Знакові ювілеї мають особливе значення, оскільки вони визнають важливість існування та впливу окремих осіб, груп та інституцій. Це пояснюється тим, що вони не лише підбивають підсумки минулого, а й визначають роль минулого у розбудові сьогодення та майбутнього. Це особливо стосується Наукового товариства імені Шевченка, яке святкує своє 150-річчя в Україні та 75-річчя в Канаді.
Для кожного, хто їх буде використовувати, є три вчителі – чуття, розумні співрозмовники та книги (Генрі Ворд Бічер).
На сьогоднішній день НТШ у Канаді провадить діяльність у Торонто й Оттаві (провінція Онтаріо), Монреалі (Квебек), а також в Едмонтоні (Альберта).
Серія заходів, організованих з нагоди цієї річниці в Канаді, розпочалася в галереї Канадсько-української мистецької фундації (КУМФ) Торонто та рівночасно онлайн на платформі Zoom подією під назвою: «Ювілейна конференція 2024 — до 150-ліття НТШ в Україні та 75-ліття НТШ у Канаді — Сесія 1: "З історії Наукового товариства ім. Шевченка"».
Цю першу святкову сесію відкрила голова НТШ у Канаді д-р Марта Дичок (доцент кафедр історії та політології університету Вестерн (Лондон, Онтаріо, Канада), науковий співробітник Школи глобальних відносин Мунка при Торонтському університеті та ад'юнкт-професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»). Д-р Дичок привітала особливого гостя з України, який долучився віртуально, д-ра Романа Кушніра, голову НТШ України й академіка Національної академії наук України, який виступив з офіційними привітаннями. Він підсумував їхні численні святкові заходи з вересня 2023 року, які відбувалися по всій Україні, включно з Національною академією наук. Академік відзначив величезні досягнення НТШ у реорганізації та відродженні впродовж майже п'ятдесяти років після його ліквідації радянською окупацією в 1940 році. Особливу увагу він звернув на ювілейну діяльність Донецького обласного осередку НТШ, зокрема важливу і пронизливу в умовах війни. Він завершив свій виступ словами заохочення до канадського осередку продовжувати планувати та реалізовувати багато спільних зусиль у майбутньому. Д-р Кушнір залишався на зв'язку протягом усього заходу.
Уляна Пасічник та Марта Дичок
Д-р Дичок зазначила, що вітання також надійшли від голови НТШ в Америці д-ра Галини Гринь, а також від Донецького обласного осередку НТШ, члени якого були змушені тимчасово покинути свій регіон через війну, яку розв'язала росія в Україні.
Д-р Дичок також згадала, що під час Урочистої академії з нагоди 150-річчя НТШ в Львівському національному університеті ім. Івана Франка почесна консулка Канади в Україні д-р Оксана Винницька-Юсипович передала офіційні вітання від НТШ в Канаді та прийняла для передавання золоті медалі з нагоди цього знакового ювілею для колишньої голови НТШ Канади д-ра Дарії Даревич (разом із грамотою), мґр Тані Джулинської (референтки фінансів), та д-ра Марти Дичок (сучасної голови). Ці пропам'ятні визнання перевезено в Канаду членкинею Дирекції НТШ Канади пані Марією Лялькою-Винницькою (контрольна комісія). З нагоди першої сесії канадських відзначень 150-річчя НТШ та 75-річчя НТШ в Канаді д-р Дичок вручила ці пропам'ятні нагороди всім трьом одержувачам — справді емоційно заряджений момент.
Від себе особисто, дирекції НТШ Канади та всіх присутніх д-р Дичок подякувала організаційному комітетові ювілейних заходів на чолі з мґр Уляною Пасічник та членами д-ром Дарією Даревич, мґр Уляною Плавущак, Марією Лялькою-Винницькою, Зеноном Ващуком і д-ром Максимом Тарнавським.
Тарас Кознарський
Щоб розпочати цю святкову україномовну сесію, д-р Дичок представила предсідника події, проф. Тараса Кознарського, доцента Кафедри слов'янських мов і літератур та афілійованого викладача в Центрі європейських, російських та євразійських студій при Торонтському університеті. Зі своєї черги, проф. Кознарський представив кожного доповідача.
До заходу онлайн долучився і першим виступив д-р Мартін Роде на тему:
«Наукове товариство імені Шевченка у Львові та формування (західно)української культури знань, 1892-1939»
(доповідь англійською мовою).
Д-р Роде говорив про ключову концепцію, що лежала в основі періоду зародження Наукового товариства імені Шевченка, а саме про українознавство як особливий український спосіб проведення наукових досліджень. Він описав умови, в яких ця ідея була висловлена, обговорювалася та вдосконалювалася — умови, що характеризувалися специфічними попередніми культурами знань та поглядами на те, як виробляти об'єктивні знання. Це також був період, коли певні історичні та культурні істини вважалися настільки очевидними, що не потребували обговорення.
Доктор Роде пояснив, що коли історик і філолог Михайло Грушевський прибув до Львівського університету в 1894 році, щоб зайняти там посаду завідувача кафедри, його ситуація була унікальною: хоча його кафедра займалася тим, що в той час називалося "русинськими студіями", він цілеспрямовано викладав українську історію. І він робив це, хоча в той час вважалося, що ця галузь знань не є точною наукою.
Але парадигма знання, яку сповідував Грушевський, згідно з якою вивчення української історії було, по суті, міждисциплінарним підходом, призвела до зіткнення культур знання як всередині, так і поза межами кола, яке мало стати Науковим товариством імені Шевченка. Сильні власні переконання і здатність переконувати інших дозволили Грушевському сформулювати свою парадигму і до 1914 року дати їй визначення. У центрі цієї концептуалізації були дисципліни та їхні проєкти, близькі його серцю, зокрема гуманітарні науки, а ще конкретніше — етнографія та вивчення національності. Саме на ці напрямки він звертав свою увагу і спрямовував будь-яке фінансування. Як наслідок, наукова робота в галузях правознавства, математики, природознавства, економіки та соціології була відсунута на другий план, що, на жаль, спричинило розбрат серед його українських колег і розбіжності в думках про нього. Одним з учнів Грушевського та його найсильнішим критиком (а згодом і ворогом) був фізичний географ Степан Рудницький. Іншим прикладом такого поділу стало заснування Товариства імені Петра Могили, яке планувалося ще на початку 1905 року як реакція на суперечки серед науковців у НТШ.
Подібно до того, як Грушевський прийшов на свою університетську посаду за рекомендацією свого колишнього професора Володимира Антоновича, він також перебував під глибоким впливом визначення національності, яке передав Антонович. Вираженням цієї національно орієнтованої культури знань було зосередження на фізичній антропології у французькій традиції, у тому числі копіткому зборі етнографічних даних село за селом. Так само статистична комісія, яку створив Грушевський, надихалася усталеною чеською методологією припущення фальсифікацій під час переписів населення Габсбургів. Але польські вчені все ще стверджували, що робота Товариства імені Шевченка була недостатньо витонченою.
Говорячи про Товариство під час Першої світової війни та у міжвоєнний період, д-р Роде зауважив, що ці різноманітні тенденції призвели до того, що організація розпалася на багато груп за різними інтересами. У цей період розвитку багато членів Товариства зазнали жорстоких переслідувань, були заарештовані та заслані до Сибіру. Інших мобілізували до Габсбурзької армії. Ще хтось переїхав до Відня та інших міст. Серед них були й ті, хто зайнявся пропагандистською роботою, щоб уникнути воєнних дій. Більшості вдалося продовжити свою роботу з обґрунтування української нації. Цей період мобільності був активним і важливим, коли з'являлися публікації членів організації різними мовами. У цей час у Відні було створено Українську культурну раду на чолі зі Степаном Томашівським та членами Степаном Рудницьким й Іваном Раковським.
Тим часом у Львові будівлі НТШ часто використовували військові, й російська армія сильно пошкодила як споруди, так і документи, що в них зберігалися. Як наслідок, місцеві члени Товариства брали активну участь у прибиранні та рятувальних роботах аж до 1920-х років. Період польсько-української війни був не менш проблематичним. Українські науковці знову зазнали переслідувань з боку польської армії, і регулярну наукову діяльність було важко відновити. Але були й позитивні зрушення. Товариство зацікавилося й активно займалося просвітницькою та освітньою діяльністю, на яку в імперії Габсбургів виділяли значні державні кошти. Ці обставини відкрили для НТШ шлях до посилення наукових досліджень, а також заснування музею, що, своєю чергою, призвело до нового погляду на Товариство та його роботу як на спільне благо. Цей новий етап у розвитку організації включав нову важливу роль НТШ як джерела навчальних ресурсів для шкіл. Також у цей час члени Товариства, які були розчаровані в Грушевському, почали серйозно розвивати свої окремі напрямки досліджень, зокрема науково-популярні, старожитності й археологію.
Однак за часів міжвоєнної Польщі фінансування, яке Товариство отримувало, раптово припинилося, а середовище стало ворожим для різних напрямків дослідницької діяльності. Польща вимагала замовлень, а їх зрідка можна було отримати. Понад те, з огляду на постійну мобільність українських науковців, багато з яких знаходили роботу в університетах різних міст, НТШ перестало бути ексклюзивним центром українських наукових досліджень.
З часом, одначе, з'явилися нові можливості, які отримали політичне фінансування. Важливими в цей час стали відзначення та вшанування ювілеїв важливих українських діячів (таких як Іван Франко), створення архіву, а також музею Українського національного руху (1914–1921 рр.). Ця діяльність допомогла згуртувати організацію, зокрема навколо авторського проєкту зі збору та стандартизації знань про Україну в Енциклопедії українознавства. У цьому Товариство отримало значну підтримку з боку науковців із Чехословаччини. Ті українські вчені, які вирішили повернутися до радянської України, шкодували про своє рішення у світлі розквіту Товариства. Були й інші удари, такі як розстріл ключових фігур — наприклад, Степана Рудницького.
На завершення д-р Роде зауважив, що як довоєнний, так і міжвоєнний періоди ранньої історії НТШ характеризувалися питаннями владних відносин та фінансування, сильними розбіжностями між науковцями з різних регіонів України, а також фундаментальним розривом між етнічними та громадянськими поняттями національності. Однак майбутнє виявилося більш позитивним завдяки розширенню мережевих зв'язків і нових партнерств, створених завдяки мобільності науковців.
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Д-р Роде — науковий співробітник Лейбніц-Інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи в Регенсбурзі (Німеччина). Він здобув ступінь доктора філософії в Університеті Інсбрука у 2020 році, захистивши дисертацію про українську історію науки наприкінці 19-го — на початку 20-го століть, яка була відзначена нагородами. Його наукові інтереси охоплюють історію науки, знання, фотографії, регіоналістики та націєтворення з фокусом на Україну, Польщу, Чехословаччину та Габсбурзьку імперію. Він є автором досліджень про діяльність НТШ. Наразі керує проєктом з оцифрування української культурної спадщини.
Друга доповідь – проф. Франк Сисин: «Золота ера української науки: НТШ, 1894–1914 рр.» (доповідь українською мовою).
Проф. Сисин розповів про "золотий вік" НТШ і пояснив, що причина такої описової назви – те, що в цьому періоді Україна стала повноправною частиною наукової карти світу. Він також зауважив, що 150-й ювілей Товариства відмічає і той час, коли він ще не був, а щойно намагався бути науковим.
Проф. Сисин зосередив свою увагу на колоритному листі з 1904 р. від о. Михайла Зубрицького до проф. Михайла Грушевського. Отець Зубрицький був греко-католицьким священником, українським етнографом, фольклористом, істориком, громадським діячем (у тому числі місцевого самоврядування Західноукраїнської Народної Республіки), публіцистом та дійсним членом НТШ з 29.07.1904; єдиний сільський священник, що здобув такий ступінь. Цей цікавий лист, написаний правдивою галицькою мовою тих часів, з прикметною їй орфографією, висловлював Зубрицького пошану до Грушевського, похвалу за його роботу, за наполегливий та щирий труд, незважаючи на всі «колоди», які йому підставляли. Отець Зубрицький теж подякував та поділився своєю радістю з приводу власного вибору на дійсного члена НТШ.
Як додав проф. Сисин, цей лист вказує на значення дійсного члена НТШ в той час, а саме поважний вклад цієї особи в українську науку, навіть та зокрема звичайного сільського священника. У цьому листі глибокий зміст із інших причин: нюансоване розуміння значення української ідентичності як відмінної від русинської; занепокоєння з приводу неспокійних часів для Товариства, включно з усвідомленням розриву між містом і селом (Львів – провінція); про вимоги та виклики праці Зубрицького, який мешкав далеко і в такий час, коли залізничне сполучення перебувало на початковій стадії розвитку, але тим не менш виконував важливу місцеву дослідницько-просвітницьку роботу; та у зв'язку з тим про особливе значення НТШ для народу – для його європейських намірів (у порівнянні з Франком, який вважав що наука повинна діяти лише для науки).
Для кращого зрозуміння Грушевського проф. Сисин дещо розповів зі свого довголітнього наукового досвіду перекладу та видавання його праць. Зосередившись на 4-му томі Грушевського про Литву і Польщу, він звернув увагу на коментар д-ра Роберта Фроста з університету Абердина (Шотландія), який висловив здивування щодо великого поступу українських науковців у "золотому віці", незважаючи на всі спроби польського уряду гальмувати їхню роботу (точка зору, висловлена через польськоорієнтовану призму). Річ у тім, що в цей "золотий вік" стало зрозуміло, що не університетська освіта є життєво важливою для України та її майбутнього, а наукові дослідження, які проводилися через НТШ – те, на що польський уряд не звернув уваги, тактична помилка з його сторони.
Професор Сисин навів приклад величезного впливу нещодавнього «воскресіння» коляди про Софійський собор зі збірки коляд о. Зубрицького[1], яка зазвучала в Україні у нещодавній різдвяний час уперше за 400 років у виконанні сучасної співачки Тіни Кароль. Ця колядка свідчить про те, що український народ, проживаючи під владою різних держав, все ж таки зміг зберегти пам'ять про свою єдність. Збірку коляд о. Зубрицького передав Іван Франко до Києвa, щоб видати в Київській Старині (щомісячному багатопрофільному історико-етнографічному та літературному часопису, який видавався у Києві російською й українською мовами (в російській транслітерації з 1905 року, в українській з 1906 року) впродовж 1882–1906 років), бо такого видання в Галичині не було.
Проф. Сисин зазначив, що наука не розвивалася однаково на сxоді та заході України. Були різниці й тертя між Києвом і Львовом. Вирішальну роль у важливості наукової діяльності у Львові відіграло нове покоління науковців. Фундаментальна праця Грушевського, Історія України-Руси, побачила світ завдяки дослідницькій працьовитості його студентів. На його думку, це було тому, що русини хоч мали свої установи, не розвивалися з часом, зокрема їхня мова, та не творили відповідної науки. У той час члени НТШ чітко зрозуміли, що організація має бути науковою, щоб колись можна було стати університетом або подібною науковою установою, де викладають та займаються видавництвом українською мовою.
Це був період нових важливих наукових постатей і нових організаційних практик в НТШ, які допомогли затвердити науковий статус організації (напр., стосовно права голосу і всього, що з того випливало). Квартальник почав виходити, а також видано цілу низку нових видань і збірників (Літературно-науковий вісник та інші). Все це вказувало на новий, високий рівень роботи Товариства. Але певна проблематика залишилася: видання виходили лише українською мовою, що обмежувало їхню читацьку аудиторію (щойно пізніше, наприклад, почали видавати переклади на німецьку мову). Ключове питання, яке залишалося, полягало в тому, як узгодити потреби науки і суспільства: які були пріоритети і які публікації були найбільше потрібні?
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Проф. Сисин – директор Центру українських історичних досліджень імені Петра Яцика Канадського інституту українських студій, професор кафедри історії та класики Альбертського університету, головний редактор Проєкту перекладу Грушевського. Спеціаліст з української та польської історії, автор книги «Між Польщею та Україною: Дилема Адама Кисіля 1600–1653» (1985), «Михайло Грушевський: історик і національний будитель» (2001), а також досліджень про повстання Хмельницького, українську історіографію та ранньомодерну українську політичну культуру. Він також є співавтором, разом із Сергієм Плохієм, книги «Релігія і нація в сучасній Україні» (2003). Проф. Сисин є головним редактором видання зібраних творів о. Михайла Зубрицького. Дійсний член НТШ Канади.
Третя доповідь – д-р Ксеня Кебузинська: «Повоєнні еміґрантські енциклопедичні та краєзнавчі проєкти, 1949–1993 рр.» (доповідь українською мовою)
Д-р Кебузинська пояснила, що як бібліотекарка в Гарвардському університеті в час проголошення незалежності України 1991 р. вона була відповідальна за шквал запитань, які надходили з усієї Північної та Південної Америки, включаючи Сполучені Штати, Канаду та Аргентину; з різних країн Європи, в тому числі з Великобританії, Італії, Німеччини, Франції, Австрії й України; і з таких далеких місць, як Ізраїль, Південна Корея та Японія. Найчастіше шукали біографічні відомості про українських письменників, композиторів, художників; демографічну інформацію про Україну; географічні та історичні відомості про міста та регіони України; переклад та пояснення україномовних документів; місцезнаходження статей, книг і веб-сайтів; перевірку цитат. Шукали загальну інформацію про Україну й українську історію, переклади матеріалів з української на інші мови світу, а також допомогу у вирішенні правових питань.
У той час єдиними надійними та доступними ресурсами були, в першу чергу, енциклопедичні видання видавництва НТШ:
ЕУ-1: Енциклопедія українознавства (Загальна частина), т. 1, ч. 1–3 (1949)
ЕУ-2: Енциклопедія українознавства (Словникова частина, А-Я), т. 2, ч. 1–10 (1955–1984)
АЕУ-1: англомовна Ukraine: A Concise Encyclopedia, v.1 (1963), v.2 (1971)
AEУ-2: англомовна Encyclopedia of Ukraine, v. 1–2 (A-K, 1984, 1988)
Крім цього, під рукою були певні довідкові енциклопедії радянського видання, але вони не були надто помічними.
Д-р Кебузинська зауважила, що якщо порівняти зі сьогоднішнім днем, те, чим вона могла послужитися в час проголошення незалежності, було дуже обмежене. Для прикладу згадала, що нині вже маємо поверх 600 енциклопедій українською мовою різної тематики.
Найбільше потрібні були матеріали англійською мовою, яких було мало (до 1991 року – всього 1500 книг). Найважливішими з наявних були:
⦁ Переклади історій України (напр., Дмитра Дорошенка, Михайла Грушевського)
⦁ Історії України (напр., В.Е.Д. Аллен, Вільям Генрі Чемберлін, Кларенс Меннінг, Ярослав Білінський, Іван Л. Рудницький, Орест Субтельний, Стелла Гринюк, Роберт Конквест, Іван-Павло Хімка)
⦁ Книги про український націоналізм і політику (напр., Іван С. Решетар, Джон А. Армстронг, Богдан Кравченко, Дейвід Марплз)
⦁ Серія буклетів Фундації українських студій (напр., Київська Русь не тотожна Росії! Омелян Пріцак; Хто і за що їх вбив: пам'яті загиблих під час Голодомору 1932–1933 років в Україні, Мирон Долот)
⦁ Праці з українського літературознавства (К.Г. Андрусишин, Юрій С.Н. Луцький, Юрій Г. Грабович)
⦁ Переклади української літератури (Тарас Шевченко, Василь Стефаник, Валер'ян Підмогильний)
Для порівняння: з 1992 року по теперішній час видано близько 4000 книг англійською мовою на українську тематику.
Д-р Кебузинська зазначила, що дуже відчувалося брак авторитетного матеріалу про етнічні групи України, а також з літературознавства. Проте власне видання НТШ допомогли їй подолати ці виклики:
⦁ Д-ра Володимира Кубійовича Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939: національна статистика Галичини (т. 160, Записки НТШ). Мови: українська, польська, англійська.
⦁ Луцький, Ю.С.Н (1992). Українська література у двадцятому столітті: довідник для читача. Видано на замовлення Наукового товариства імені Шевченка видавництвом Торонтського університету.
⦁ Ліндхайм, Р. (Ральф) та Луцький, Ю.С.Н. (1996). До інтелектуальної історії України: антологія української думки від 1710 до 1995 року. Видано видавництвом Торонтського університету у співпраці з Науковим товариством імені Шевченка.
При цій нагоді д-р Кебузинська дещо розповіла з історії української енциклопедичної діяльності. Період становлення відбувався в діаспорі між 1947 та 1989 роками. Члени НТШ вперше перегрупувалися в Німеччині відразу після Другої світової війни за ініціативи д-ра Кубійовича. У ці початкові роки члени НТШ обговорили та розвинули різноманітну організаційну та видавничу діяльність, незважаючи на їхні скромні статки та складні умови. Центром їхньої уваги був проєкт видання Енциклопедії українознавства (д-р Кубійович працював над нею до самої смерті в 1985 р.) Д-р Кебузинська пояснила, що ціллю Енциклопедії було зібрати воєдино сукупність знань про Україну для українців і для цього об'єднати найкращі наукові сили: проєкт задіяв 120 учених-авторів. У результаті ЕУ вийшла у двох частинах: загальна і словникова (гаслова). Разом було видано 10 томів (у 1995 році вийшов ще додатковий 11-й том).
Якщо порівняти Енциклопедію українознавства (ЕУ-1) та Українську радянську енциклопедію (УРЕ), треба пам'ятати, що проєкт УРЕ започаткували у 1920-х роках, але тривалий час не видавали. Запланували 50 томів, одначе врешті підготували лише 3. Крім цього, хоч друк першого був передбачений на початок 1933 року, московська цензура заборонила його як націоналістичний. Обмежений наклад першого тому був вилучений і знищений.
На щастя, еміграційна Енциклопедія українознавства швидко набрала обертів. До речі, вже в 1948 р. озвучено ідею видати ЕУ в інших мовах, зокрема англійською, праця над чим відбувалася паралельною з оригінальною україномовною енциклопедією. У результаті 1963 року видано перший із двох томів англомовного варіанту «Ukraine: A Concise Encyclopedia» (АЕУ-1; другий том побачив світ у 1971 р.) Це видання зазнало великого попиту та було високо оцінено світовими науковцями. Редколегія, зрозумівши важливість цього видання, увійшла у партнерство у 1976 р. з Канадським інститутом українських студій (КІУС) в Едмонтоні (Канада), який взяв на себе обов'язок фінансування і редагування. Нової англомовної Енциклопедії українознавства (АЕУ-2) видано разом 5 томів, останній у 2001 р. Останні три томи вийшли всього за 5 років завдяки комп’ютерній техніці. В АЕУ-2 присвячено більше уваги поточним подіям, особливо пов’язаним із розпадом Радянського Союзу в 1991 році, а також темам, які були пропущені чи сфальсифіковані в УРЕ.
Д-р Кебузинська завершила свій виступ важливим зауваженням, що українці зуміли на чужині видати чотири енциклопедії за останні 40 років, коли, наприклад, Польський біографічний словник, розпочатий у 1935 році, щойно очікують завершити у 2030 році, а французький, розпочатий у 1933 р., сьогодні лише дійшов до літери "Л" (2015 р.) Та українським заходам ще не кінець! Праця НТШ над Енциклопедією української діаспори та Енциклопедією сучасної України продовжується, як також «Internet Encyclopedia of Ukraine» (Інтернет-енциклопедія України) під керівництвом Канадського інституту українських студій. Після завершення роботи над ІЕУ вона стане найповнішим англомовним джерелом інформації про Україну, її історію, народ, географію, суспільство, економіку та культурну спадщину.
«Всі ці енциклопедії, а англомовна гаслова Eнциклопедія, зокрема становлять не тільки візитну картку нашої національної тотожности, але й вагомий козир в боротьбі з російсько-імперською історіографією та її послідовниками за визнання окремішности українського народу в сім'ї вільних народів світу» (Свобода, 18 вересня 1985).
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Д-р Кебузинська – бібліотекарка слов'янознавства Торонтського університету. Вона має ступінь доктора філософії з літературознавства з університету Брандейса, а також ступінь маґістра з інформаційних наук та французьких і жіночих досліджень. Понад тридцять років працює у наукових бібліотеках, архівах та музеях. Її дослідницькі інтереси включають історію культури Франції дев'ятнадцятого століття, славістику та історію книги, зокрема соціальну, економічну та культурну історію авторства, редагування та друку, а також історію бібліотек, літературної критики та відгуків читачів. Вона опублікувала статті в Щорічнику австрійської історії, Гарвардських українознавчих студіях, Слов'янських та східноєвропейських інформаційних ресурсах та в Канадському слов'янському збірнику. Вона є кураторкою виставок рідкісних книг, включно з майбутньою виставкою, присвяченою жінкам-мандрівницям. Дійсний член НТШ Канади.
Під час жвавих запитань та відповідей, що відбулися після цікавих презентацій, було піднято декілька важливих тем, зокрема:
⦁ Участь жінок у НТШ в перші роки його існування. Д-р Роде зазначив, що у довоєнний період в організації було лише декілька жінок, і що більша частина не була залучена до наукової діяльності. З них було лише двоє дійсних членів: Катерина Антонович, яка стала членом організації після смерті Володимира, а також Софія Окуневська-Морачевська, перша лікарка з Галичини (яка здобула ступінь доктора філософії у Швейцарії), яка написала кілька наукових праць. Він зауважив, що консервативне греко-католицьке середовище не заохочувало жінок здобувати вищу освіту. Однак перевагою для цих жінок у НТШ було те, що вони мали змогу долучитися до наукового життя.
⦁ Було поставлено питання про роль філософських студій у діяльності НТШ. Професор Сисин відповів, що як філософія, так і богослов'я не користувалися такою увагою, як інші галузі, з уваги на час, в який формувалося НТШ, – період, який характеризувався світськістю галицького суспільства (отже, чому, власне, твори Івана Франка могли бути опубліковані). Якби Товариство розпочало було свою діяльність на двадцять років пізніше, наприклад, за часів митр. Андрея Шептицького, можливо, все було б інакше. Д-р Роде додав, що у міжвоєнний період, а ще більше у повоєнний час філософська секція НТШ нарешті змогла розвинутися.
⦁ Д-р Кушнір згадав про важливу Енциклопедію НТШ, перші п'ять томів якої вийшли під редакцією д-ра Олега Купчинського. Видання охоплює період від 1873 року до наших днів. Онлайн-версія Енциклопедії була створена у 2015 році. Він також звернув увагу на багатий ресурс «Записки Наукового товариства імені Шевченка (НТШ)» – видання, яке здійснюється Науковим товариством імені Шевченка з 1892 року. «Записки НТШ» є основним серійним виданням Товариства за всі періоди його існування. Видання виходило до 1930-х років у Львові. Понад 50 наступних томів було видано НТШ в Америці. В Україні видання відновлено у 1990 році. Головним редактором нового видання також став д-р Купчинський.
Аудиторії було запропоновано обміркувати запитання, порушене одним із слухачів, щодо наслідків відтоку наукового потенціалу протягом більшої частини історії НТШ та паралелі, які можна провести з подібним досвідом, з яким стикається сучасна спустошена війною Україна.
Текст підготувала Уляна Плавущак Підзамецька, член Дирекції НТШ в Канаді
Посилання на повний відеозапис конференції, а також на інформацію про інші заходи, присвячені ювілею Товариства, можна знайти на сайті НТШ Канади: https://ntsh.ca/.
11.03.2024