Польська публіцистка Іза Хруслінська під час презентації книги діалогів із Ярославом Грицаком «Розмови про Україну» на 25 Book Forum у Львові говорила про те, як Польща перестала розуміти Україну
«Українська війна не присутня в польському дискурсі»
Все, що я роблю в українському контексті вже понад двадцять років – це спроба якнайкраще зрозуміти Україну. Намагаюся зрозуміти Україну для себе особисто і водночас для того, щоб донести це до польської публіки, до поляків, які, на мою думку, здебільшого не знають України, не розуміють Україну і мають повно стереотипів.
У публічному наративі в Польщі є дуже мало про справжню Україну. Сьогодні Польща ставиться до такої України, якої нема. Для мене це головна проблема.
Звісно, коли я говорю про Польщу, то маю на увазі певну велику частину суспільства, хоча не всіх. Тому що в Польщі є і окремі середовища, і інтелектуали, і окремі люди, які так не думають. Але я передовсім говоритиму про тих, які Україною не займаються, які мають стереотипну уяву – власне, говоритиму про ту Польщу, яка не зрозуміла, що сталося під час і після Революції гідності.
Є багато складових.
Перша річ – вона домінує в дискурсі в Польщі, тому я спеціально почну з неї – це уява про Україну як країну націоналістів, про націоналізм, який зростає, який починає бути загрозою для Польщі. Це дискурс, який протягом трьох років має тенденцію до зростання, він присутній на політичному рівні, в частині медій, на різних конференціях, семінарах і так далі. Вважаю, що він домінує через те, що медії найчастіше зосереджуються на тому, що є скандальне, погане. Донести позитивні, добрі напрацювання між Польщею та Україною, які насправді є величезними, не так просто.
Друга річ: ніби Україна – це корупційна держава, в якій нічого не змінилося після Революції гідності.
Третє – немає війни в польському дискурсі. Українська війна в польському дискурсі не є присутня. Звісно, щось там з’являється… Для мене це один із головних факторів, коли треба говорити про Україну. Тому що війна впливає на стільки різних проблем і процесів, що забути про неї або вдавати, що цієї війни нема, є просто жахливим. Тим більше, що це війна з Росією. І наш історичний досвід – досвід українців, поляків, Європи – показує те, що ця війна є загрозою для нашого світу.
Четверта річ, яка є дуже важливою для мене, – суспільство. Я не політик, а бачу себе більше як громадську діячку, задіяну дуже активно до польсько-української справи. Тому для мене є важливішим не політичний аспект в Україні, а суспільний. Власне суспільство. Революція гідності дала це нове суспільство.
Також у польському дискурсі не присутній (або є заслабким) процес, котрий, як для мене, є одним із найбільш важливих – відокремлення України, відокремлення українців від Росії. Це дуже важлива тема, але про це в Польщі майже нема.
Як можна розуміти сьогоднішню Україну [не розуміючи цього]?.. Починаючи з націоналізму, якого, звісно, немає? Це уявний націоналізм, який існує в деяких польських головах. Але він, цей віртуальний націоналізм, використовується у політичній грі. Це його головна мета. І, до того ж, він служить іще й Росії.
…Чому це загострилося після Революції гідності? Моя дуже суб’єктивна оцінка така, що Революція гідності вплинула на підхід [Польщі] до України, бо завдяки Революції гідності Україна стала суб’єктом в політиці, вона набула набагато більше ваги. Це є партнер, з яким Польща має говорити. А до цього для багатьох це був «молодший брат» – хтось, кому треба допомогти, підтримати.
Тому мене вже дуже багато років страшенно дратує те, коли говориться, що Польща – адвокат України. На мою думку, Україна сама є собі найкращим адвокатом, зокрема після Революції гідності.
Чого потребує Україна – це розумної Польщі. Сусіда, партнера.
Я не бачу зміни в контексті самої Революції гідності – лише в контексті політики PiS. Треба звернути увагу на те, що підхід до України – це не є одинока зміна, яка відбулася у Польщі в політиці. Бо також змінилися підхід до Євросоюзу, до Німеччини і загалом внутрішня ситуація в Польщі. Маємо цілком іншу ситуацію, ніж була три роки тому.
Попри це, надалі є середовища, які прихильно ставляться до українців, окремі родини, які приймають українських людей, котрі виїхали зі сходу України. Частина суспільства дуже відкрита. Але це політичний вибір польської влади – творити образ ворога.
22.09.2018