Читателї "Дѣла" дуже добре знають і можуть дати свідоцтво: як спокійно, холодно, без слїду пристрасти, а тілько строго предметово обговорили ми перед надзвичайним збором Наук. товариства им. Шевченка тії справи, які входили в проґраму сего збору, а і по зборі подали ми справозданє як найогляднїйше, оминаючи все, що могло би ворогам справи народно-рускої подати причину до яких-небудь злорадних заключень на шкоду так дорогої нам институції Наук. товариства им. Шевченка.
Та, на жаль, не так поступили люде з другої сторони — зі сторони тої меншости збору, котра заступала той погляд, що треба сповнити волю пана Бобжиньского — треба таки "викинути" видавництва "Дѣла" і "Батьківщини" з друкарнї Наук. товариства им. Шевченка. Не досить того, що рептільні орґани рускі подали справозданя зі збору як найнесовістнїйше, — але на додаток ще якісь пахолки пана Бобжиньского узнали за річ користну для справи рускої і спеціяльно Наук. товариства им. Шевченка — побігти зараз до русиноїдного Dziennik-a polsk-oгo і там упросити місця для тої гиди, яка опісля мала появити ся в руских рептільних орґанах, головно в черновецкій "Буковинї". Статья-ж в Dziennik-у polsk-ім стала за копальню золота для инших ґазет польских — і до кількох днїв майже вся польска краєва і загранична преса оголосила наше Наукове товариство им. Шевченка вже трупом — і з одної сторони нїби-то ревно заплакала ["крокодилевими сльозами"] за рускою наукою, а з другої сторони з видимою любостію і з захланностію голодної гієни торгала внутренности того нашого товариства... Віримо, що пахолки п. Бобжиньского мали з сего не аби-яке gaudium, — але ми певні, що не тілько "опозиція" [як названо тих, що не хотїли піддатись воли п. Бобжиньского], але і всї совістні люде з тої сторони, в котрої нїби-то интересї пущено в польску прасу стілько гиди, грубо шкідної передовсїм для самого Наук. товариства им. Шевченка, певно не похвалять того справдї Геростратового вчинку, а скажуть: "хорони мене Боже найпаче від таких ... приятелїв!" Бо-ж кождий розважний а совістний чоловік, не отчайдух, буде при всяких обставинах глядїти поперед всего на добро справи — в сїм випадку на добро і повагу самого Наук. товариства им. Шевченка, — а не на заспокоєнє чи то жажди мести, чи жажди приподобатись "начальству" і т. п.
Розуміє ся — в освітленю всїх авторів статей памфлєтових в прасї польскій і рептільній рускій — "опозиція" вимальована чорно гірш самого чорта... Поминаємо те, що именно їй приписано ті галабурди, які [а се можуть посвідчити всї совістні участники збору] виходили як-раз з другої сторони, поминаємо і безсоромне осмішенє "Буковиною" промов "опозиційних", — а вкажемо на такі цвітки з тої "благовонної" китицї: "Опозиція" — тяжка ворожиця науки, — она за-для політики [після Gazet-и Nar., Czas-y і других очевидно за-для політики "moskalofilsk-ої"] "розбила" та "погребала" науку і наукове товариство, — а все те лиш за-для того, щоби "Дѣло" могло ще якійсь час "животїти та szczuć Rusinów na Polaków" — тото "Дѣло", що "руйнує" наукове товариство, бо "друкує ся коштом субвенцій даваних на наукові видавництва" і "в сїм роцї сума залеглостій єго в друкарни перевисшає 10.000 зр."
Хто був на зборі Наук. товариства им. Шевченка, той з переведеної там дискусії знає, що все те — просто видумки і клевети, обчислені на несвідомих річи. Отже з огляду именно на тих несвідомих ми мусимо річ всесторонно освітлити — насамперед справу "Дѣла" [і "Батьківщини"] а опісля справу зміни статутів.
І.
Чи в справі виповіди друку "Дѣла" [і "Батьківщини"] грає ролю політика, а коли так, то яка політика?
Що в сїй справі грає ролю політика — се факт. Але не ми, не "опозиція" отворила тут шлюзи для політики. Нї! — се політика з-першу "новокурсна" а опісля союзна "новокурсно-польско-правительственна". З-першу лише денунціяція в руских рептільних орґанах, а опісля ще й "воля" пана Бобжиньского.
Клясичним свідоцтвом початку подвигів новокурсної політики в сїй справі може послужити голос чоловіка, котрого нїхто чей-же не посудить о сторонничість в користь "Дѣла" — радикала д-ра Ивана Франка, котрий засїдає навіть в видїлї Наук. товариства им. Шевченка і на остатнім зборі голосував солідарно з більшостію видїлу против печатаня "Дѣла" в друкарни Н. тов. им. Шевченка. Отже д-р Франко в своїм "Житю і Слові" [в кн. І. з липня с. р.] умістив в "Політичній хроніцї" таку статейку в сїй справі:
"Денунціяція на тов. им. Шевченка.
Ось плоди щиро-національно-реально-опортуністичної тактики:
Недавно відбули ся у Львові загальні збори Наукового тов. им. Шевченка. На ті збори прибули й черновецкі "реалісти", проф. Стоцкій з товаришами. Богато дечого на зборах не подобало ся им, не подобало ся і нам... Та про те всї присутні признавали важність товариства, вагу єго видав і розпочатої при них наукової працї для нашого національного розвою. Треба сказати, що в товаристві верховодить тепер д. Барвіньскій, що єгo вибрано й на далї головою, а коли якась часть голосів була не за ним, то була за проф. Грушевским, котрий політикою не займає ся а проводить науковій роботї товариства. Значить: "реалістам" [вони-ж і новокурсники] не було чого злити ся на товариство і мстити ся на товаристві. А тимчасом що дїє ся?
В кілька день по зборах появляєть ся в черновецкій "Буковинї" ряд статей, нїби то справозданє зі зборів, а на дїлї вилив жовчі на "народовцїв-опозиціоністів" і кінчить ся бомбою, що, мовляв, товариство им Шевченка допомагає своїми грішми "Дѣлу", котре без тої запомоги давно би вже не дихало. Не входжу в те, чи се правда, чи нї. Автор статей крім одного незручно стилізованого листу о. Стефановича, з котрого "при добрій воли" можна би чогось такого догадувати ся, не навів нїякого доказу, а се прецї було конечним, коли хоче ся видати суд про часопись що виходить 15 лїт і за той час будь-що-будь мусїла друкарни заплатити кілька сот тисяч. Як кажу, не входжу в те, чи се правда, чи нї, а тілько запитаю: які практичні наслїдки такої товарискої прислуги?
Товариство им. Шевченка тепер стоїть на двох стовпах: один — се друк книжок шкільних, які дає друкувати краєва рада шкільна, а другій — се невеличка субвенція, яку дає сойм і міністерство просвіти. Припустім такій випадок, що в радї шкільній кр. має рішаючій вплив чоловік неприхильний рускому національному розвоєви, що той сам чоловік має також важний голос при удїлюваню субвенцій і що той чоловік чекає тілько на спосібність, щоби Русинам чим-небудь по своєму прислужити ся. Чи така відомість, така майже нї на чім неоснована сплїтка для сего чоловіка не може бути тою пожаданою нагодою? А що, коли сей чоловік, прочитавши сю відомість у "Буковинї", закличе голову товариства Шевченка до себе і скаже єму: "Мій пане, ми хотїли запомагати наш рух науковий, давали вам субвенцію і друк книжок шкільних, а ви замісць сего нашими грішми підпомагаєте орґан політичний! Без сего ми можемо обійти ся і я постараю ся, щоб вам одно й друге відобрано; найдуть ся такі, що се візьмуть і ще в руку нас за се поцїлують". І що буде, коли сей пан сповнить свою грозьбу і товариство Шевченка опинить ся без фондів, а "Дѣло" помимо того не впаде? Чи сей автор пошкодить опозиціоністам, чи своєму власному таборови?
Так то виглядає "реальна" політика подиктована особистою злобою і амбіцією. Не забувайте, що так воюють люде, котрі вічно дорікали і дорікають радикалам, що вони в боротьбі безоглядні і в критицї острі. Так, радикали виступають остро і різко, але в справах принципіяльних; натомість в персоналіях вони дуже вдержливі. Новокурсники власне противно: принципи у них темна вода во облацї, але в справах особистих, де комусь можна нашкодити, напсувати, наробити клопотів тут вони смілі і безоглядні. А привикши до такої тактики на других, вони — не диво — часом влущать по лобі й своїх, а тепер готові доїхати кінця й самому товариству им. Шевченка."
(Дальше буде.)
[Дѣло, 16.12.1896]
(Дальше.)
З наведеної нами вчера статейки д-ра Франка п. заг. "Денунціяція на тов. им. Шевченка" побачили наші читателї, як навіть сторонний нам чоловік — радикал д-р Ив. Франко ще в липни с. р. напятнував "реалістів" сиріч "новокурсників" за те, що они пускаючи в "Буковинї" з мести на народовцїв-опозиціоністів "бомбу" в видавництво "Дѣла", і то без нїякого доказу на то, що Наук. товариство им. Шевченка видає на "Дѣло" свої гроші, — такою своєю "реальною" політикою, подиктованою особистою злобою і амбіцією, готові доїхати кінця самому товариству им. Шевченка. Бо ану-ж — писав тогдї д-р Франко — може є в краєвій радї шкільній чоловік дуже впливовий, а неприхильний рускому національному розвоєви, і тілько жде на таку нагоду, аби відобрати товариству друк книжок шкільних і пошкодити товариству в одержуваню субвенцій...
Повисші слова чоловіка, котрого — ще раз кажемо — нїхто чей-же не посудить о сторонничість в наш бік, з самого першу виразно указали: чия політика і з яких мотивів стреміла і довела до тої в сучасній исторії житя народовцїв прикро сумної подїї, що товариство назване именем Тараса Шевченка, упосажене так сказати б громадскою друкарнею для захисту у себе народовецких видавництв, вимовляє в наслїдок интриґи політичної друк головному політичному орґанови Галицкої Руси, що передо сїмнацятьма роками почав ся в тій друкарни, зріс на першу щоденну часопись, видав 57 томів Бібліотеки найзнаменитших повістій і тим випер чужу лєктуру з домів руских...
Отже — політика "реалістів".
Оно правда — панам "реалістам" наше "Дѣло" вже від 1892 року стало дуже пекучою сілью в оцї... Намагались они, сердеги, опанувати єго і зробити речником своєї політики, та се им не удало ся... З ходом часу почали они думати о своїм товаристві політичнім конкуренційнім "Народній Радї" і о політичнім дневнику конкуренційнім "Дѣлу". І ось в червни сего року вибухає "бомба" пущена з "Буковини" на "Дѣло" а посередно на товариство им. Шевченка.
Річ ясна, що "реалісти" дуже добре знали наслїдки сеї своєї — як д-р Франко назвав — денунціяції на товариство им. Шевченка. Они знали, що "той чоловік з краєвої ради шкільної, впливовий а неприхильний рускому національному розвоєви, ждучій тілько на нагоду" — зробить з сеї денунціяції ужиток. Знали они се і — як зі всего виходить — именно бажали того. Бо-ж відомо, що дотичну статью "Буковини" перепечатали галицкі рептільні орґани рускі, а в "Буковинї", мимо так різної остороги д-ра Франка, не замовкли напасти на видавництво "Дѣла" а посередно на товариство им. Шевченка.
Интриґу сю "реалістів" міг дуже легко здемаскувати і посрамити лише видїл товариства им. Шевченка, і то дуже легоньким способом: спростованєм статей в "Буковинї" — представленєм дїйстного стану річи, хоч-би навіть спеціяльним наведенєм рахунків друкарнї з видавництвом "Дѣла", з чого була би виказала ся правда, що товариство им. Шевченка на видавництво "Дѣла" анї не докладає своїх грошей, анї не уживає на се доходу из друку книжок шкільних або з субвенцій. По такім спростованю нїякій "чоловік" з краєвої ради шкільної не смів би був від видїлу товариства жадати того, чого опісля зажадав п. Бобжаньскій. Однак — з причин нам невідомих — видїл товариства им. Шевченка не зробив у вказанім нами напрямі нїчого.
Розумієсь — наступило се, що мусїло наступити і чого бажали "реалісти". Пан Бобжиньскій — опираючись на статьї "Буковини" — у відомий спосіб "загрозив" товариству на випадок, як не викине "Дѣла" з друкарнї. Тим чином політицї "новокурсній" в сїй справі прийшла в поміч політика "польско-правительственна", яку репрезентує особа пана Бобжиньского...
Видїл товариства им. Шевченна ухвалив з відомих уже мотивів вволити волю п. Бобжиньского — і остаточно виповів друк "Дѣла", а в наслїдок противної ухвали загальних зборів з 8-ого с. м. оголосив свою резиґнацію.
По зборах — союзна політика "ново-курсно-польско-правительственна" веде по дневниках рептільних руских і в польских дальше і ще завзятїйше свої орґії, величаючи "реалістів-новокурсників" та пана Бобжиньского яко чистих мов снїжок борцїв за руско-україньску науку, нїби то загрожену видавництвом "Дѣла", а шкалюючи народовцїв-опозиціоністів, яко ворогів науки, радих для політики зруйнувати Наукове товариство им. Шевченка...
Ну, ми показали, чия то в сїй справі політика тягнесь від самого початку аж до нинї мов тая чорна нитка на білій ткани...
(Дальше буде.)
[Дѣло, 17.12.1896]
(Дальше.)
II.
З яких мотивів видавництво "Дѣла" запротестувало против виповіди друку "Дѣла" в друкарни тов. им. Шевченка а 15 членів товариства зажадали скликаня загального збору?
Дня 4 липня с. р. явили ся в видавництві "Дѣла" три відпоручники видїлу тов. им. Шевченка і оповістили ось що: В наслїдок відомих статей в "Буковинї" віцепрезідент краєвої ради шкільної п. Бобжиньскій в розмові з одним членом видїлу а опісля і з головою товариства п. Барвіньским заявив, що Наук. товариство им. Шевченка не на то дістає субвенцію і має друк книжок шкільних, щоби грішми з того підпомагало політичні видавництва [роз. "Дѣло", бо "Буковина" писала о "Дѣлї"], отже він застерігає собі, чи і на будуще зможе віддати друк шкільних книжок товариству им. Шевченка. Се иншими словами значить: коли товариство хоче й надальше дістати друк тих книжок, то нехай викине "Дѣло" з своєї друкарнї. Отже відпоручники видїлу предложили видавництву "Дѣла", щоби оно само виповіло друкарни тов. им. Шевченка від 1-ого сїчня 1897 р. і перенесло ся до иншої якої друкарнї.
Не треба й казати, як тая вість прикро вразила видавництво "Дѣла" — головно тим, що у внутрішні справи нашого товариства вмішав ся чужій чоловік, пан Бобжиньскій. Однакож за-для важности справи видавництво "Дѣла" не дало зараз того дня відповіди відпоручникам видїлу тов. им. Шевченка, бо се справа занадто важна, аба єї полагодити без глубшої розваги.
Відповідь на предложенє видїлу тов-а им. Шевченка дало видавництво "Дѣла" дня 1 вересня с. р. По основнім обговореню і розваженю справи оно відповіло: "Видавництво "Дѣла" не добачає нїякої причини, щоби виповісти друк часописи "Дѣло" Науковому товариству имени Шевченка".
Розуміє ся само собою, що видавництво "Дѣла", ухвалюючи таку відповідь, мало на оцї певно не менше интереса товаристви им. Шевченка, як интереси "Дѣла".
Против виповіди друку "Дѣла" промавляли такі мотиви:
1) Друкарня товариства им. Шевченка була заснована в 1874 роцї именно на те, щоби в нїй знайшли захист pycкo-народні видавництва, і за цїлий час 22 лїт нїкому анї на гадку не приходило виключувати з друкарнї видавництва політичні. Правда, перед пару роками товариство им. Шевченка перемінилось на Наукове, але оснувателї Наукового товариства нїколи навіть не погадали, щоби через те друкарня не мала служити також для друку видавництв політичних, бо инакше були би зараз усунули з друкарнї такі видавництва. Впрочім політичні часописи не є чимсь суперечним науцї, бо-ж они служать цїлям не лиш політичним але й культурним свого народу, а спеціяльно видавництво "Дѣла" має ще особливу свою заслугу за виданє близько 60 томів Бібліотеки найзнаменитших повістій.
2) Друкарня тов-а им. Шевченка за 17 лїт друкованя "Дѣла" не то не потерпіла страти, але противно, мала користи матеріяльні, поминаючи вже тую користь моральну, що особливо від часу, як "Дѣло" стало дневником, друкарня тим самим розширила ся і стала одною з поважнїйших друкарень у Львові. Се що-до минувшости. А що-до будущини — то видавництво "Дѣла" буде всїми силами старати ся зобовязаня свої супротив друкарнї совістно сповняти, руководячись засадою: "любім ся як братя, а рахуймо ся як жиди"...
Знов же що-до интересів друкарнї — видавництво "Дѣла" мало при ухвалюваню своєї відповіди видїлови такі мотиви:
1) Честь народовцїв і добро самого товариства, і то товариства, котре носить назву Тараса Шевченка, наказують, щоби непокликаним чужим людям, коли они забагають мішатись у внутрішні справи товариства, сказати кречно але рішучо Ґлєдстоновим: hands off! [руки проч!]. Коли чужій чоловік знайде в рускім товаристві послух до сповненя нинї одної єго забаганки, він завтра прийде з другою, позавтра з третою, а все з "загрозою"... Гра се дуже небезпечна, а ще особливо в нинїшних часах.
2) Чи на випадок несповненя сеї волї п. Бобжиньского — товариство им. Шевченка стратить субвенції від центрального правительства і сойму, в се годї повірити, бо то не зависить виключно від п. Бобжиньского. А що-до друку шкільних книжок — то нема сумнїву, що п. Барвіньскій своїм політичним впливом може у п. Бобжиньского направити то, що попсувала буковиньска філія єго політичної парафії...
Отсе коротко взяті мотиви наведеної висше відповіди видавництва "Дѣла" видїлови тов. им. Шевченка.
На се видїл тов. им. Шевченка ухвалив д. 9. вересня, що з днем 1 сїчня 1897 виповідає друк "Дѣлу" — а видавництво "Дѣла" у відповідь на те внесло до видїлу письменний протест супротив доконаної виповіди, а то з огляду на загальне добро Русинів-народовцїв, як також на интереси самого Наук. тов-а им. Шевченка.
Відтак справу взяли в свої руки ті 15 членів, що зажадали від видїлу скликаня надзвичайного загального збору.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 19.12.1896]
(Дальше.)
В попередущім числї "Дѣла" ми навели коротко мотиви, за-для яких видавництво "Дѣла" заложило протест против ухваленої видїлом Наук. товариства им. Шевченка виповіди друку "Дѣла" [і "Батьківщини"] від 1-ого сїчня 1897 р. Ті-ж самі мотиви були міродатні і для тих 15 членів товариства, котрі справу взяли в свої руки і спонукали скликанє надзвичайного заг. збору членів товариства, — і вкінци для більшости членів збору, котрі не одобрили ухвали видїлу, а натомість ухвалили таку резолюцію предложену д-ром К. Левицким яко речником згаданих 15 членів:
"Загальні збори зміняють ухвалу видїлу товариства з 9 н. ст. вересня, котрою виповіджено друк "Дѣла" і "Батьківщини" в той спосіб, що продовжує ся дальше печатанє сих часописій в друкарни Наук. тов-а им. Шевченка в роцї слїдуючім [1897], доки згадані видавництва не постарають ся о відповідне предприємство до друкованя своїх часописій, і під услівєм, що будуть правильно виплачувати припадаючі належитости. Видїл має сю ухвалу виконати."
Як свідчить тая ухвала — загальний збір з одної сторони заложив протест против того, щоби до внутрішних справ товариства им. Шевченка мав право мішати ся хто-небудь чужій [в сїм випадку п. Бобжиньскій], а з другої сторони станув на сторожи матеріяльних интересів товариства.
Висказуваний зі сторони меншости збору погляд, що, мовляв, годї відмовити права голосу в дїлах товариства тим сферам, котрі дають субвенції на наукові цїли товариства, — не міг переконати більшости і она справедливо на те замітила, що о науковій дїяльности товариства свідчать наукові єго видавництва, а не така н. пр. обставина, що в друкарни Наук. товариства друкує ся сеся чи тота часопись, бо кождій друкарни вільно чей-же друкувати, що їй подобає ся.
Так само не могли бесїдники меншости пересвідчити більшість збору, мов-би "Дѣло" видавало ся коштом наукових видавництв товариства чи то взагалї з ущербом майна товариства. Так не єсть.
По виповіди видїлом тов-a им. Шевченка друку "Дѣла" ухвалою з дня 9 вересня — видавництво "Дѣла" перевело в тиждень потім т. є. дня 19 вересня докладний обрахунок і показав ся такій стан: "З днем 17 вересня с. р. видавництво "Дѣла" мало в друкарни довг на 1.141 зр. 17 кр., а позаяк оно має в друкарни кредит на 800 зр., то мало того дня сплатити 341 зр. [Той стан мало-що змінив ся й доси.]
Бесїдники зі сторони меншости чепили ся були вирівнаня рахунків між товариством а видавництвом "Дѣла" в 1893 роцї, коли то за суму 6.000 зр. товариство приняло від видавництва "Дѣла": а) для своєї книгарнї книжок "Бібліотеки найзнам. повістій" за 2.565.08 зр. т. є. по половинї цїни номінальної вартости, б) довжників за "Бібліотеку" на суму 585.10 зр., і в) 1.500 зр. готівкою, — разом 4.650.18 зр., отже виходила би різниця на некористь друкарнї 1.349.82 зр. Але коли зважити, що книгарня товариства продає всї книжки "Бібліотеки найзнам. повістій" по цїнї цїлій, а не половинній [сл. Катальоґ книгарнї Наук. тов. им. Шевченка], то тая різница вирівнає ся з часом, особливо коли товариство пристало вчити від видавництва "Дѣла" і решту "Бібліотеки" за 2000 зр., бо тепер очевидно не буде мати вже конкуренції і зможе вповнї удержати цїлу цїну кождої книжки сеї "Бібліотеки". — Не перечимо, що тая заміна книжок за гроші була учиненою вигодою для видавництва "Дѣла", але з другої сторони і товариство, як се виказано висше, не потерпіло страти з маєтку. Що "Бібліотека найзн. повістей'' з роками розійде ся, о тім нема сумнїву, бо-ж деякі початкові єї томи уже давно вичерпали ся. Впрочім товариство им. Шевченка не лише від видавництва "Дѣла" набуло за гроші книжки для своєї книгарнї; захоплювала она і инші видавництва, ота хоч-би "Историчну бібліотеку" від п. Олександра Барвіньского.
Вкінци коли-б навіть брати річ так, як беруть наші противники, т. є що тов. им. Шевченка при обрахунку в роцї 1893 скривдило себе на 1.349.82 зр., то ми супротив сего наведемо ось-що: По виповіди видїлом тов. им. Шевченка друку "Дѣла" в вересни с. р. наше видавництво дістало від другої львівскої друкарнї оферту з услівями значно користнїйшими, анїж их мало наше видавництво в друкарни тов. им. Шевченка. Поминаючи вже висшу суму удїлюваного кредиту — навіть кошти друку почислено нам о 260–270 зр. річно менше. Возьмім же 270 зр. девять разів [бо девять лїт "Дѣло" виходить яко щоденна часопись], то вийде гарненька сума 2.430 зр. А прецїнь же тая чужа друкарня по-при те числить ще на якійсь чистий зиск з друкованя "Дѣла", бо прецїнь анї з "кречности" анї з "патріотизму" друкувати не буде... Такій зиск мусїла мати очевидно і друкарня тов-а им. Шевченка поминаючи вже тих 260–270 зр. річно...
З представленого чей-же не виходить, що нїби видавництво "Дѣла" має нинї понад 10.000 довгу, та що оно видає ся зі шкодою наукових видавництв або з ущербом майна товариства, — як се розголосили по дневниках якісь пахолки пана Бобжиньского...
(Конець буде.)
[Дѣло, 22.12.1896]
(Докінченє.)
III.
Ще кілька слів в справі проєкту зміни статута товариства.
Яка була проєктована зміна статута і які она мала хиби — се знають наші читателї, бо ми все те докладно і найобєктивнїйше виказали ще перед збором, а відтак і по зборі.
Хиби ті були так значні, що для ухвали проєкту не знайшло ся зараз при першім спірнім параґрафі [о подїлї членів товариства] двох третин голосів — і в наслїдок того проєкт зійшов з дневного порядку.
Члени товариства, котрі голосували против такої зміни статута, як она була предложена, руководились очевидно взглядами річевими, а не якимись побічними, бо-ж им добро, повага і розвій товариства им. Шевченка та наука певно більше лежить на серци, як неодному з тих славетних крикунів і галасунів, що пошиваючись під науку — цїлим своїм поведенєм на зборі наукового товариства чей-же хиба сором наносили науковому товариству і справдїшним людям науки, до яких ми передовсїм зачислимо проф. Грушевского.
Не досить того, що ті галасуни на самім зборі мали на противні арґументи та пересвідченя таке оружє, як верески, обиди та лайку, — они ще й по зборі перенесли тую гидь до часописій польских та рептільних руских. Тут не йде вже стілько о поодиноких честних людей обкиданих болотом — болото не чепить ся их, — тут иде більше о славу і повагу наукового товариства имени Шевченка. Ось які плоди приносить зерно деморалізація, засїяне і дальше плекане паном Олександром Барвіньским!...
Подїї з сего збору товариства им. Шевченка повинні отворити очи всїм людям доброї волї і спонукати их — докладно і всесторонно застановитись над нинїшним станом так важного для Русинів і поважного товариства, яким є наукове товариство им. Шевченка, і в зародї пригнести зловіщі змаганя, аби се товариство позбавити поваги супротив чужих, а довіря і симпатії у своїх, у загалу народовцїв...
Не сумнїваємо ся, що щирий патріотизм рускій возьме тут верх над всїлякими иншими взглядами і поведе наукове товариство наше до що-раз красшого розвою на добро і славу руско-українского народу!
[Дѣло, 23.12.1896]
Ще о зборі Наук. тов. им. Шевченка.
Від надзвичайного збору Наук. товариства им. Шевченка минуло вже три тижднї, а дневники — тепер вже заграничні польскі — не перестають розтрублювати urbi et orbi справдїшні Raubergeschiсhten о тім зборі і о самім товаристві им. Шевченка. Так в поважнім петербургскім тиждневнику Kraj знаходимо в остатнім числї письмо зі Львова п. заг. "Z obozów rusińskich: walka о Towarzystwo im. Szewczenki", де говорить cя o "pogrzebie Towarzystwa im. Stewczenki" і повтаряють ся брехнї пахолків пана Бобжиньского о причинах упадку проєкту зміни статута товариства, о довгах "Дѣла" понад 10.000 зр., о тім, що нїби "Дѣло" і "Батьківщина" кормили ся і хотять дальше кормитись коштом субвенціонованих наукових видавництв і т. п.
Все те, як сказано, трубить ся в дневникарстві від трех тижднїв — а видїл товариства им. Шевченка мовчить! Він не уважав з самого першу і до нинї не уважає за потрібне спростувати брехнї, так компромітуючі передовсїм само товариство, — він не уважав за потрібне спростувати бодай того, що не було нїякого "pogrzebu" анї "товариства" анї єго "науки", — що товариство жиє і буде жити та розвиватись. Видїл мовчить, а з того чужі люде і висновують: qui tacet, consentire videtur... Будь-що-будь нинїшний видїл товариства им. Шевченка [а властиво єго верховоди, бо всїх членів очевидно винувати годї] в цїлій тій исторії, що тягнесь від червня с. р. до нинї, відограв ролю справдї дуже сумну — і він хиба не здає собі справи з свого поступованя, коли сам того не бачить. Досить лише розглянути ся в фактах.
Пятнацять членів товариства зажадали від видїлу скликаня надзвичайного збору для справи виповіди друку "Дѣла" і "Батьківщини", а передвиджуючи, що більшість збору заявить ся против ухвали видїлу, предкладали на порядок дневний точку: вибір нового видїлу. Видїл сеї точки не узнав і не поставив на порядок дневний збору, мотивуючи тим, що видїл є після статута вибраний на цїлий рік адміністраційний, отже тим самим заявив, що він на випадок занеґованя єго ухвали збором не гадає уступати. Тимчасом видїл по звістній ухвалї збору резиґнує, а коли д-р Кость Левицкій ставить внесенє, щоби приступити до вибору нового видїлу, заступник голови заявляє, що точки о виборі нового видїлу нема на порядку дневнім, отже остає ся старий видїл і на дальше, до нового збору, котрий скличе [не знати коли] для вибору нового видїлу. Сю обставину, що старий видїл зрезиґнував, а нового не дав вибрати, використали пахолки пана Бобжиньского до крайного дискредитованя товариства, мов-то оно "розбите", "погребане" і т. д. — а старий видїл, як сказано, мовчить... Питаємо ся кождого справедливо думаючого чоловіка: як назвати цїле се поступованє?
Дальше — в справі виповіди друку "Дѣла" і "Батьківщини" видїл товариства виразно ухвалив був, що референт тої справи на зборі, заступник голови п. Громницкій, не має тикати фінансової сторони тих видавництв, хиба як би був визваний, та й що взагалї видїл має на зборі поводитись як наймирнїйше. А тимчасом, що стало ся? П. Громницкій яко референт пійшов против ухвали видїлу, а хоч уже першій бесїдник д-р К. Левицкій у відповіди п. Громницкому докладно вияснив стан річи, все-таки той поступок п. Громницкого дав товчок ворогам на зборі і по зборі шарити брехнї, дотикаючі видавництва, але і само товариство им. Шевченка. Питаємось отже: чому п. Громницкій пійшов навіть против ухвали видїлу?...
Вкінци і що-до упадку проєкту зміни статута — знов завинив не хто иншій, як видїл. Насамперед не повинен був справи зміни статута, і то ще з такими хибами, класти на порядок дневний збору скликаного для порішеня справи виповіди друку політичних часописій на бажанє пана Бобжиньского... А відтак уже й на самім зборі деякі оборонцї проєкту своїм брутальним трактованєм тих членів, котрі в найлучшій вірі виказували хиби проєкту, — ті оборонцї самі немов умисно провокували упадок проєкту. Досить сказати, що навіть референт сеї справи, д-р К. Левицкій [котрий, мимоходом сказавши, з вложеного на него обовязку старав ся вивязати як найсовістнїйше, боронив проєкту і голосував за ним] мусїв виступити навіть против члена видїлу д-ра Франка, котрий противників деяких постанов нового статута прозвав "анальфабетами", поучаючи д-ра Франка, що після принятого в цивілізованім світі звичаю з людьми инакшої гадки воює ся арґументами, а не обидливим прозиванєм... Впрочім кромі тої обиди д-ра Франка і визиваючого поведеня деяких других надутих і гучних мов порожна бочка "учених" з-поза видїлу — в дальшім тягу нарад збору поодинокі члени видїлу допускали ся серед поважного товариства таких простацких обид словних, яких не повстидав би ся хиба остатний піяк в коршмі найзапущенїйшого села...
А що-ж голова товариства п. Барвіньскій? Ну — очевидно він тота голова, від котрої сю рибу чути... По зборах він в своїй "Правдї" надрукував такій огидний памфлєт на збір товариства им. Шевченка, якого не повстидав би ся послїдний револьверовий листок. Не дивуватись же відтак одному-другому єго "меншому братови" з видїлу... А може бути, що пан Барвіньскій пускає ся вже на таке, сам прийшовши уже до пізнаня, що єго головованє в товаристві имени Шевченка нинї вже грубий анахронізм...
[Дѣло, 28.12.1896]
Проф. Ис. Громницкій, яко заступник голови Наук. товариства им. Шевченка надіслав нам отсе письмо:
"Прошу Хвальну Редакцию помістити в найблизшім числї Дїла отсе фактичне спростованє статтї, напечатаної в 281 числї "Дїла" п. з. "Ще о зборах Наук. тов. им. Шевченка".
Неправдою єсть, будь-то би підписаний, заступник голови тов. ім. Шевченка, по зрезиґнованю видїлу 8. грудня, на внесенє д-ра Костя Левицкого, щоби приступити до вибору нового видїлу заявив, що точки о виборі нема на порядку дневнім. Заявив се голова зборів впр. о. сов. Тороньский, на котрого особу як рівно-ж на д-ра К. Левицкого і всїх панів, що були коло президиялного стола, виразно в сїй справі покликую ся. Неправда, будьто-би підписаний в імени видїлу осьвідчив, що старий видїл лишає ся і на дальше до вибору нового. Заяви такої не зложив він, хоч сам д-р К. Левицкий старав ся єго до того наклонити, але зараз по зложеню відомої деклярациї опустив збори спільно з директорами секций наукових: проф. Грушевским, Верхратским і д-ром Франком. Другого дня доперва довідав ся підписаний, що видїлу нового не вибрано та що збори розійшлись не постановивши нїчого щодо дальшого веденя справ в товаристві. Тодї спросив він бувших видїлових на нараду, на котрій рішено, поки що урядувати дальше до вибору нового видїлу, а з огляду, що за 3 недїлї наближуєсь конець року адмінїстраційного, не трудити членів лише для вибору тимчасового видїлу, але скликати звичайні загальні збори і подати на них спранозданя з дїяльности видїлу, зі стану маєткового товариства тай внесенє контрольної комісиї. Термін тих зборів буде вже в короткім часї оповіщений. При такім складї річий не можна писати, що старий видїл не дає вибрати нового.
Неправдою є дальше, будьто-би видїл товариства виразно ухвалив був, що підписаний яко референт справи з "Дїлом" на зборах 8. грудня не має тикати фінансової сторони видавництв "Дїла" і "Батьківщини", хиба як би був визваний, і що взагалї видїл має на зборах поводитись як наймирнїйше. — Такої ухвали нема нїгде в протоколї записаної і не запала она зовсїм; видїл полишив референтови до волї представити сю справу так, як буде він уважав се за відповідне, а що підставою всего була як pаз сторона фінансова, то й не мож було єї мовчки поминути". — Ісидор Громницкий, заст. голови Наук. тов. ім. Шевченка."
До повисшого письма Вп. проф. Ис. Громницкого додамо лише отсих кілька слів: Що-до першої справи — то навіть при такім станї річи, як представляє п. Громницкій, вибір нового видїлу унеможливив нинїшний видїл, не поставивши точки "вибір нового видїлу" на порядок дневний збору, а що до другої справи — п. Громницкій опирає ся на тім, що не було виразної ухвали і нема єї записаної в протоколї, коли знов ми констатували таку ухвалу яко заявлену гадку видїлу Наук. тов. им. Шевченка.
[Дѣло, 02.01.1897]
02.01.1897