Військові традиції Галичини


Багата й культурна Галичина від непамятних часів була тереном, який намагалися опанувати різні сусіди: зі сходу дикі азійські орди, з полудня мадяри, з заходу поляки. Щоб захистити свою країну, населення ставило собі укріплені городи по недоступних горбах, серед лісів і багон; так виникли теперішні міста, як Перемишль, Галич, Львів, Белз, Теребовля і інші. В часі ворожого нападу всі чоловіки зі зброєю в руках ставали до оборони своєї оселі; таке народне ополчення звалося "вої".

 

Другий рід війська творила княжа дружина, до якої належали бояри, власники більших земель; вони мали обов'язок на зазив князя виступати проти ворога на конях, у залізних панцирях, з мечами, списами або луками. Бій відбувався таким способом, що наперед стрільці обкидали ворога стрілами із луків, а дальше тяжка кіннота з протягнутими списами у розгоні кидалася на противника і його розторощувала.

 

Давнє галицьке військо дійшло до найбільшого розвитку за князювання Данила. Це був один з найвизначніших українських полководців. Він виховався у суворій школі життя, дитячі роки прожив у чужих землях, цілу молодість забрала йому боротьба з боярами, пізніше мусів обороняти свої землі від татар. У своїх важких переживаннях навчився терпеливости, обачности, витривалости. Ніколи не знеохочувався, все наново починав ту саму справу — чи тоді, як добував кілька разів Галич від бояр, чи як відбудовував городи, знищені татарами. Він зайнявся реорганізацією галицького війська.

 

Найкращою частиною війська була боярська дружина, але Данило не міг рахувати на неї, бо бояри у своїй егоїстичній політиці безнастанно виступали проти князя. Він мусів зректися допомоги бояр, а своє військо опер на народньому ополченні. До того часу ці народні "вої" були слабшою частиною війська, бо не мали зброї і до бою ішли незорганізованими ватагами. Але Данило зайнявся дбайливо ополченням і вибрав із нього щонайкращих людей та зорганізував їх у правильні полки. Це була тяжка піхота, одягнена в залізні панцирі і шоломи, частина їх була озброєна в копії і щити, частина в луки. Галицький літописець описує вигляд такого війська: "Піхотинці озброїлися в обозі: щити їх були як та зоря, шоломи блищали на сонці, в руках держали копії, як багато трости, а стрільці ішли з боків і тримали в руках ро жанці (луки) свої і понакладали на них стріли на ворога". Ці селянські полки були досить численні: в одному поході згадується 3000 людей, що на той час було великим військом. За допомогою цих нових сил Данило приборкав бояр, і на їх чолі відбував походи проти поляків, литовців і татар.

 

Найбільшу увагу звертав Данило на оборону своєї країни від татар. Щоб забезпечити населення від татарських наїздів, він почав будувати нові укріплені городи. Так побудував Львів і Холм, а також багато менших замків. Підчас мандрівки по західних країнах він познайомився з новими cпoсoбaми фортифікаційного мистецтва і будував не тільки деревяні укріплення, але також з каміння і цегли, з могутніми мурами і вежами. Також слідкував за тим, як було зорганізоване татарське військо і перейняв від татар уліпшені воєнні машини.

 

Данило визначався великою відвагою і сам на чолі війська ішов у бій, виказуючи незвичайну погорду смерти. До війська він промовляв: "Чого це ви налякалися? Чи ж не знаєте, що немає війни без втрат і трупів? Чи ж ви не знаєте, що на ворогів ідете, не на жіноту? Коли ж мужа убють на війні, чи це хіба таке чудо? Інші і дома умирають без слави, а ці зі славою полягли. Скріпіть серця ваші і піднесіть зброю свою на ворогів!" В іншому місці князь сказав: "Воїнові, що на війну вирядився, слід або перемогу добути або впасти з руки ворога". Данило був найкращим представником тогочасного лицарства. Він сам особисто ішов у бій, і не тільки гарячим словом умів підтримати військо, але власним прикладом доказував, як вести бій і як ворога перемагати.

 

Духом Данила жила вся його родина. Брат його Василько, був великим лицарем, уславився у боях з ворогами Галицько-волинської держави. Лев, син Данила, з дитячих років їздив у походи і у перших рядах вступав у бій. Данилові правнуки, Андрій і Лев, вславилися боями з татарами і добули собі імя "непереможного щита" христіянства у боротьбі зі степовою Азією.

 

Після занепаду князівської держави Галичина на довший час залишилася без національної армії. Військові традиції підтримували тільки відділи повстанців, що вели боротьбу проти шляхетської влади. Так в 1490 р. на Покутті кілька тисяч селянства зорганізував ватажок Муха, "чоловік до зброї і до бою завзятий". В 1491 р, виступав на Покутті Андрій Барул, що проголосив свої права до галицької держави. Різні селянські і шляхетські відділи в 1509 і 1530 р. співдіяли з молдавськими князями, що виступали проти Польщі. Підчас походів Богдана Хмельницького на Львів 1648 р., а різних сторонах Галичини зорганізувалися охотничі відділи; шляхтич із Покуття Семен Височан зібрав 15 тисяч війська. Але все те були тільки охотничі частини, без доброї зброї, без фахового проводу, що не витримували зустрічі з правильною армією.

 

Нові спроби творення війська принесло XIX сторіччя.

 

(Д. б.).

 

[Рідна земля, 15.08.1943]

 

"Весна народів" 1848 р. викликала в Галичині незвичайний підйом національних почувань, що виявився між ін. у творенні добровольчих військових формацій. Це були національні ґвардії, народна самооборона і баталіон українських стрільців.

 

Під напором березневої революції 1848 р. цісар Фердинанд дав дозвіл творити на території австрійського цісарства т. зв. національні ґвардії, що за урядовим статутом мали бути "обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів, підставою спокою і внутрішнього порядку, сторожем незалежности і цілости держави та запорукою кожного нападу на неї". В Галичині цісарський дозвіл використали відразу поляки, що почали організувати свої ґвардії по всіх містах і містечках, а навіть по деяких селах; у короткому часі їх відділи мали числити до 20.000 людей.

 

Українці в тому часі щойно починали політично організуватися й не мали змоги використати пригожого моменту. На зазив Головної Руської Ради українські ґвардії зорганізувалися тільки у кількох містах, де було численніше українське населення, а саме у Стрию, Жовкві, Бережанах, Тернополі та Яворові. Але майже всюди ці ґвардії зустріли перепони з боку урядових кол і не розвинули ширшої діяльности. Члени ґвардії виступали в народних одягах, в Яворові в козацьких шапках, з відзнакою у виді лева: хоругви ґвардії були синьої барви з золотим левом з одного боку, а по другому мали різні картини, напр., св. Володимира, Надії й ін. Памяткою по ґвардіях 1848 р. залишилися складена тоді команда для вправ. "Руководство до вправи для стражі народної" з інтересною термінологією та прапори гвардій бережанської і яворівської.

 

При кінці 1848 р. австрійський уряд зорганізував спеціяльну селянську оборону на галицькому Підкарпатгі, що мала на меті не допустити мадярських повстанців до Галичини. Селянство йшло охотно до цього війська так, що, напр., Станиславівська округа виставила більше, як 17.000 людей. Галицька інтелігенція старалася надати цій офіціяльній організації національний характер; підчас дефіляди хор ополченців співав тогочасний народний гимн "Мир вам, браття" і народну пісню "Машерують шваліжери, щаслива їм дорога".

 

Український характер мав також баталіон руських гірських стрільців, складений з охотників, що повстав 1849 р., за почином Головної Галицької Ради. Він також мав виступити проти мадярської революції. Сформовано його з 1.400 людей, хоч зголошених охотників було 3.460, і вислано на Угорщину. Ініціятори проєктували для стрільців народний одяг: "гарно зроблений короткий гірський сірачок з русько-народними, синьо-жовтими вилогами, червоні або сині штани, ходачки і крисаня, до того ташка і ремінь з ладівницею". Але пізніше стрільці дістали інший однострій: шапка синя, складана, з великим дашком і жовтим обшиттям; кабат червоний зі стоячим коміром, з синім обрамуванням і синіми "рогаликами" на раменах, з одним рядом золотих ґудзиків; на кабаті ремінь у поясі і ремені, що перехрищувалися на плечах вибивані бляшками, штани сині з жовтими лямпасами; поверх короткий сірак зі синім обрамуванням, синіми петлями та ґудзиками; звичайні черевики; зброя — кріс і довгий баґнет. Офіцери мали довгі шаблі. Коли угорське повстання упало, стрілецький баталіон розвязано.

 

Новий період організації українського війська в Галичині розпочали Українські Січові Стрільці.

 

[Рідна земля, 05.09.1943]

 

05.09.1943