинуватили правоохоронні органи у неналежному проведенні слідства, а також у спробах приховати замовників нападу.

Протест під стінами МВС у день смерті Катерини

5 листопада громадська ініціатива «Хто замовив Катю Гандзюк?» повідомила на своїй сторінці у Facebook про те, що соратникам Катерини, котрі провадять неофіційне розслідування, вдалося дізнатися імена замовників.

Активісти стверджують, що посередником між замовником і групою нападників (котрі наразі перебувають в ізоляторі) був Ігор Павловський, котрий на момент нападу працював помічником народного депутата від Блоку Петра Порошенка Миколи Паламарчука.

«Так, ми знаємо, хто дав кошти Павловському», – заявили друзі Гандзюк.

У середу, в день похорону Катерини Гандзюк, соратники померлої провели протест біля будинку цього чоловіка. На паркані обійстя залишили написи про те, що той причетний до нападу, а в бік будинку кинули піротехніку. Ввечері Павловський вийшов в ефір «Громадського» й визнав, що він дійсно приятелює зі Сергієм Торбіним, котрого слідство вважає організатором злочину.

Оголошення прізвищ стало підставою для Юрія Луценка не просто звинувачувати активістів у тиску, а й у тому, що вони зірвали слідство.

«Я був впевнений у тому, що в найближчий час ми спрацюємо ефективно. Попри це, в ході піару на крові, який розгорнула частина тих, хто хоче всіляко спаплюжити владу, а не допомогти результату слідства, одна з версій слідства витекла в засоби масової інформації. Таким чином, 12 осіб, які нами розробляються на причетність до замовлення, в зв'язку з вчорашнім витоком, звичайно, отримали необхідну їм інформацію», – заявив Луценко.

Війна з активістами триває

Опоненти Юрія Луценка вказали Генеральному прокуророві на низку помилок, котрі він дозволив собі у запальному виступі перед парламентом.

Зокрема, громадські середовища обурилися позитивними відгуками Луценка про «професійну» роботу поліції. Вони нагадують: на першому етапі слідства правоохоронці намагалася покласти провину на невинну особу.

Пікет під будинком депутатського помічника в Херсоні

Окрім того, друзі Гандзюк запевняють, що розголошення прізвищ не могло нашкодити розслідуванню, адже потенційний підозрюваний усвідомлював, що на його слід можуть упасти. Врешті-решт, чоловік, про котрого вже йшлося вище, в інтерв’ю визнав: правоохоронці вже приходили до нього з допитом.

На засіданні ВР Юрієві Луценку також нагадали про те, що свого часу він був зачинателем одного з найбільших політичних скандалів в історії України – «Кучмагейту». Чи тодішньому Луценкові могло прийти до голови, що розголошення плівок Мельниченка нашкодить офіційному слідству «кучмістської» прокуратури? Далебі.

Паралель зі «справою Гонгадзе» дуже зденервувала Луценка. А під час дебатів він назвав опонентів «бездарями», «мерзотниками», «недорослю», в якої «діарея мозку виливається тут прямо в залі». Юрій Віталійович мастак на гостре слівце – цю його рису добре знають ті, хто слухав його анекдоти із часів роботи в техбюро на рівненському заводі. Та суть в іншому.

Найбільш промовисте: Генеральний прокурор констатував розкол між середовищами, котрі називають себе активістами, та державними інституціями, поклавши на «крикунів» провину за низку проблем у державі.

«Ми живемо в абсолютно збоченій інформаційній атмосфері. Сьогодні за війну винуватять не Путіна, який напав на країну і вбив тисячі солдатів і мирних мешканців, а Порошенка і всю владу, бо люди рвуться до цієї влади. Сьогодні звинувачують не Януковича, який пограбував Україну і втік у Москву, а тих, хто забрав у нього півтора мільярда і приніс у бюджет. Сьогодні звинувачують не тих, хто вбив Гандзюк і затриманий Національною поліцією, а тих, хто не вказує на потрібного їм (учасникам протестів, – Z) замовника», – обурився Луценко.

Іміджмейкери у ці дні теж працювали на протиборстві між інституційним конструктивом і активістським хаосом. Для прикладу, кілька авторів, афілійованих із «Народним фронтом» і БПП, синхронно виступили із тезою, що Катерина Гандзюк була не просто активісткою, а була владою, політиком: керувала апаратом виконкому Херсонської міської ради, працювала радницею тамтешнього бурмистра. На їхній погляд, приписувати Гандзюк до активізму – це обкрадати її справжню.

Декотрі соратники Генпрокурора у виправдовуваннях влади виходили з берегів. Наприклад, представник Президента у ВР, прокуророва дружина Ірина Луценко заявила, що смерть рятувальників на Грибовицькому сміттєзвалищі її турбує не менше, ніж смерть активістів.

Втім, громадські середовища якраз самі і визнають: вони, вчорашні учасники Майдану, опинилися по різні боки розколу – частина закріпилася у владі й відступила від ідеалів, а частина продовжує використовувати революційний інструментарій у позасистемних організаціях. Понад те, вони переконані, що саме цей розкол і спричинив хвилю нападів на громадських активістів у регіонах: починалося з «тролів» у соцмережах, примусу до декларування статків, поливання «зеленкою» і метання тортами – а вилилося в атмосферу ненависті і хвилю насильницьких нападів, частина з котрих залишаються нерозслідуваними.

Прощання із Катериною Гандзюк

Проблема цього розшарування, котре влада недооцінює, зіграє свою непередбачувану роль на виборах наступного року. І дійсно: вона загрозливим чином може позначитися на нашій державності.

Але відставкою Генпрокурора, а надто ж замисленою як технологія, цього точно не виправиш.