Промова на зустрічі випускників Українського католицького університету
Мені дуже подобаються заходи в УКУ, бо на відміну від більшості виступів, де я беру участь, тут не треба переконувати нікого щодо необхідності медичної реформи. І це також нагода поговорити з людьми, які є головними замовниками змін і трансформації.
Як ви знаєте, я була вихована в західній етичній системі, яка в Україні багато в чому присутня лише лексично — не культурно і не з нашою поведінкою. Тому вирішила поговорити сьогодні з вами про три важливі поняття, які, на мою думку, потребують серйозного переосмислення — тут, з вами.
Перше — це компроміс. Напевно, багатьом з вас відомо про соціологічне дослідження Лефевра, за яким різність двох етичних систем виходить з різної відповіді на базові питання: чи можна за допомогою зла досягти добра. Цю різницю в підходах він проілюстрував статистикою відповідей на чотири прості питання корінних американців і тих, які емігрували з СРСР під час холодної війни. Він питав про хуліганів, про свідчення в суді і про списування. Але моє улюблене питання було наступне: чи лікар повинен приховувати від пацієнта, що той хворий на рак, щоби зменшити його страждання. 89% емігрантів з СРСР відповіли "так" — таку ж відповідь дали лише 8% корінних американців. Тобто для вихідців з СРСР компроміс зі злом заради добра — це добро, у той же час для американців компроміс зі злом заради добра — це зло. Для мене це ключовий ідентифікатор людей совєтської ментальності: це певна ціннісна шизофренія, коли у твоєму світогляді немає ніяких констант і все завжди можна виправдати. Лефевр пізніше довів, що такий підхід унеможливлює вирішення конфліктів без втрати гідності його учасників. Звідси це викривлене "наглість — друге щастя", як дуже влучно підмітив Орест Друль у своїй статті "Галицька дихотомія".
З цим також пов'язане інше викривлене поняття — "складний характер". Мені завжди кажуть, що я маю складний характер. Не знаю, чи ви помітили, але в Україні людьми із складним характером зазвичай називають тих, в кого просто він є. Тобто коли ти маєш певні чіткі принципи і не боїшся їх декларувати, не йдеш на компроміси щодо певних засадчих речей, відповідно, конфліктуєш з носіями протилежних поглядів, то отримуєш ярлик людини зі складним характером.
В Україні неймовірний дефіцит на людей зі складним характером і на чесність. Не робіть компроміси, коли ваша совість каже вам, що щось не так. Не бійтеся прислухатись до вашого внутрішнього голосу, не укладайте союзи чи партнерства зі злом із добрими намірами, не леґітимізуйте зло — боріться з ним, називайте речі своїми іменами і кажіть правду. Вас будуть називати конфліктною, складною, неврівноваженою чи важкою людиною. Владика Борис [Ґудзяк] знає, про що я кажу, багато разів його так і називали. Конфлікт щодо власних переконань — це прояв чесності, у той час як страх бути чесним дуже часто штовхає нас до компромісів зі злом. Не бійтесь, говоріть правду.
Друге. Хотіла з вами також поговорити про служіння. Я думаю, ви, на відміну від більшості населення України, мали багато роздумів щодо цього поняття. Все-таки УКУ і Греко-католицька Церква будовані на ньому. Але, думаю, ви погодитесь, що мейнстрімне розуміння цього слова в Україні трохи інше. Люди в основному часто служать комусь: чи хочуть прислужитись, або несуть службу, або заносять за службу. Для мене служіння — це діяльність заради чогось більшого, ніж просто "я", здатність вплинути і змінити життя спільноти на краще у конкретному місці і в конкретний час. Знаю, що багато з вас зараз займається саме цим. Але тут я підходжу до справжньої мети мого візиту сьогодні і мого головного прохання.
Я тиждень тому повернулася з Великобританії. У них була велика конференція з розвитку цифрових технологій у сфері здоров'я і водночас великий захід до 70-річчя Національної служби здоров'я Британії. Фантастична інституція і фантастична історія досягнень, авторитет серед населення вищий, ніж у будь-якої іншої інституції чи особи, включно із королевою.
На одній з вечер ми спілкувалися з нашими британськими колегами, і мова, звісно, зайшла на брекзит. Ми спитались, як у них іде підготовка, бо один із членів уряду озвучив своїм завданням, в тому числі й у сфері медицини, to make success out of brexit або "зробити успіх із брекзиту". Те, що ми почули далі, було показовим. Так склалося, що Британія має вийти з Європейського Союзу вже у березні 2019 року, а плану досі нема. Уявіть собі: у британського уряду досі немає плану виходу з Європейського Союзу, який має статися через півроку. Ми говоримо про країну, яка нічого не робить без плану — століттями.
У чому ж причина? Першими ж вказівками нового уряду, який є пробрекзитівським, було підготувати аналітику щодо наслідків — політичних, економічних, соціальних, культурних і ще мільйона інших критеріїв — виходу з Європейського Союзу. Чиновники різних відомств підготували відповідну аналітику і передали її наверх. І ніколи не отримали фідбек. Новий уряд, очевидно, не чекав того, що отримав у результаті прогнозів.
Важливий момент: 99 відсотків бюрократів, які працюють у британських державних інституціях, вважають, що брекзит — це неправильний шлях. 99 відсотків британських бюрократів голосували "remain", тобто голосували за це, щоб залишитися в Європейському Союзі. Їхня робота — виконувати політичну адженду уряду і волевиявлення громадян, якою б не була їхня власна точка зору. А ще вони є носіями найбільшої експертизи у різних сферах державного життя і як ніхто інший здатні прорахувати наслідки тих чи інших заходів.
Не сплутайте це з тим відомим саботажем щодо змін, який відбувається в нашій державі — навпаки, це прояв сили британських інституцій зі столітнім досвідом: коли ти можеш переконати через медія людей в будь-чому, але зрештою залишишся в кабінеті міністра з безкомпромісною раціональністю і мовою цифр державних службовців. Кожного разу, коли будете бачити курс фунта стерлінга, згадайте британських бюрократів — ну і чекаємо, що буде з тим брекзитом.
В Україні прийнято сприймати держслужбовців як тих, що заважають прогресу і ускладнюють усім життя. Але в здоровій державній інституції культура служіння – це те, що рятує нації від політичних штормів, від урядів популістів і маріонеток. Я знаю, що ви здивуєтесь, почувши це, але розуміння приходить лише з досвіду роботи у державній сфері. Роль одного окремо взятого бюрократа може бути фантастично великою не лише в опорі реформам, але і в опорі окупації, в опорі здачі національних інтересів чи руйнуванню культури.
Я багато їжджу по світі і намагаюся завжди допомагати УКУ. Всюди сьогодні чути про УКУ, всі ставлять вас у приклад, усі рекомендують: поїдьте, подивіться на УКУ, ви не повірите, що так можна в Україні, це інший рівень, Могилянка — це не те, Могилянка і Шевченка ніколи не зрівняються з УКУ. No pressure, але маю таке провокативне питання: де випускники УКУ в державних органах, в уряді? Де УКУ в МОЗ? Де випускники УКУ у Верховній Раді? Ну так, це провокація, але повірте: декілька років активного служіння у державній сфері дасть школу управління і розуміння контексту життя нашого суспільства, якої не дасть жодна навчальна програма. Не відвертайтеся від державної сфери і використайте цей інструмент для служіння чомусь більшому, ніж кожен з нас може коли-небудь самому стати. Він неймовірно ефективний.
То чекаю вас в урядовому кварталі.
Ну, і третє: відповідальність. Це слово було просто склеєне більшовиками на цих територіях у сполученні зі словом "кримінальна" — "кримінальна відповідальність". Відповідно, це щось небезпечне, шкідливе, чого треба уникати і максимально боятися. "Це не наша відповідальність" — це совєтська мантра, яку українців поколіннями привчали повторювати в будь-якій ситуації, коли треба було робити якесь рішення. Я це дуже часто чую в Міністерстві охорони здоров'я. Але наслідок маємо: мільйони людей, які звикли приймати рішення, які вже хтось зробив за них.
Я знаю, що ви — відповідальні громадяни, але не знаю, чи до кінця розумієте, наскільки ви відповідальні.
Один мудрий американець якось сказав на промові перед випускниками Гарварду вже у часи президентства Трампа: "Не дуріть себе думкою, що самоусунення від системи, яка, на вашу думку, поломана, дозволить вам уникнути шкоди від помилок цієї системи".
2019 рік – це не про людей з екранів телевізорів, 2019 рік — це про людей, які не дивляться телевізор, це про нас із вами. Я знаю, що ви читаєте матеріали і дивитеся сюжети про вибори у 2019-му чи ходите на концерти і думаєте: "Ну, має хтось нормальний вже з’явитися, ще хтось піде, і ми підтримаємо якогось нового кандидата". В мене є такий сюрприз для вас: ні, не з’явиться. Люди і рішення, яких ви шукаєте, сидять довкола вас у цій залі.
Проблема лише в тому, що жодні промови так не штовхають українців братися за долю власної країни, як погані результати виборів. І, можливо, ви думаєте, що це нормально: чекати на когось, хто візьме відповідальність за зміни на себе. Але зрештою це лише марнування часу і можливостей — нашого з вами часу і наших з вами можливостей. Можливостей, про які Шептицький, Грушевський чи Бандера навіть не могли мріяти.
То, alumnae UCU [випускники УКУ], конфліктуйте і не робіть компромісів зі злом, служіть не лише собі і робіть рішення так, наче більше нема ні від кого цього очікувати. Візьміть відповідальність за все, що відбувається навколо, і не чекайте, що це зробить хтось інший.
Такі орієнтири від мене для вас на найближчий час. Вірю і знаю, що наші компаси завжди будуть показувати однаковий напрям, і ми з вами завжди будемо на одному шляху. Дякую за увагу, шановні випускники Українського католицького університету.
Stay strong!
Слава Україні!
Центр Митрополита Андрея Шептицького УКУ, 15 вересня 2018 року
16.09.2018