Конфіскація в травні 1878 р. другого номера львівського часопису «Громадський друг» змусила видавців І. Франка та М. Павлика шукати шляхів для обходу цензури. Можна було вдатися до хитрощів: спробувати замість часопису продовжити видавати збірки чи окремі альманахи. Ті не підлягали б обов’язковій цензурі¹. Водночас М. Павлик та І. Франко вирішили скористатись тодішніми законами. Так, відповідно до існуючого цензурного «Закону про пресу від 17 грудня 1862 р.» видання, що виходили менше ніж один раз на місяць і мали більше п’яти друкованих аркушів, не підлягали обов’язковому цензуруванню. Тому І. Франко та М. Павлик почали готувати збірник. Вони вирішили змінити назву часопису «Громадський друг» і видавати його як двомісячник окремими збірками об’ємом понад 5 аркушів². Назву часопису «Громадський друг» було замінено на «Дзвін», який вже вважався книжкою-альманахом і мав більше п’яти друкованих аркушів³.
Титульна сторінка збірки «Дзвін» (Львів, 1878).
24 червня 1878 р. зі Львова М. Павлик у листі до М. Драгоманова писав: «Ми придумали так, шчо б “Гр.[омадського] Др.[уга]” видавати jак двумісьачник, через шчо він не буде jти до цензури, бо в нас вважаjесьа періодичним виданьем – те, шчо виходить наjменче раз у місьаць, а двумісьачник буде вважатисьа книжкоjу, котра тілько тоді jшла б до цензури, jак би мала до 5 аркушів друку. Тоді ми будемо мати час на спрjаток 14 днів, а не 2 годині, jак тепер. А коли б шче винайшли шчо, то ми j собі наjдемо спосіб. Головна річ в стосунках матеріальних (на друк), про котрі jа Вам не маjу шчо сказати»⁴.
Використавши це, І.Франко та М. Павлик (він офіційно значився видавцем) у серпні 1878 р. видали збірку «Дзвін», яка продовжувала нумерацію сторінок «Громадського друга»⁵. Вочевидь, що збірку «Дзвін» було надруковано за фінансової підтримки М. Драгоманова та наддніпрянських українофілів із Російської імперії⁶. В підзаголовку це видання значилося як «Галицько-українська збірка». Нова назва нікого, в тому числі й львівську поліцію, в оману не вводила: друге число «Громадського друга» закінчувалося на 186 сторінці, а «Дзвін» відповідно розпочинався 187 сторінкою і закінчувався 300-ю, що чітко вказувало: альманах-двомісячник «Дзвін» був продовженням «Громадського друга». І. Франко в своїй автобіографії згодом писав: «У 1878–79 р. видавав я разом із М. Павликом у соціялістичному дусі редагований місячник “Громадський Друг”, замінений вже після другого зошита через правильні поліційні конфіскати з періодика в низку збірників під ріжними наголовками, але з продовженням пагінації. Таких збірників появилося два, під наголовком “Дзвін” і “Молот”»⁷.
Іван Франко. Фото 1881 р.
Збірка «Дзвін» вийшла тиражем понад 600 примірників⁸ в львівській Першій зв’язковій (спілковій) друкарні, що розміщувалася за адресою: Львів, вул. Кляйнівська (тепер вул. Каменярів), № 4 (її директором був А. Маньковський). Очевидно, що видавці вміло приховували частину тиражу від прокуратури м. Львова. В друкарні збірка «Дзвін», так само як і низка інших видань І. Франка насправді друкувалася значно більшим накладом, ніж про це було відомо місцевій владі. Аналогічні методи застосовувалися при друці подальшої неперіодичної збірки «Молот» і виданні львівської робітничої газети «Praca» («Праця»)⁹.
Назву збірки «Дзвін» придумав М. Павлик¹⁰. Зрештою на думку О. Дея «в цій назві знайшов своєрідне втілення один з моментів літературно-естетичних поглядів видавців – їх висока оцінка суспільно-організаційної ролі революційного слова – літератури й публіцистики»¹¹. Підтвердженням цього може свідчити також і фрагмент із вірша І. Франка «Сучасна пісня» (1880), де він поезію називає дзвоном:
«Вона не пестощі любови,
Не вітру шум, не шепіт хвиль,
Вона тверде, рішуче слово,
Вна оклик духу голосний.
Вна дзвін той, що народ скликає
в добі нещасть до дружних діл,
Потужна пісня бойовая
Защита серед граду стріл»¹².
Збірник «Дзвін» починався продовженням повісті І. Франка «Воа constrictor» (початок у другому номері «Громадського друга», що, знову ж таки, вказувало на продовжуваність цього видання)¹³. В «Дзвоні» вперше надруковано також і його відомий вірш «Каменярі» (вірш написаний І. Франком під враженням брукування вулиці Кляйнівської [тепер вул. Каменярів. – Авт.])¹⁴. Крім того, І. Франко надрукував у збірнику «Дзвін» своє автобіографічне оповідання «Моя стріча з Олексою»¹⁵. Додамо, що згадане оповідання І. Франка було невдовзі конфісковане та з того часу не передруковувалось за життя автора¹⁶. Натомість М. Павлик подав до збірки «Дзвін» першу частину своєї повісті «Пропащий чоловік»¹⁷.
Збірник «Дзвін» мав нові розділи – «Вісті з України»¹⁸ та «Вісти з Галичини»¹⁹. Так, запроваджуючи в збірці розділ «Вісти з Галичини», редакція «Дзвону» писала: «Нам, галицьким соціалістам, закидаjуть, шчо ми без ніjаких доказів кидаjемось на всі вишчі стани і т. д. Ми j сами знаjемо, шчо без фактів нічо не покажемо, за-дльа того j задумали зібрати всьакі лихі і добрі факти, шчо б дати докладниj образ відносин нашого краjу, шчо вже починаjемо j тепер. Додамо, шчо, виводьачи кривди, jакі хто кому в нас робить, ми не думаjемо тьагнути винуватих перед ц.[ісарсько-] к.[оролівський] суд карниj, тілько перед суд загальниj, громадськиj, і не хочемо ми неповинно насідатисьа на чиjу там честь. Ми подаватимемо факти, котрі ачеjже не зробльать уже нечести тим, котрі не встидалисьа jіх робити; а коли jім що прикро буде, то наj попросту на будушче того не робльать, стараjучисьа, шчо б уже раз поровень ішли думки j чувства з ділами. За-дльа того ми j просимо наших дописувателів списувати саму правду, а притім словами того, хто jеjі росказуjе – бо одвічальність за правдивість фактів буде лежати на сумліньу самих дописувателів»²⁰.
Далі в розділі «Вісти з Галичини» редакція «Дзвону» відповідно й подала факти, що характеризували вплив місцевого духівництва на економічне становище парафіян. У розділі публікувалися також і матеріали соціально-економічного характеру²¹. В розділі «Вісти з Галичини» було надруковано також і першу частину публіцистичного оповідання молодшої сестри М. Павлика – Анни під назвою «Мої і людські гріхи, а панська та попівська правда». Відомо, що А. Павлик написала цей твір у липні 1878 р. Місцем написання твору в збірнику «Дзвін» зазначено м. Косів на Гуцульщині²².
Анна Павлик. Фото.
Водночас лише згадане оповідання А. Павлик було надруковане в рубриці «Вісти з Галичини» за повним підписом. Натомість всі інші матеріали, вміщені, в рубриці були позначені криптонімами та псевдонімами, а деякі взагалі друкувалися анонімно²³. Під криптонімом К. та без підпису в «Дзвоні» з’явилися дописи про с. Нагуєвичі, Ясеницю Сільну та інші замітки. Всі вони, без сумніву, належать І. Франку, який добре знав цю околицю. Більше того, він був там на початку липня 1878 р. разом із М. Павликом і зібрав ці матеріали²⁴. Криптонім К. походить із псевдоніма «Ковалишин Мирон», яким тоді вперше скористався І. Франко в своїй статті «Симптоми розладу в галицькій суспільності»²⁵.
Вочевидь, що І. Франко був також і автором анонімного допису про гімназію в Бережанах. Останній був опублікований у розділі «Вісти з Галичини» за підписом «О. Корний»²⁶. На своє авторство анонімного допису про гімназію І. Франко вказав у листі до М. Драгоманова за 1887 р.²⁷. Отже, без сумніву, що допис про бережанську гімназію, підписаний «О. Корний», належав І. Франку²⁸.
Чотири дописи підписані в розділі «Вісти з Галичини» криптонімом Н. С. Автором трьох із них, як вказував І. Франко в листі до М. Драгоманова від 24 квітня 1883 р., був А. Кос із Комарна. Проте одна з статей, підписана цим криптонімом «Н. С.», могла належати І. Франку. На це вказує його листування з О. Рошкевич, від якої він власне й одержав матеріал для цієї статті. Особливо дуже прозорий натяк в одному з листів І. Франка до неї, датованих орієнтовно жовтнем 1878 р.²⁹.
Вочевидь І. Франко навіть запрошував О. Рошкевич до співробітництва в наступних виданнях збірки. Так, 14 серпня 1878 р. зі Львова І. Франко в листі до О. Рошкевич писав: «Я вислав Дзвін на ім’я Олеськова. Думаю, що, прочитавши “Вісті з Галичини”, будеш знати, в який спосіб писати для нас кореспонденції. Розуміється, – о чім писати, – се вже ваша річ, найліпше, якби-сте позаписували слово в слово оповіданя деяких жінок про власне житє (Анни або др.), так само про господарюванє їх, про бійки, – одним словом, при тисячні дрібні факти щоденного сельського житя. Записуйте, кілько мож, власними словами оповідаючих і всьо, без розбору, – най вам ніякий факт не видаєся пустим або маловажним: іменно не раз найменчий факт, найменша фраза може бути цінним матер’ялом до психольогії і судженя о річах у люду». І додавав: «Натепер однако головна річ кореспонденції, факти»³⁰.
У розділі «Вісті з України» було вміщено низку публікацій про соціальні заворушення у Києві³¹. Це матеріали Ф. Вовка (під криптонімом S-о)³² та Є. Борисова (підписано криптонімом Е. Б.)³³. У розділі «Критика» редакція збірки «Дзвін» опублікувала матеріал-відгук на нове галицьке видання – а саме на книгу «Русько-турецька війна», що вийшла в лютому 1878 р. за ініціативи русофільського Товариства імені Качковського³⁴. На останній сторінці збірки було надруковано також і «Значінье деяких слів в “Дзвоні”». Там редакція подавала тлумачення деяких діалектних слів, вміщених на сторінках збірки³⁵. А на обкладинці видання містилася «Бібліографія»³⁶. При наборі текстів збірки «Дзвін» також використовувався і курсив.
Впорядкування збірки «Дзвін» здійснював переважно І. Франко. Бо ще 21 травня 1878 р. прокуратура віддала до суду М. Павлика та управителя друкарні А. Маньковського за видання другого числа «Громадського друга». Припинивши згодом переслідування А. Маньковського, судова влада зосередила всю увагу на М. Павликові. Останній був засуджений в кінці вересня 1878 р. на шість місяців ув’язнення за своє відоме оповідання «Ребенщукова Тетяна». Зрозуміло, що ця судова тяганина протягом всього літа 1878 р. дуже відволікала М. Павлика від роботи над упорядкуванням збірки «Дзвін». До того ж, з перших днів серпня він пішов на три місяці відбувати ув’язнення по вироку третього соціалістичного процесу 1877–1878 років (за приналежність начебто до таємного соціалістичного товариства) та просидів у в’язниці до 8 листопада 1878 р. (за ст. ст.)³⁷.
Весь наклад збірки «Дзвін» (понад 600 примірників) дуже швидко розійшовся серед читачів. Не представляючи ні в львівську поліцію, ні в прокуратуру, М. Павлик та І. Франко негайно почали активно поширювати «Дзвін» у Галичині та розсилати його за межі краю³⁸. 14 серпня 1878 р. І. Франко в листі до О. Рошкевич писав зі Львова, що «Павлик виїхав на провінцію – до Коломиї, на кілька день (щоби не дивитися своїми очима, як будуть конфіскувати «Дзвона», – однако донині його не конфісковано)»³⁹.
І. Франко сам дивувався, що цензура чомусь не «чіпається до збірки» і писав про це в одному з своїх листів до М. Драгоманова. Додаючи при цьому, що львівська газета «Dziennik polski» (1878, №192 від 28 серпня) вже надрукувала інформацію про видання збірки «Дзвін»⁴⁰. Так, 21 серпня 1878 р. І. Франко зі Львова писав до М. Драгоманова: «Ми ту пісьльа Дзвона, котрого вислав Вам 10 прим.[ірників], видали брошурку. Дзвона на диво доси (2 тижні по виході) не чіпали, хоть учора була a fulmіnante (блискуча. – Авт.) денунціjаціjа в Dzіennіku Polskіm. Jа дав шчо троха в книгарньу»⁴¹.
А газета «Dziennik polski» закликала «не легковажити того руху, відповідальність за який хай падає на відомих деморалізаторів Русі […]. Чого ж можна сподіватися від майбутнього, коли будуть читати темним селянам, за своєю природою схильними до всякого песимізму, бунтівливі уривки з брошур на зразок “Дзвону”? Відносно соціялізму в Німеччині та нігілізму в Росії не мусимо стояти, склавши руки; ми не є і не хочемо бути ангелами, що дерев’яніють перед лицем ворожої згуби – але тут, на землі нашій, не можемо байдуже дивитися на роботу недоварених голів, які загрожують суспільству»⁴².
Це була не просто інформація, а свого роду донос, в якому підкреслювалася яскраво соціалістична тенденція збірки і зазначалось, що її видавцем був М. Павлик⁴³. Про це зазначалося також і в повідомленні дирекції поліції Львова від 23 серпня 1878 р.⁴⁴. Цього виявилось достатньо, щоб влада зацікавилась збіркою «Дзвін». Заступник намісника та державний прокурор Лідль надіслали начальникові Львівської поліції листи. Там містилися вимоги негайно доповісти, чи справді брошура «Дзвін» вийшла у Львові і була тут поширювана. Також чи М. Павлик є її видавцем і в якій друкарні вона надрукована. Намісництво та прокуратура вимагали від дирекції поліції надіслати їм по одному примірнику збірки «Дзвін»⁴⁵.
Тому багато користі нова тактика М. Павлика та І. Франка з виданням альманаху не принесла: «Дзвін» розділив долю свого попередника «Громадського друга». Нагадаємо, що комісар львівської поліції відразу ж після заборони першого номера «Громадського друга» заявляв від імені властей: «Ми упораємося з тими львівськими Бебелями й Лібкнехтами, сконфіскували 1 №, сконфіскуємо 2, 3, 4 і т. д.»⁴⁶.
27 серпня 1878 р. дирекція львівської поліції доповіла президії намісництва, що М. Павлик дійсно видав «Дзвін» і що у збірці є статті «Вісті з України» і «Вісти з Галичини». В них «автор проголошує розкладаючі основи найкрайнішого соціалізму, також підогріває погорду і ненависть проти законно визнаних державою релігійних вірувань, проти духовного стану і єврейської народності і порушує правові поняття про шлюб і власність». Подальше ведення справи Львівська поліція передала місцевій прокуратурі з метою заборони «Дзвона». Крім того, звинуватила директора друкарні А. Маньковського в порушенні § 9 і 17 закону про пресу, яке виражалось у неподанні поліції і прокуратурі обов’язкового примірника «Дзвона». Цього ж дня дирекція поліції надіслала листа прокуратурі з таким же повідомленням. Крім того, поліція доносила, що «Михайло Павлик, як автор і видавець брошури «Дзвін», який зараз відбуває тюремне покарання, визнав, що брошуру цю дав до друку і вже поширив як у Львові, так і поштою на провінції, а більшу частину екземплярів вислав до Росії…»⁴⁷.
Михайло Павлик. Фото.
М. Павлик та І. Франко встигли розповсюдити більшу частину накладу збірки «Дзвін»⁴⁸. Видавці та їх товариші добре попрацювали, оскільки встигли розіслати практично весь тираж, так що поліція не могла знайти ні одного примірника збірки «Дзвін». Тому поліція вимагала від М. Павлика номерів «Дзвону», які він мав у кількох некомплектних примірниках на своїй квартирі (вул. Кляйнівська, 4). На вимогу суду, при втручанні тюремного нагляду він повинен був їх віддати до рук поліції. Остання подала прокурору один некомплектний примірник «Дзвону», відзначаючи, що це насправді продовження журналу «Громадський друг», який, «Павлик, передбачаючи з приводу соціалістичної пропаганди неминучу конфіскацію, видав під зміненим заголовком «Дзвін» більше ніж у п’яти аркушах з метою ухилення від обов’язкової подачі ц.[ісарсько-] к.[оролівським] властям»⁴⁹.
28 серпня 1878 р. львівська дирекція поліції знову отримала вимогу (цього разу вже за підписом самого намісника Галичини графа А. Потоцького) доповісти про результат судово-карних дій проти М. Павлика з приводу видання брошури «Дзвін», а також обвинувачення видавця А. Маньковського за неподання владі обов’язкового примірника брошури. Граф А. Потоцький вимагав також повного, цілісного примірника збірки «Дзвін», щоб б директор львівської поліції його дістав. Ця вимога намісника А. Потоцького свідчить, що по суті весь тираж «Дзвона» був поширений або дуже надійно захований від поліції⁵⁰.
Отож, 27 серпня 1878 р. львівська прокуратура сконфіскувала збірку «Дзвін». А вже 29 серпня вона подала свою пропозицію крайовому судові про знищення тиражу «Дзвона» та відповідно заборону його подальшого розповсюдження. Прокуратура пропонувала сконфіскувати збірку «Дзвін» за статті вміщені в розділах «Вісті з України» (автори Ф. Вовк і Є. Борисов) та «Вісти з Галичини» (серед авторів І. Франко, А. Кос та інші), а також за оповідання І. Франка «Моя стріча з Олексою», підписане псевдонімом «Мирон Сторож». Нагадаємо, що з цензурних міркувань видавці «Дзвона» М. Павлик та І. Франко користувалися псевдонімами та криптонімами.
При обґрунтуванні причин конфіскації збірки «Дзвін» прокуратура згадала також і заборону навесні 1878 р. часопису «Громадський друг» за соціалістичну пропаганду та вважала «Дзвін» його продовженням. Прокуратура підкреслила, що М. Павлик, «маскуючи видання свого часопису», продовжує у “Дзвоні” соціалістичну пропаганду». Відзначалися також і статті з розділу «Вісті з України». Зрештою, інкримінувався злочин за висміювання конституцій, в тому числі й австрійської. Особливо не подобалось львівському прокуророві оповідання І. Франка «Моя стріча з Олексою»⁵¹.
29 серпня 1878 р. з’явився «Висновок ц.[ісарсько-] к.[оролівської] Державної прокуратури у Львові на рішення ц.[ісарсько-] к.[оролівського] Крайового суду для справ карних як трибуналу для справ преси у Львові» про конфіскацію брошури «Дзвін». У «Висновку», зазначалося, що «зміст брошури під заголовком “Дзвін”, виданої Михайлом Павликом, містить у собі:
1) в статті на сторінці 216 під заголовком «Вісті з України» ознаки злочину, передбаченого § 65а к.[римінального] к.[одексу],
2) в статті під назвою «Вісті з Галичини» від сторінки 251 до 285 ознаки проступків, передбачених § 300, 302 і 303 к.[римінального] к.[одексу], нарешті,
3) в статті під заголовком «Моя стріча з Олексою» на сторінці 285 до 296 містить в собі ознаки проступків, передбачених § 305, 302 і 300 к.[римінального] к.[одексу], що, отже, весь тираж вищезгаданої брошури має бути знищений (виділення наше. – Авт.), а її дальше розповсюдження заборонене (§ 36 зак.[ону] про пресу, § 489 і 493 п.[араграфів] к.[римінального] к.[одексу])»⁵².
Далі після «Висновку» містилися т. зв. «Підстави» щодо конфіскації збірки «Дзвін». У «Підставах» зазначалося наступне:
«Михайло Павлик розпочав дня 13 квітня ц.[ього] р.[оку] видавання періодичного часопису під заголовком “Громадський друг”, яким розповсюджував соціалістичну пропаганду. Коли, однак, два перші номери “Громадського Друга” підлягли судовій конфіскації, оправданій в силу вироків ц. [ісарсько-] к.[оролівського] Крайового суду для карних справ з дня 18 квітня № 5340 і 17 травня ц.[ього] р.[оку] № 6617, автор вдався до хитрощів, щоб уникнути дальших конфіскацій і далі без перешкоди оголошувати друком соціалізм. З цією метою він змінив назву “Громадський Друг” на “Дзвін”, видаючи під цією назвою брошуру на сім аркушів і не даючи її ані ц.[ісарсько-] к.[оролівській] Державній прокуратурі, ані дирекції поліції. Коли однак “Дзєннік польскі” в 192-ім номері від 22 цього місяця доніс про гідний кари соціалістичний зміст брошури “Дзвін”, ц.[ісарсько-] к.[оролівська] Державна прокуратура закликала ц.[ісарсько-] к.[оролівську] дирекцію поліції до відповідної перевірки справи.
Внаслідок поліційного слідства ц.[ісарсько-] к.[оролівської] поліції від 27 ц.[бого] м.[ісяця] № 1027 підтвердилося, що Михайло Павлик продовжує видання періодичного часопису “Громадський Друг” далі під зміненим заголовком “Дзвін”, і, щоб позбавити власті, які охороняють періодичну пресу, контролю, видав цей часопис в семиаркушевій брошурі, через що він і друкар уникнули подання обов’язкового екземпляра згідно з вимогою § 9 і 17 закону про пресу. З поданого поліцією примірника “Дзвону”, який подав на вимогу поліції Михайло Павлик, виявляється, що “Дзвін” є тільки продовженням, тобто третім номером “Громадського друга”, адже “Громадський друг” кінчається другим номером 186-ою сторінкою, а “Дзвін” починається 187-ою і, як випливає з статей “Boa constrіctor”, “Війна слов’ян з турками” (далі), трактує про один і той самий предмет.
Вже ці спостереження, що відносяться до формальної сторінки справи, доводять, що автор, маскуючи видавництво свого часопису, але, розпочавши в перших двох номерах “Громадського Друга” соціалістичну пропаганду, розповсюджує її далі і в “Дзвоні”»⁵³.
Далі в «Підставах» вказувалися назви статей збірки «Дзвін» із детальним зазначенням тих чи інших сторінок, де містилися «безперечні ознаки проступків». Тобто все те, що на думку місцевої влади потрібно було сконфіскувати в «Дзвоні». Це передусім статті: «Вiстi з України»⁵⁴, «Вiсти з Галичини»⁵⁵ та оповідання І. Франка «Моя стрiча з Олексою»⁵⁶. А в кінці «Підстав» зазначалося таке: «Зрештою, розповсюджуючи цю брошуру в понад 600 примірниках (як це було стверджено поліційним слідством), автор присвятив ці статті в такому численному тиражі з метою широкої соціалістичної пропаганди. З цієї причини зміст інкримінованих статей не може бути віднесений до відносин у згаданій місцевості, тому що тенденція очевидно скерована проти всього суспільного ладу. З вищезгаданих причин висновок ц.[ісарсько-] к.[оролівської] Державної прокуратури, спрямований на забрання всього тиражу брошури “Дзвін”, слід вважати виправданим. Примірник “Дзвону” додається.
Львів, 29 серпня, 1878
ц.[ісарсько-] к.[оролівський] Державний прокурор»⁵⁷.
3 вересня 1878 р. Львівський крайовий суд для карних справ погодився з пропозицією прокуратури. Суд затвердив конфіскацію збірки «Дзвін», заборонив поширення конфіскованих матеріалів і видав наказ знищити весь тираж збірки. Приводом до конфіскації стали: а) «Вісті з України» (статті Ф. Вовка); б) «Вісти з Галичини» (статті І. Франка та А. Коса), де «автор глузує з судових установ і ухвал і політичних властей та намагається таким чином підбурити у читачів ненависть і презирство проти цих урядових властей, а також намагається пробудити неприязнь проти поодиноких класів громадянства і глузує над науками і обрядами релігії, визнаної в державі»; та в) оповідання І. Франка (за підписом «Мирон Сторож») «Моя стріча з Олексою». Проте, коли б навіть цих матеріалів і не було в «Дзвоні», він однаково був би сконфіскований. Оскільки поліція вела пильний нагляд за М. Павликом та І. Франком і використовувала всяку нагоду для притягнення їх у черговий раз до судової відповідальності⁵⁸.
Тому, якщо поліція під час обшуків («трусу») знаходила сконфіскований примірник збірки «Дзвін», вона негайно арештовувала їх власника. Затримані екземпляри подавали на суд як докази приналежності начебто до таємної соціалістичної організації. Так, 25 жовтня 1878 р. при арешті краківського фармацевта А. Інлендера в нього було забрано дві пачки адресованих до Кракова книг, серед яких були й екземпляри збірки «Дзвін»⁵⁹. Розповсюджувала примірники «Дзвона» і згадана вище молодша сестра М. Павлика – Анна. Так, незважаючи на заборону суду, А. Павлик популяризувала «Дзвiн» на Косiвщинi, куди виїхала 26 грудня 1878 р. За розповсюдження забороненої цензурою збірки «Дзвін» та іншої лiтератури А. Павлик було заарештовано та вiдправлено до Львова, де 21 лютого 1879 р. їй влаштовано допит⁶⁰. «От, мині вже четвертиj місьіць доходит, jак арештованам, таj шче не знаjу, доків буду сидіти», – писала вона в листі до І. Франка орієнтовно 15 квітня 1879 р. зі Львова⁶¹. Лише 29 травня 1879 р. їй було оголошено вирок. А. Павлик знову було обвинувачено в тому, що вона належить до соціалiстичного товариства, розповсюджує твори (вочевидь і збірку «Дзвін»), спрямовані начебто проти існуючого суспільного ладу⁶².
Незважаючи очевидно на провали під час транспортування, частина збірки «Дзвін» все ж проникла також і в Наддніпрянщину. Так, при обшуці студента Київського університету В. Янушкевича було знайдено львівську збірку «Дзвін». В. Янушкевича тимчасово випустили з-під арешту, але через півтора місяця, 23 жовтня 1879 р., повторно заарештували і навіть вислали в Олонецьку губернію⁶³.
І. Франко пізніше відзначав, що львівська прокуратура конфіскувала «Дзвін» та інші видання не за пропаґанду в Галичині творів відомих європейських соціялістів (А. Шефле, А. Лянґе), а за художні твори та публіцистичні статті, що виходили з-під його та М. Павлика пера. В такий спосіб влада давала зрозуміти, що готова толерувати соціалізм як теорію, але придушуватиме спроби пристосувати його до галицьких умов. Ця лінія зрештою відповідала настроям значної частини галицької публіки⁶⁴.
Натомість М. Павлик та І. Франко й цього разу вирішили поборотися з цензурою. Це можна було зробити шляхом непогодження з конфіскацією та вимагати розгляду справи на відкритому суді. М. Павлик, як відповідальний редактор збірки «Дзвін», не забарився використати цей маневр. Він оскаржив рішення суду про конфіскацію «Дзвону» та вимагав відкритого процесу, публічного розгляду справи про збірку. Вже 10 вересня 1878 р. М. Павлик подав скаргу на вирок крайового суду у Львові як трибуналу в справах преси вищої інстанції. М. Павлик вимагав скасування вироку львівського крайового суду про конфіскацію «Дзвона» як несправедливого і тенденційного⁶⁵.
Нижче подаємо текст скарги М. Павлика від 10 вересня 1878 р. до Львівського вищого крайового суду:
«Світлий ц.[ісарсько-] к.[оролівський] вищий Краєвий Суде у Львові !
Прокураторія сконфіскувала недавно видану мною брошуру, п.[ід] з.[аголовком] “Дзвін”, галицько-українська збірка”, а ц.[ісарсько-] к.[оролівський] Краєвий карний суд потвердив конфіскату, протів котрої я оце заношу жалобу неважности. Справді, по моїх трібунках з “Громадським Другом” я нічо не сподіваюся й тепер від ц.[ісарсько-] к.[ороілвського] вищого суду, але декрет, виданий міні Краєвим судом, такий неясний і суперечний, що я позволю собі в інтересі самого суду і тих інстітуцій і інтересів, котрі він має заступити, поробити деякі замітки, не маючи в арешті під рукою самої конфіскованої брошури»⁶⁶.
Тому М. Павлик у своїй скарзі зазначав, що: «1) Перш усього побачив ц.[ісарско-] к.[оролівський] Краєвий суд злочинство з § 65 уст.[ави] карн.[ої] в артикулі «Вісті з України», за-для того, буцім то автор «usіłuje pobudzіć do nіenawіścі przecіw formіe rządu». Я не можу зрозуміти, де це іменно «ненависть» до [у]ряду (роз.[уміється] австрійського, бо за те тілько можуть карати австрійські закони), бо суд міні не вказав інкрімінованих місць, крім звичайної фрази, що така ненависть є. Тілько міні і всім, хто прочитав цю кореспонденцію з Росії котра говорить тілько про діла російські, – бачиться, що уся кореспонденція – це критика деспотичного російського [у]ряду, так що суд Краєвий, забороняючи єї, боронить тим самим російський деспотизм «W іmіenіu Jego Cesarskіej Moścі», чого, здається, не схоче Австрійський Цісар, в котрого державі написано: конституція. Проте ц.[ісарьско-] к.[оролівський] вищий Краєвий суд зволить міні докладніше вияснити»⁶⁷.
Далі М. Павлик писав: «2) В другім артикулі “Вісти з Галичини” зволить ц.[ісарсько-] к.[оролівський] Суд побачити, що автор “wyszydza zarządzenіa і orzeczenіa sądowych і polіtycznych” – тілько по перечитанню цих місць добачить запевне ц.[ісарсько-] к.[оролівський] вищий суд, що не автор висміває власти судові й адміністраційні, але ті власти даються сами висмівати через свої діла (шуканє підроблюваних грошей в справі соціалістичній, цілковита невідомість того, чого властиве мали шукати і т. д., нелюцкий обхід д.[обродія] Антульського з моєю сестрою, чого допускаються в деспотичній Росії тілько дд. Котляревські і т. д.) – все те і багато ще іншого – сами факти, і коли вони смішні й нелюцкі, то, здається, справедливий суд повинен дати інструкції властям косівським, а не сердитися на факт і казати, що автор хоче і т. д. такого поступованя н.[а]пр.[имір], якого допустилися іменно косівські власти, не поважиться, запевне, похвалити ніхто. Впрочім ц.[ісарсько-] к.[оролівський] суд Краєвий не вказав, в котрих іменно дописах находиться таке, так що я прошу витолкувати міні і вказати всі місця. Дали побачив суд в тім самім артикулі неприязнь протів поодиноким станам обивательства. Це особливо цікаве, де, в котрих місцях то надруковано, чи може в корреспонденції, передрукованій з “Руского Сіона” і не зачепленій прокураторією. Таким способом виходило б, що всяке слово кождої публікації, котру я видам, треба конфіскувати, бо я соціаліст, хоть би я передрукував дещо н.[а]пр.[имір] з урядової газети»⁶⁸.
І далі: «Замічу на це, що в артикулі “Вісти з Галичини” – сами факти, правдивість котрих я готов доказати кождої хвилі (хоть повинно б бути противно), із-за котрих ніхто навіть не заїкнеся боронити тих, про котрих надруковано; а коли правдиві факти підбивають проти поодиноким і т. д., то що ж такого робить ц. к. прокураторія, котра тягне перед суд іменно за такі факти, про які говориться в “Дзвоні”?»⁶⁹. Тому на переконання М. Павлика «виходило б, консеквентно, що ц.[ісарсько-] к.[оролівський] суд повинен засудити ц.[ісарсько-] к.[оролівську] прокураторію тим більше, що вона нераз винує людей за менше правдиві й важні факти і що я, друкуючи їх, не надрукував ніяких своїх підбиваючих виводів, виразно кажучи, що тепер ми їх ще не зробимо. Таким способом зовсім незрозуміле для мене інкрімінованє артикулу “Вісти з Галичини”, так що я прошу докладного виясненя»⁷⁰.
Проте на думку М. Павлика «3) Найкуріозніше випало інкрімінованє артикулу “Моя стріча з Олексою”, в котрім-ді автор “usіłuje wznіecіć pogardę pzecіw władzom rządowym і poedyńczym organom rządowym z powodu іch urzędowanіa”. Це остатнє показує, що ц. к. суд або не читав того артикулу, або не зрозумів, бо в нім іменно показаний доктор, котрий так справував своє “urzędowanіe”, що замість іти до хатів, до хорих, то він ходив по-під хати і, не бачивши хорих, брехав перед старостою “urzędującym”, котрий також чекав на дорозі, посеред села, замість іти з доктором до хорих, – що за хорих нема надії, із-за чого вийшла сварка межи інтесованими людьми а “urzędującym rządem”. Коли ц.[ісарсько-] к.[оролівський] суд боронити хоче такі [у]рядові особи і таке їх урядованє і інкрімінувати за це артикул – то міні вже не лишаєся що й казати. Проте я прошу ц.[ісарсько] к.[оролівський] вищий Суд о виясненє того питаня»⁷¹.
Зрештою наприкінці своєї скарги М. Павлик зазначив: «Нарешті в тім же артикулі побачив ц.[ісарсько-] к.[оролівський] суд, що автор єго “pochwalając zasady socуalіzmu usіłuje zachwіać prawne pojęcіa o własnoścі”. Замітити тут треба, що кодекс австрійський не має параграфу на соціалізм, і що він, як ідея, добровільно переходяча в переконанє людей, не може бути обнята ніяким теперішнім уставодавством; нарешті, що карати можна таке виступленє протів приватної власности, котре дієся протів волі інтересованого і з єго шкодою (крадіж і т. д.), але коли виступленє виходить на поле добровільної угоди (обох сторін), якими є добровільне злученє (гуртованє) грунтів господарських, т.є. іменно ідея соціалістична – то це вже вийшло по-за границі й австрійського кодексу карного, – а про таке іменно й говорить Мирон Сторож з Олексою, дораджуючи єму, чи не ліпше б то було громаді згуртуватися грунтами і т. д. Таким способом о виясненє цего пункту я прошу ц. к. вищий суд як найдужче. А коли, припадком, в ц. к. вищого суду буде інша логіка що до “Дзвону”, то я прошу скасувати вирок ц.[ісарсько-] к.[оролівського] суду карного.
Львів, 10 вересня 1878
Михайло Павлик»⁷².
Натомість того ж дня (10 вересня) дирекція львівської поліції доповіла намісництву про завершення конфіскації збірки «Дзвін». У доповідній записці також відзначалось, що 28 вересня 1878 р. М. Павлик мав стати перед судом присяжних і за другий номер журналу «Громадський друг». Про А. Маньковського, директора Першої зв’язкової (спілкової) друкарні, де вийшла збірка «Дзвін», повідомлялось, що його справу 7 вересня 1878 р. прокуратура передала до місцевого повітового суду, звинувативши його в порушенні закону про пресу⁷³. Водночас 18 вересня 1878 р. дирекція львівської поліції підтверджувала, що «вироком ц.[ісарсько-] к.[оролівського] крайового суду для карних справ від 3 вересня 1878. Л. 12096 забороненим залишилося розповсюдження тієї брошури (“Дзвону”. – Авт.)»⁷⁴.
Більше того подальшою долею збірки «Дзвін» зацікавилось і Галицьке намісництво, котре раніше постійно вимагало від поліції інформації про конфіскацію альманаху. Згідно з розпорядженням намісника Галичини графа А. Потоцького від 18 вересня 1878 р. було доручено пильно стежити за появою збірки «Дзвін», а у випадку її нелеґального розповсюдження вживати належних заходів та інформувати про це намісництво⁷⁵. З метою виявлення поширених примірників «Дзвона» галицький намісник граф А. Потоцький розіслав усім окружним старостам спеціальний циркуляр, у якому писав:
«Михайло Павлик, відомий прихильник і пропагандист соціалізму, видав у Львові брошуру під заголовком “Дзвін”, написану по-руськи з яскраво соціалістичним спрямуванням. Високим ц.[ісарсько-] к.[оролівським] крайовим судом для карних справ з 3 вересня 1878 р. № 12096 було заборонене поширення цієї брошури.
Повідомляю про це пана і закликую, щоб пан пильно слідкував за появою цієї публікації у своєму окрузі, а у випадку спостереження її безправного поширення розпорядився відповідно до закону. Про зроблені у цій справі спостереження і видані розпорядження хай пан вичерпно звітує.
У Львові дня 18 вересня 1878».
Старости у свою чергу зобов’язали поліцію стежити за поширенням «Дзвона»⁷⁶.
Натомість 2 листопада 1878 р. М. Павлик отримав повідомлення про те, що засідання трибуналу в справі «Дзвона» мало відбутися 9 листопада 1878 р. о пів на четверту годину дня⁷⁷. В зазначений термін відбувся згаданий відкритий процес. А на ньому був присутній і М. Павлик⁷⁸. На засіданні суду головував судовий радник Улле. До складу суду також входили: радники Будзиновський і Фінкель. А Львівську прокуратуру представляв Зборовський. Зрештою суд оголосив вирок, згідно з яким конфіскація «Вістей з Галичини» та «Моєї стрічі з Олексою» І. Франка залишалася в силі⁷⁹.
Додамо, що це відкрите засідання трибуналу 9 листопада 1878 р. у справі брошури «Дзвін» відбулося на другий день після виходу М. Павлика з в’язниці (потрапив туди наприкінці літа). Зрозуміло, що його оборона дала незначні наслідки для збірки «Дзвін». М. Павлику натомість вдалося врятувати лише статтю «Вісті з України». Звідси її конфіскацію було скасовано⁸⁰. Та, як і слід було сподіватися, згадана вище апеляція М. Павлика на неправильний вирок суду від 10 вересня 1878 р. у вищий крайовий суд в карних справах була відхилена. Саме 4 лютого 1879 р. вищий крайовий суд відхилив скаргу М. Павлика – відповідального редактора «Дзвону». Про це М. Павлика було повідомлено 14 лютого того ж року⁸¹. Водночас М. Павлик не зробив законних спроб, щоб перевидати збірку «Дзвін» без заборонених, сконфіскованих статей. Тобто передрукувати сторінки з вилученими місцями. Адже, хоч і з запізненням, видання можна було розповсюджувати серед читачів легально, не наражаючи на переслідування тих, хто мав примірники цього видання⁸².
Отож, австрійська влада виділяла особливо видавця «Дзвону» М. Павлика як особу, яка «тримала у своїх руках усі нитки соціялістичної аґітації у Галичині» та підтримувала постійний зв’язок із Женевою. Саме в ньому бачили головного призвідцю видань «Дзвін», його попередника «Громадського друга» та соціялістичних брошур. Він став мішенню для переслідування. Поліційні звіти подавали його діяльність як галицьку ланку у міжнародній соціялістичній змові, що готувала революційний переворот повсюди на континенті і яка, між іншим, навіть проявилася у замаху німецького соціяліста Нобелінґа на німецького імператора влітку 1878 р. Натомість, І. Франко як зазначає Я. Грицак перебував у тіні свого товариша⁸³.
Таким чином, збірка «Дзвін» опинилася поза законом. Однак майже весь її тираж був поширений і, незважаючи на конфіскацію, потрапив до читачів. Так І. Франку та М. Павликові цього разу цілком легально вдалося обійти офіційну цензуру, поширивши «Дзвін» ще до його офіційної заборони⁸⁴.
____________________
¹ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1973. – Вип. 18. – С. 73; Якимович Б. Книга, просвіта, нація. Видавнича діяльність Івана Франка у 70–80 роках ХІХ ст. / Богдан Якимович. – Львів, 1996. – С. 80; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 78; Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886) / Ярослав Грицак. – К.: Критика, 2006. – С. 190.
² Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. / Володимир Дмитрук. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1969. – С. 98; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41.
³ Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1973. – Вип. 18. – С. 73; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення / Олексій Іванович Дей. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 200.
⁴ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ (1876–1878). – С. 308.
⁵ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41.
⁶ Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 136.
⁷ Возняк М. Матеріяли до життєпису Франка (з додатком двох недрукованих його автобіографій) / М. Возняк // За сто літ. Матеріяли з громадського і літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття. – К., 1927. – Кн. І. – С. 181.
⁸ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення / Олексій Іванович Дей. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 201; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41; Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василіана Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 337.
⁹ Якимович Б. З. Видавнича діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-і роки ХІХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «історія України» / Богдан Зіновійович Якимович. – Львів, 1994. – С. 13.
¹⁰ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ (1876–1878). – С. 312; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення / Олексій Іванович Дей. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 200.
¹¹ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 200.
¹² Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1976. – Т. 2: Поезія. – С. 305; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 200.
¹³ Boa Constrictor // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 187–202;
¹⁴ Мирон ***. Каменьарі // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 232–233; Возняк М. Велетень думки і праці. Шлях життя і боротьби Івана Франка / Михайло Возняк. – К.: Державне вид-во Художньої літератури, 1958. – С. 115; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 212.
¹⁶ Возняк М. Велетень думки і праці. Шлях життя і боротьби Івана Франка. – С. 115.
¹⁷ Павлик М. Пропашчиj чоловік / М. Павлик // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 233–250.
¹⁸ Вісті з Украjіни // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 216–231.
¹⁹ Вісти з Галичини // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 251–285.
²⁰ Вісти з Галичини // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 251.
²¹ Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 338.
²² Павлик А. Моjі j льуцькі гріхи, а панська та попівська правда // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 273–285.
²³ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 207.
²⁴ Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич. Подав Михайло Возняк // Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – Зб. 5. – С. 48; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 207.
²⁵ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 207.
²⁶ Ол. Корниj. Бережани 5. липцьа 1878 // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 263–265.
²⁷ Матеріяли для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1: Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К.: З друк. Всеукр. Акад. Наук, 1928. – С. 233.
²⁸ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 207–208.
²⁹ Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич. Подав Михайло Возняк // Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – Зб. 5. – С. 77.
³⁰ Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич. Подав Михайло Возняк // Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1956. – Зб. 5. – С. 58; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 100.
³¹ Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 338.
³² S-o. С Кіjіва. Квітень 1878 // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 216–227.
³³ Там само. – С. 227–231.
³⁴ Критика // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 296–300.
³⁵ Значінье деjаких слів в «Дзвоні» // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878. – С. 300.
³⁶ Бібліографіjа // Дзвін. Галицько-украjінська збірка. – Львів, 1878.
³⁷ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 201.
³⁸ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 201; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1973. – Вип. 18. – С. 73.
³⁹ Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 98.
⁴⁰ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41.
⁴¹ Матеріяли для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1: Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К.: З друк. Всеукр. Акад. Наук, 1928. – С. 16; Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 48: Листи (1874–1885). – С. 103.
⁴² Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886) / Ярослав Грицак. – К.: Критика, 2006. – С. 190.
⁴³ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 41.
⁴⁴ Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. 350. – Оп. 1. – Спр. 2365. –Арк. 2.
⁴⁵ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 41–42.
⁴⁶ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 200; Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). – С. 190.
⁴⁷ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 42.
⁴⁸ Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 137.
⁴⁹ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 42.
⁵⁰ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 42.
⁵¹ Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота» / І. Денисюк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1958. – Зб. 6. – С. 66; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 43.
⁵² Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота» / І. Денисюк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1958. – Зб. 6. – С. 65.
⁵³ Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота». – С. 66.
⁵⁴ Там само. – С. 66–67.
⁵⁵ Там само. – С. 67.
⁵⁶ Там само. – С. 68–69.
⁵⁷ Там само. – С. 69.
⁵⁸ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 201; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 44; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73.
⁵⁹ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 271.
⁶⁰ Денисюк І. О. Анна Павлик у житті і творчості Івана Франка / І. О. Денисюк, С. М. Злупко // Українське літературознавство. – Львів, 1990. – Вип. 54. Іван Франко: Статті та матеріали. – С. 63.
⁶¹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІІ (1879–1881). – С. 13.
⁶² Денисюк І. О. Анна Павлик у житті і творчості Івана Франка / І. О. Денисюк, С. М. Злупко // Українське літературознавство. – Львів, 1990. – Вип. 54. Іван Франко: Статті та матеріали. – С. 63.
⁶³ Якимович Б. З. Видавнича діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-і роки ХІХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «історія України» / Богдан Зіновійович Якимович. – Львів, 1994. – С. 14.
⁶⁴ Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). – С. 190.
⁶⁵ Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота». – С. 71; Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 201–202; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 44; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73.
⁶⁶ Денисюк І. До цензурної історії «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота». – С. 69–70.
⁶⁷ Там само – С. 70.
⁶⁸ Там само Там само.
⁶⁹ Там само. – С. 70–71.
⁷⁰ Там само. – С. 71.
⁷¹ Там само.
⁷² Там само.
⁷³ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878) // Українське літературознавство. – Львів, 1972. – Вип. 17. Іван Франко: Статті і матеріали. – С. 45.
⁷⁴ ДАЛО. – Ф. 350. – Оп. 1. – Спр. 2365. – Арк. 8.
⁷⁵ Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73; Якимович Б. Книга, просвіта, нація. Видавнича діяльність Івана Франка у 70–80 роках ХІХ ст. – С. 83; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – С. 78.
⁷⁶ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 45.
⁷⁷ Там само. – С. 44.
⁷⁸ Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73.
⁷⁹ Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 44.
⁸⁰ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 45; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73.
⁸¹ Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. – С. 202; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 45; Бутрин М. Л. Боротьба М. Павлика з австро-угорською цензурою (70–90-ті роки ХІХ століття). – С. 73.
⁸² Якимович Б. З. Видавнича діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-і роки ХІХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «історія України» / Богдан Зіновійович Якимович. – Львів, 1994. – С. 11.
⁸³ Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). – С. 137; Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). – С. 191.
⁸⁴ Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. – С. 99; Бутрин М. Л. Запізніла заборона збірки «Дзвін» (1878). – С. 45.
25.08.2018