Коли рускі патріоти сушили собі голови над тим, що то буде, як гр. к. духовні семінаріі допадуться в руки єзуітів, — готовило ся діло, що мало рішити сю справу іще радикальніще. Дня 22. м. м. оголошено в газетах цісарску постанову з 13. т. м. по котрій зовсім скасовано ті семінаріі, а власне віденьску і генеральну, львівску.
Рускі газети, москвофільського і народовского напрямку доси одні зовсім нічого не сказали від себе про сю подію, а другі прямо заявили, що не знають, що сказати, і ждати муть послідків того факту. А тимчасом послідки ті легко угадати по ролі, яку відограли скасовані інстітуціі.
Гр. к. духовні семінаріі у Відні і Львові, основані були літ тому 100 з верхом, волею таких австрійских володарів, як Марія Терезія і Іосиф II. найкраще записаних у тямці Русинів і основані були спеціально на те, щоби виробити руску інтелігенцію, що могла би виховувати руский народ та вязати єго з австрійскою дінастією. І справді сі інстітуціі добре послужили обом цілям. Гр. к. семінаріі то були постійні, одушевлені школи австрійского цезарізму, вірнопідданства, — розсадники тих думок аж до найбідніщих, найнижчих верстов руского народу в Австро-Угорщині. Не що, як ті семінаріі зробили з Русинів "Тирольців Востока".
Алеж семінаріі ті сповнили добре й другу ролю: інстітуцій, за підмогою котрих у нас довгий час вироблялася яка-така руска інтелігенція, яка-така національна самосвідомість, який такий руский рух. Скасовані семінаріі видали з себе довгий ряд руских учених, на теологічнім і світских полях, співаків, політиків, писателів, артистів-музиків. Звязані з університетами й инчими культурними інстітуціями великих міст, особливо Відня, гр. к. семінаріі то були справді вікна, крізь котрі до нас проходила західно-европейска цівілізація. Та се були й збірні місця, де сходилися найліпші в свій час сини Матери-Руси з Галичини, Буковини й угорскоі Руси, виробляючи між собою яку-таку національну солідарність, так потрібну між тими трома частинами Руси. Навіть світскі учені рускі, довгий час, мало не всі виховувалися в тих семінаріях або за йіх підмогою.
Тепер пропала й змога чогось подібного. Теологічне образовано гр. кат. питомців зовсім відірвано від університетів: намісць львівскоі генеральноі семінаріі, мають бути устроєві три епархіальні семінаріі: у Львові, Перемишлі і Станіславові, зі строгим доглядом для того, щоби відтинати питомців від усяких "шкідливих" свіцких рухів. Значить, від тепер гр. к. духовні семінаріі перестають бути вищими науковими закладами, а мусять стати майже приватними закладами чисто теологічного характеру. Вже й не згадуючи про те, який може бути заряд і вихованє в тих інстітуціях, — само відірванє йіх від університетів, мусить понизити духовий рівень попів. Між дотеперішними гр. к. семінарістами навіть остатнім часом бували люде образовані навіть в самім попівстві, хоть правда, незавидна доля, що загонила йіх у відлюдні й дикі сторони краіни, і брак якого небудь культурного звязку між самими попами, робила з них нарешті некультурних людей. Тепер воно мусить вийти ще гірше. Само пробуванє у Відні або у Львові та сходини зо свіцкими образованими людьми — — значило велико. Що-ж може дати питомцям такий Станіславів, або Перемишль? Треба би хиба величезних фондів на устрій епархіальних семінарій, на добрих учителів, бібліотеки й т. и. щоби сяк-так можна було заступити те, що було. А позаяк таких фондів ні відки взяти, то для будущих питомців представиться сумна перспектива: спасти, по живучости і образованю, нижче гімназістів у тім самім Станіславові чи Перемишлі...
Захитане становиско попів серед світскоі інтелігенціі і особливо серед селян, могло було ще піддержати тілько дійсне образованє і сповнюванє попами свіцких функцій, конче потрібних народови: напр. медицинских, юридичних і т. и. Ледви чи в нових семінаріях будуть звертати на щось таке увагу. Нові заклади, то не тілько відірване питомців від свіцких наук і свіцких рухів, але й дезорганізація самого попівства галицкого, котре тепер мусить різко розпастися на троє — після епархій. Після сего гр. кат. духовенство неминуче мусить зійти з поля політики, користноі для руского народу, і в загалі з поля свіцкоі діяльности. І то ще тілько початок. Скасованє столітних культурних інстітуцій для Русинів, то тілько одна з точок, умовлених у Римі, на котрі згодився митрополит — дарма, що він запевняв народовців, що ніяких таких перемін не буде.
Говорючи про культурну вагу скасованих гр. к. семінарій, ми, розумієся, мали на думці те, що було колись. Остатними десятками літ ті інстітуціі дуже були підупали (непорядки й деморалізацію у львівскій семінаріі ми доказали в "Народі" за 1890 р.), так що жалувати за ними нам не слід. Тай для Русинів инчих партій тут є радісна точка: може перед тими реформами попівства, які очивидячки задумуються, ті Русини зважать за ліпше для рускоі справи — перетягти осередок єі рішучо на свіцкий бік — звісно, в поступовому напрямку. Скасовані семінаріі були в свій час культурними інстітуціями, та за те вони прожирали переважну частину рускоі молодіжі, готовлячи єі тілько для певних функцій, що з часом відривали єі від поступових свіцких течій, а надто робили єі зовсім залежною від уряду. В скасованих інстітуціях було й головне жерело недомаганя руского руху — клерікалізму і т. и., що пронимало увесь руский рух і підтинало єго в самім корени. Звісно, у нових семінаріях заведеся ще яріщий клерікалізм і т. и. що не може мати з руским рухом нічогісінько спільного. Крайня пора, масі рускоі молодіжі, що мала би йти у семінаріі, кинутися на свіцке поле: на независимі становиска і крайня пора рускій інтелігенціі — помогти в тому молодіжі. З того може бути тілько користь для рускоі політики і в загалі для поступу руского житя. І чим скорше загал Русинів зважиться на таке, тим краще: бо Русинам прийдеся вести тяжку боротьбу з політикою певних виховавців Русинів і йіх вихованців. Для тоі боротьби треба доконечне цілоі арміі свіцких поступових Русинів.
25. юля.
Народ
01.08.1893