Накладом культурно-наукового видавництва УНО у Празі, вийшла другим накладом книжка д-ра Володимира Січинського: "Чужинці про Україну". Автор дає вибір описів подорожей по Україні різних чужинців, починаючи від арабських і візантійських письменників середнєвіччя аж до подорожників XIX ст. Чужосторонні гості бували в Україні як купці і посли, учені і туристи, і кожний з свого погляду описував те, що його цікавило — природу, господарство, соціяльні відносини, побут, культуру. Деякі з цих подорожників були високо освіченими людьми, визначалися бистрим обсерваційним змислом і їх малюнки українського життя дають дійні причинки до пізнання минулого України.
На цьому місці бажаємо звернути увагу читачів на характеристику української вдачі, що їх зустрічаємо у деяких давніх письменників. Для дискусії, яка тепер ведеться у "Краківських Bістях" і "Наших Днях" на теми українського світогляду, ці замітки посторонніх людей мають велику ціну. Відома річ, що чужостороннім обсерваторам, які вперше увійдуть у нове середовище, скоріше впадають в очі характеристичні прикмети людей і народів, бо їх увага не розпорошується на подробиці, а хапає те, що найбільш якраз бувають поверхові і неповні, але і при своїх недостачах вони мають цінний матеріял для дослідів над народнім побутом і характером.
Перші докладніші характеристики є з епохи козаччини. Французький інженер Боплян у своїм клясичнім "Описі України" з 1940-их років так пише про козаків: "Крім одягу не можна помітити в козаків нічого грубого. Єднаючи з хитрим і гострим розумом щедрість та безкорисність, козаки страшенню люблять свободу; смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежности часто повстають проти своїх гнобителів-поляків; в Україні не минає семи або восьми літ без повстання. А втім вони підступні і зрадливі, і тому обережність з ними необхідна. Будовою тіла міцні, легко переносять холод і голод, спеку і спрагу; на війні невтомні, відважні, хоробрі або ліпше сказати: зухвалі і мало дорожать своїм життям".
Венеціянець Альберто Віміна, що був послом до Богдана Хмельницького в 1650 р., дає такі завваги: "По зовнішньому вигляді і манірам козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені бистрого розуму. Про це можна судити по їх розмовах і способі правління. У раді козаки обмірковують справи, підтримують свої погляди без чванливости (не остентаційно), все маючи на меті причинитися до загального добра. Якщо визнають кращим погляд інших, то цього не стидаються, без впертости відмовляються від власного погляду і приєднуються до більш правдивого. Через те я сказав би, що ця республика може рівнятися спартанській, коли б тільки у козаків таксамо шанували тверезість, одначе вони можуть змагатися зі спартанцями суворістю свого виховання".
Подібні характеристики запорозького війська є і в інших описах України. В географічному провіднику "Суаnеае" виданім в Авґсбурзі 1687 р., про козаків згадано короткими словами: "Добрі вояки, багато клопоту завдали туркам на Чорному морі; вони погорджують усім, навіть власною смертю". Німець Йоган Ґеорґ Корб у 1699 р. писав: "Цей нарід (козаки) сильний і перевищує москалів і військовим умінням і хоробрістю".
З характеристик XVІІІ ст. найзамітніші незвичайно прихильні для нас слова філософа Йогана Ґотфрида Гердера з 1769 р.: Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля колись прокинуться: з тільки малих племен, якими чейже були колись греки, повстане велика культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ".
Німець Самуїл Ґотліб Ґмелін у своїй подорожі по Росії в 1770—1784 р. писав про українців із Слобожанщини: "Вони пильні, вдачею веселі, привітливі, замилувані до музики, а ще більше до життя... Люблять і пильнують чистоту, тому і в найпростіших хатах у них значно краще, ніж у найбагатших дворах у росіян. Страва їх також делікатніша".
Англієць Джозеф Маршаль, шо був в Україні в 1769—1770 рр., говорить так: "Сучасне українське покоління — це моральний і добре вихований нарід; українські селяни найкращі хлібороби в цілій Pocії... Я ще не бачив такої країни, яка б так дуже була схожа на найкращі провінції, як це я завважив в Україні".
Другий англієць, професор кембріджського університету Едвард Даниїл Клерк, у 1812 р. дав подібну характеристику: "Ми зустріли валки українців, що різняться під кожним оглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхотна раса. Вони виглядають кріпкіше та краще від москалів і перавищують їх у всьому, де лиш може одна кляса людей перевищyвала другу. Вони є чистіші, запорадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менше забобонні. Хати в Україні чисті і білі, як в Уельсі — мандрівникові здається, що перенісся до Голяндії або до Норвегії... За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя".
Французький посол Жан Бенуа Шерер у своїй "історії України", 1788 р. лише так: "Українці — це рослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не накидаються, але й не терплять обмежування своєї особистої свободи. Невсипущі, сміливі і чесні, але — трохи мають нахил до пияцтва..." Він згадує давніх козаків: "Вони воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів. З їх історії довідуємося, як то батьки переказували своїм синам горде почуття незалежности, як найдорожчу спадщину, при чому гасло "смерть або воля" було їх одиноким заповітом, що переходив з батька на сина, разом з прадідівською зброєю". Деякі подорожники хвалять Україну, що тут мандрівник посувається все безпечний, а француз де Кульон пише, що в Україні "панувала приємна атмосфера свободи, незалежности, братерства і рівности".
Франсуа Масон, що служив у російськім війську на переломі ХVІІІ—ХІХ ст., подає порівняння українців з росіянами. "Козаки не мають нічого спільного з росіянами, хіба що грецьку релігію і зіпсуту мову. Їхні звичаї, спосіб життя, їжі, війни — зовсім відмінні, коли не брати під увагу загальних схожостей, які завжди існують між межуючими народами... Козаки далеко гарніші, вищі, активніші, зручніші, вигадливіші й особливо далеко чесніші від росіян, менше звиклі до рабства. Вони щирі, відважні і говорять сміливіше. Їх поверховність менше одноманітна і тавро, що його накладає рабство, їх ще не зовсім споганило та не дало скарловатіти. Кoзаки — номади, чабани, войовники, грабіжники. Росіяни — осілі, хлібороби, крамарі, тому природно, що вони менш войовничі і великі шахраї у торгівлі. Козаки жорстокі і криваві, але тільки в розгарі військової дії, росіянин є з природи холоднокpoвнo безпощадний і суворий".
Подорожники XIX ст. подають тільки скупі і принагідні завваження про вдачу українців. Росіянин В. Ізмайлов 1800 р. з признанням висловлюється про українську родину: "Взаємна любов створює в їх домашньому господарстві кращу гармонію і порядок, ніж влада і послух у нас (poсіян)". "Українці люблять свою батьківщину та її славу, бо ця слава завжди була звязана тісно з обовязком патріотизму". Другий росіянин, Ак. Левшин (1816 р.), бачить у українських селян такі характеристичні риси: побожність, палку любов до батьківщини, войовничість, патріярхальний poдинний лад, невинність молоді і чистоту звичаїв. У селян розвинене почуття власности, тому нема крадіжок. Українські жінки роботящі, чоловіки — ледачі! Михайло Поґодін, 1842 р., підкреслює любов українців до природи і привязання до рідної хати — українець не такий жадібний, як росіянин, вдоволяється своєю хатиною.
Данський ґеоґраф Мальт Брюн, 1807 р., каже, що українські селяни ощадніші ніж московські і більш освічені, ніж на Литві. "Вони вельми інтеліґентні, вільнолюбний дух почувається у зверхньому вигляді". Француз Г. Вотрен, 1807 р., висловлюється, що українці "славетна раса, від якої тремтіли мури Царгороду", що видала такого ґенія, як Хмельницький. Французький письменник Шарль Люі Лесюр, що за наказом Наполеона написав "Історію України", 1812 р., дає таку характеристику: "Українці більш великодушні, більш отверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний xист, ніж росіяни. Вони уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі. Визначний антропогеограф Йоган Ґеорґ Коль у своєму описі України 1841 р. зазначує чистоту українських хат: "Вони не вдоволяються тим, Що кожного тижня їх миють, як це роблять голяндці, але ще що два тижні їх білять; тому їх хати виглядають білі неначе свіже вибілене полотно". Він підносить незвичайну співучість українців та їх ненависть до москалів. Німець Й. Г. Блязіюс, 1844 р., підкреслює, що українці відрізняються від росіян маркантно і гостро зазначеними рисами лиця, чистотою, скромним і невибагливим одягом, здібністю до науки і мистецтва, поетичним почуванням. "Тільки вони свої таланти нерадо використовують для загального добра". Другий німець Пецольд зазначує подібне: "Українець поводиться на полі науки рішуче з більшим нахилом, хистом і самостійністю ніж великорос. Тоді коли українець вважає науку за завдання свого життя і віддається їй без сторонніх міркувань, — здається, що великороси вбачають у ній тільки засіб на та, щоб досягнути зовнішнього відзначення".
[Краківські вісті]
11.10.1942