1.
Єдино реальний, невидимий міст…
Слова, почуті в розмові з мешканцями Мостара. Їх запитали про Старий Міст, витвір Неймара Хайрудіна, зруйнований під час війни 1993 року. Вони сказали, що міст відбудований, що його відкриття було великою медійною подією. Приїхало так багато журналістів і офіційних осіб з усього світу, що не вистачило місця для мешканців, тому вони дивилися церемонію по телевізору.
Так, цей матеріальний міст, внесений до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, реконструювали. Завдяки фінансовій, технічній та експертній допомозі міжнародних організації. Але той єдино реальний, невидимий міст ще не відбудовано.
Так говорили мостарійці. Маючи на увазі, що було обірвано не тільки міст між урвистими берегами річки Неретви, а й – передовсім – між людьми.
Це був акт насильства. Він розривав сполучну тканину мостарської спільноти, узи сімейні та сусідські, економічні та духовні, розривав спільну пам'ять і спільне дитинство.
Він черкав смертоносні лінії поділу на хорватське, мусульманське, сербське, єврейське, циганське...
Черкав їх п'яною від страху рукою, страху в масці ненависті, згодом уже нероздільній з обличчям.
Черкав їх не між різними людьми, як звикли робити фахівці з національної ідентичності, а на живому організмі людини.
Він робив героєм переслідувача іншого, виштовхуючи міжлюдську солідарність у сферу табу з відтінком зради.
Людина, керована рефлексом допомоги іншому, що досі сприймався як людський і нормальний, мала тепер заткнуті уста і починала стидатися своїй слабкості.
Все, що було спільним, ставало чужим.
Закон гостинності втоптали в землю – з думкою, що молоде покоління ніколи не дізнається про його існування.
У Неретві втопили чоловіка на ім'я Добрий, образ якого з піднятою до сонця рукою можна знайти на кам'яних стечцях, розкиданих по всій Боснії і Герцеговині, образ, що його століттями вистукували молоточками у міді ковалі з дільниці Куюнджилук.
Історія, написана після знищення Старого Моста, увічнює у своїх анналах і на пам'ятниках імена полеглих по різні боки фронту, і тільки ім'я Доброго забуте, і немає держави, яка визнала б його своїм.
2.
Ми побудуємо міст через Середземне море.
Такий постулат з'явився в Утрехті на зустрічі політиків, суспільних активістів і лідерів організацій, що займаються протидією ксенофобії і подоланням імміграційної кризи в Європі.
Товариство Political Beauty продемонструвало відео із зображенням прототипу такого моста. Це буде – як заповідають ініціатори його будівництва – цивілізаційне досягнення Європи з використанням її фінансового та інженерного потенціалу. Вартість: 230 мільярдів євро. Прогнозована дата історичного перетинання стрічки: 2030 рік.
Цей проект належно оцінить кожен, кого обурює відсутність досі гуманітарного коридору між Північною Африкою і Європою, внаслідок чого безжальні торгівці людським товаром отримують мільярдні зиски, а європейці стільки ж витрачають на безпеку, контроль, переслідування, моніторинг, порятунок, лікування...
Неможливо виміряти людську травму, яка є ціною за переправу з Півдня на Північ, ціною, плаченою не лише життями тих, кому не пощастило, а й втратою гідності, здоров'я і віри в людину тих, кому "пощастило".
Тягар цієї травми спочатку лягає на плечі прибульців, але невдовзі розплачуватися за неї починають їхні нові сусіди.
Міст перекинуть над однією з наймасовіших братських могил сучасного світу – над дном Середземного моря – даючи, може, й не зовсім примарну надію на зменшення кількості жертв.
Але навіть якщо середземноморський міст постане, все одно ті, що будуть проходити по ньому, нестимуть свої обірвані невидимі мости і вливатимуться до суспільств із атрофованою "сполучною тканиною".
Чи готові ми прийняти такий виклик?
Можна безкінечно «якбикати», чи сучасна Європа вже достатньо дозріла, щоб інвестувати у будівництво "невидимих мостів" стільки, скільки інвестує в матеріальні.
А якби перевернути це питання і уявити собі ситуацію, що громадські організації та рухи, які беруть участь у зустрічах на зразок утрехтської, отримують у своє розпорядження кошти, співмірні з призначеними на середземноморський міст? Чи ми готові мудро їх освоїти?
Це питання як про компетентність, фаховість та інструменти, так і про філософію та візію майбутнього, а може, навіть про сміливу утопію, гідну прийдешніх часів.
3.
...якби навіть не було другого берега,
на міст над землею ступили б так само. (Чеслав Мілош)
Якої культури потребує будування / відбудова тих невидимих – єдино реальних – мостів?
Ми вже знаємо, що базована на одноразових подіях фестивальна культура з цим не впорається — так само, як і відірвана від органічної і зануреної в довгострокову практику міжлюдського спілкування діяльність у суспільній чи духовній сферах, зведена до короткочасних проектів і шантажована медіальністю й масовістю.
Ескапізм бенефіціантів суспільства добробуту і культ індивідуальної свободи — це замало, щоб випрацювати екологічну солідарність і мистецтво співіснування з Іншим.
Світ «мульті-культі» загрузнув у кризі, бо свобода культивування окремих ідентичностей і пишання багатством різноманітності не трансформуються ні в етос спільності, ні в готовність взяти відповідальність за цілість.
Невидимого моста не побудують переконані в тому, що вони перебувають на належному чи на кращому березі, а свою допомогу іншому розуміють як пристосовування його до життя серед них.
Так само не побудують його і ті, хто не хоче прийняти правди, що захист власних прав, унікальності та орієнтації – хай навіть якнайбільш обґрунтований та вірогідний – непомітно може переродитися в захист обложеної фортеці.
Міст починається там, де людина переступає поріг свого.
Він не виникає як готова і закрита конструкція. Також його не можна звідкись перенести, бо будівельний матеріал для нього походить із середовища, в якому міст постає.
Невидимий міст виникає в процесі, розписаному на малі кроки, мікродії, низку проявів міжлюдської активності, спілкування з природою і співіснування з тваринами, в мистецтві поєднання і в розширенні знань про мережу зв'язків і кореспондувань у світі. Отже, його творить культура, етимологія якої сягає органічної праці і культивування / вирощування сирої матерії життя (латинське cultivare).
Міст належить культурі, бо потребує сили, щоб піднятися над землею, звільнитися від життєвої потреби і сили тяжіння, піти далі, ніж будова солідної вежі на березі ріки – визволити арку поєднання.
Нема іншого шляху піднятися над землею, аніж той, який веде вглиб, під поверхню світу явищ і сил, що керують ним.
Переступання порогу того, що є своїм, відбувається не по горизонтальній лінії, а вглиб. Культура будування невидимого моста є глибокою культурою.
4.
Йди вглиб.
Йди вглиб. Це не далеко. Не думай, що туди доходять тільки обрані. Це близько, просто під серцем, під кожним. Це від серця вглиб.
Йди вглиб. Від візії до дії. Виконуй обов'язок ідеї. Не обмежуючись мисленням, ти уникнеш ерозії думки. Мистецтво є "цариною втілення ідей, а не їхнього початкового народження і росту" (Соловйов).
Йди вглиб. До іншого. Немає інакшої дороги для тих, що переступають поріг свого. Долай кордони, які безкінечно визначає пізнане, наявне, назване, осмислене, полюблене, освоєне, збудоване – все доконане. Жодне з цих досягнень твоєї подорожі не завершує.
Йди вглиб. У невідоме і відкрите. Без готових сценаріїв і визначеного горизонту. Претендуючи бути втаємниченим, тільки ковзатимеш по поверхні. Кожен реальний крок, який ти зробиш на цій дорозі, – це твоє узгір'я, звідки відкривається нова перспектива і виявляють себе невидимі раніше зв'язки.
Йди вглиб. До людей. Ти намагатимешся звільнитися від них, захищатимеш свободу в самоті, шукатимеш власного голосу й індивідуальної стежки. Аж зауважиш, що втікаєш, що доходиш межі і – прагнучи йти далі – повернешся до людей.
Йди вглиб. Слідами природи і тварин. Вони програють людині на поверхні, але все змінюється, щойно ти залишиш її берег позаду. Вони настроєні під невидиме.
Йди вглиб. До свого Ти. Ти маєш близнюка в космосі. Ми народилися внаслідок розділення. Твоє життя – це сон втрати і забуття. Творячи, ти тужиш за зарубцюванням.
Йди вглиб. Тільки так ти пізнаєш себе. Спілкування, тобто спільнота з прибульцями з-поза меж твого світу, повертає тобі тебе, бо ти – тільки частина цілості. Не той по-справжньому оселений, хто огороджує свої володіння.
Йди вглиб. Не виходь із тіні. Хто від сонця сходить у тінь, той заощаджує сили на довгу мандрівку і цінує сусідське співіснування. Сонце – як сцена: випалює.
Йди вглиб. До взаємозалежності. Поле твоєї незалежності в ізоляції стає безплідним. Ти кроку не зробиш далі, якщо не віднайдеш себе яко ланку сполучених посудин. Ми настільки вільні, наскільки свобода є участю тих, з ким ми співіснуємо.
Йди вглиб. Угору. Виростай понад себе і дозволяй іншим бути кращими, ніж вони є. Ти не ступиш кроку вглиб, якщо залишишся тим, ким є, якщо інших будеш стигматизувати тим, ким вони є, що вони зробили, де і як вони жили. Є культура, яка кидає нашу тінь на стіну, але цього замало. Прямуй далі. Красу творить культура, що звільняє людей від стіни, під якою їх хтось поставив.
Йди вглиб. До співтворення. Митцем є той, хто знайде у собі геніальність. Відкрити геніальність в іншому теж є мистецтвом. Хіба не кожен має її в собі? Хіба не мала рації Сімона Вейль, пишучи в листі до брата: "Не можна захоплюватися твором мистецтва, не вважаючи себе певним чином його творцем і в певному сенсі не стаючи ним"? Якби ми більше часу й уваги присвячували співтворенню спільних творів, то, може, не треба було б оплачувати красу ціною страждань близьких і відособлення.
Йди вглиб. До майбутнього. Ми залишаємося вірними традиції, коли більше думаємо про продовження, ніж про увічнення. Ілюзії про повернення, реконструкцію або відтворення як засіб проти відчуження чи викорінення нас далеко не заведуть. Не вдаваймо, що не існує знань про подоланий нами шлях, і не затираймо формованої сучасністю свідомості. Якщо нам судилося повернутися, то тільки по колу, тому найважливіше – дбати про ясність зору, роблячи кожен наступний крок вперед.
Йди вглиб. До анти-природи. Ми живемо, піддані сліпій волі й необхідності, яка замикає нас обручем випадковості, страждання і безсенсовності. Безвольні проти сил природи, ми служимо розуму, покликанням якого є служити цій волі і необхідності. Протистояти їм може наш геній, бо він – це "розум, який зрадив своє покликання" (Шопенгауер). Пробудити його в нас може тільки культура, що звільняє простір трансгресії до анти-природи.
Йди. До глибокої культури. Вона близько: втілюючи ідеї, веде стежками до іншого, в невідоме і відкрите, завжди до людей, слідами природи і тварин, до твого Ти. Вона там, де є самопізнання, вона не виходить із тіні, свободу знаходить у взаємозалежності, рух угору поєднує зі співтворенням, вірність традиції – з її подоланням в ім'я візії того, що попереду. В кожному існуванні вона знаходить геніальність, бо ніхто не вільний від прагнення відмовитися служити поневоленню.
Текст постав на основі вступного слова до дискусії під час зустрічі митців і лідерів культурних організацій European Cultural Challenge, організованій «Європейським фондом культури» в Амстердамі 6 травня 2018 року. Зустріч передувала церемонії вручення Європейської нагороди культури принцеси Маргарити, яка відбулася наступного дня. Одним із двох лауреатів став очолюваний Кшиштофом Чижевським Фонд "Пограниччя".
25.10.2018