У моменти зламу, коли невизначеність зростає, а страх множиться, суспільства виявляють свої справжні підвалини. Для України, на яку впала найбільша війна в Європі від часів Другої світової, питання доброчесності – це не декоративна академічна тема, а умова виживання.
Володимир ТУРЧИНОВСЬКИЙ,
декан факультету суспільних наук УКУ, директор Міжнародного інституту етики і проблем сучасності УКУ
Про академічну доброчесність часто говорять мовою правил, порушень і санкцій. Але звести її до бюрократичного дотримання норм – означає не побачити головного. Насправді йдеться про те, яке саме суспільство ми будуємо і яке сподіваємося захистити.
Британський філолософ Джонатан Сакс сказав, що вільне суспільство є моральним звершенням. Цей лаконічний вислів точно окреслює горизонт, у якому варто мислити і про університети, і про освіту загалом. Свобода не виникає сама собою – вона є результатом тривалої моральної праці, колективного зусилля й відповідальності. Доброчесність у цьому сенсі – не додаткова чеснота і не факультативний бонус, а культурна, моральна й громадянська інфраструктура, що дозволяє нашій волі творити простір свободи.
Від людської природи до людяності
Якщо мене запитати, у чому полягає суть людського покликання, я відповів би максимально коротко: у здатності конвертувати нашу людськість у людяність. Ми всі, як влучно зазначив митрополит Борис Ґудзяк, є прочанами, які виходять із неволі страху й недовіри та солідарно прямують до відповідальності у свободі й служінні. Прокладаючи цей маршрут до людяності, ми разом з іншими творимо простір нашої свободи. Саме тому вільне суспільство і стає моральним звершенням – звершенням, яке відбувається постійно і за участі кожного з нас.
У цій мандрівці університети, лекції, курси не є нейтральними інституціями, а важливими етапами шляху. В університетах формується не лише професійна компетентність, а й спосіб бачити світ і себе в ньому.
Людська гідність у цьому процесі виконує роль своєрідної моральної гравітації. Саме в її полі ми починаємо рух: вона задає напрям, утримує від падіння в цинізм і виправдання будь-яких засобів «заради результату». Гідність – це не абстрактне поняття з філософського підручника, а фундамент внутрішнього «морального GPS», який дозволяє орієнтуватися у складних ситуаціях.
Коли студенти обирають чесність не через страх покарання, а тому що це відповідає гідності їхній власній і тих, хто поруч, – доброчесність стає стійкою. Вона перестає бути зовнішньою вимогою і стає внутрішнім принципом, світлом ідентичності.
Доброчесність і національна безпека
В українських реаліях інтерес до доброчесності є чимось значно більшим, ніж академічна мода. Це питання національної безпеки. Йдеться не лише про наше майбутнє, а й про майбутнє цілого континенту. Суспільство, вибудуване на недовірі, подвійних стандартах і постійних «обходах системи», не здатне себе захистити ні військово, ні інституційно. Культура, яка толерує фальш у навчанні, з часом толеруватиме фальш у політиці, бізнесі, судовій системі та безпековому секторі.
Натомість доброчесність є ключовим ресурсом, з яким ми входимо у суспільство. Вона формує здатність діяти відповідально, будувати інституції довіри й ухвалювати рішення, що витримують тиск кризи. Вільне суспільство може існувати лише тоді, коли його громадяни навчилися користуватися свободою відповідально.
Правила потрібні, але лише їх недостатньо
Правила мають значення. Вони окреслюють рамки, формують очікування, задають стандарти. Але коли вся робота з доброчесністю зводиться до каральної логіки (надмірного контролю, принизливих процедур, презумпції недовіри), то ми руйнуємо саму ідею освіти. Навчання перетворюється на цирк контролю, де студентів не вчать думати, а дресирують на слухняність.
Завдання ж університетів – формувати вільних осіб. А вільні люди інтегрують цінності не через примус, а через участь у культурі, де ці цінності живуть і через щоденну практику стають чеснотами.
Більше ніж система правил і процедур
Саме тому важливо розрізняти екосистему і культуру доброчесності. Коли ми як академічні колеги говоримо про доброчесність, це насамперед практичне питання формування освітньої екосистеми: правил поведінки, способів формулювання завдань, підходів до навчального процесу, очікувань, які ми закладаємо.
Але культура – це щось глибше. Освітню екосистему ми не забираємо з собою після університету. Натомість культуру ми несемо далі: у бізнес, публічне управління, викладання, громадське життя. І, зрештою, можна винести культуру, яка є токсичною.
Добре спроєктована університетська екосистема дає змогу плекати не лише культуру доброчесності, а й культуру довіри, розвитку, стосунків, візійності, моральної уяви, довготермінового бачення. Це культура, яка вчить мислити категоріями не хвилин, а життів; бачити своє життя в цілісності й одночасно помічати життя інших поруч.
Екосистему потрібно будувати. У культуру треба занурюватися, дихати нею, жити в ній. І тоді розмова про доброчесність стає мовою втіленої доброчесності, а отже свідченням.
Доброчесність як умова свободи
Доброчесність насправді не блокує, а розкриває; не паралізує, а стає рушієм свободи. Вона огранює мотивацію і робить її зрілою. Ми йдемо в університет не для того, щоб змагатися з великими мовними моделями у продукуванні текстів, а щоб відкрити поле сенсів, збагнути світ таким, яким він є, і вибудувати до нього відповідальний стосунок. Саме це робить фізик, хімік, філософ чи будь-який науковець.
Викладачі, студенти, книжки, інструменти – усе це має допомогти людині стати зрячою: побачити світ людей і природи в його правді й зрозуміти, як утримати його в гравітації свободи й людяності.
Шлях уперед
Сьогодні Україна є відкритою лабораторією стійкості й трансформації – і водночас полем бою фізичним і моральним. Та культура, яку ми формуємо в університетах, стане культурою повоєнної відбудови. Ми не можемо дозволити собі культури «шорткатів» (з англ. короткий шлях, коротка послідовність знаків, – ред.), інтелектуальної лінивості чи етичної сліпоти.
Доброчесність має стати не правилом, а способом життя, колективною практикою, яка захищає гідність, зміцнює інституції й укорінює свободу. У час війни це не ідеалізм. Це стратегія. Це питання виживання. І це наша відповідальність.
02.01.2026