Наукове товариство им. Шевченка.

 

Перестрій товариства имени Шевченка в товариство наукове єсть одною з найважнїйших подїй в роцї 1893 на галицкій Руси. "Товариство имени Шевченка, — як сказав предсїдатель на перших загальних зборах, — вступає на нову дорогу, на широку ниву наукової працї в рідній мові. Се хвиля историчного значіня в культурнім і національнім розвитку руского народу, бо ми кладемо угольний камінь під нерукотворну святиню, де буде зберегатись і плекатись народний скарб, найдорожша спадщина, найперше живло нашого національного житя — наша рідна мова."

 

Наші учені писали до тепер свої дїла по найбільшій части в чужих язиках, бо не було руского наукового орґану, де би могли поміщати свої твори, а власним накладом було знов за тяжко видавати річи наукові. Від тепер же буде инакше. Товариство наукове зібрало в одну громаду Русинів, що віддають ся науцї і уможливило им плеканє науки в рідній мові через видаванє "Записок". Товариство то стане за короткій час огнищем наукового житя Русинів і заохотить многих до працї на науковій ниві. Товариство буде подавати Pycинам наукову поживу, обзнакомить нас в спосіб строго науковий з многими галузями науки, піднесе рівень образованя нашої интеліґенції і виплекає в нїй замилуванє до науки. Через висше знов образованє викоренимо апатію, вузкоглядність, наберемо довіря у власні сили, цивільної відваги... Через образованє навчимо ся цїнити власне достоїнство і змусимо навіть наших противників, щоби нас шанували і з нами числили ся. Наколи интеліґенція наша буде більше образована стануть і наші популярні видавництва на висшім ступени, бо люде будуть для народу писати з повним знанєм річи.

 

Длятого кождий Русин, що скінчив університет або має висше образованє, повинен бути членом наукового товариства имени Шевченка і читати пильно єго видавництва, тим більше, що кождий интеліґентний чоловік повинен віддавати ся через цїле житє науцї бодай в цїли власного образованя. Ученим не може бути кождий, але образованим повинен бути кождий интеліґентний Русин.

 

Хотяй користи, які принесе товариство наукове, суть очевидні, мимо того якійсь "Орфолог" в 166 числї Галичанина "взиває червонороссовъ", щоби не купували нїякиx книжок і видавництв писаних "фонетикою". А позаяк товариство им. Шевченка уживає правописи фонетичної, то відозва тая відносить ся посередно і до згаданих "записок". Той "Орфолог" робить через то своїй власній партії злу прислугу. Дїло маюче наукову стійність має все безвзглядну вартість не входячи в те, чи оно єсть писане фонетикою чи етимольоґією, і все варта єго купити й перечитати. Нїмцеви певно не впаде на мисль, щоби не купувати якогось дїла длятого, що єсть писане не ґотицким але латиньским альфабетом, а тут у нас орґан, котрий віндикує для себе виключне право знати правду, старає ся просто ширити темноту.

 

Можна бути того пересвідченя, що язик т. зв. малорускій єсть нарічієм великоруского, але при тім треба шанувати і друге переконанє, оперте на науковій підставі, і цїнити працю людску. Тимчасом москвофільска праса поставила собі за задачу просто висмівати всї літературні змаганя народовцїв і пійшла в тім напрямі так далеко, що о наших поетах і писателях висказує ся лише иронічно і навіть з погордою!

 

Многі з таких критиків не входять глубше в світогляд авторів, — виривають з их дїл одно слово або один стих і зараз закидують авторам тpивiялiзм або часто непошанованє церкви і власти. Такі критики завергли би певно Шекспірови тривіялізм, сли би им подано відорвані місця з деяких єго драм, а Ґетому закинули би нехибно неприязнь до церкви і трону по перечитаню відорваного стиха: "Nur Kirche, meine lieben Frauen, Kann uagerechtеs Gut verdauen; Es ist ein alllgemeiner Brauch, Ein Jud' und Konig kann es auch". Така критика походить из заслїпленя партійного і з легковажучого ненаукового трактована річи.

 

Москвофільска праса пропаґує в загалї все абстіненцію. Чи при виборах, чи в виставі краєвій, а навіть в науцї і в літературі. Овочем тої працї єсть довголїтний сон "літературного" товариства "галицко-русской Матицї" котре для ратованя ситуації видає молитвослови...

 

Теорію о язицї висшого слога і о простонароднім нарічію та й висше вказані стремленя відбирають народови єго найдорожшій скарб — наш племінний характер особливо прикмети нашого духа і наш язик.

 

Те все треба побороти всякими льояльними средствами, особливо наукою. Отже вступаймо як найчисленнїйше до нового наукового товариства та шиpiм видавництва єго межи всїх Русинів, — образуймо ся самі і помагаймо товариству, щоби сповнило гідно свою високу задачу і стало розсадником світла на Руси. Річна вкладка 3 зр. не велика. Неодних 3 зр. видасть ся без цїли і пожитку, а гріш виданий на книжки принесе все хосен не лише нам але й нашим потомкам. Образовані вітцї лучше виховають свої дїти, защіплять в них замилуванє до науки, а тогдї спокійно передадуть судьбу і будучність Руси в их руки...

 

В Самборі в серпни 1893.

 

[Дѣло]

 

21.08.1893